Південний експрес

Швидкісний хід формування літерного потягу кримської влади — на першому ж засіданні переважною більшістю обрано спікера-«регіонала» Анатолія Гриценка, на другому пакетом затверджено президію виключно з членів коаліції блоків «За Януковича!», Н.Вітренко, «Союз» і комуністів — уперся в шлагбаум президентського права на узгодження кандидатури прем’єра. Час зупинки законодавством не обмежений. І Київ не квапиться. Тож навіть із традиційним суто протокольним привітанням від президента А.Гриценку довелося чекати майже два тижні! Весь цей час новий спікер, незважаючи на докладені зусилля, не міг потрапити на аудієнцію до глави держави, а потім дві доби нудився у столиці в надії на обіцяну зустріч. І це попри те, що в «тронній промові» та інтерв’ю новий голова парламенту посилав до Києва дуже лояльні сигнали: закликав кримських політиків забути передвиборну риторику, займатися економікою і не приймати «жодних різких заяв, рішень, що могли б дестабілізувати ситуацію в автономії чи в центрі».

Щоб підштовхнути Банкову до діалогу, кримські «регіонали» навіть пішли на дитячу хитрість. Не маючи певної дати зустрічі з Віктором Ющенком для узгодження кандидатури прем’єра, спікер призначив на п’ятницю чергове пленарне засідання ВР з єдиним питанням порядку денного: про формування нового складу Ради міністрів Криму. Реакція була різкою: постпред президента через пресу заявив про свою занепокоєність наміром затвердити уряд без узгодження з президентом кандидатури його глави і навіть пригрозив звернутися до суду, якщо парламент спробує вистрибнути з ситуації шляхом призначення в.о. голови Ради міністрів. У результаті зустріч В.Ющенка і А.Гриценка відбулася в четвер, і спікер відразу скасував п’ятничне засідання парламенту. Дуже багато людей у Сімферополі вірять, що шантаж спрацював.

Саме ці кумедні обставини не дозволяють сказати, що в даній ситуації верховна влада витримує властиву сильному гравцю паузу. Подібне було б прийнятним, якби йшлося про рівні сторони, а не про рівень центр—регіон. Особливо такий складний як автономія, розвиток подій у якій внаслідок приходу до влади політиків, що вважають столицею своєї Батьківщини Москву, а не Київ, є значущими для всієї країни. Тому напрошуються версії, що лежать на поверхні: президентська адміністрація ніяк не може проковтнути поразку, викликану власними необдуманими діями щодо створення «антирегіональної» коаліції, і тепер бездумно мститься; у Києва немає чітко сформованої позиції з питання — що з таким Кримом робити?; у Києва немає сильного кандидата на посаду кримського прем’єра, який би збалансував нинішню донецько-промосковську монополію в парламенті.

А завдання це не з простих. Посади в президії розділили лише на своїх, коаліційних. Шість постійних комісій ВР очолили «регіонали», три дісталися партії «Союз», дві — вітренківцям і одна — комуністам. Першим віце-спікером, як і прогнозувалося, став Сергій Цеков, лідер Російської громади Криму і партії «Русский блок», яка поповнила лави ПРУ напередодні виборів. Під час так званого мєшковського періоду кримської історії він очолював парламент, який запам’ятався загостренням взаємин із центром, небезпечними авантюрами з перепідпорядкуванням силових відомств, і як наслідок — втратою широких повноважень автономії. (Згадуючи ту пору, дуже цікаво тепер спостерігати в депутатському кріслі ВР АРК в одній команді із С.Цековим екс-главу адміністрації президента Л.Кучми Дмитра Табачника, який брав участь у грі з розведення президента Мєшкова та спікера Цекова. От вже справді, шляхи Господні несповідимі). Заступником спікера став також колишній «блокросієць», головний редактор «Кримской правды» Михайло Бахарєв, що пройшов за списком Компартії. Протягом багатьох років і газета, і її головний редактор розбурхують громадську думку відверто українофобськими випадами, які за печерністю поступаються хіба що татарофобським: українська мова — «мова черні», українці — лише гілка російського народу, а держава Україна — «непорозуміння». Такі погляди, слід гадати, зовсім не заважають Михайлу Олексійовичу стати держслужбовцем високого рангу цього самого «непорозуміння», а потім і претендувати на солідну пенсію — ця обставина, подейкують, була не останньою у прагненні обійняти посаду віце-спікера.

Серед нових членів президії, щоправда, є прецеденти й веселіші. Вітренківець Валерій Іванов, який очолив комісію з питань зовнішньоекономічних зв’язків, торгівлі та підприємництва, відомий своїми витівками у Сімферопольській міськраді. Не погоджуючись із результатами голосування, він просто розрубав кабель системи електронного табло заздалегідь заготованою сокирою. Героєм теленовин він також став у положенні лежачи — в спальному мішку на асфальті Іванов протестував проти встановлення парканчика біля одного з банків.

А підприємницьку біографію голови бюджетної комісії Ігоря Лукашева в парламентській газеті виклали максимально обтічно, не уточнюючи причетності до такої славетної структури, як «Сейлем» — так називалася і фірма, і ОЗУ. В той час Лукашев теж був депутатом Сімферопольської міськради, а колег прийнято було називати запросто — Вишня, Крюк, Воронок...

Спікер ВР Анатолій Гриценко в перших інтерв’ю дав журналістам наказ: припинити ставити питання про кримінальне минуле деяких новообраних депутатів. Мовляв, якщо когось хвилює наявність судимості в кандидатів у депутати, то нехай вони ініціюють зміни до виборчого законодавства. «Давайте внесемо зміни в законодавство України і побудуємо двопалатний парламент: раніше засуджених і несудимих, щоб цю тему зняти раз і назавжди». Справді, скільки можна про це просто говорити? Даєш бандитам свою палату, із правом вето бажано!

У цій ситуації єдиною абсолютно адекватною дією Києва беззастережно слід визнати призначення на посаду постійного представника президента в АРК овіяного легендами про боротьбу з криміналітетом генерала Геннадія Москаля. На першій же скликаній нараді із силовиками, як повідомляє прес-служба представництва президента, Геннадій Геннадійович по-міліцейськи прямо дав оцінку кримській реальності: до парламенту Криму та місцевих рад пройшли люди з кримінальним минулим, і це загрожує тим, що Крим може скотитися до рівня 1994—97 років, коли органи представницької та виконавчої влади підмінялися криміналітетом. Враховуючи сотні нерозкритих насильницьких злочинів, Г.Москаль звернувся до міністра внутрішніх справ із проханням надіслати до автономії у тривале відрядження працівників із великим досвідом боротьби з організованими злочинними угрупованнями. Тривогу постпреда викликали також зниження бюджетних надходжень і спроби фінансово-промислових груп розставити на місцях своїх «наглядачів», щоб контролювати владу, порушення законодавства у веденні грального бізнесу. Моментально зреагував постійний представник і на незаконність проведення першої сесії Щолкінської міськради, на якій, всупереч рішенню суду, мером міста було оголошено В.Шкалаберду. «Новообраний голова, використовуючи технічні засоби для відмикання службового приміщення, силою зайняв кабінет і розпочав діяльність», — повідомляє постпредство характерним стилем.

Одним словом, за кілька днів Г.Москаль дав зрозуміти, що повноваження постпреда президента в АРК не такі вже й куці, як вважалося раніше. Було б бажання та відповідний мандат. І свідченням вагомості останнього, напевно, мав стати той факт, що саме Москаля президент уповноважив представляти свою позицію на консультаціях щодо кандидатури прем’єра. Віктор Ющенко підкреслив, що це питання для нього є одним із найважливіших. Жодних інших подробиць офіційні повідомлення не дають. Кого хотів би бачити на посту глави кримського уряду президент і кого пропонував узгодити спікер-«регіонал» (а саме так виглядає процедура за законом) вголос не називають.

Відомо, що не залишає надію побити всі рекорди щодо кількості прем’єрських реінкарнацій Сергій Куніцин. За кулуарними даними, він, як і Гриценко, цими днями зустрічався з президентською радницею Вірою Ульянченко, котра, схоже, взяла кримський напрям під своє крило. Однак кого-кого, а кандидатуру Куніцина Анатолій Гриценко на узгодження виносити не буде. Про що і заявив публічно. Якими будуть побажання старших партійних товаришів кримських «регіоналів» — також не визначено. Настільки, що вже побутує версія про самостійне прагнення А.Гриценка запропонувати президенту геть нейтральну, тобто нікому не відому кандидатуру. Наприклад, свого знайомого ще по роботі в глибинці, Ленінському районі, а нині керівника «Кримських енергосистем» Віктора Плакиду. Є ще один компромісний варіант: залишити нинішнього прем’єра «нашоукраїнця» Анатолія Бурдюгова, але з «правильним» складом уряду, та, схоже, ідея ця не знайде достатньої кількості голосів підтримки.

Тим часом у п’ятницю кримський спікер ще перебував у Києві. За певними даними, після доповіді Віктору Януковичу його знову обіцяв прийняти президент. Оскільки процес узгодження кандидатури нового кримського прем’єра відбувається в більш розширеному, ніж передбачає Конституція, форматі і в основному по телефонній лінії Ющенко—Янукович, то можна припустити, що одна сторона максимально відтягуватиме прийняття остаточного рішення, а друга прагнутиме вирішити питання ще до завершення парламентської епопеї національного масштабу. При цьому і словом ніхто й ніде не прохопився про принципи формування нового складу уряду та врахування інтересів опозиційних сил — бютівців, блоку Куніцина і висуванців Руху та меджлісу. Якщо уряд буде сформовано за лекалом президії парламенту плюс своєрідна президентська квота в особі узгодженого прем’єра, то Геннадій Москаль матиме дуже багато роботи. Насамперед у знайомій йому сфері міжнаціональних відносин. Адже вперше після мєшковських часів у владі автономії можуть бути не представлені кримські татари. У цьому разі нинішня зупинка може як наслідок зайти у глухий кут.