ПЕРША ЛАСТІВКА

Те, про що так довго говорили політики і мріяли підприємці, нарешті здійснилося. За місяць до передачі влади тимчасовому уряду Іраку, у розпал громадянської війни, коли викрадають і вбивають іноземних бізнесменів, а серйозні інвестори залишають країну, Україна отримала перший контракт. Що, втім, не є гарантією, що за ним будуть й інші...

Цей загадковий ANHAM

Наприкінці травня на веб-сайті міноборони США з’явилося непримітне, на перший погляд, повідомлення. Така собі компанія ANHAM отримала контракт вартістю 120,1 млн. дол. на оснащення іракської армії та сил безпеки — 15 батальйонів і шість бригад.

Якщо у Сполучених Штатах ця інформація пройшла практично непоміченою, то в Україні (та й у Польщі) контракт під номером W56HZV-04-D-0181 викликав справжній фурор, оскільки він безпосередньо впливає на політику Києва в Іраку. А річ у тому, що власне сама ANHAM самостійно освоїть лише 7% його вартості. Решта припадає на субпідрядників. При цьому на частку компаній з України припало 65% (!) вартості контракту. А це — 78 млн. дол.!

Через тиждень після появи інформації на сайті Пентагона офіційний Київ визнав, що підписано перший контракт, і тепер українські компанії беруть участь у відновленні Іраку. Проте до останнього часу представники виконавчої влади й українського бізнесу відмовляються публічно назвати ці підприємства і характер виконуваних ними робіт.

Речник МЗС України Маркіян Лубківський, наприклад, заявив, що це комерційна таємниця. Натомість глава прес-служби держкомпанії з експорту-імпорту продукції та послуг військового і спеціального призначення «Укрспецекспорт» Олександр Ляшко сказав «ДТ», що його компанія не має до цього контракту жодного стосунку. Водночас, коментуючи агентству «Інтерфакс-Україна» інформацію про участь наших компаній у контракті з оснащення іракської армії, він не виключив, що хтось із українських спецекспортерів, включно з дочірніми компаніями «Укрспецекспорту», «гіпотетично, міг б здійснити таку поставку».

Втім, багато запитань викликає не тільки українська частина контракту W56HZV-04-D-0181. Не менш загадкова й компанія ANHAM, яка виграла тендер.

Запустивши пошук по Google, можна дізнатися, що ANHAM — спільне американсько-арабське підприємство, а його штаб-квартира перебуває в місті Вена (штат Вірджинія). До складу цього СП входять такі компанії, як HAIFinance Corp. (США), American International Services/Uni Trans (США), Munir Sukhtian Group (Йорданія) й ASTRA (Arab Supply and Trading Co., Саудівська Аравія). Причому перші дві фірми є частиною американського консорціуму Nour USA.

Цей консорціум відомий тим, що в березні нинішнього року виграв організований Пентагоном тендер на поставки військового спорядження і техніки новій іракській армії, запропонувавши американцям заплатити 327 млн. доларів за поставлену спецпродукцію. Проте компанії, що програли, серед яких була й польська Bumar, домоглися скасування результатів тендеру.

Під час повторного тендера, оголошеного 29 березня, ANHAM (за якою стоїть Nour USA) запропонувала найнижчу ціну — 259,3 млн. дол. І перемогла, вигравши у General Dynamics, ITT, Raytheon, Lockheed Martin, Bumar. Наскільки відомо, ANHAM повинна поставити іракцям автомати АК-47, пістолети, набої, радіостанції, шоломи, протигази, прилади нічного бачення, намети, польові кухні, аптечки першої допомоги, позашляховики, важкі вантажівки різного призначення і т.п. спецпродукцію.

До речі, досі залишається загадкою, чому вартість оприлюдненого 27 травня контракту W56HZV-04-D-0181 усього лише 120,1 млн. дол., тоді як вартість виграного на повторному тендері ANHAM — 259,3 млн. дол. Адже йдеться про один і той самий контракт! «ДТ» протягом трьох днів намагалося зв’язатися з прес-секретарем ANHAM Робертом Хупсом, аби отримати хоч трохи зрозуміле пояснення. Та, на жаль, безуспішно. Губилися в здогадах і експерти. Натомість польська Gazeta Wyborcza припустила: така різниця у вартості контракту «може означати, що угоди на поставки певного роду оснащення ще не підписані».

Тим часом вибір Пентагона викликає багато нарікань у інших учасників тендеру. Чимало експертів зазначають, що маловідома компанія ANHAM не має достатнього досвіду роботи в такій специфічній сфері, як поставки військового спорядження й техніки.

Проте переможені не квапляться домагатися скасування його результатів. Може, тому, що, з економічної точки зору, умови, запропоновані ANHAM, справді вигідніші, ніж у інших компаній. Той-таки Bumar запропонував американцям заплатити за оснащення, яке він поставляє, 425 млн. дол., що на 166 млн. більше.

Поляки, до речі, все ж таки братимуть участь у цьому контракті. За інформацією президента Bumar Романа Бачинського, польська компанія NAT Import-Export поставлятиме новій іракської армії польові кухні та причепи. Це замовлення оцінюється у 8—9 млн. дол.

Як зазначають у своїх інтерв’ю представники ряду компаній, два елементи — низька ціна і терміни доставки продукції — були основними вимогами до учасників тендера. І ANHAM відповідала цим критеріям. Як повідомив Washington Post один з американських офіцерів, зниження ціни було досягнуто ANHAM за рахунок того, що вона на 60% обновила пакет пропозицій, який був у лютому в Nour USA. За іншою версією, ця різниця виникла тому, що американці змінили кількість необхідного спорядження: якщо під час першого тендера йшлося про оснащення 54 батальйонів, то в другому — тільки 35.

Свою роль у виборі Пентагоном компанії ANHAM відіграли й запропоновані останньою терміни доставки техніки та спорядження: за умовами тендера, уже в серпні до Іраку має бути відправлена перша партія 573 позашляховиків.

Роман Бачинський назвав цей термін нереальним. І висловив припущення, що доставити оснащення в Ірак за такий короткий час можна лише в тому разі, якщо ця продукція лежить десь на військових складах або на складах біля тієї країни, куди вона має бути доставлена. До речі, одна з фірм – учасниць тендеру могла швидше, ніж ANHAM, доставити спорядження, але не могла доставити зброю вчасно. Американсько-арабське СП готове ж розпочати відправку продукції вже з 15 липня.

Хоча, з погляду ціни та логістики, пропозиції ANHAM і були найоптимальнішими, експерти не виключають і чинника «залаштунків». Для таких підозр є серйозний привід. Зокрема, американська преса пише, що глава HAIFinance Corp. Худа Фарук, який є також співвласником American International Services/Uni Trans, підтримує дуже тісні дружні (і не тільки) стосунки з екс-членом розпущеної Тимчасової ради Іраку Ахмедом Чалабі. Так, у 80-ті роки пан Фарук надав фінансову допомогу контрольованому Ахмедом Чалабі банку Petra Bank, що опинився на межі руйнування. До речі, саме дружба Чалабі з власником компаній, котрі входять у Nour USA, і стала формальним приводом для анулювання результатів першого тендеру. Як бачимо, цей зв’язок не перешкодив Nour-ANHAM виграти контракт удруге.

З іншого боку, експерти зазначають, що ще жодна неамериканська компанія не отримала основних контрактів в Іраку як генеральний підрядчик. І це теж показник: Вашингтон, який вклав у повалення Саддама Хусейна і відновлення країни чималі кошти, щиро зацікавлений у тому, щоб заробили насамперед американські компанії.

Вода камінь точить

У випадку з контрактом, отриманим ANHAM, дуже важко говорити, наскільки рішення залучити українські компанії було продиктоване економічними міркуваннями і наскільки — політичними. Формально тендер — це конкуренція в умовах ринку. І представники Білого дому не втомлюються повторювати, що питання участі України у відновленні Іраку — це питання готовності українських компаній до жорсткої конкурентної боротьби. У зв’язку з цим згадується фраза першого заступника держсекретаря США Річарда Армітаджа, яка добряче повеселила багатьох Під час свого недавнього перебування в Києві він сказав: «Гадаю, що Україна послала своїх солдатів в Ірак не для того, аби отримати контракти, а для того, щоб зробити свій внесок у війну проти тероризму».

Однак, із погляду інтересів Білого дому, українські компанії отримали свій перший контракт дуже вчасно. Вашингтон не могло не тривожити те, що в Україні представники опозиції — комуністи, соціалісти, БЮТ — активно виступають за виведення контингенту з Іраку. Та й офіційний Київ, на відміну від Варшави, не виявляє необхідної твердості. Чого варті бодай привселюдні висловлювання прем’єр-міністра Віктора Януковича, який кілька разів повторив, що Київ має право вивести свій миротворчий контингент, якщо українські підприємства не будуть допущені до відбудовних процесів у цій країні. Інакше як шантаж ці слова трактувати не можна.

Події в Україні, союзниці Сполучених Штатів по антитерористичній коаліції, розвивалися так, що в інтересах Вашингтона було, аби українські компанії отримали хоч якийсь контракт на відновлення іракської економіки. Допустивши українців до поділу «іракського пирога», нинішня адміністрація Білого дому ніби отримувала довгострокову гарантію: український контингент і далі перебуватиме у складі стабілізаційних сил. В умовах передвиборної президентської кампанії у Штатах це має підкреслено важливе значення для республіканця Джорджа Буша-молодшого.

І ось перший контракт. На сьогодні достеменно відомо, що компанія ЗАТ «АвтоКрАЗ» поставлятиме у рамках контракту W56HZV-04-D-0181 півтори тисячі важких вантажівок «КрАЗ» різного призначення: самоскиди, бензовози, водовози тощо. Саме на «АвтоКрАЗ» припадає левова частка української частини контракту: вартість однієї машини — близько 40 тисяч дол. За інформацією «ДТ», контракт із Nour-ANHAM «АвтоКрАЗ» підписав ще в лютому. Крім того, Кременчуцький автоскладальний завод (КрАСЗ) поставить новій іракській армії дві тисячі позашляховиків «УАЗ», складених із комплектуючих, які поставляються з Росії. Окремо зазначимо, що виконавці контракту мають створити сервісні центри з обслуговування техніки, навчання водіїв та обслуговуючого персоналу.

За деякою інформацією, українські підприємства поставлять також протигази й амуніцію. Окремі наші співрозмовники стверджують, що цим українська участь у контракті W56HZV-04-D-0181 не обмежується. Мовляв, існують угоди, за якими наші компанії також поставлять новій іракській армії і набої. Більше того, ця частина контракту вже фактично виконана.

Хоча контракт отримали компанії, котрі давно й активно працюють на іракському ринку, не доводиться сумніватися, що при проведенні переговорів щодо постачання такої специфічної продукції та в укладанні угод брали участь посередники. І тут постає запитання: яка з українських компаній виступила в ролі посередника? З огляду на вищесказане, таких небагато: це або державна компанія із зовнішньоекономічних зв’язків України в Афро-Азіатському регіоні «Атлас», або держкомпанії з експорту-імпорту продукції та послуг військового і спеціального призначення «Укрспецекспорт» та її дочірні компанії.

Відомо, що «Атлас», плекаючи честолюбні плани, останніми місяцями активно працює як на іракському ринку, так і в Сполучених Штатах. Наскільки відомо, ця компанія планує мати своїх представників не тільки в Каліфорнії при корпусі інженерів армії США, що займається розподілом контрактів у нафтогазовому секторі, а й у столицях деяких іракських провінцій, аби на місцях відстежувати тендери і готувати всю необхідну документацію. Примітно й те, що сьогодні в надрах Кабміну готується досить цікаве розпорядження — «Про деякі питання забезпечення представництва економічних інтересів України в Республіці Ірак». Як запевняли наші співрозмовники, воно буде прийняте вже найближчим часом.

Серед іншого, у цьому цікавому документі йдеться: «Погодитися з пропозицією Мінекономіки щодо покладання на Державну компанію з зовнішньоекономічних зв’язків України в Афро-Азіатському регіоні «Атлас».… виконання функцій з узгодження та координації дій підприємств України в Центрально-Південному регіоні Республіки Ірак, пов’язаних з відновленням або будівництвом об’єктів економіки цієї країни, провадженням іншої зовнішньоекономічної діяльності, а також із забезпечення взаємодії з військовим представництвом Збройних Сил України в Коаліційному координаційному центрі при Об’єднаному центральному командуванні Збройних Сил США з цивільних питань».

З огляду на реалії українського бізнесу (насамперед фінансову слабкість багатьох українських компаній, що не дозволяє їм мати своїх представників у Іраку), відсутність групи підтримки місцевих урядів (Government Support Team, GST) у складі українського контингенту й інформаційний вакуум, у якому опинилося наше посольство в умовах громадянської війни, таке рішення дозволяє мати оперативну інформацію про проведення тендерів, а отже, збільшує шанси наших компаній на отримання контрактів.

Та чи означає таке формулювання цього проекту розпорядження, що інші компанії не зможуть самостійно працювати в Іраку? Вочевидь, так. По суті, після набуття чинності згаданим документом Кабміну «Атлас» стає офіційним і єдиним посередником-монополістом для тих компаній, котрі зголосяться працювати в цій нестабільній арабській країні. І в цьому плані розпорядження носить дискримінаційний характер і не відповідає принципам ринкової економіки та вільної конкуренції. А в українських умовах це може мати вкрай негативні наслідки...

Однак, як виявилося, «Атлас» не причетний до контракту ANHAM. За нашою інформацією, посередником при укладанні контракту українських компаній із ANHAM виступив «Прогрес», дочірня кампанія «Укрспецекспорту». Мабуть, специфіка бізнесу, коли не заведено рапортувати про успіхи на ринку торгівлі зброєю та супутньою їй продукцією, і стала причиною небажання спецекспортера говорити про учасників контракту і його зміст. З іншого боку, не слід скидати з рахунків і особистісний чинник. Багато з тих, хто нині працює в компаніях, які торгують зброєю, — вихідці зі спецслужб. А цій організації властива любов до надмірної таємності, яку навіть колишні офіцери зберігають усе своє життя...

Тепер офіційний Київ має серйозний аргумент у діалозі з противниками подальшого перебування в Іраку українського контингенту. Адже українські політики неодноразово заявляли, що тільки перебування в цій країні українських солдатів гарантує отримання нашими підприємствами контрактів. Але український прорив на іракський ринок може мати значно глибші наслідки.

Річ не тільки в тому, що контракт із ANHAM демонструє реальність претензій українських підприємств на участь у відновленні Іраку. Він дозволяє українським компаніям зав’язати тісні контакти з американським приватним бізнесом. А це тим більш важливо, що найближчими роками близькосхідний регіон, за активної участі американського бізнесу, серйозно розвиватиметься. Йдеться, звісно ж, і про Ірак: врешті-решт, ситуація в цій країні має стабілізуватися. І якщо українським компаніям сьогодні вдасться налагодити тісні ділові взаємини з американцями, то в України з’явиться шанс претендувати на довгострокову економічну присутність у цьому нафтоносному регіоні.

При цьому не слід забувати і поляків, із якими Київ у середині квітня підписав «План українсько-польських дій в Іраку в період 2004—2005 року». За інформацією з польської преси, поляки зацікавлені в тому, щоб поставити свої двигуни на «уазики», які складаються на КрАСЗі. То чому ж не прийняти політичного рішення і не піти їм назустріч? Адже сьогодні ми допоможемо полякам заробити трохи грошей, а завтра — вони нам. Така філософія ринку...