Прелюдія до ревальвації?

Банкіри втратили спокій і сон. Відмова Національного банку брати участь у торгах наприкінці минулого — початку цього тижня спровокувала посилення гривні на валютному міжбанківському ринку до максимальних за останні п’ять років рівнів. Вартість безготівкового долара у вівторок опускалася до 4,88—4,90 грн./дол. Американська валюта мала всі шанси дешевшати в Україні і далі, якби регулятор, Національний банк, не вийшов під самісіньку завісу торгів на ринок.

Паніки на міжбанку не сталося, тому на котуваннях готівкового ринку те, що відбувалося там, істотно не позначилося. Щоправда, дещо знизився курс прийому «бакса» в обмінниках — із 5,05 до 5,02 грн./дол., тоді як курс продажу залишився практично непорушним — 5,06 грн./дол.

Зараз банківська громадськість губиться в здогадках і з нетерпінням чекає роз’яснень відносно подальшої валютно-курсової політики Нацбанку, котрий усерйоз запідозрили в намірі здійснити нову ревальвацію гривні.

Особливо потрібні були коментарі в понеділок, коли після повторного невиходу НБУ на валютний ринок там сформувалася надлишкова пропозиція валюти на суму, що перевищує 400 млн. дол. Курс долара того дня опустився до позначки 4,95, чого валютні дилери не спостерігали з кінця вже далекого 1999 року. Якихось офіційних роз’яснень із приводу відмови брати участь у торгах за такої значної незбалансованості ринку з Нацбанку не прозвучало. Керівництво НБУ виявилося цього дня недоступним для журналістів. Сам Володимир Стельмах у цей час перебував у відрядженні. А за інформацією, котра просочилася в пресу, заборона на викуп валюти Нацбанком виходила саме від нього...

Оскільки наміри регулятора залишалися під завісою таємниці й у вівторок, а незадоволена валютна пропозиція перевищила як мінімум півмільярда доларів, гривня продовжила зміцнюватися. Вже в середині дня у вівторок чимало продавців валюти, очікуючи виходу на ринок Нацбанку, у відчаї змушені були продавати долари на будь-яких умовах, оскільки їхні клієнти мали потребу в гривнях для розрахунків на внутрішньому ринку. Тому чимало великих угод укладали за курсом 4,90 грн./дол. Меншим продавцям доводилося «зливати бакси» ще дешевше — по 4,88.

Дефіцит гривні призвів до зростання депозитних ставок на міжбанку — «нічні» ресурси підскочили в ціні до 5—9% річних. У пам’яті банкірів миттєво спливли спогади про квітневі події. Тоді саме за рахунок відмови регулятора виходити на ринок і було здійснено ревальвацію: всього за кілька днів міжбанківський курс знизився майже на 4%, а офіційний НБУ з 20 на 21 квітня — майже на 2,7% (від 5,19 до 5,05 грн./дол.).

Цього разу від потужнішого зміцнення гривню врятували лише надії банкірів на те, що регулятор усе ж таки вийде на ринок і підтримає його ліквідність. Нацбанк, до його честі, прийшов на допомогу, почавши скуповувати надлишок валюти за курсом, який не змінювався з кінця квітня — 5,01 грн./дол. Хоча зробив він це у вівторок значно пізніше, ніж зазвичай. І це свідчить про те, що рішення про вихід на ринок регулятору далося нелегко.

Крім того, купівлю валюти при цьому здійснювали вибірково. Задовольняли далеко не всі заявки і далеко не всіх банків. А тільки ті із заявок, які банки подавали як такі, що належать їхнім клієнтам-експортерам. За оцінками учасників ринку, НБУ закрив усього лише близько 20% надлишкової валютної пропозиції, тобто від 100 до 200 млн. дол. І все ж напруження на ринку спало. Гривневі ставки овернайт відразу знизилися до 2,5—5% річних.

У наступні дні «зайва» валюта нікуди не випарувалася, тому регулятору довелося й далі купувати долар. Щоправда, робив він це так само вибірково, і в четвер ціну купівлі було знижено з 5,01 до 4,99 грн./дол.

Банкірам та їхнім клієнтам нині не позаздриш. Попри заяви представників НБУ, що Нацбанк не йде з ринку і продовжить утримувати курс, довіра до них розвіялася практично повністю. Адже запевнення в тому, що курс залишатиметься стабільним мінімум до кінця року, після квітневих подій звучали неодноразово. А на практиці все виходить дещо інакше. Та й сам голова НБУ Володимир Стельмах поки зберігає мовчання, ніяк не коментуючи ситуацію.

Що замислив Володимир Семенович? Усім зрозуміло, що за відсутності голови подібну ініціативу ніяк не міг проявити жоден із його заступників. Таке рішення в Нацбанку могло виходити тільки від першої особи. Тим більше, що заступник голови Сергій Яременко, котрий курирує в НБУ питання валютно-курсової політики, був і залишається одним із найбільш послідовних противників різкої ревальвації гривні. І навіть насмілився на початку року привселюдно не погодитися з необхідністю лібералізації курсу.

У бурхливих і каламутних водах багатостраждальної української економіки стабільність валютного курсу кілька років була для наших співвітчизників єдиним «якорем довіри». І сприяла не тільки швидкому зростанню банківських вкладів, а й більш сміливій оцінці інвестиційних і підприємницьких ризиків. Що ж могло спонукати нинішнього голову Нацбанку знову поставити її під удар? Сподіваємося, що Володимир Семенович сам усе пояснить громадськості вже наступного тижня. Поки ж із цього приводу можна лише висувати здогадки.

Отже, не можна обминути увагою кілька обставин. Перша — це те, що саме перед останніми подіями на міжбанку в країну відновився масовий притік спекулятивного капіталу. Як повідомило «ДТ» джерело в НБУ, котре заслуговує на довіру, майже половина більш ніж півмільярдного надлишку валютної пропозиції припадала на нерезидентів. І прийшли ці гроші в країну нібито під очікування нової ревальвації гривні, котра може відбутися ще до кінця нинішнього року.

З чого матеріалізувалися такі очікування, сказати складно. Але слід зазначити, що на таку можливість у своїх рекомендаційних записках вказала ціла низка закордонних інвестиційних банків і консультаційно-аналітичних фірм. Можливо, пам’ятаючи «головний біль», якого іноземні спекулянти завдали Нацбанку на початку року, і намагаючись покласти край їхнім спробам, головний банкір і розпорядився не купувати у них валюту — щоби не кортіло.

Є й інша версія, котра, втім, не виключає першої. Як повідомило агентство «Рейтер», в аналізі банку CSFB говориться, що поведінка НБУ є реакцією на критику Міжнародного валютного фонду й уряду, який закликає його до рішучіших антиінфляційних дій. Справді, у другій половині червня міністр економіки Сергій Терьохін раптом знову привернув свій погляд до Нацбанку, вимагаючи від нього «зробити подальші кроки з лібералізації валютного регулювання та курсоутворення». Це, на думку міністра, допоможе збалансувати попит і пропозицію на міжбанківському ринку, зменшить необхідність утручання НБУ в торги і зробить валютну політику передбачуванішою.

Нагадаємо, що на початку року саме пан Терьохін своїми закликами до лібералізації валютного ринку і «необережними» курсовими прогнозами спровокував масовий прихід «гарячих» іноземних грошей в Україну в надії на прийдешню ревальвацію. До речі, це була одна з головних причин того, що Нацбанк, намагаючись обмежити надмірний притік валюти, в обмін на який йому доводилося масово емітувати гривню, пішов на такі радикальні ревальваційні заходи. Цього разу, назвавши Нацбанк «єдиною держплановою інституцією» в країні, пан Терьохін також поскаржився, що закритість НБУ, небажання реформувати валютне регулювання в напрямку лібералізації та прозорості ринку — не мало не багато! — не дозволяють Мінекономіки достовірно прогнозувати макроекономічну ситуацію.

«У Міністерства економіки при плануванні макроекономічних показників, створенні прогнозів руки зв’язані, ми не знаємо, як поведеться курс, бо він залежить тільки від Нацбанку, і валютний ринок до цього жодного стосунку не має. Як ми можемо це зробити, не знаючи, які рішення будуть прийняті чиновником, який працює в Нацбанку?» — не шкодував тоді слів для критики Сергій Анатолійович.

Приводом для чергової її порції стали відновлені ще в липні інтервенції на купівлю валюти НБУ, у результаті яких здійснюється додаткова емісія гривні. Якщо в травні та червні, після квітневої ревальвації, сальдо цих інтервенцій значно скоротилося (у червні — —10,5 млн. дол., у травні — 387,1 млн., у квітні — 1127,5 млн. дол.), то в липні воно знову зросло до 397,3 млн. У серпні, виходить, тенденція продовжилася.

На початку місяця пана Терьохіна фактично підтримала місія Міжнародного валютного фонду, котра закінчила роботу в Києві. В опублікованій підсумковій заяві місії, зокрема, сказано, «що зусиль НБУ з абсорбції ліквідності та лібералізації валютного ринку в першому півріччі було недостатньо для забезпечення тенденції зниження інфляції». А «щоб скоротити інфляцію, банк повинен проводити політику обмеження зростання грошової бази, а також здійснити перехід до більш гнучкого обмінного курсу».

Буквально наступного дня до заяв своїх колег приєднався і директор-розпорядник МВФ Родріго де Рато, який провів у Криму зустріч із президентом Ющенком, а в Києві — з прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. На прес-конференції 4 серпня він, зокрема, заявив, що Нацбанк України має проводити більш гнучку монетарну політику і «застосовувати гнучкіші зміни курсу валюти для боротьби зі зростанням інфляції».

У принципі, цим заявам широка громадськість не надала великого значення: українська влада в останні роки прислухалася до рекомендацій МВФ, що називається, у піввуха. Однак цього разу аргументи іноземних консультантів були, вочевидь, більш вагомими. Не виключено, що в ході зустрічі з паном Ющенком, на якій, до речі, цілком міг бути присутній і пан Стельмах, директор-розпорядник МВФ міг виявитися досить переконливим.

Цікаво, що розпорядження не купувати надлишок валюти надійшло від Володимира Семеновича саме тоді, коли сам він перебував у відрядженні в Криму. Й, імовірніше за все, досить плідно спілкувався з президентом. Судячи з усього, саме це спілкування і призвело до настільки несподіваних «маневрів» із боку голови Нацбанку.

Опосередковано це підтверджується і тим фактом, що в четвер, коли скандал у зв’язку з напруженням на міжбанку вже набрав широкого розголосу в ЗМІ, прес-служба президента поширила прес-реліз із посиланням на зустріч Ющенка зі Стельмахом у Криму. У ньому повідомлялося, що «президент доручив Національному банку в координації з урядом і Міністерством фінансів розробити заходи для лібералізації валютного ринку...», а також «ужити заходів для стримування інфляції, усунення бюрократичних перепон для експорту-імпорту капіталу, надходження інвестицій».

Справді, всім добре відомо, що тиснути на главу Нацбанку і всерйоз впливати на його остаточні рішення в країні може тільки одна людина — Віктор Ющенко. А він, нагадаємо, урочисто пообіцяв, що цього року індекс інфляції не вийде за межі 10%. А репутація та обіцянки президента, як відомо, — справа свята. Хоч і не всі вони зараз виконуються. Але інфляція — тема особливо делікатна. Оскільки зачіпає інтереси кожного «маленького українця». Надмірне зростання цін у країні може поставити під ще більший сумнів одне з небагатьох завоювань нової влади — реальність зростання добробуту громадян у результаті значного збільшення бюджетних виплат. А коли покласти на шальку терезів репутацію президента і репутацію глави Нацбанку, то як ви гадаєте, яка з них в очах нинішньої влади переважить?

Відповідь очевидна, хоча й дуже сумнівна. Тим більше, що в квітні пан Стельмах уже ризикнув власним авторитетом заради президента. Адже ой як слабко віриться, що рішення про ревальвацію голова НБУ прийняв сам, не узгодивши його з першою особою держави. Але президент виявився ніби ні при чому. І, витримавши паузу й оцінивши реакцію громадськості, у результаті засудив дії Нацбанку, котрі виявилися непопулярними. Рейтинг, знаєте-но.

Також дуже сумнівною видається спроба вирішувати курсовими методами інфляційні проблеми економіки. Адже фактичне припинення нормальної роботи міжбанківського ринку загрожує не тільки додатковими втратами багатостраждальних експортерів, а й погіршує і без того не дуже привабливий для іноземних інвесторів клімат в Україні. А либонь експортери, хоч вони й не у фаворі у нової влади, все ще виробляють близько 2/3 ВВП країни. Зараз, коли зростання економіки балансує на грані повної зупинки, будь-який додатковий шок може спровокувати її перехід до повноцінного спаду.

З іншого боку, пряму залежність між швидкістю наповнення економіки грошовою масою і підвищенням цінового тиску можна взяти під сумнів, оскільки рівень монетизації (грошового насичення) економіки залишається все ще дуже низьким. До речі, торік грошова база, про яку зараз так багато говорять, зростала ще швидшими темпами, збільшившись за перші сім місяців на 27,1%. Цього року за той же період вона зросла поки на 23,5, а відносно кінця вересня минулого року — менш ніж на 20%.

До того ж на сплеск інфляції і наприкінці минулого, і на початку цього року, як відомо, значно більше вплинуло різке зростання соціальних бюджетних виплат, яке супроводжувалося збільшенням обсягу готівки поза банками (та частина грошової маси, котра найгірше піддається зв’язуванню), аніж щедра монетарна політика НБУ. Нацбанк, до речі, наприкінці минулого року, борючись із валютною кризою, активно вилучав гривню з обігу. Але інфляція від цього особливо не знизилася.

На додаток до всього, перспективи збільшення грошової пропозиції за рахунок валютної емісії останнім часом зовсім не викликали побоювань. А чимало експертів, посилаючись на відсутність істотного припливу іноземних інвестицій, випереджаючі темпи зростання імпорту над експортом і сезонне осіннє збільшення попиту на валюту, навіть говорили про загрозу ослаблення гривні проти долара. Втім, ці оцінки цілком можуть виявитися хибними. Особливо з урахуванням активізації цієї осені як уряду, так і вітчизняних корпоративних позичальників на зовнішніх ринках.

Також не слід забувати, що на 24 жовтня вже призначено повторний приватизаційний конкурс по «Криворіжсталі». Стартова ціна 93,02% акцій — 10 млрд. грн. Якщо на участь у конкурсі спокусяться хоча б два-три потенційних покупці, це означатиме притік у країну додаткових сотень мільйонів доларів вже в жовтні (грошову заставу учасник приватизаційного конкурсу має внести заздалегідь). А це, знову-таки, необхідність додаткової емісії гривні у відповідних обсягах. Тому не виключено, що голові Нацбанку відомо щось таке, що виправдує його дії, але поки недоступне розумінню простих смертних.

Хай там як, але громадськості слід укотре замислитися над таким важливим для будь-якої держави пріоритетом, як реальна незалежність монетарної влади. Котра, втім, не виключає відповідальності керівництва Національного банку за свої дії перед законодавчим органом.

Щоб країна мала непорушні гарантії того, що більше ніколи не повториться зубожіння населення в результаті гіперінфляції першої половини 1990-х років, дії монетарної влади жодним чином не повинні підпорядковуватися міркуванням одномоментної політичної чи навіть економічної доцільності.

Прокоментувати останні події на міжбанківському валютному ринку «ДТ» попросило
першого заступника глави НБУ Анатолія ШАПОВАЛОВА.

— Анатолію Васильовичу, як теперішня політика Нацбанку на валютному ринку співвідноситься з багаторазовими заявами його керівництва про стабільність курсу?

— Ми ще на початку року проголосили, що гривня має всі підстави для зміцнення, і взяли курс на лібералізацію валютного ринку. Після скасування обов’язкового продажу валютного виторгу Нацбанк також неодноразово заявляв, що прагнутиме поступового зниження своєї присутності на валютному ринку. Втім, хочу наголосити, що ми не йдемо з ринку повністю, а будемо й надалі контролювати ситуацію і запобігати значним його коливанням.

— Тобто коливання, подібні до тих, що відбулися в понеділок і вівторок, ви не вважаєте значними?

— Спочатку ми не втручалися, та коли побачили, що напруга на ринку зростає і у вівторок ціна долара впала нижче за 4,95 грн./дол., Нацбанк саме й вийшов на ринок, аби запобігти подальшому зниженню курсу.

— Ще у квітні керівництво Нацбанку заявляло, що ось-ось буде знято й багато обмежень у правилах проведення торгів на міжбанківському ринку. Нині надворі вже серпень, а обіцяної «лібералізаційної» постанови як не було, так і немає...

— Якщо ви пам’ятаєте, було вирішено старанніше відпрацювати цю постанову й узгодити її з банківською громадськістю. Тому ми направили проект на узгодження до Асоціації українських банків. Через порівняно невисоку ємність і недостатню розвиненість нашого валютного ринку, перед тим, як дати на ньому більшу свободу для спекулятивних операцій, необхідно було все грунтовно продумати і зважити. Можу повідомити, що Нацбанк розробив цілий пакет із чотирьох постанов, що дають як більшу свободу банкам і інвесторам, так і спрощують процедуру торгів на міжбанку і порядок інвестування в Україні.

Ці документи вже направлено на узгодження до Мін’юсту. І тепер термін набрання ними чинності залежатиме від швидкості проходження цієї інстанції.

— І які обмеження буде знято?

— Як і було обіцяно, ми дозволимо банкам здійснювати операції як із купівлі, так і з продажу однієї й тієї самої іноземної валюти протягом однієї торгової сесії.

— А межі самої сесії буде розширено?

— Це регламентує ще один направлений нами до Мін’юсту документ, який стосуватиметься правил проведення торгової сесії.

— Чи залишиться за банками обов’язок заздалегідь надавати заявки на купівлю або продаж валюти?

— Заявки подаються до НБУ до 12:00. Та якщо раніше банки мали точно слідувати їм, то нині вони будуть потрібні регулятору, щоб зорієнтуватися у ринковій ситуації і проробляти ті або інші сценарії розвитку подій. Тепер банки матимуть право виходити за межі своїх заявок. Щоправда, не перевищуючи ліміту валютної позиції. До того ж упродовж дня заявки можна буде коригувати.

— А форвардні операції?

— Вони саме і стали основним каменем спотикання і головною причиною затримки обіцяних нововведень. Усе-таки за рахунок цих операцій спекулятивний потенціал ринку багаторазово зростає.

У світовій практиці, що склалася, левова частка таких угод полягає у так званій безпоставковій формі, тобто без реальної оплати валюти за такими контрактами. Їх використання, з одного боку, дозволяє учасникам ринку хеджуватися (страхуватися) від ризиків несприятливої курсової динаміки. Та з іншого, використання цих інструментів дає щонайширший простір і для спекулятивних атак на валютному ринку. У результаті їх використання тиск на курс може бути збільшено багаторазово, хоча реальної валюти під такими угодами і сліду немає.

Нагадаю, що саме за рахунок таких операцій у лічені дні було стерто з лиця землі російський валютний ринок у серпні 1998 року. Але ж іще тоді його обсяги багаторазово перевищували навіть теперішні обіги українського валютного ринку. Старанно зваживши всі «за» і «проти», ми вирішили дозволити форвардні операції у гривні проти валют першої групи «Класифікатора іноземних валют НБУ». Та, знову ж таки, в межах лімітів відкритої валютної позиції банків. Ці операції дозволено за умови реальної постановки фінансового активу.

— Багато учасників ринку скаржаться, що без скасування півторавідсоткового збору при купівлі валюти ці нововведення не мають сенсу...

— Після кількаразових звернень НБУ норму про стягування 1,5-відсоткового збору при здійсненні власних операцій банків, визначених ліцензією НБУ на купівлю валюти, сподіваємося, буде скасовано. Тому коли такі операції буде дозволено, 1,5-відсотковий збір за ними не стягуватиметься. Пенсійний внесок сплачуватиметься, тільки якщо суб’єкт підприємницької діяльності здійснює купівлю валюти для господарських потреб.

— А чи не правильніше було б не полегшувати життя спекулянтам, а навпаки, зрівняти вимоги для всіх, увівши і для нерезидентів обов’язковий 1,5-відсотковий збір при купівлі валюти? Теоретично, тоді їхня спекулятивна активність значно зменшилася б?

— По-перше, як ви самі зазначили, наявність 1,5-відсоткового збору позбавляє сенсу дозвіл на здійснення арбітражних операцій. Окрім того, таке нововведення потрібно було б проштовхувати законодавчо і до нього неминуче виникло б багато запитань. Замість цього ми зволіли піти трохи іншим, більш ринковим шляхом. До пакета направлених Нацбанком до Мін’юсту документів входить новий проект інструкції «Про порядок здійснення у грошовій формі іноземних інвестицій в Україні...». Щоб запобігти можливим спекулятивним атакам, ми розробили механізм здійснення резервування коштів на окремому рахунку в НБУ без нарахування будь-яких відсотків.

Також ми ввели поняття «інвестиційний внесок». При цьому гроші на рахунку можуть розміщуватися безпосередньо в іноземній валюті. Та їх повернення раніше, ніж через шість місяців, буде заборонено. Ми припускаємо, що за таких вимог активність багатьох спекулянтів помітно зменшиться. За основу взято досвід Росії, Чилі, Польщі, Малайзії. Окрім того, подібна норма була рекомендована експертами місії МВФ.

— А чи правда, що Нацбанк після скасування вимоги щодо обов’язкового продажу валютного виторгу скасує і вимогу щодо її обов’язкового повернення протягом 90 днів, а також дозволить резидентам відкривати рахунки за кордоном?

— На сьогодні Кабмін разом із усіма зацікавленими відомствами готує зміни до Закону України «Про порядок здійснення операцій в іноземній валюті», метою яких стане створення для експортерів сприятливіших умов для ведення бізнесу. Крім того, на розгляд Верховної Ради направлено проект закону України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»....

— Що ви можете сказати стосовно заяв деяких експертів про те, що відмова Нацбанку від викупу валюти є своєрідним «жестом відчаю», оскільки він іншими способами не може обмежити надлишкову грошову пропозицію і стримувати інфляцію?

— Хочу заявити, що у Національного банку достатньо інструментів для контролю ліквідності ринку і стримування інфляції. Як ви знаєте, у вівторок ми підвищили дисконтну ставку і деякі нормативи резервування для банків. Таким чином, ми намагаємося обмежити додатковий ціновий тиск, що виникає в результаті емісії гривні в обмін на валюту, що викуповується на ринку.

З іншого боку, не можна забувати і про підтримку необхідного рівня ліквідності ринку. У нашому розпорядженні є такий інструмент, як депозитні сертифікати Нацбанку. Підвищивши за ними ставки залучення ресурсів, якщо знадобиться, ми зможемо вилучити надлишкову ліквідність із ринку. З початку року ми в такий спосіб стерилізували близько 13 млрд. грн.

— А як, на вашу думку, розгортатиметься ситуація на валютному ринку надалі?

— Різкий сплеск валютної пропозиції останніх днів мав, на нашу думку, ситуативний характер, оскільки був зумовлений дією спекулятивних чинників. Представники Нацбанку вже неодноразово заявляли, що до кінця поточного року попит і пропозицію на валюту буде приблизно врівноважено. Тому підстав для значних курсових коливань ми не бачимо.