Перша «зірочка»

Прізвище В’ячеслава Кириленка як найімовірнішого претендента на посаду міністра соціальної політики і праці сміливо називали майже всі експерти. В цій графі численних списків складу нового уряду, що гуляють протягом останнього тижня по кулуарах і час від часу потрапляють на сторінки ЗМІ (особливо інтернет-видань), різнобоїв практично не було. Запеклої боротьби за портфель міністра соціальної політики і праці не спостерігалося: не такий уже й ласий кусень, зате відповідальності — хоч греблю гати, адже передвиборна програма нинішнього Президента, на основі якої розроблено програму уряду «Назустріч людям», була значною мірою спрямована на реформування соціальної політики в Україні. Головне її гасло: «Вільна людина — у справедливій державі», а метою діяльності уряду декларується «досягнення демократичних європейських стандартів життєдіяльності людини, суспільства й держави».

На думку Юрія Якименка, провідного експерта політико-правових програм Центру Разумкова, 36-річний уродженець м. Поліська Київської області В’ячеслав Кириленко «цілком вписується в концепцію уряду, до якого мають увійти нові обличчя, молоді люди. Незважаючи на те, що Кириленко — політик досить молодий, він має дуже солідний досвід роботи у цій сфері, якого набув у парламентському комітеті з питань соціальної політики (з 2002 року — заступник голови. — А.К.). Тобто, за професійними даними, він у принципі готовий до цієї роботи».

В’ячеслав Кириленко — справді нове обличчя в уряді, яке нічим себе не скомпрометувало. Власного бізнесу не має. При цьому в нього є певний досвід роботи в системі та задатки чиновника. Свого часу Кириленко очолював Український студентський союз (УСС), молодіжне крило Руху «Молодий рух»; входив до складу Національної ради з питань молодіжної політики при Президенті, а також до комітету опору «За правду». Як довірена особа Віктора Ющенка молодий політик брав активну участь у передвиборній кампанії, і його прізвище неодноразово звучало під час подій помаранчевої революції.

Зважаючи на все, новий міністр соціальної політики і праці — особа досить енергійна й активна. 1990 року він виступав одним з ініціаторів політичного студентського голодування на площі Жовтневої революції у Києві; 2004-го надавав активну політичну допомогу сумським студентам. Його двічі обирали народним депутатом — востаннє 2002 року за списками виборчого блоку «Наша Україна» (№ 20). Його прізвище нерідко можна було почути у Верховній Раді: з різноманітними ініціативами Кириленко виступав більш як сто разів. В активі нового міністра один із резонансних законопроектів, що стосується мінімальної зарплати та прожиткового мінімуму, а також проект Трудового кодексу (нині перебуває на розгляді в парламенті).

Саме Кириленко нещодавно запропонував створити комісію, яка публічно даватиме політичну оцінку конкретним чиновникам, котрі претендуватимуть на посади в уряді або місцевих адміністраціях.

Ті, хто знайомий із В’ячеславом Кириленком особисто, стверджують, що серед його плюсів — здатність учитися, рухливість і комунікабельність. Він філософ за натурою (кандидат філософських наук) і ліберал за переконаннями. Досить амбіційний, але позбавлений самозамилування.

Призначення Кириленка може свідчити про справді новий підхід до формування уряду і, власне, є викликом. Адже раніше посаду міністра соціальної політики завжди обіймали люди набагато старшого віку, а їхня політика в соціальній сфері була спрямована насамперед на старше покоління. Крім того, декого з них великою мірою цікавила можливість, хай і не такого серйозного, як в інших відомствах, але все-таки «хапка»...

Відомство, очолюване міністром, який чимало років зі свого 36-літнього життя присвятив роботі в молодіжних рухах, має всі шанси відійти нарешті від комсомольсько-радянського розуміння молодіжної політики – як підтримки якихось святкових заходів і цілком конкретних організацій, і взяти на себе нові завдання, пов’язані насамперед із підтримкою тієї частини молоді, яка перебуває в найгірших стартових умовах. Оскільки суспільство нерівномірне, зокрема за рівнем доходів і можливостей, завданням у цьому сегменті має стати вирівнювання можливостей і забезпечення рівноцінного, справедливого старту для тих, хто тільки-но входить у життя.

У вислів «соціальна реформа» нерідко вкладають лише слова. Тим часом будь-яка реформа повинна передбачати певну програму дій. Курс на входження до ЄС, заявлений Президентом, потребуватиме значної модернізації законодавства, зокрема й у сфері соціальної політики.

Очевидно, пріоритетом для соціального блоку в новому уряді стануть питання мінімальної зарплати та прожиткового мінімуму, пенсійна реформа, а також реформування соціально-трудових відносин. В’ячеслав Кириленко брав участь у «довгограючих» засіданнях робочої групи з підготовки проекту закону про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. І, на думку фахівців, цією проблематикою володіє. Принаймні у депутатському середовищі вважається досить непогано підготовленим. Ось тільки чи допоможе теорія молодому керівникові й очолюваному ним відомству пережити надскладний для пенсійної системи країни 2005 рік, вивести її нарешті на закладені в пенсійному законодавстві рейки, які передбачають розвиток страхових засад, скрупульозний облік трудового внеску й повну відсутність зрівнялівки?

Судячи з оприлюдненої цього тижня програми, у сфері соціального захисту населення уряд Тимошенко серед першочергових завдань бачить посилення цільової спрямованості соціальних програм і поглиблення адресності в державній соціальній допомозі. Із адресністю також виникають запитання. Адресність, як свідчать російські теленовини, річ тонка й соціально вразлива. І якщо вже нам, услід за росіянами, судилося накоїти тут дурниць, то хотілося б якнайменше...

Першим кроком, спрямованим на пошук матеріальних ресурсів для реформування соціальної сфери, може стати інвентаризація всього того, що є у соціальному господарстві країни. Можливо, сама система соціального захисту містить величезні ресурси для виплати допомоги й дотацій. Це ті ресурси, які нині спрямовуються на утримання самої системи. Насамперед це стосується створених і діючих страхових фондів, щодо адміністрування яких виникає багато питань і надходять звернення громадян, зокрема вже застрахованих осіб. Крім того, є сенс говорити про принципові речі, такі як нові соціальні стандарти та реалізація цих стандартів, із залученням досвіду країн із перехідною економікою, які цей шлях подолали і вже стали членами Євросоюзу, — Польщі, Чехії, Угорщини, а також країн Балтії.

Новому міністрові доведеться зіштовхнутися з чималими проблемами й серйозно «покрутитися», аби виправдати виданий йому кредит довіри. Протягом десяти років він ходив у «перспективних», наводячи зв’язки й контакти на всіх рівнях, вичікуючи підходящого моменту, й ось нарешті настав час одержати свою, хоч і не найяскравішу, але «зірочку». Тому можна припустити, що Кириленко дуже дорожитиме шансом, який йому випав, і, так би мовити, «життя покладе», намагаючись зарекомендувати себе якнайкраще. Йому доведеться докласти воістину титанічних зусиль, щоб виправдати сподівання електорату, розохоченого передвиборними обіцянками Віктора Ющенка. Чи виконає він це завдання — покаже час. Потенціал для успішної роботи, на думку експертів, у Кириленка є. «Питання в тому, — вважає Юрій Якименко, — що соціальна політика великою мірою залежить від рівня наповнюваності бюджету й від можливостей виділити кошти конкретно на цю сферу. Якщо ми говоримо про соціальну політику як таку, то визначальними будуть усе-таки економічний і фінансовий блоки уряду, які вишукуватимуть резерви. Тому в реформованому міністерстві його роль зводитиметься насамперед до визначення пріоритетів і розподілу наявних ресурсів бюджетних коштів, а не до їх добування. Тобто в цьому плані проблема тут легша, ніж у міністрів, які вишукуватимуть кошти на соціальні програми».

З 1999 року Кириленко — заступник Ю.Костенка в Українській народній партії (УНП), яка до 2003 року називалася Український народний рух. І ця обставина, мабуть, дає молодому політикові реальний шанс закріпитися у команді Юлії Тимошенко. Його кандидатуру лобіював Юрій Костенко, з яким у нинішнього прем’єра давня політична близькість, і тому в уряді В’ячеслав Кириленко цілком може стати для Юлії Володимирівни одним із хоч і не найнадійніших, але все-таки оперть. Новий міністр, комунікабельний і неконфліктний, має, до всього, непогані особисті й професійні контакти з найрізноманітнішими політиками, які представляють найрізноманітніші політтабори.

Діяльність очолюваного ним міністерства, з огляду на всі передвиборні обіцянки, безумовно, стане об’єктом якнайпильнішої уваги. І Президент, і прем’єр зацікавлені в тому, щоб вона була результативною. Тому очікується, що в уряді Тимошенко В’ячеславові Анатолійовичу та його відомству буде створено режим найбільшого сприяння.