Півень клюнув — собака залиже?

Ми прощаємося з роком надій. І роблячи це, одні скажуть так: «Не встиг рік Півня і тричі прокричати, як нова влада... внесла корективи у свої плани». А інші заперечать: «Крик Півня — сигнал для підйому. Хто почув — той устав. А тим, хто зневірено залишився лежати на печі і з відчуття психологічного самозбереження абстрагувався, годі на пташку нарікати. Не вона ж пропонує хабарі чиновникам, суддям і даішникам. Не вона ховається від податків».

Насправді ж ми прощаємося з вірою в них і міцніємо у вірі в себе.

Рік Собаки шкребеться у двері. Якою при ньому стане країна? Гідно нестиме себе, як породиста особина? Чи її вожаки вилятимуть хвостом, реагуючи на кожну подачку хазяїв життя, що проходитимуть мимо?

Кажуть, собаки не розрізняють кольорів. Приблизно та ж вада спостерігається і в українського суспільства. Ми не розрізняємо ідеологій тих, хто йде на вибори, щоб керувати нами. Не розрізняємо, адже цих відмінностей практично немає. Ми оцінюємо лідерів за екстер’єром. Смаківщина, одне слово: комусь подобається бультер’єр, комусь — бобтейл, комусь — вівчарка, а кому й чау-чау. Але найважливіше питання полягає в тому, як вони сприймають країну: як кордон, що його треба охороняти, ганяючи у своєму дворі кожного, хто захоче нашкодити хазяїну (народу); чи як миску з педігріпалом... Запитання риторичне, і кожен знає відповідь на нього. Саме тому дуже хочеться сподіватися, що наступний рік стане роком нового приплоду. Роком щенят, спочатку сліпих і товстолапо-незграбних. Які згодом зміцніють і вселятимуть надію. Вони повинні вирости інакшими — гордими й волелюбними. І нам із вами відразу після виборів треба буде дуже уважно вдивлятися в незнайомі «мордочки» і вслухатися в голоси для того, щоб почати шукати заміну, визначати кращих, вигодовувати їх, приручати до себе і виховувати бійцівські якості. У партії Білого Ікла і список має бути відповідний. Починати працювати над виведенням породи потрібно вже сьогодні (ну після того, як протверезіємо, звісно).

Кінологи від політики стверджують, що наступний рік стане роком хаосу. Конституційна реформа і майбутній склад парламенту розбалансують і так хитку владу. Одні запевняють, що всіх собак повісять на президента і цукрова кісточка влади дістанеться його опонентам. Хтось сподівається на те, що собаче весілля буде зігране і рік Рудого Пса збереже владу за помаранчевою командою. Але жодну з конфігурацій не можна вважати стійкою, оскільки дуже небезпечно в рік Собаки починати шукати чорну кішку у власній коаліції, чим неодмінно займуться представники обох команд, вчувши запах прибутку та влади. Процес зміни урядів може бути нескінченним, а може закінчитися швидко і розпуском парламенту. Якщо таке станеться наступного року, народу не залишиться нічого, крім як сказати: «Шо, опять?»…

Але з хаосу будь-якого виду має щось народитися. Що? Це великою мірою залежить від нас із вами, якщо народ, звісно, не господар на повідку. Може, досить, оцінюючи потенціал слуг народу, звертати увагу на довжину шерсті, прямизну хвоста і білизну зубів? Може, слід нагадати вівчарці, що її прямий обов’язок — перегризати горло чужим за своїх, а не своїм — за чужих. Бобтейлу — про те, що його справа — збирати підзвітних овечок в одну отару, а не продовжувати розділяти. Пояснити чау-чау, що коли він у цьому житті не знайде собі корисного застосування, то його неодмінно з’їдять. Спробувати пояснити бультер’єру, що мертва хватка — це ефектно, але не завжди ефективно: можна і з голоду здохнути.

Це буде непростий рік — рік служіння справі і прислуговування дільцям; рік шкурних інтересів і окриків «Фу!»; рік лизання рук і кусання їх-таки. Водночас 2006-й може стати роком пошуку балансу між вживанням владою команд «Фас!» і «Бар’єр!». У разі його знаходження країна отримає шанс, очищаючись, рухатися вперед, ігноруючи команду «Лежати!».

Ми далекі від ілюзій, що когось можна перевиховати, зробити хижака — вегетаріанцем, а жуйного — м’ясоїдним. Але в новому році можна спробувати закріпити педагогічний успіх минулого року: розібратися, хто кому повинен віддавати команди — людина своєму другу чи навпаки. Наважимося припустити, що вагомішу роль у цьому процесі відіграватимуть ланцюгові пси демократії та сторожові пси громадянського суспільства, які перебувають на безприв’язному утриманні.

В наступному році ми не тільки почнемо шукати найміцніших щенят, які вселяють найбільші надії, будемо не тільки стежити за боями ветеранів рингу, не тільки погрожувати їм нагадуванням про те, що «собака буває кусачим лише від життя собачого». Ще ми будемо жити. Щасливо. Адже у нас є наші кохані й рідні люди, яким ми по-собачому віддані і які нам по-собачому вірні. Ми будемо ростити дітей і онуків, носити їм ласі кусні й зализувати їхні ранки. Ми будемо господарями свого життя. Ми захищатимемо свою маленьку територію. І велику — теж.