Попереджувальний постріл. Словом

Генеральний прокурор України Святослав Піскун неодноразово заявляв про те, що вбивство Георгія Гонгадзе розкрито, оскільки затримано безпосередніх убивць, котрі зізналися в причетності до вчинення злочину. За його словами, на початку липня справу мали передати в суд. У той же час на зорі нової влади Президент України разом із генпрокурором неодноразово робили заяви про те, що розкриття справи Гонгадзе означає «притягнення до відповідальності не тільки безпосередніх убивць, але й організаторів, замовників усунення журналіста, а також осіб, що не донесли вчасно про злочин, що готується». Проте після загибелі екс-міністра МВС Юрія Кравченка ланцюг між підозрюваними в убивстві й замовниками перервався. Відомо, що до цього моменту не встановлено остаточно й безповоротно причину смерті Юрія Кравченка: вбивство або самогубство. Ми пам’ятаємо лише, що про його запрошення в Генпрокуратуру було заявлено привселюдно, і це, на думку багатьох експертів і журналістів, могло підштовхнути до фатального кроку або самого Кравченка, якщо ми говоримо про самогубство з двох пострілів, або незацікавлених у роботі слідства з Кравченком персонажів, якщо йдеться про вбивство.

Єдиною ланкою, спроможною відтворити ланцюг злочину, залишався оголошений у розшук генерал Пукач. Тут нагадаємо, що затримувала Пукача й висувала йому обвинувачення в причетності до вбивства Георгія Гонгадзе слідча група, що працювала під час першого пришестя Станіслава Піскуна на посаду генпрокурора. Проте, як свідчать слідчі, що проводили затримання Пукача і відстоювали в суді необхідність його утримання під вартою, Пукача відпустили під підписку про невиїзд через втручання в роботу суду одного з заступників генпрокурора, котрий діяв за розпорядженням з Банкової. Зауважимо, що цей заступник донині зберіг місце, яке займав у той період, і стежить за дотриманням закону вже в складі нової влади.

Який час Пукач був у зоні видимості, пересиджуючи тривожні часи в Києві та передмісті Харкова. Потім, після оприлюднення на всю країну інформації про те, що його оголошено у розшук, наприкінці минулого року, Пукач зник із «радарів» усіх правоохоронних органів України. З огляду на вагу й значення Олексія Пукача в розкритті всього комплексу осіб, причетних до вбивства Гонгадзе, багато хто вважав, що його вже немає серед живих. Бо він, як свідчать затримані, був безпосереднім убивцею журналіста, а також організатором злочину, і знав, звідки надійшов сигнал до виконання.

Поки прокуратура продовжувала слідство, допитуючи й протоколюючи показання перевертнів, котрі брали участь в убивстві, Служба безпеки, яка здійснювала оперативне забезпечення слідства в справі Гонгадзе, таки шукала Пукача. СБУ займалася цим із зрозумілої причини: МВС, у складі якого збереглося чимало людей, що перетиналися в житті з генералом Пукачем, не можна було розглядати як надійну «пошукову систему».

Два місяці тому Служба безпеки вийшла на слід Пукача. За оперативними даними, генерал знаходиться в Ізраїлі. СБУ вийшла на контакт з ізраїльськими колегами, тому що без їхньої допомоги знайти репатріанта, котрий одружився й змінив прізвище, неможливо. Треба віддати належне, з цим непростим завданням ізраїльські спецслужби справилися. Крім того, ясно, що самостійними пошуками українська спецслужба на ізраїльській території займатися не має права. За даними «ДТ», Служба безпеки України одержала від колег повідомлення про місце перебування Пукача. Це сталося десять днів тому. Проте для того, щоб затримати громадянина Ізраїлю, тамтешнім спецслужбам потрібно було одержати докази (показання, аудіо- та відеозаписи допитів підслідних і свідків) про причетність Пукача до вчинення злочину для передачі цих даних в ізраїльський суд, щоб той дав дозвіл на затримку Пукача й екстрадицію його в Україну.

Зрозуміло, що дані, потрібні ізраїльськими спецслужбами для проведення описаної процедури, знаходилися не в СБУ, а у слідчих Генеральної прокуратури, котрі й ведуть безпосередньо справу про вбивство Георгія Гонгадзе. Таким чином, як повідомляють наші джерела в ізраїльських ЗМІ, через Інтерпол прокуратура Ізраїлю звернулася в Генеральну прокуратуру України з проханням надати відповідні докази. Офіційний запит надійшов у Генпрокуратуру 21 червня. Нагадаємо, що до цього протягом двох місяців українські й ізраїльські спецслужби працювали без витоку інформації, котрий, безсумнівно, міг призвести або до чергового зникнення Пукача, або до його фізичного усунення зацікавленими у відсутності такого свідка особами.

За даними «ДТ», 22 червня в Генпрокуратурі відбулася нарада щодо Пукача. Наступного дня в газеті «Сегодня» було опубліковано інформацію про те, що Пукача знайдено в Ізраїлі.

Фахова робота журналіста газети «Сегодня», мета якого знайти й опублікувати сенсаційний факт, стала можлива завдяки тому, що хтось у Генеральній прокуратурі або з учасників цієї наради вчинив посадовий злочин. От цікаво, чи цього разу та ж Служба безпеки порушить кримінальну справу за статтею 378 КК (від штрафу до трьох років) і притягне до відповідальності людину, яка передала інформацію журналістові? Тим більше що й особа високопоставленого інформатора відома.

Українські й ізраїльські спецслужби, ознайомившись зі змістом публікації, були в шоку. Колосальними зусиллями українська Служба безпеки, яка розуміла, що такий «маячок» Пукач або ті, хто на нього полює, сприймуть як керівництво до дії, організувала дезавуацію інформації про перебування Пукача в Ізраїлі ізраїльською стороною. Пішли заяви дипломатів і представників силових структур цієї країни про відсутність у них інформації про перебування Пукача в Ізраїлі. Ситуацію намагалися рятувати щосили. Проте на піку «рятувальних робіт», 23 червня Президент України підтверджує, що Пукача знайдено в Ізраїлі.

Після заяви Президента, як повідомили ізраїльські ЗМІ, суд Ізраїлю відклав справу про затримку й видачу Пукача, і беручи до уваги політичний резонанс, зажадав додаткові матеріали. Що може ускладнити «товарообмін» генерала, зробити який Україна мала намір. Ізраїльські спецслужби повністю спантеличені заявою, яку зробив український Президент. Що спонукало Віктора Андрійовича це зробити? Звідки Ющенко одержав інформацію, що дозволила йому підтвердити журналістам слушність змісту публікації в газеті «Сьогодні», й повідомити про те, що «є відповідна слідча й оперативна інформація щодо генерала Пукача»? При цьому Президент додав: «Я справді хочу, щоб генерал Пукач був живий, і його доставили в Україну». Це що: наївність чи лицемірство? Відомо, що слідчу групу в справі Гонгадзе курирує В.Шокін - перший заступник генпрокурора. Той самий заступник, який протягом місяця не давав СБУ дозволу на затримання й доставку на допит В.Сацюка, у результаті чого той сховався від слідства. Є деякі підозри щодо того, що знову спрацював інформаційний ланцюжок: замгенпрокурора Шокін - його патрон, секретар РНБОУ Порошенко - Президент. Зрозуміло, що Віктор Ющенко, котрий вважає розкриття вбивства Георгія Гонгадзе справою честі, ринувся явити світу свою невгасиму зацікавленість результатами слідства. Не дуже, правда, турбуючись про наслідки цієї заяви. А чим же керувалися люди, що інформували його, підштовхуючи до такої заяви? Може, прагненням записати на свій рахунок трофей - ще не розділену «шкуру генерала»? А може, про причини такої відкритості правоохоронців варто запитати в Леоніда Кучми або Володимира Литвина і вони зможуть пояснити зацікавленість інформаційних джерел Президента Ющенка? Словом, непрофесійно це все виглядає й негарно тхне.

На тлі піару правоохоронців і політиків виникла абсолютно зрозуміла потреба негайно затримати генерала Пукача. За ізраїльськими законами до суду й без рішення суду громадянин Ізраїлю може бути затриманий на один день. Якщо українській стороні в особі Служби безпеки й Генпрокуратури вдасться умовити ізраїльських колег піти на цей крок, то це означає, що протягом доби після затримання Україна має надати достатні для арешту докази провини Олексія Пукача. За даними «ДТ», набір інформації, потрібної для ізраїльського суду, вже складено. Але чи вважають його достатнім судді, це - питання. До цього часу ми чули чимало заяв представників ГПУ про те, що провина Пукача однозначна. Чи зможуть слідчі аргументовано довести це в ізраїльському суді? Але тепер головне, щоб у них була така можливість...