Політичний портрет у натурі

Цілий тиждень знадобився прем’єр-міністру України, щоб сформулювати свої висновки про ситуацію в Криму, який він відвідав на початку місяця. Лише діставшись до Івано-Франківська Юрій Іванович повідомив місцевому адміністративно-господарському активу, що повернувся з Криму «із великим занепокоєнням від того, що там відбувається».

За словами Єханурова, зараз багато політичних сил Криму фінансуються з-за кордону, і «дуже активно працюють». «Я пам’ятаю, що там було два роки тому, і, ви знаєте, ситуація змінилася істотно в гірший бік, і нині там ми будемо пожинати погані плоди, і в Севастополі, і в Криму. І потім будемо усі з вами, шановні патріоти українські, думати, як нам виходити із ситуації, яка там складеться», цитує прем’єра УНІАН.

Виникає відразу кілька запитань. По-перше, якщо прем’єр-міністру відомо про порушення закону, то чому він нічого не робить, щоб втручання у внутрішні справи України і злочинний вплив на перебіг виборів було припинено?

По-друге, чому «зараз»? Фінансування різних організацій Криму з Москви (мало хто сумнівається, що саме це не наважився сказати Ю.Єхануров) було завжди. Про що не пізніше як під час президентських виборів «ДТ» докладно повідомляло. Давно й успішно діє на півострові доброчинний фонд «Москва-Крим», при ньому — Російський культурний центр, який фінансується з бюджету Москви. Ніякої політики, як бачите. Значні кошти також надходять через Російську общину Криму — за держпрограмою допомоги співвітчизникам у зарубіжжі. РОК — організація теж громадська, а не політична. А те, що і її, і фонд представляють політики, котрі очолюють також партію «Російський блок», а тепер і Партію регіонів — просто збіг, треба розуміти. Я вже не кажу про вкидання великих сум сумнівного походження від людей з нехорошою репутацією, які мають інтереси в Криму. І оскільки від зміни влади в країні нічого не змінилося в цій практиці, то до чого ці «викриття»?

По-третє, якби влада думала всерйоз про Крим рік тому і сьогодні, то не страшно було б заглядати в день завтрашній. А він для країни дійсно тривожний.

За місця в кримському парламенті змагатимуться 46 партій і блоків. Про існування більшості з них кримчани з подивом дізналися тільки після реєстрації. На що сподіваються — питання риторичне, але технологія вже спрацювала. До виборчкому автономії, обмежена кількість місць у якому заповнювалося жеребкуванням просто в сесійному залі, не потрапили ні представники КПУ, ні блоку «БЮТ-Прозора влада», ні блоку Сергія Куніцина. За чистої води збігом всі ці політичні сили знаходяться в опозиції до нинішнього керівництва Криму і є головними суперниками Партії регіонів.

Знайомство з партійними списками — цікаве чтиво для гурманів. Таке враження, що кримський парламент медом намастили. Перерахування всіх колишніх (серед них практично всі склади кримських урядів минулих років) може зайняти всю шпальту, тому назвемо тільки широко відомих країні. Нестір Шуфрич обіцяє висушити політичне болото, якщо таке в Криму є, і оселитися тут надовго, або й назавжди. Дмитро Табачник нічого не обіцяє, каже, що пішов з «великого списку ПРУ» через небажання сусідити зі своїм гонителем — екс-генпрокуром Піскуном. Але вже пішов розголос про його претензії на спікерство. По кримський мандат вирішила піти під прапором Януковича і Ганна Антоньєва. Причому всі розмови про те, що місце в кримському парламенті потрібне для набуття статусу недоторканності відкидаються (українські законодавці забули наділити таким своїх кримських колег), ВР автономії не входить у систему органів місцевого самоврядування. А на закон «Про статус депутатів ВР АРК» , де цей недогляд усунуто, президент наклав вето. Тепер уся надія на подолання вето вже новим парламентом країни.

У кримський парламент націлилися практично всі, хто останніми роками так чи інакше впливав на його діяльність збоку й у кого немає шансів продовжити своє мажоритарне довголіття у ВР України. Ігор Франчук, так і не домігшись прийняття в НСНУ, очолив список партії «Відродження», одним із лідерів якої є його батько і двічі екс-прем’єр автономії Анатолій Франчук. Немає більше надії на київську прописку й у лідера «Союзу» Лева Миримського. Вже лише цих гравців-важкоатлетів достатньо, щоб життя в Криму почало бити ключем. Але визначатимуть стан речей не їхні інтереси.

Навіть якщо регіонали не візьмуть більше половини місць у Верховній Раді автономії , парламентська більшість усе одно буде проросійською. Оскільки із другим і третім результатом мають усі шанси пройти комуністи і партія «Союз». З огляду на те, що лідери останньої були мозковим центром у переможному приході до влади Ю.Мєшкова і блоку «Росія», а в прохідній частині кримського «За Януковича!» не без рекомендацій з-за Перекопу закріпилися представники «Російського блоку» і Російської общини Криму, є реальна можливість побачити якийсь політичний римейк. Через десять років посивілі головні герої так само сповнені сил. Кіно вже почалося: наступного тижня на розгляд парламенту буде винесене питання про проведення референдуму про надання російській мові статусу державної.

Саме ці сили формуватимуть уряд автономії, а Київ, відповідно до Конституцій України і Криму, має лише одну можливість впливу на процес — прем’єр може бути затверджений парламентом тільки після узгодження його кандидатури з президентом. Враховуючи те, що Крим — республіка парламентська, ключова роль у прийнятті будь-якого рішення, насамперед, у формуванні уряду, і розвитку будь-яких сценаріїв належить голові Верховної Ради. На це місце вже є як мінімум три претенденти.

Нинішній спікер Борис Дейч і його перший заступник Василь Кисельов (обидва — члени політради ПРУ), як і прогнозувало «ДТ» місяць тому, ідуть із Криму у ВР України. І, як бачиться, не зовсім за власною ініціативою. За деякими даними, не названі прем’єром Єхануровим і не піймані охоронцями закону за руку темні сили ще не визначилися, кого хотіли б бачити у кріслі вищої посадової особи автономії — лідера Російської общини Сергія Цекова чи головного кримського комуніста Леоніда Грача. Обидва політики вже стояли біля керма кримського парламенту. При першому автономія втратила Конституцію з повноваженнями державного утворення, при другому була прийнята Конституція нинішня, яка втрату повноважень закріпила. Та, ще до гімну — витвору великого Караманова — дружиною соратника Грача були написані слова. Леонід Іванович цілком улаштовував президента Кучму, а тому йому прощалося багато чого. Приміром, постійні публічні сварки з прем’єром Куніциним і перманентні парламентсько-уродові кризи. Спікер був тямущим, зокрема, у питаннях розмежування об’єктів власності — з власності автономії при ньому втрачено понад сто здравниць, які роздали в користування київським топ-чиновникам і генералам. У свою чергу фірма, де в співзасновниках були зять і дочка спікера, стала власником неабиякого шматка землі на сімеїзському березі, де і побудували перший у Криму аквапарк. Леонід Іванович любить похвалитися тим, що в 1998 році подолав в автономії криміналітет. При цьому замовчуються істотні речі: зачистку від «сейлемівських» Київ почав, коли їхня тісна дружба з кримськими родичами президента била по репутації глави держави. До того ж у президента Кучми теж були «любi друзi», яким набридло наражатися на кожному кроці на ПБК на бандитські дахи. Тоді в Крим і було направлено генерала Г.Москаля з особливими повноваженнями, а спікером Л.Грач став вже у фіналі «зачистки».

Тепер лідер комуністів сподівається набрати 30—35 відсотків голосів підтримки, що дозволило б йому «стати головою Верховної Ради Криму, кермувати кримським кораблем таким чином, щоб він йшов у фарватері взаємовідносин між Києвом і Москвою. А не впоперек». Швидше за все, успіх Л.Грача буде набагато скромнішим, і щоб стати біля керма парламенту, йому доведеться шукати підтримки й у тих, до кого в генерала Москаля руки не дійшли.

Усі роки після своєї відставки екс-спікер Сергій Цеков і його соратники через свою нечисленність були відсторонені від можливості впливати на перебіг кримської історії. Проте, на відміну від інших предводителів дрібних проросійських організацій, Сергій Павлович не переходив із партії в партію, а чекав свого часу у затінку вже згадуваного фонду «Москва-Крим», регулярно святкував річницю Катерининського указу про приєднання Криму і представляв кримських росіян на усіляких форумах співвітчизників. Щоправда, іноді (як правило, під час виборів), траплялися скандали. Інші керманичі кримських росіян обвинувачували С.Цекова в «нецільовому» використанні фінансової допомоги.

Про свої претензії на спікерське місце заявляє і лідер «союзу» Лев Миримський. При всьому замилуванні умінням його соратників малою кількістю вирішувати великі завдання цього разу шанси Миримського мінімальні. Хоча свою гру він, звичайно, зіграє. Тим більше що є з ким.

Істотна відмінність від колишніх часів — кримінальний елемент уже не смикатиме за ниточки і не купуватиме депутатів, він має шанси засідати в сесійному залі й опонувати начальнику кримської міліції, який представляє парламентську опозицію (балотується від НСНУ). Щоб уявити цю картину в обличчях, подивіться фотоілюстрації книги «Крим бандитський», там є знімки мирного дозвілля деяких імовірних кримських депутатів.

Добре, що скасували статтю про кримінальну відповідальність за поширення недостовірної інформації. Бо у нинішнього міністра внутрішніх справ могли бути неприємності. На підкріплення своїх заяв про те, що криміналітет рветься в депутати, в інтерв’ю «Власти денег» Ю.Луценко назвав ім’я кандидата в депутати Олександра Мельника: «Давайте абсолютно чесно скажемо: якщо в кримський парламент за списком блоку «За Януковича!» балотується раніше судимий лідер ОЗУ «Сейлем», яка тероризувала Крим у середині 90-х... Формально в нього погашена судимість, він має право балотуватися, але зрозумійте стан міліції і стан кримських громадян, які про це дізнаються».

Поки міністр анонсував свою поїздку в автономію, щоб розповісти громадськості, що до влади «під прикриттям гарних ідей» рвуться «люди, які залили кров’ю Кримський півострів у середині 90-х, і трупи після діяльності яких ми дотепер дістаємо з кримських штолень», адвокат О.Мельника (номер 21 у кримському списку регіоналів, тимчасово безробітний) через місцеву пресу оповістила, що її клієнта «опорочили на всю Україну». І він має «всі підстави подати в суд на міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка і на ЗМІ, які поширюють вочевидь брехливу інформацію». За версією адвоката, Олександр Мельник узагалі ніколи не був засудженим, хоча підсудним був. Але не за бандитськими статтями, а за те, що з необережності став винуватцем ДТП, до того ж перед судом він постав «тоді, коли притягти до кримінальної відповідальності за неї вже було неможливо: минули терміни давності. Тому суд визнав, що склад злочину був, але від призначеного покарання Мельник був звільнений у зв’язку із закінченням терміну давності притягнення до кримінальної відповідальності» («Кримська правда»).

Проте міністр стоїть на своєму: і в «Сейлемі» Мельник був, і засудженим, відсидівши рік і шість місяців, але судимість уже погашена. Цікаво, чим закінчиться ця дискусія?

Усього ж, за словами Ю.Луценка, серед кандидатів у депутати ВР автономії виявлено 45 осіб, які мали проблеми з законом — різного ступеня вини та покарання. З особливим задоволенням Луценко повідомив журналістам, що до кримських списків СПУ і КПУ в нього запитань немає. Рекордсменом міністр визначив список партії «Союз», 12 чоловік із якої потрапляли в поле зору міліції. Ненабагато, за його даними, відстає блок «За Януковича!» — там десять «неблагонадійних», у кримському блоці Литвина і БЮТ — по сім, у блоці Куніцина — шестеро, у НСНУ — двоє і в «Не Так!» — один.

Як же легко буде працювати з таким уразливим депутатським складом автономії тим, хто це вміє робити професіонально! Та найгірше те, що цього повального походу по мандати людей із сумнівною репутацією країна могла і не побачити, якби не відомі зобов’язання, взяті на себе президентом під час підписання горезвісного меморандуму.

Тож на кого зможе спиратися в Криму Київ? Боюся, що знову, як і десятиріччя тому, головними українцями у ВР Криму будуть кримські татари, які мають шанси під партійним брендом Народного Руху подолати тривідсотковий бар’єр, але не великим числом.

З таким самим успіхом можуть прийти до фінішу і «нашоукраїнці», які добряче пошарпані внутрішніми чварами, розколами і страждають на нерозбірливість у політичних зв’язках. Чого варта заява ялтинського лідера НСНУ А.Чабанова про підтримку на виборах мера... Сергія Брайка, який нині є членом Партії регіонів. Того самого, якого усунули від посади міського голови незабаром після зміни президента, якого звинуватили в службових зловживаннях, проте справи якось відразу розсипалися, і за рішенням суду він повернувся до свого кабінету. Тимчасово зайнятого тим самим Чабановим (за плечами якого, до речі, теж погашена судимість!). На цьому тлі особливо помітна надмірна нетерпимість до місцевих БЮТівців, із якими логічно було б об’єднатися в новому парламенті. Проте про такий союз навіть не йдеться.

Є ще один блок, який має потенцію бути представленим у кримській владі — блок Сергія Куніцина. Раніше Сергія Володимировича вважали державником і проукраїнським політиком. На зорі свої політичної кар’єри, будучи керівником Красноперекопська, на противагу референдуму за самостійність Криму, навіть обіцяв провести свій плебісцит — за приєднання району до Херсонської області. Ще свіжі в пам’яті його рішучі дії на захист Тузли. Однак після вимушеної відставки його начебто підмінили. Тепер Куніцин розставляє блок-пости на захист Чорноморського флоту, навколо нього в’ються російські політологи-технологи, дає прес-конференції в Москві. Люди, які вірять у силу грошей більше, ніж у силу переконань, припускають, що контакти з Юрієм Бойком (партосередок його партії очолив близький Куніцину екс-міністр фінансів А.Гресс), а також ланцюжок, у який вплелися структури, що контролюють Кримський содовий завод і «Титан» у красноперекопській вотчині екс-прем’єра і власників ФК «Таврія», де він трудиться президентом, не могли пройти безслідно. До речі, «УП» уже вписала Куніцина «в орбіту» Дмитра Фірташа.

Отже, кримський політичний портрет-2006 час облямовувати непристойно масивною золотою рамою. У натурі.