ПОСТ ЗДАВ? ПОСТ ПРИЙНЯВ?

Те, чого з таким нетерпінням очікували одні і що другі сподівалися відстрочити, — все ж таки відбулося: оприлюдненій генерал-майором СБУ Валерієм Кравченком інформації дають законний хід. Минулого четверга у приміщенні Берлінського будинку радіо у присутності представників мас-медіа офіцер розвідки передав частину документів Миколі Томенку. У п’ятницю вранці народний депутат передав їх у Генпрокуратуру. Наступного тижня Томенко має намір надати документи в розпорядження парламентського комітету у правах людини. Саме цього і домагався генерал СБУ. Але Томенко готовий піти далі й оприлюднити отримані документи. Оскільки чинне законодавство (зокрема стаття 30 закону України «Про інформацію») дозволяє йому це зробити.

Сам же генерал не квапиться скористатися карт-бланшем, даним йому Президентом: на прес-конференції Леонід Кучма сказав, що він «дозволяє панові Кравченку публікувати де завгодно все, що у нього є». «Ці документи з грифом «ДСК». Президент може дозволити собі таку вільність — публікувати їх або не публікувати. Я, як законослухняна людина, цього не можу зробити. Тому я їх віддам панові Томенку з тим, аби він їх направив у Генпрокуратуру України. Річ у тому, що я очікував приїзду представника цього відомства, а оскільки його немає, то я через депутата передав документи в Генпрокуратуру. Це теж непоганий варіант», — так прокоментував «ДТ» слова Леоніда Кучми Валерій Кравченко.

У кожному разі, можливість оприлюднення навіть дещиці інструкцій, що їх керівники спецслужби посилали своєму офіцеру в Берлін, не на жарт сполошила Київ. Хоча б через те, що скандал повільно, але неухильно набирає міжнародного резонансу. Нагадаємо про озвучену Кравченком у недавньому інтерв’ю німецькій компанії ZDF інформацію про «вказівки стежити за німецькою журналісткою та членом Європарламенту від ФРН». Зокрема йдеться про розслідування у зв’язку з торгівлею людськими органами та дітьми в Харкові.

Як стверджує Кравченко, його керівництво вимагало, щоб він запобіг виходові сюжету про це в програмі «Мона Ліза» телеканалу ZDF. Крім того, український генерал, за його словами, мусив стежити за Габріеллою Штаунер, депутатом Європарламенту від баварського Християнсько-соціального союзу (ХСС). Річ у тому, що після показу сюжету про торгівлю органами вона підключила до цього питання Європейську комісію з прав людини, а також домагалася від України офіційного розслідування цієї справи. Як заявила Габріелла Штаунер в інтерв’ю Deutsche Welle, вона вимагатиме детального дослідження інформації, наданої Валерієм Кравченком...

Тепер же, коли копії документів опинилися у Томенка, слово за Верховною Радою та Генпрокуратурою. Депутат Юрій Кармазін ще минулого тижня запропонував створити тимчасову слідчу комісію з дванадцяти осіб для того, аби перевірити, чи справді було порушено закон «Про розвідувальні органи України». Примітно, що до запропонованого Кармазіним складу комісії ввійшли як відомі своєю опозиційною безкомпромісністю депутати Андрій Шкіль та Юрій Луценко, так і депутати від більшості, у минулому — працівники спецслужб та силових структур: Володимир Сивкович, Леонід Деркач, Михайло Потебенько. Цілком можливо, що цю комісію буде створено вже наступного тижня, коли у Верховній Раді почнуться пленарні засідання.

Що ж до Генпрокуратури, то її представники ще раніше заявили, що очікують офіційного надходження до них документів, аби почати їх вивчення (за деякими даними, СБУ свій варіант документів, про які каже Кравченко, передала в ГПУ ще цього тижня). За словами прес-секретаря Генпрокуратури Оксани Соколової, Микола Томенко в п’ятницю побував у ГПУ і передав наявні в нього матеріали, які «було прийнято й узято до розгляду». Депутат передав вісім документів, роздрукованих на дев’яти сторінках, начальникові головного управління Генпрокуратури Володимиру Багінському.

Тим часом представники виконавчої влади, намагаючись особливо не афішувати скандал, намагаються в міру можливості дискредитувати генерала Кравченка в очах громадськості. У цьому широкомасштабному процесі бичування виконавча влада не задіяла хіба що сина і брата офіцера. Не згодних із офіційним трактуванням подій просто звільняють, як це, наприклад, сталося з українським дипломатом Богданом Соколовським, який дозволив собі дати позитивну характеристику генералу Валерію Кравченку і мав сміливість сказати, що не довіряти заявам розвідника немає підстав.

Спочатку на інформаційній стрічці агентства «Інтерфакс-Україна» із різкою публічною заявою виступив секретар РНБО Володимир Радченко. Він назвав учинок Валерія Кравченка неприйнятним для офіцера СБУ, який відмовився підкоритися наказу і повернутися до Києва із закордонного відрядження. За словами Радченка, приблизно за два тижні до своєї заяви Кравченко зателефонував йому з Німеччини й розповів про свій конфлікт із начальником президентської охорони. При цьому він скаржився, що не зробив ремонт у своїй київській квартирі, яку як «афганець» отримав напередодні від’їзду в закордонне відрядження, для цього, мовляв, бракує коштів, і хотів би, щоб йому дали можливість ще рік попрацювати в Берліні. У своєму коментарі Володимир Радченко зазначив, що «ніяких розмов про те, що у нього є якісь політичні претензії, що його хтось змушує за кимось стежити, не було — тільки побутові мотиви».

Після секретаря РНБО із заявою виступило й українське МЗС. Його офіційний представник Маркіян Лубківський сказав, що Кравченко (звільнений із посольства за порушення законодавства про працю та правил внутрішнього розпорядку) має фінансові й матеріальні зобов’язання перед українським посольством у Німеччині — у нього мобільний телефон та автомобіль представництва. За словами речника, зовнішньополітичне відомство звернулося до МЗС ФРН із проханням надати інформацію про місцеперебування Кравченка в Німеччині.

Останнім слово взяв Президент. На прес-конференції Леонід Кучма пояснив учинок генерала Кравченка (який він не вважає підготовленою провокацією) підписанням указу про «декадебізацію» країни, а також пояснив, чим був викликаний конфлікт офіцера розвідки з представниками президентської охорони. Мовляв, на адресу посольства надійшов лист про можливий замах на Президента, коли той перебував на лікуванні у Баден-Бадені. «СБУ зайнялася цією проблемою, зв’язалася з німецькою стороною, отримав завдання і Кравченко. А Кравченко — він зв’язний між СБУ та німецькою службою безпеки. Він зрозумів щось інше і сказав, що це не його справа... Ну, не його справа — будь ласка», — сказав Леонід Кучма і додав, що за цим листом порушено кримінальну справу.

Правда, у п’ятницю СБУ заявила, що інформація про підготовку замаху на Леоніда Кучму була неправдива: за словами прес-секретаря глави СБУ Марини Остапенко, в результаті оперативно-розшукових заходів було встановлено, що реальної загрози життю Президента не було і що кримінальну справу порушено за фактом «явно неправдивого повідомлення про загрозу життю». Але головне — було взято під сумнів професіоналізм Кравченка, так само як і його психологічну осудність: ну хіба це нормально, коли офіцер безпеки посольства не помчав виконувати свої прямі обов’язки?

Тим часом, за нашою інформацією, події розвивалися таким чином. Коли було отримано лист, його продемонстрували Валерію Кравченку. Той, ознайомившись із його змістом, сказав, що це несерйозно, потім розвернувся й поїхав. Сам же Валерій Кравченко каже, що інформація про замах була оперативно перевірена із залученням німецької сторони і не знайшла підтвердження...

У всій цій ситуації найбільше вразив Володимир Радченко: його заява дуже здивувала тих, хто знав про його дружбу з Кравченком. Можливо, сказані ним слова — це лише частина веденої Радченком гри. Але це навряд чи, швидше за все, його поставили в умови, коли він не захотів робити вибір, і виявилося, що друг із нього такий самий, як і офіцер. Сам же Валерій Кравченко був нейтральним у своїй оцінці: «Я чув, що він назвав мій вчинок дурною витівкою. Але знаючи прямолінійність Володимира Івановича… Ну що ж, у нього така думка, у мене інша».

З боку Служби безпеки ситуацію для «ДТ» прокоментував колишній перший заступник глави СБУ Олександр Скибинецький. У даний момент генерал є радником голови Служби і залучений як експерт створюваною тимчасовою слідчою парламентською комісією, яка займається справою Кравченка.

— Олександре Матвійовичу, оригінали, точніше «вихідники», документів, про які каже Валерій Кравченко, знаходяться в Україні. Вам вдалося з ними ознайомитися?

— Так, у мене була така можливість. Я ознайомився з документами, котрі Кравченко інтерпретує як протиправні вказівки, що передбачають виконання політичного замовлення. Можу сказати, що в цих документах не міститься нічого, що могло б указувати на політичне замовлення. Нічого такого, що могло б інтерпретуватися як завдання, яке виходить за рамки його повноважень як офіцера безпеки, покликаного стежити за забезпеченням інтересів України за рубежем і забезпечувати захист наших громадян, передусім членів офіційних і урядових делегацій під час їхнього перебування за кордоном. Більше того, я бачив одну з відповідей генерала Кравченка на один із документів, який він називає «завданням щодо стеження за опозиційними представниками під час їхнього перебування за кордоном».

— І що у відповіді?

— Це звичайне листування. Воно цілком могло бути МЗС-івським. Там навіть немає нічого оперативного, що становило б великий секрет спецслужб. Ці документи цілком могли б виглядати як МЗСівське завдання. В них немає нічого особливого.

— Ви впевнені в тому, що ви і Кравченко говорите про одні й ті ж документи? Не виключаєте, що вам тут показали одні примірники, а розшифровки, отримані в Німеччині, мали дещо інший зміст?

— Я цього не допускаю, оскільки документи, вивчені мною, відповідають натякам, які робить Кравченко. Зокрема, що це циркуляри, що мова в них йде про керівників «від міністра і вище», про форум за участю «Нашої України», тобто теми збігаються з тими, про які казав Кравченко.

— Які ж цінні вказівки містилися в тих документах, із якими ви ознайомилися?

— На жаль, доки вони не будуть офіційно проаналізовані Генпрокуратурою, я не вправі розкривати їхній зміст. Можу лише поділитися думкою, котра у мене склалася при ознайомленні з цими документами: це звичайний інформаційний супровід подій міжнародного плану, що мають стосунок до Україні. Такий же супровід здійснювався б не тільки у разі поїздки представників «Нашої України» на форум, а, наприклад, при поїздці делегації Ради національної безпеки на якусь конференцію.

— А Валерія Максимовича Кравченка ви давно знаєте? Ви ж один час курирували розвідку?

— Наочно я знаю його давно. Близько я його ніколи не знав. Разів зо два ми зустрічалися під час моїх поїздок у Бонн, де він тоді працював. Це досить розумний і досвідчений професіонал. І водночас моє враження про нього, як про дещо замкнуту на себе і досить амбітну людину.

— Ви пішли у відставку п’ять років тому, але контакт із Службою не втрачаєте. При цьому ви не допускаєте думки, що Служба безпеки може виконувати поліцейські функції всередині держави або за її межами?

— Звісно ж, у будь-якої влади є велика спокуса використати спецслужби у своїх політичних цілях. Це не тільки у нас. Ми пам’ятаємо і «Уотергейт», і багато інших історій. Я можу сказати, що за час моєї роботи в Службі я таких вказівок не отримував і не виконував.

— Зараз з ініціативи Президента в ЗМІ багато розмірковувань із приводу указу про так звану деКДБізацію? Як ви ставитеся до цього терміна і до цієї ініціативи?

— Я можу сказати, що це рішення, яке побачило світ у вигляді указу, мало що змінить у роботі контррозвідки. Контррозвідка як система заходів для захисту інтересів країни, працюватиме, використовуючи інші можливості, і для цього їй не обов’язково замикатися на присутності її працівників у міністерствах і відомствах. Що стосується деКДБізації, то мені здається, що з нею спізнилися років на 15. Насправді вона вже давно закінчилася, оскільки в нашій Службі від того КДБ, котрий покійний академік Сахаров колись назвав «найбільш не корумпованим і ефективно працюючим органом у нашій країні», не залишилося практично нічого. Тому можна лише поспівчувати нинішньому голові СБУ, котрий прийшов із наміром зробити з цієї Служби цивілізовану і європейську. Він по крихтах намагається підняти і врятувати те, що вдалося ще зберегти.

До речі, за часів КДБ людей, направлених на роботу в державні й інші заклади, було дуже мало. Їхня кількість значно зросла за роки незалежності. Це робоче питання, і в його врегулюванні не потрібно вбачати щось політичне.

— Відповідно до даного указу, відкликаються люди з державних організацій. Чи відомо вам щось про те, чи мають намір на Володимирській відкликати своїх працівників із комерційних організацій? Адже свого часу за ринковим призовом чимало офіцерів КДБ було направлено для роботи в банки, нафто- і газотрейдерські організації. Там дембелю не передбачається?

— Боюся, що з ними питання ще не дозріло, хоча воно зріє.

У свою чергу на запитання «ДТ» відповів і Микола Томенко:

— Миколо Володимировичу, ви ознайомилися із змістом документів, переданих вам Валерієм Кравченком. Наскільки серйозну інформацію вони містять?

— Там міститься пряме порушення принаймні двох законодавчих актів України — Закону «Про розвідувальну діяльність» і Закону «Про основи національної безпеки України». В обох законах чітко роз’яснюється, що таке розвідувальна діяльність і що таке національні інтереси. Оперативний збір інформації, тобто стеження за представниками уряду й опозиції не підпадає ні під перший, ні під другий документ. У компетенцію розвідника не входить збір інформації оперативним шляхом не тільки про Віктора Ющенка, а й про міністрів: про те, які документи вони підписали, які були зустрічі, у тому числі і з представниками бізнесу, які були домовленості... Це політичне стеження, не передбачене чинним законодавством.

— У документах дійсно йдеться про стеження за представниками опозиції та членами уряду?

— Там немає слова «стеження», є — «збір інформації оперативним шляхом». Працівники СБУ однозначно кажуть, що «оперативним шляхом» означає стеження, підслуховування, використання агентури тощо. Це неприпустимо. Можливо, що це нормально для Ірану й Іраку, але не для України.

— Чи збираєтеся ви оприлюднити зміст інструкцій? І за яких обставин?

— Якщо Генпрокуратура визначить, що в цих документах нічого немає і вони несправжні, то залишається одне — оприлюднити їх, прибравши, природно, всі вихідні дані.

— Коли ви збираєтеся передати ці матеріали в комітет у правах людини?

— Ми з Кравченком домовилися, що ключовий момент — це передача документів у прокуратуру, а також парламентський контроль. Якщо якісь комітети Верховної Ради захочуть паралельно працювати, я готовий їм надати ці матеріали.

— Яким чином здійснюватиметься парламентський контроль?

— Є два варіанти. Перший, дещо дискусійний, — створення слідчої комісії. Другий: якщо Генпрокуратура затягне розслідування цього питання, я вимагатиму закритого засідання Верховної Ради, щоб проінформувати депутатів про те, як працює Служба безпеки України і Генпрокуратура стосовно посадових осіб і народних депутатів

— Наскільки реальним є створення парламентської слідчої комісії?

— Ймовірність невелика, оскільки необхідно буде зібрати 226 голосів. Тому треба шукати щось інше. У всякому разі, на погоджувальній раді я запропоную ці два варіанти. Подивимося, як відреагує парламент.

* * *

Зараз генерал Кравченко перебуває в Німеччині й очікує, коли Генпрокуратура відкриє справу за наданими ним документами. Тільки в цьому разі він готовий повернутися в Україну. Якщо ж справу не буде відкрито протягом місяця, то розвідник попросить політичного притулку в Німеччині. Але, за словами офіцерів спецслужби, Кравченко вже «нарив» на себе кримінальну справу. Вона може бути відкрита на підставі як невиконання наказу повернутися додому, так і в зв’язку з нестатутним поводженням із секретними документами.