«Піді мною кінь чужий і кінь не той»

Уїк-енд на московському іподромі вдався на славу. Хтось із президентів країн СНД згаював час у колі російських губернаторів, обговорюючи актуальні аспекти розвитку регіональної співпраці їхніх країн із містами й селами РФ, Кучма й Назарбаєв робили ставки, при нагоді позичивши рублі у Володимира Володимировича. Святкову атмосферу зустрічі президентів Співдружності навіть не зіпсував дощ, який розпочався. Навпаки, він допоміг сконцентруватися і повернутися до вирішення справ державної важливості. Тому як десь у перерві між класичним балетом, стрибками й вечерею у «Волинському» вісім із десяти глав країн Співдружності, котрі приїхали до Москви — Роберт Кочарян, Нурсултан Назарбаєв, Аскар Акаєв, Володимир Воронін, Володимир Путін, Емомалі Рахмонов, Іслам Карімов і Леонід Кучма, — без зайвого розголосу узгодили ідею Заяви держав – учасниць СНД про стан справ в ОБСЄ. До них приєднався й один віртуальний підписант: Олександр Лукашенко схвалив текст, не заїжджаючи до російської столиці. Що ж, Олександр Григорович має зуб на ОБСЄ ще від часів дебатів про його третій термін.

Примітно, що до цього документа не приєдналися ані Михаїл Саакашвілі, ані Ільхам Алієв. У Грузії й Азербайджані нещодавно пройшли президентські вибори, і лідери цих країн, з’ясувалося, цілком задоволені нейтральними оцінками з вуст спостерігачів ОБСЄ. Так само утримався і традиційно відсутній на неформальних зустрічах президентів Сапармурат Ніязов: із відповідними поясненнями з Ашгабада до Москви було відправлено ноту...

Через п’ять днів заяву оприлюднено у Відні на засіданні постійної ради ОБСЄ. Глашатаєм спільної позиції країн Співдружності стала російська делегація. Пізніше виступив представник кожної країни, яка підписалася. Водночас за необхідність удосконалення ОБСЄ і реформування його інститутів висловилася і грузинська делегація. Цікаво, що від самого початку в Москві планували, що складений на іподромі документ зачитають українці, оскільки Леонід Кучма головує в СНД. І навіть надіслали в Україну ноту з таким наказом. Проте щось не заладилося. Цілком можливо, у Києві це сприйняли вже як перегин...

А після прочитання Заяви держав – учасниць СНД про стан справ в ОБСЄ важко утриматися від думки, що ті, хто її ініціював, а вже тим паче — підписував, запропонували Україні та її громадянам троянського коня. Не випадково на сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ, яка проходила цими ж днями в Единбурзі, українські парламентарії виступили з різкою критикою заяви, дистанціювавшись від позиції виконавчої влади. І оскільки не всі громадяни України мають доступ до електронних мас-медіа, «ДТ» пропонує читачам ознайомитися із повним текстом цього документа.

«Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), займаючи ключове місце в архітектурі європейської безпеки, у сучасних умовах не зуміла адаптуватися до вимог мінливого світу й забезпечити ефективне вирішення питань безпеки та співробітництва на євроатлантичному просторі.

Організація не виконує належною мірою основні документи, включаючи гельсінкський Заключний акт (1975), Паризьку Хартію для нової Європи (1990), Хартію європейської безпеки (1999). Найчастіше не дотримуються такі фундаментальні Гельсінкські принципи, як невтручання у внутрішні справи, повага суверенітету держав.

Вважаємо за необхідне звернути увагу на низку моментів, які, на нашу думку, перешкоджають розвитку конструктивної, взаємовигідної співпраці в рамках ОБСЄ.

Наявний серйозний дисбаланс між трьома вимірами безпеки — військово-політичним, економічним і екологічним, а також гуманітарним. Спостерігається явна трансформація пріоритетів у бік гуманітарної проблематики, що помітно звужує можливості ОБСЄ з протидії новим викликам і загрозам.

Діяльність у гуманітарній сфері зводиться до моніторингу ситуації в сфері прав людини й будівництва демократичних інститутів на просторі СНД і колишньої Югославії. Визнаючи важливість даного виміру діяльності ОБСЄ, проте вважаємо практику розгортання діяльності організації такою, що не відповідає основним принципам ОБСЄ.

Вибіркова підвищена увага до одних країн за ігнорування проблем в інших державах-учасницях є порушенням мандата ОБСЄ і засвідчує наявність в організації практики подвійних стандартів і селективних підходів, небажанні враховувати реалії й особливості окремих держав.

Це, зокрема, виявляється в роботі бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ), яке займається переважно моніторингом і оцінками результатів виборів у державах-учасницях. Така діяльність БДІПЛ найчастіше має політизований характер і не враховує специфіку окремих держав. Тому вважаємо за необхідне виробити єдині критерії оцінки з боку БДІПЛ і місій ОБСЄ виборчого процесу на всьому просторі організації.

Малоефективний характер має «польова діяльність» ОБСЄ, на яку йдуть основні кошти бюджету організації. Викликає занепокоєння те, що «польові місії» ОБСЄ фокусують свою діяльність не на основних положеннях своїх мандатів, пов’язаних із поданням допомоги та сприянням владі приймаючої держави за всім спектром діяльності організації, а виключно на функціях моніторингу ситуації у сфері прав людини й демократичних інститутів. Трапляються випадки невиправданої критики з боку керівництва «польових місій» внутрішньої політики урядів країн перебування.

Нині особливої актуальності набуває вироблення нових підходів до діяльності ОБСЄ.

На порядку денному ОБСЄ має бути якнайшвидше усунення дисбалансу між трьома вимірами діяльності організації шляхом підвищення ролі військово-політичної, економічної й екологічної складових.

Як країни—учасниці ОБСЄ держави СНД мають намір вибудовувати свою подальшу спільну лінію в організації стосовно її спеціалізованих інститутів і польових присутностей, а також моніторингу виборчих процесів залежно від реальної здатності ОБСЄ належним чином адаптуватися до нових умов і ступеня її сприйнятливості до перелічених стурбованостей».

Наскільки відомо, президент Молдови Володимир Воронін, єдиний із підписантів, зробив обмовку. Молдавська сторона вважає, що необхідно зосередити додаткову увагу на недостатній ефективності ОБСЄ у врегулюванні територіальних конфліктів. У Кишинева «викликає жаль диспропорція між високою активністю ОБСЄ у питаннях підтримки демократичних стандартів і пасивністю у розв’язанні «заморожених» конфліктів на території країн СНД»...

Признаємося, коли ми читали Заяву вперше, то були вражені як її стилем, так і змістом. Нечасто читаєш документи, де ставиться під сумнів не лише ефективність діяльності ОБСЄ як організації, а й дотримання наданого їй мандата. Дехто навіть спочатку вважав, що це груба провокація, настільки незграбний вигляд мав текст. Особливо розчулювала фраза, що «держави СНД мають намір вибудовувати свою подальшу спільну лінію... залежно від реальної здатності ОБСЄ належним чином адаптуватися до нових умов і ступеня її сприйнятливості до перелічених стурбованостей». Не кажучи вже про такі висловлювання, як «організація не виконує належною мірою основні документи», «порушення мандата ОБСЄ», «невиправдана критика», «практика подвійних стандартів», «селективний підхід» і «політизований характер БДІПЛ».

Поза сумнівом, ОБСЄ є за що критикувати. Але це можна робити по-різному. Здається, українська дипломатія встигла за останнє десятиліття збагатити свій арсенал засобами, які дозволяють довести погляд Києва на існуючу проблему й без таких різких формулювань. Мова та зміст заяви більше нагадує ультиматуми радянської дипломатії часів холодної війни, від яких у дрож кидало все світове співтовариство. Але якщо СРСР міг дозволити протиставити себе всьому світові, то навіщо це потрібно робити Україні? Навіщо за чотири місяці до виборів український Президент від імені держави приєднується до документа, який може ускладнити й без того непрості відносини з Заходом і демократичними інститутами? І як слід розуміти Леоніда Кучму, який у Гаазі та Стамбулі обіцяє чесні та прозорі вибори, а в Москві закликає ОБСЄ враховувати специфіку країн СНД і каже про невиправдану критику? Нині, напевно, багато українських друзів по обидва боки Атлантики замислилися і гадають, чого ще очікувати від такого «передбачуваного» партнера, як Україна...

За наявною інформацією, формальними ініціаторами ухвалення заяви та її розроблювачами були казахи. Якщо уважніше придивитися до неї, то казахське авторство побічно підтверджують і акценти, розставлені в деяких положеннях цього документа. Приміром, у ньому говориться: «діяльність БДІПЛ найчастіше має політизований характер і не враховує специфіку окремих держав». А як запевняють експерти, саме про специфіку нових незалежних держав у цілому й центрально-азіатському регіоні зокрема постійно говорять представники країн СНД із Середньої Азії на засіданнях постійної ради ОБСЄ і на зустрічах із представниками Бюро з демократичних інститутів і прав людини.

Проте сумнівно, що істинним ініціатором і натхненником заяви є Астана. Саме наших північно-східних сусідів можна з великою впевненістю назвати справжніми авторами цього документа. Оскільки, коли хто й має всі підстави потирати руки після ухвалення цієї заяви, так це росіяни. Надто вже її зміст нагадує погляд Москви на ОБСЄ як альтернативу НАТО в побудові європейської архітектури безпеки. Утім, для росіян значимість цього документа куди більша, ніж просто створення групи країн, котрі спільно виступили із закликом реформувати організацію: ідея-то хороша, але на сьогодні — утопічна. Проте створення такої «реформаторської фракції» в ОБСЄ дозволило Москві вирішити як мінімум три зовнішньополітичні мети.

У тексті незримо витає тема російських військових баз у Молдові та Грузії: Організація з безпеки та співробітництва в Європі постійно нагадує Кремлю про зобов’язання, узяті Росією на Стамбульському саміті ОБСЄ. І це не може не дратувати Москву, яка не заперечувала б, аби її бази й надалі знаходилися в цих країнах. Проте заявити про це прямо — неетично, що, до того ж, матимемо дуже серйозні наслідки. Тому виконується витончений обманний рух і наноситься хук справа: Росія на чолі групи країн ставить під сумнів ефективність діяльності організації, зокрема — і її військово-політичну складову. Попутно Москва приймає на себе роль одного з основних гарантів миротворчої діяльності на пострадянському просторі. Адже не випадково в коментарі департаменту інформації і преси МЗС Росії йдеться про порушення «базового принципу ОБСЄ — комплексного підходу до безпеки». Не варто випускати з уваги й те, що Росія має і свою «гарячу точку» — Чечню. І Москву вкрай дратує, коли ця організація починає говорити про порушення прав людини в республіці...

До того ж цей документ, мабуть, перший випадок у новітній історії пострадянських держав, коли лідери країн Співдружності виступають із єдиною позицією з міжнародного питання: у заключній частині заяви йдеться фактично вже про формування спільної політики країн СНД. А цю ідею російська дипломатія пробивала не перший рік. І, нарешті, така удача: президенти Співдружності зробили таки крок від єдиного економічного простору до спільної політики безпеки. І ось уже департамент коментує заяву в такий спосіб: «Країни СНД продовжать координувати свої дії в ОБСЄ на робочому й політичному рівнях, вибудовуватимуть свою подальшу спільну лінію в організації, зокрема до наміченої на грудень у Софії чергової міністерської зустрічі, залежно від готовності, наявності політичної волі партнерів по ОБСЄ зробити організацію адекватною сучасним умовам, паралельно й рівноцінно розвивати всі три виміри безпеки, позбавлятися від практики «подвійних стандартів».

І, нарешті, головне. Очевидно, що росіяни, котрі лобіювали за лаштунками ухвалення цього документа, переслідували й такий намір — поглибити розкол між Україною і Заходом, штовхаючи нашу країну на шлях Білорусі. А на прикладі цієї заяви продемонструвати європейським і євроатлантичним організаціям відсутність бажання в українського керівництва будувати нормальний діалог не лише з ОБСЄ, а й із іншими міжнародними інститутами. За великим рахунком, Росія в такий спосіб домагається підтвердження права утримувати Україну й надалі в сфері свого впливу.

Загалом, російський інтерес, бажання Москви використовувати партнерів із СНД для досягнення своїх зовнішньополітичних цілей у цій заяві простежується дуже чітко. Проте наш Президент приєднався до згаданого документа. Сьогодні деякі українські чиновники, виправдовуючи цей крок, кажуть: це, мовляв, демонстрація того, що Україна послідовно відстоює свою позицію в питанні реформування ОБСЄ, а також того, що наша країна не боїться критики з боку цієї структури. Але коли Київ так сильно бажає реформувати ОБСЄ, то що заважало продемонструвати таку послідовність у менш гострій формі та вчинити нейтральніше, так, як це зробили, приміром, ті самі грузини?

Певне, бажання зайнятися реформуванням ОБСЄ в українського Президента було таким сильним, що Леонід Кучма вирішив проігнорувати як Конституцію, так і Закон України «Про міжнародні договори». Звернімо увагу на те, що підписаний Президентом документ озаглавлено як «Заява держав—учасниць СНД щодо стану справ в ОБСЄ». Виходить, Леонід Кучма ухвалював його від імені держави. На думку юриста-міжнародника Антона Бутейка, це дає підстави стверджувати: ця політична заява підпадає під дію згаданого вище закону та статті 106 Конституції України. Тим паче що заява містить цілком конкретні зобов’язання, яких наша країна тепер має уже дотримуватися. І тоді виникають запитання: чи проходив цей документ усю внутрішню процедуру узгодження в МЗС, Кабміні? Чи ставили свою візу міністр закордонних справ і прем’єр-міністр? А коли так, то коли це відбувалося? За нашою інформацією, у МЗС, де цей документ побував, його вкрай негативно оцінили. Але чи було засідання уряду, на якому розглядалося це питання?

Утім, мета виправдовує засоби. Очевидно, процедури, так само, як і зовнішньополітичні наслідки прийнятої заяви, Леонід Кучма може випустити з уваги, коли йдеться про президентські вибори. ОБСЄ зарекомендувало себе вельми обачною організацією, котра максимально стримано оцінювала виборчий процес на території пострадянських держав. Аби ця організація різко відреагувала, необхідна була надзвичайна подія на кшталт убивства на виборчій дільниці на очах спостерігачів від ОБСЄ. Та й на нинішні президентські вибори вона має намір відправити лише 700 чоловік, що вкрай мало, і засвідчує незначний інтерес до того, що відбувається в Україні. Проте українська влада вирішила за необхідне геть-чисто розкритикувати діяльність як ОБСЄ, так і БДІПЛ. Можливо, уся справа в тому, що ОБСЄ, мабуть, єдина організація, котра має мандат із оцінювання виборчого процесу. І в такому випадку, аби зробити обережну організацію ще обережнішою, українська влада й бере участь у такій самій психологічній атаці, як білогвардійські офіцери на позиції чапаївських бійців.

Із іншого боку, для української влади Заява — солодша від манни небесної, оскільки дозволяє попередити можливі негативні висновки з боку ОБСЄ про процедуру й результати виборів 31 жовтня. Офіційний Київ не може не радувати й те, що демарш стосовно організації було зроблено колегіально дев’ятьма країнами СНД. Це — чудовий спосіб виправдати внутрішню політику й можливі порушення на президентських виборах. Адже всьому світу нині демонструється: упередженість ОБСЄ і БДІПЛ щодо СНД у цілому й України зокрема — це не вигадка пана Медведчука чи Васильєва, а справді існуюча проблема. Проте цьому, схоже, віритимуть лише на Банковій.