ОСТАННІЙ БАСТІОН

ЄЕП знову підкрався якось непомітно. Депутати, що переймалися конституційною реформою і підготовкою до майбутніх президентських виборів, не мали часу вникати ще й у тонкощі формування Єдиного економічного простору чотирьох держав — Білорусі, Казахстану, Росії та України. Хто з народних обранців може похвалитися сьогодні поінформованістю про роботу останніми місяцями Групи високого рівня? Хто знає, які нові угоди вже готують експерти в рамках ЄЕП (а їх буде не менше сотні)? А хто пам’ятає хоча б положення Угоди про формування ЄЕП, однойменної Концепції, яка багато в чому уточнює положення Угоди, поінформований про те, що вона є невід’ємною частиною Угоди? Хто ознайомлений зі змістом Комплексу основних заходів з формування ЕЭП, підписаним президентами? Гадаю, на сьогодні таких знавців у Верховній Раді виявиться менше десятка. Проте цього тижня стало відомо, що вже наступного вівторка, 20 квітня, планується синхронна ратифікація єепівських документів українським і російським парламентами. Причому в пакеті з двома іншими документами — Угодою про сухопутний кордон між Україною і РФ, а також Угодою про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки.

Відразу ж постає кілька запитань. Чому в пакеті? Наскільки відомо, у міжнародній практиці пакетного прийняття міждержавних документів, як правило, намагаються уникати. Тим паче таких важливих, як у нашому випадку. Чи встигли на сьогодні профільні комітети розглянути не лише Угоду з ЄЕП, а й два інших документи? Нам про це нічого не відомо. Та й обговорення єепівських документів пройшло якось поспішно і, на наш погляд, поки що малорезультативне.

На лист, поданий парламентським комітетом із питань європейської інтеграції на ім’я прем’єра Януковича, що містить цілу низку питань як по суті єепівських документів, так і щодо сумнівної процедури їх підготовки, відповіді поки що немає.

Минулої середи документи про формування ЕЭП розглядалися й на засіданні парламентського комітету із закордонних справ. За нашою інформацією, тільки в одного його члена, представника фракції комуністів, не було ніяких запитань і зауважень із приводу аналізованої угоди. Інші ж депутати, зокрема й представники парламентської більшості, були налаштовані дуже насторожено та скептично і підкреслювали необхідність серйозної роботи над застереженнями до єепівських документів. Комітет навіть створив робочу групу у складі депутатів Олійника, Кураса та Бичкова для узагальнення всіх наявних пропозицій щодо змісту застережень. Але наскільки серйозною і якісною може бути ця робота, якщо свої пропозиції робоча група має подати вже у понеділок? Чому глава комітету Станіслав Сташевський, який у вересні стверджував із парламентської трибуни, що документи по ЄЕП містять «відхилення від Конституції та законів України», і висловлював упевненість, що з їх ратифікацією у ВР «будуть проблеми», — минулої середи дуже наполегливо переконував колег у необхідності винесення цих документів на ратифікацію обов’язково у вівторок 20-го? Адже спікер Володимир Литвин позавчора, виступаючи в Санкт-Петербурзі на конференції, присвяченій проблемам ЄЕП, акцентував увагу на необхідності дати «правовий і міжнародний аналіз» документам (отже, цей аналіз досі не проведений?) і підкреслив, що його турбує питання, як країни — учасниці угоди про ЄЕП — «вписуватимуться» в регіональні процеси, а також у європейський простір.

Чому так кваплять Верховну Раду? Тому що Леонід Кучма хоче отримати ратифіковані документи вже до приїзду до Києва колег-президентів і прем’єрів інших трьох держав–учасниць ЄЕП? Тому що Кучма і Путін пообіцяли один одному, що їхні парламенти ратифікують ці документи синхронно? Верховній Раді в зовнішній політиці знову відводиться роль статиста, машини для голосування?

На час верстки цього номера в парламенті був зареєстрований лише один проект закону про ратифікацію єепівських документів. Чомусь він поданий не Президентом, який ініціював участь України в ЄЕП і підписав відповідні документи, а Кабінетом міністрів. Проект містить лише одне застереження — про те, що «Україна братиме участь у формуванні та функціонуванні Єдиного економічного простору в рамках, які відповідають Конституції України». Цікаво, що всі міністри (навіть ті, хто ще у вересні подавав список із семи застережень) цього разу поставили свої підписи без будь-яких зауважень. Застереження з приводу відповідності Конституції, за нашою інформацією, вніс лише Олександр Лавринович. Нагадаємо, що після засідання КМ 10 вересня минулого року міністр юстиції на прес-конференції заявив, що «велика кількість норм, закладених у проектах, не узгоджується з українським законодавством і низкою статей Конституції», й запропонував розглянути можливість продовження переговорів із метою усунення цих протиріч. Але, як ми всі чудово пам’ятаємо, ніяких переговорів більше не було і документи підписані в тому ж самому варіанті, який викликав стільки зауважень у членів уряду.

Але котрі саме положення єепівських документів можуть суперечити Конституції, а котрі з них Україна може сміливо прийняти? Чіткої відповіді на це запитання немає, оскільки ні Кабмін, ні Президент, які мають, відповідно до Основного Закону, право подавати міжнародні договори на розгляд у Конституційний суд до їх ратифікації парламентом, цього не зробили. У Верховної Ради такого права, на жаль, немає. Зате в неї є право не ратифікувати міжнародний договір, який викликає стільки сумнівів, суперечок та різночитань доти, доки КМ чи Президент не скористаються своїм конституційним правом. Тим паче що, приміром, сам Президент має бути в цьому безпосередньо зацікавлений. Адже якщо документи будуть ратифіковані, наберуть чинності, а вже потім депутати передадуть їх у КС, а Конституційний суд виявить у них невідповідність Основному Законові, — депутати можуть дійти висновку, що Президент порушив національні інтереси країни, а це дасть їм привід розглянути можливість початку процедури імпічменту.

Крім того, вкотре нагадаємо, що, відповідно до ст. 9 Конституції, укладення міжнародних договорів, які суперечать Основному Законові, можливе тільки після внесення відповідних змін у Конституцію України. Отже, висновок Конституційного суду щодо Угоди і Концепції формування ЄЕП украй необхідний.

Що ж до горезвісного застереження до єепівських документів про відповідність Конституції, то, на думку деяких авторитетних юристів, це застереження, хоча й гарно звучить, насправді не має смислу й може завести в правову безвихідь. Ну, справді, як визначатимуться «рамки відповідності»? Адже вже офіційно оголошено, що в ЄЕП буде підготовлено ще понад сто секторальних угод. Хто їх реалізовуватиме? Міністерства й відомства, які готували з цього приводу свої пропозиції. Хто оцінюватиме ці пропозиції на предмет їх відповідності Основному Законові, якщо Конституційний суд може розглядати лише закони, акти ВР, акти Президента, акти Кабміну та акти кримського парламенту? Загалом, одержимо повну правову плутанину.

Ще запитання: чому в кабмінівському застереженні нічого не сказано про те, що участь України в ЄЕП не суперечить її курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію? Адже ці положення містилися у вересневому рішенні КМ, прийнятому напередодні підписання документів президентами. Що, цей курс сьогодні вже неактуальний?

До речі, при підготовці законопроекту про ратифікацію Кабмін проігнорував і думку ВР, яка у своїх заявах від 22 травня і 17 вересня минулого року повідомила, що підтримає такі документи про формування ЄЕП, які відповідатимуть Конституції України, її законам та міжнародним зобов’язанням.

Утім, якщо ці документи буде ратифіковано законом, запропонованим Кабміном, народні обранці мають добре усвідомлювати, що їхню думку й надалі ігноруватимуть, більше того, Верховну Раду можуть навіть позбавити деяких її нинішніх повноважень. Приміром, у ст.92 Конституції записано, що виключно законами України визначаються основи зовнішньоекономічної діяльності, митної справи, а також встановлюються система оподаткування, основи створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного й інвестиційного ринків, статус національної та іноземних валют. А коли депутати не полінуються і прочитають ст.1 Угоди про формування ЄЕП, то обов’язково звернуть увагу на положення, відповідно до якого, в ЄЕП «проводиться єдина зовнішньоторгова й узгоджена <...> податкова, грошово-кредитна й валютно-фінансова політика». Таким чином, ВР може запросто позбутися своїх конституційних повноважень. Особливу увагу депутатам слід звернути й на положення документів про «єдиний митний тариф». У трьох інших єепівських державах тарифами відають уряди, а в Україні Верховна Рада нізащо не погоджувалася передати ці приємні функції навіть рідному Кабмінові. Невже депутати готові тепер передати тарифне регулювання наднаціональному органу — якійсь комісії, де росіянам належатиме майже 80% голосів, а українцям — близько 10%?

Необхідно відзначити, що наші численні розмови з депутатами та й із чиновниками різного рівня, засвідчили: стосовно участі України в ЄЕП існує безліч помилок, міфів та ілюзій. Приміром, якщо аналізована Угода рамкова, то ні до чого нас особливо й не зобов’язує, тому можна її спокійно ратифікувати, а потім ми викрутимося, «зістрибнемо» з подальшої інтеграції. Ну, по-перше, уже саме підписання документів Президентом, відповідно до міжнародного права, зобов’язує Україну утримуватися від дій, які суперечать цілям цих документів. Елементарний приклад: у документах ідеться про узгоджені умови приєднання держав-учасниць до СОТ. То що ж, за ідеєю, ми вже нині не можемо вести самостійні, не узгоджені з іншими трьома державами, переговори з СОТ. Ну, а коли ми туди все-таки вступимо першими, то, відповідно до взятих на себе зобов’язань, не зможемо висувати жодних умов при вступі у СОТ партнерам по «четвірці». Скажімо, Росії — щодо вирівнювання внутрішніх і зовнішніх цін на енергоносії або ліквідації існуючих вилучень стосовно ПДВ.

Із приводу «викрутимося» і «зістрибнемо» дуже хочеться запитати: чому ж досі у вас не дуже це виходило? Чому досі «не викрутилися» і «не зістрибнули»? Адже документи підписано в російському варіанті, вересневі побажання Кабміну й Верховної Ради проігноровано повністю. В питанні пакетного голосування знову-таки пішли на поступки. Зверніть увагу, наш Кабмін у вересні поопирався-поопирався, а через півроку цілком заспокоївся. Росіяни діють за принципом «усе прийде для того, хто вміє чекати». Не києм, то палицею вони свого домагаються.

На чому базується впевненість наших оптимістів, буцімто надалі все буде інакше? Наскільки нам відомо, у ключових експертних групах із розробки секторальних угод уже нині домінують росіяни. Крім того, цілком непрозорий процес формування ЄЕП, мабуть, стане ще більш закритим і малоцікавим для широкої громадськості при розробці та ухваленні вузькоспеціалізованих угод. Отож підстав для шапкозакидацьких настроїв абсолютно немає.

Свого часу «ДТ» дуже багато й дуже докладно розглядало різні аспекти процесу формування ЄЕП, наводило думки багатьох авторитетних експертів («ДТ» № 19 від 24—30.05.03 «Обережно! — Росія», №33 від 30.08—05.09.03 «Безприданниця», №34 від 6—12.09.03 «СНД—аварійний клапан», №35 від 13—19.09.03 «Як гартувалася сталь», №36 за 20—26.09.03 «Єепейський вибір», №13 за 3—9.04.04 «Що Україні робити з ЄЕП?» та ін.). Сьогодні лише тезисно пригадаємо деякі аргументи й іще раз поставимо деякі запитання, відповіді на які так і не отримано.

Приміром, про зону вільної торгівлі (ЗВТ), на яку українська сторона вказує як на головне пояснення участі нашої країни в ЄЕП. Але навіщо замість легкого човника будувати «Титанік» для переправи через струмок? Навіщо вступати в ЄЕП заради ЗВТ, якщо існують угоди про створення ЗВТ і в рамках СНД, і на двосторонньому україно-російському рівні? Чому ці угоди не діють досі? Що перешкоджало Леонідові Кучмі запустити есенгівську ЗВТ, початок функціонування якої він називав головною метою свого головування в Раді глав держав Співдружності? Що дає підстави вважати, що саме в ЄЕП зона вільної торгівлі запрацює?

Далі. Уже неодноразово різні експерти-економісти доводили: те, що в єепівських документах подається як зона вільної торгівлі, насправді є чистої води митним союзом. Саме митний союз російська сторона називає мінімальним рівнем інтеграції в рамках ЄЕП. Саме участь України у створенні митного союзу в рамках будь-яких інших міждержавних об’єднань поставить, за твердженням Європейського Союзу, жирний хрест на її європейській інтеграції, не дозволивши створити з ним навіть зону вільної торгівлі. До речі, в єепівських документах немає ані слова про європейську інтеграцію, відповідність європейським нормам, необхідність поділяти європейські цінності (та й про які європейські цінності можна говорити стосовно, приміром, Білорусі?). Усі пропозиції української сторони з цього приводу були жорстко відкинуті іншими «єепцями» ще на стадії переговорів.

Нагадаємо, навіть у недавньому щорічному посланні Президента Верховній Раді сказано буквально таке: «Створення зони вільної торгівлі на принципах СОТ має розглядатися найвищою планкою інтеграційних процесів на пострадянському просторі, у структурах яких можлива участь України. Переступивши цю рису, ми можемо опинитися в ситуації, яка докорінно змінить геополітичну парадигму нашої країни, її стратегічний курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію».

Але чи так уже нам потрібна ця ЗВТ? Адже відомі економісти попереджають: спочатку необхідний глибокий аналіз і оцінка впливу такої ЗВТ на вітчизняних виробників, оскільки в Росії енергоносії значно дешевші, ніж в Україні, і коли зникнуть усі бар’єри між нашими країнами, українські товари виявляться неконкурентоспроможними.

Стосовно надій на те, що після створення нами ЗВТ Росія відразу почне поставляти в Україну енергоносії за своїми внутрішніми цінами, то це — небезпечна помилка, з якої багатьом депутатам необхідно терміново вибиратися. По-перше, про те, що ніяких внутрішньоросійських цін на енергоносії для України не буде, заявляли Путін і Черномирдін (останній — навіть у спеціальному прес-релізі). По-друге, про готовність погодитися на збереження росіянами вилучень із ЗВТ у рамках ЄЕП аж на десять років заявляв Леонід Кучма. По-третє, ніяких внутрішньоросійських цін немає навіть для союзної з Росією Білорусі. По-четверте, ціни на енергоносії в РФ формуються ринково, їх встановлюють власники нафти й газу, а не держава. Тому навіть якщо уряд РФ і пообіцяє Україні зниження цін, як це здійснюватиметься на практиці? По-п’яте, внутрішньоросійські ціни на енергоносії Україні не лише непотрібні, а й шкідливі для неї. Оскільки вони можуть стати перешкодою для нашої держави на шляху у СОТ (якими є для самої Росії). Крім того, низькі ціни на енергоносії іще збільшать і так критичну енергетичну залежність України від Росії та ще на десятиліття законсервують енергоємну українську економіку, в якої просто не буде стимулу для подальшого розвитку й підвищення конкурентоспроможності.

Список застережень можна продовжувати і до «по-десяте», і до «по-двадцяте». І така кількість побоювань та зауважень свідчить лише про те, що Верховній Раді не можна поспішати з ратифікацією неоднозначних документів, які безпосередньо торкаються сфери національної безпеки України.