Під знаком Лісабонської стратегії

7 вересня всі ірландські ЗМІ повідомили тривожну для країни новину: за конкурентоспроможністю Ірландія опинилася далеко позаду інших європейських країн. Таким був вердикт урядової Ради національної конкурентоспроможності Ірландії. У щорічній доповіді Рада зазначає, що спроможність країни конкурувати в міжнародному масштабі знизилася здебільшого через те, що ціни й витрати виробництва встановилися на значно вищому рівні, ніж у Європі та Північній Америці. Головну тривогу викликають у Ради високі ціни на енергоносії та висока плата за утилізацію промислово-побутових відходів. Найслабкіші показники за останній рік Ірландія продемонструвала в низці ключових для конкурентоспроможності сфер, таких, як інвестиції в науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) і використання інформаційних та телекомунікаційних технологій.

Гордих ірландців новина шокувала. Їхня країна, яка впродовж кількох століть уособлювала задвірки Європи, а за останні 30 років членства в ЄС спромоглася вибитися в економічні лідери, раптом знову опинилася в хвості. Але ж саме Ірландія, яка впевнено обганяла в конкурентоспроможності «великих» колег по Євросоюзу, за часів свого президентства в ЄС, у першій половині 2004-го, рішуче виступила за «пожвавлення» так званого Лісабонського порядку денного. Документ, затверджений на Лісабонському саміті ЄС у червні 2000 року, називають коли «стратегією», коли «порядком». Насправді це дуже амбіційний план дій, відповідно до якого економіка Євросоюзу до 2010 року має стати найбільш конкурентоспроможною у світі.

Основними пріоритетами Лісабонської стратегії є:

1) підвищення конкурентоспроможності (шляхом інвестицій у наукові дослідження та зміцнення єдиного ринку);

2) зайнятість (акцент на створенні робочих місць, поліпшенні пропозиції на ринку праці, інвестиціях у людські ресурси);

3) удосконалення соціального захисту, пенсійної системи та охорони здоров’я;

4) забезпечення більш високого та стійкого економічного зростання (через стимулювання інвестицій у нові технології та розвиток інноваційного бізнесу).

З десяти років, що їх дають лідери ЄС для досягнення висот конкурентоспроможності, минула вже рівно половина. Те, що планку від початку було виставлено надто високо, сьогодні розуміють усі. Не лише тому, що економічне зростання в єврозоні на цей рік Європейський центральний банк (ЄЦБ) прогнозує на рівні 1,6%, тоді як у США воно сягне 3,6%. Прем’єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі нещодавно, до речі, заявив, що надмірне посилення євро, викликане рішенням ЄЦБ підтримувати високий обмінний курс євровалюти щодо долара, завдало відчутної шкоди європейським виробникам та істотно знизило їхні можливості в глобальній конкуренції.

Головна ж проблема для Євросоюзу — це наступ «нових» агресивних економік. Тоді, 2000-го, коли приймався Лісабонський порядок, основним конкурентом (не тільки в економіці, а й у наукових, освітніх, інноваційній сферах) Євросоюз вважав Сполучені Штати. Сьогодні ж заокеанського партнера самого починають тіснити азіатські держави, тим самим викликаючи тривожні настрої в Європі. Китай та Індія — ось два головні й реальні суперники старому Заходу на полі конкурентоспроможності.

Ірландія була першою країною, яка закликала Європейське співтовариство до створення Ради ЄС з конкурентоспроможності. Під час саміту ЄС у Севільї в червні 2002 року таку Раду було створено.

У листопаді 2002-го, на засіданні Ради ЄС з конкурентоспроможності вдалося досягти згоди щодо необхідної модернізації правил конкуренції в Євросоюзі, які існували практично в незмінному вигляді з 1962 року. Нові правила враховували майбутнє розширення ЄС, а також створили рамки для того, щоб Єврокомісія та національні агентства з конкуренції (або національні органи, що регулюють конкуренцію) могли співпрацювати, виконуючи спільні завдання. Таким чином, конкуренцію в усій єврозоні збиралися посилити — на благо компаній, споживачів та зайнятості.

Проте в економіці ЄС усе складалося не так просто, як намічалося під час самітів і зустрічей. І наприкінці 2004 року вдарив грім. Голова Європейської комісії Романо Проді перед своєю відставкою встиг заявити, що «лісабонська десятирічка» ще задовго до свого фіналу завершилася великим провалом. За словами Проді, проект реформ, прийнятий у столиці Португалії, не було реалізовано через те, що країни — члени ЄС надмірно користувалися своїм правом вето, замість того, аби скорочувати вплив бюрократії та активізувати конкуренцію в європейській економіці.

Заява Проді грунтувалася на доповіді Віма Кока, колишнього прем’єр-міністра Нідерландів, призначеного ЄС «головним наглядачем» за виконанням Лісабонського порядку. Доповідь було подано Європейській комісії на початку листопада 2004 року на саміті ЄС у Брюсселі. На підставі проведеного аналізу Вім Кок стверджував, що Євросоюз втратив можливості реформування економіки та у результаті «поступився своїми позиціями в економічній гонці США та Азії». В одному з інтерв’ю він навіть заявив, що коли ЄС і зуміє виконати всі поставлені завдання до 2010 року, то «ми навряд чи станемо найсильнішою економікою світу».

Головна причина провалу, на думку Кока, у тому, що в ЄК немає сьогодні повноважень для впровадження Лісабонського порядку. Тому він рекомендував щороку публікувати список країн, які не вклалися у намічені рамки з реформування економіки. І основну увагу приділити економічному зростанню та боротьбі з безробіттям. Бо якщо за половину терміну, що залишився, Євросоюз не вдасться до термінових кроків, Лісабонський порядок може стати синонімом згаяних можливостей та обманутих надій.

Однак у доповіді Віма Кока немає рекомендацій відмовитися від амбіцій конкурентоспроможної Європи. «Рубіж 2010 року потрібний, аби почати терміново діяти».

У цьому півріччі в Євросоюзі головує Великобританія. І обрані на третій термін лейбористи вирішили серйозно попрацювати над європейською конкурентоспроможністю. У будь-якому разі, заявити про те, що готові бути локомотивом цих самих «термінових кроків» з «реанімації» Лісабонського плану. Наприкінці червня, якраз за тиждень до початку британського президентства в ЄС, прем’єр-міністр Тоні Блер виступив з епохальною промовою в Європарламенті про майбутнє Європи, яку зустріли бурхливими оплесками.

Утім, у столицях Євросоюзу його спіч викликав неоднозначну реакцію. В одних країнах ЄС слова Блера про «нову еру економічного зростання і модернізації» розцінили як виклик старій «консервативній» Європі й висловили їм гарячу підтримку. В інших, які борються за стабільність і непорушність багаторічного європейського укладу, вважають виступ популістським і підозрілим.

Один із головних месиджів, які посилав європейцям Блер, стосувався майбутнього місця Євросоюзу в глобальному конкурентному світі. Він переконував їх у тому, що настав час змін і Європа має почати будувати нову соціальну модель, для чого необхідно «зміцнити спроможність ЄС конкурувати, допомогти людям впоратися з глобалізацією, дати їм можливість використати її переваги та уникнути її небезпек». Звісно ж, казав Блер, нам потрібна соціальноорієнтована Європа. Та це має бути ефективна, працююча і конкурентна модель. Британського прем’єра передусім підтримали нові члени ЄС, які, на відміну від незадоволених «важкоатлетів», із надією дивляться в майбутнє.

Через тиждень, коли Британія уже вcтупила у свої президентські права в ЄС, Блер продовжив тему модернізації Європи, але вже перед зборами Єврокомісії в Лондоні. «Європа — це не тільки вільна торгівля і не тільки економіка. Ми маємо розуміти, що марно намагатися конкурувати в цьому жорстокому та мінливому світі, якщо ми не готові здійснити необхідні зміни. Це не відмова від нашої соціальної моделі, це її відновлення та модернізація».

Насправді Тоні Блер спробував перенести на карту Євросоюзу свою багаторічну прихильність до прогресивних, інноваційних методів розвитку економіки й суспільства. Однак було б помилкою вважати, що тільки прем’єр і його однодумці в лейбористському уряді борються за конкурентоспроможність вітчизняної економіки, науки, освіти. Цим стурбований практично весь інтелектуальний прошарок британського суспільства. На наукових і бізнес-конференціях, на щорічних зборах компаній і університетів обов’язково йдеться про конкурентоспроможність країни в глобальному світовому просторі.

Британський істеблішмент справді дуже серйозно ставиться до партнерства з бізнесом, розуміючи, що тільки в такий спосіб можна стимулювати конкурентоспроможність нації. Стратегія уряду тримається на трьох слонах: створення сильного ринку — відкритого, конкурентного та справедливого; зміцнення інноваційності на рівні компаній; стимулювання підприємництва шляхом гнучкого оподатковування та впровадження найкращої світової практики управління.

Тому не дивно, що багато потужних компаній світу розглядають Британію як одну з найважливіших базових країн для своїх операцій в індустрії інформаційних технологій. Саме ця країна є тим ринком зі створення програмного забезпечення, який зростає в Європі швидше за інші. Цей сектор має річний оборот близько 20 млрд. фунтів, 10% якого зоорієнтовані на експорт. Виробництво програмного забезпечення збільшується щороку на 15% і забезпечує зайнятість понад чверті мільйона чоловік...

На думку Британії, саме на урядах європейських країн сьогодні лежить відповідальність за забезпечення такої регулятивної бази в економіці, яка сприяла б розвитку підприємництва й інновацій. У світі, де старі економіки зіштовхуються із серйозною конкуренцією нових, що бурхливо розвиваються, позиції європейських компаній дедалі більше залежатимуть від підприємливості та творчої вдачі людей, від їхньої здатності трансформувати свої ідеї в товари й послуги, що продаються.

Єврокомісія, яку підганяють ентузіасти конкурентоспроможної економіки, і передусім головуюча в ЄС Британія, приступила до активного «пожвавлення» Лісабонської стратегії.

На вересневій конференції в Лондоні, присвяченій Європейській хартії дослідників, єврокомісар з науки та досліджень Янош Поточник виступив із промовою «Підтримаємо конкурентоспроможність Європи». Він підкреслив, що єдино правильною відповіддю на виклики глобалізації є розвиток у ЄС так званої економіки Знання.

На сьогодні Європа досягла успіху в кількох конкурентних сферах діяльності, а саме: у забезпеченні високого рівня освіти, створенні гарних умов для наукових досліджень, у культивуванні сприятливого простору для творчості та інновацій. Саме ці цілі записані в Лісабонській стратегії. Та, на думку Поточника, Євросоюз розвивається в цьому напрямку надто повільно і не досить ефективно. Існує величезна потреба в стимулюванні зростання і продуктивності праці, а також у зміцненні соціальної гармонії. Цього можна досягти, лише орієнтуючи економічну політику на розвиток знань, інвестування в інновації та оптимізацію людського капіталу. Голова департаменту ЄК з науки та досліджень наполягає на тому, що Європа має домогтися стійкого лідерства в таких сферах, як генерування знань шляхом наукових досліджень, поширення їх через освіту й застосування їх в економіці за допомогою інновацій.

Якими на сьогодні є пріоритети з виконання Лісабонського плану, зокрема, у сфері науки і розвитку? Єврокомісар Поточник назвав три основні цілі, на які в наступні роки орієнтуватиметься очолюваний ним департамент ЄК. Перша — збільшення асигнувань на НДДКР (щоб досягти рівня основних конкурентів). Друга — посилення суспільного визнання ролі вчених та їхнього внеску в підвищення добробуту людей (щоб залучити в ряди дослідників якомога більше молоді). Третя — створення таких умов, які переконали б науковий персонал країн ЄС не залишати сфери досліджень, а також повертатися до Європи після набуття закордонного досвіду (аби підкреслити значущість людського потенціалу в сфері НДДКР).

Цього літа Єврокомісія опублікувала досить тривожні цифри. Нині у Європі спостерігається спад інвестування в наукові дослідження і дослідні розробки. І якщо тенденція не зміниться, до 2010 року інвестиції в НДДКР будуть на рівні 2,2% замість запланованих 3%. Водночас у Китаї фінансування наукових досліджень досягає 10% на рік. Якщо такі темпи збережуться, то 2010 року Пекін виділятиме на науково-дослідні та конструкторські розробки таку саму частку свого ВНП, як усі країни ЄС разом узяті. Іншими словами, Китай швидкими темпами наздоганяє Європу, а Європа наразі аж ніяк не наздоганяє США та Японію.

Що ж до фінансування НДДКР європейським бізнесом, то воно зменшується і порівняно з 2000 роком, і на тлі основних конкурентів. 2002 року, наприклад, національний бізнес у ЄС профінансував 55,9% внутрішніх наукових розробок, тоді як у США ця частка дорівнювала 63 і в Японії — 74%. Тому висновок Єврокомісії звучить досить радикально: щоб перетворити нинішню кризу на реальні можливості, потрібні рішучі й швидкі кроки зі зміни бюджету ЄС. Необхідно створювати привабливіші умови для інвестування компаніями науки та інновацій.

В Євросоюзі сьогодні є очевидним уповільнення економічного зростання, що призводить до ерозії європейської соціальної моделі. Стурбованість у зв’язку з цим висловив єврокомісар з внутрішніх ринків Чарлі МакГріві у своєму виступі на конференції ЄС під красномовною назвою «Порядок денний для Європи — економіка та конкурентоспроможність», що відбулася на початку вересня в Італії. МакГріві підкреслив, що «в Європі поступово руйнується соціальна модель», головним чином через низьке економічне зростання і погіршення демографічної ситуації. Зростання ж є ключовим для майбутнього процвітання Європи. Без нього країни Євросоюзу не тільки не зможуть поліпшити, а й навіть утримати сьогоднішній рівень життя, а також модель пенсійного забезпечення та охорони здоров’я.

Існує чіткий причинно-наслідковий зв’язок між економічними процесами, які відбуваються нині в ЄС: низька продуктивність праці призводить до падіння економічного зростання, що, у свою чергу, руйнує соціальну модель. На думку британських експертів, однією з ключових причин зниження продуктивності праці є той факт, що Європа в цілому інвестує менше в розвиток науки та нових технологій, зокрема інформаційно-комп’ютерних, ніж США чи Азія. На думку МакГріві, генерувати високі показники для гідної участі Європи в глобальній економіці можна лише одним шляхом — працюючи над зміцненням її міжнародної конкурентоспроможності в економіці Знання.

Отже, стає зрозумілим, що після невдалих референдумів (французького й голландського) щодо конституції ЄС і безуспішних переговорів з євробюджету подальші активні дискусії в Євросоюзі розгортатимуться навколо «пожвавлення» Лісабонської стратегії. Вона цілком може виявитися тим рятівним маяком, який стане для жителів Старого Світу об’єднуючим орієнтиром на найближчі роки. Чи вдасться Британії, використовуючи головування в ЄС, стати «локомотивом» Лісабонської стратегії та переключити увагу континентальних партнерів із рутинних внутрішніх проблем на виклики конкурентного глобального світу? Відповідь на це запитання, можливо, пролунає на черговому засіданні Ради ЄС з конкурентоспроможності, на яке 11 жовтня зберуться міністри з науки та досліджень зі всіх урядів держав Євросоюзу.

Немає сенсу порівнювати якість постановки стратегічних завдань у Євросоюзі, США чи Китаї та в Україні. Надто вже очевидна розбіжність рівнів. У контексті вищенаведених цифр нагадаю, що в нашій країні інвестиції в науку й дослідження недотягують до 0,5% ВВП. Скільки Україна збирається інвестувати в ці сфери 2010 року, ніхто не знає і, судячи з усього, навіть не хоче знати. Чи означає це, що ми збираємося жити в минулому, свідомо закриваючи очі на виклики майбутнього?