Не чекали

Такого хеппі-енду в «довгограючій» історії зміни кримського прем’єра не очікував ніхто. Сергій Куніцин і Анатолій Матвієнко сиділи поруч в урядовому секторі сесійного залу як соратники, а не як суперники. Прониклива промова Куніцина: «В ім’я збереження стабільності та злагоди в Криму, ставлячи суспільні інтереси вище особистих, маю честь подати у відставку». Екс-прем’єр ішов із трибуни під шалені оплески залу, що аплодував стоячи. Ледве стримували сльози не лише Куніцин і Дейч, а й деякі їхні опоненти. Анатолій Матвієнко, хай і з другого разу, але набирає 61 голос підтримки — майже конституційна більшість у парламенті, який ще три місяці тому голосував за визнання президентом В.Януковича. Президент Ющенко може святкувати перемогу: главу виконавчої влади автономії, який має захищені Конституцією права на формування свого уряду, змінено на його прохання. При цьому й С.Куніцин має вигляд не переможеного. Проте успішність голосування із затвердження нового прем’єра була під сумнівом до останнього моменту.

Попри те, що всім було відомо: попереднього тижня під час зустрічей В.Ющенка з кримськими лідерами досягнуто домовленості про добровільну відставку прем’єра автономії і пройшли консультації з претендентами на його місце, до останнього моменту заяву Куніцин не подавав. А коли в неділю у прямому ефірі ICTV Петро Порошенко сповістив про це як про доконаний факт, негайно з’явилося спростування: прес-секретар Куніцина процитував його слова: «У мене є час принаймні до середи, до початку пленарного засідання ВР Криму». Як повідомив потім Анатолій Матвієнко, пропозицію від Президента очолити кримський уряд він одержав лише у вівторок. У Крим прилетів того ж таки вечора разом зі спікером Б.Дейчем і заступником держсекретаря І.Васюником. Однак про заяву С.Куніцина стало відомо тільки за годину до початку сесії. За півгодини з’явилося повідомлення про призначення його позаштатним радником Президента. Свого майбутнього С.Куніцин поки що не визначив. Кажуть, йому на вибір запропонували кілька посад — посла в якійсь слов’янській державі, консула у Санкт-Петербурзі та якусь престижну посаду в столиці. Але екс-прем’єр узяв тайм-аут. Наважитися виїхати з Криму, схоже, нелегко.

Те, що Президент зупинив свій вибір на кандидатурі А.Матвієнка, С.Куніцин називає дуже вдалим для Криму. І для цього твердження в нього є суто особисті підстави, про які він і розповів в ефірі програми «Небезпечна зона» ГТРК «Крим».

«Півтора-два місяці тому, коли в мене був дуже складний період, мені зателефонував Анатолій Матвієнко і сказав: «Сергію, а чому ти не їдеш до Києва? Давай зустрінемося й поговоримо. Не думай, що всі забули, що ти нормальна людина й патріот України». Мене зворушив цей дзвінок. Попри те, що ми колись разом створювали НДП, а потім Анатолій із групою товаришів вийшов із партії, всі ці роки ми зберігали нормальні людські стосунки. Я приїхав, і ми довго розмовляли. Якби мені хтось тоді сказав, що Матвієнко замінить мене на посаді прем’єра, — я не повірив би. І він не повірив би.

Я знав, хто міг би бути новим прем’єром, і погодитися з цим не міг... Я змушений був показати Києву, що Крим — це не звичайна область, що це автономія, що тут не можна одним розчерком пера замінити прем’єра, як губернатора.... Але коли з’явилася кандидатура Матвієнка, я зробив перший крок до своєї відставки й зробив усе, щоб її було затверджено».

Останнє зі сказаного Куніциним не підлягає сумніву: відомо, що в особливо незгодних із його відставкою соратників відібрали картки і вони проголосували при затвердженні А.Матвієнка «за». Проте чому ж при першому голосуванні стався конфуз і претендент недобрав до необхідних 51 лише чотири голоси? Борис Дейч узяв вину на себе: заявив, що припустився певних процедурних недоглядів, а тому деякі депутати не зрозуміли, що вже йде голосування із затвердження. Проте деякі політики, а вслід за ними й оглядачі, запевняють: це було свідомим «недоглядом» хитромудрого Дейча, який у такий спосіб провів виховну годину для «варяга». Дейч справді чомусь зім’яв весь процедурний ланцюжок, таке враження, що він поспішав якомога швидше все закінчити. Проте звинувачувати його в запланованому «провалі» кандидата може лише той, хто не знає, чиїх очікуваних голосів не виявилося у скарбничці А.Матвієнка при першому голосуванні і з ким він проводив «консультації» під час вимушеної перерви. За нього не голосувала практично в повному складі (за винятком одного) депутатська група.... «Народний Союз «Наша Україна»! І після розмови з Анатолієм Матвієнком лідер групи Анатолій Бурдюгов участі в голосуванні не брав. Можливо, він до останнього не вірив, що його власні сподівання на цю посаду безперспективні. Голосував «проти» ще один із претендентів — Андрій Сенченко. Мотивацію ж тих, хто натиснув кнопку «за», не слід шукати лише в політичній площині. Дехто змирився з вибором своїх лідерів — С.Куніцина й Б.Дейча. Проте для багатьох визначальним було те, що Матвієнко — це кандидатура Президента. Як батько скаже, так і буде. До того ж дехто вірить, що тепер до них не буде запитань із боку правоохоронців, дехто сподівається зберегти посади в уряді й посади глав райдержадміністрацій.

Проте того самого дня Президент підписав указ про усунення з посад 14 глав кримських держадміністрацій. Вісім із них — депутати ВР Криму, і, за винятком одного, всі голосували за затвердження нового прем’єра. Правда, А.Матвієнко у своєму коментарі з приводу указу запевнив: ті з екс-глав, хто не помічений у корупційних діяннях і не причетний до фальсифікації виборів, можуть бути знову призначені. Додамо: збереження на посаді тепер безпосередньо залежатиме від нового прем’єра. Адже, за Конституцією АРК, саме він подає кандидатури глав райдержадміністрацій на розгляд Президентові.

Чи має хвилювати сьогодні А.Матвієнка, хто й чому його підтримав? Кажуть, жодних обіцянок він нікому поки що не давав. Хоча деякі прохання вже лунали. Відомо, наприклад, що в меджлісі сподіваються на посаду першого віце-прем’єра. Проте термінових кадрових змін в уряді Матвієнко не має наміру проводити: заявляє, що повинен вивчити ситуацію і людей, а чисток з ідеологічних мотивів не буде. «Нам потрібно забезпечити результат, а не просто втішатися тим, що ми переформатуємо уряд і поставимо під тим або іншим ідеологічним прапором людину на те чи інше місце. З погляду кадрів, має бути високий професіоналізм, почуття патріотизму й відповідальності за долю України та Криму», — сказав А.Матвієнко журналістам і визнав: «Кадровий потенціал наш не такий уже великий, щоб розкидатися професіоналами». Втім, одна вакансія вже з’явилася — міністр фінансів. А.Гресс заявив про небажання працювати в уряді і в п’ятницю подав заяву про відпустку з подальшим звільненням. Узагалі-то, Анатолію Сергійовичу пощастило. Вчасно вдалося зупинити особливо запопадливих «прибічників», які вже запустили підготовку проекту змін регламенту, щоб разом із Куніциним відправити у відставку й весь уряд! Якби зараз було затіяно торги за звільнені крісла, безпосереднє виконання своїх обов’язків на економічній ниві новий прем’єр, який не має власної команди, розпочав би не скоро.

З іншого боку, разом із кріслом А.Матвієнку дісталися у спадок і намети на площі біля будинку уряду. Протестанти, що вимагають зміни влади в Криму, затвердження Матвієнка зустріли з ентузіазмом: лідер «Народного фронту» Невірко вже заявив, що не зніме облоги Радміну, доки не отримає посаду аграрного віце-прем’єра. Але чомусь здається: до травневих свят наметове містечко має згорнутися. Кажуть, В.Ющенко спочатку відвідає Крим неофіційно — пасіку в Бахчисарайському районі провідати й печерами помилуватися. А до 18 травня — Дня депортації — відбудеться й робоча поїздка, до якої в Криму вже почали готуватися.

Від настирливих кримських журналістів новий прем’єр поки що відбивається: короткі відповіді та прохання не ставити запитань із конкретних проблем, відмовляє в інтерв’ю і не йде в прямий ефір. Для читачів «ДТ» Анатолій Матвієнко зробив виняток, але з умовою, що «автомобільна» розмова займе лише час дороги від парламенту до уряду.

— Анатолію Сергійовичу, навколо вашого призначення залишається інтрига. Якими аргументами керувався Президент, пропонуючи вам посаду кримського прем’єра?

— Я не знаю, якими аргументами керувався Президент, це, напевно, запитання до нього. Президент сказав: «Я прошу погодитися». У мене не було сумнівів, бо я розумів: Президент чудово усвідомлює, що таке Крим для України і що таке Україна для Криму. Я це розцінюю як довіру Президента. Хоча це було для мене несподіванкою, бо була узгоджена, у тому числі і з Президентом, можливість мого віце-спікерства. І моя велика робота з реформування місцевого самоврядування, і проект 3207-1, внесений за моїм поданням, і його доля — це дуже велика й відповідальна робота. Але я розумів, Президентові нині нелегко. І пояснювати щось або заперечувати не варто. Я — людина команди.

— Ви були здивовані пропозицією, зраділи чи замислилися — а чому власне я?

— Я був здивований. Ну, що значить — зрадів, просто відчуваю відповідальність. Я вже давно не маю емоційних реакцій на серйозні розмови. Компліментами з Президентом ми обмінюємося дуже рідко. Я не та людина, яка вміє говорити солодкі слова, вважаю, сам факт публічної демонстрації солодких слів — це приниження людини.

— І ви не запитали себе: «А навіщо мені це потрібно? Я досить успішний, перспективний столичний політик»....

— У мене є кілька принципів організації мого життя. Якщо хочу бути політиком справжнім, я змушений ставити на перше місце національні інтереси. Сприймаю це призначення як дуже важливий національний пріоритет. І вважаю, що Президент керувався саме цим, а не бажанням дати мені портфель або якось продемонструвати свою до мене повагу.

— Гаразд, проте існує версія, що таким чином Матвієнко вже не претендує на посаду віце-спікера ВР України.

— Якщо ви добре знаєте, що таке посада віце-спікера і які повноваження є в нього і в голови комітету, ви мусите знати: реальної влади в голови комітету набагато більше, ніж у заступника голови. По-друге, для мене це було тільки месіджем, не так для мене, як для команди, яку я представляю, що Матвієнко також росте. Тому що начебто всі про нього забули і про нього не говорять. Багато хто вважає: віце-спікер — це Київ, це пагорби, це постійна поява на екрані, це менше відповідальності. А тут треба копати, треба сіяти, щось вирішувати. Для комфорту власного й публічного сприйняття віце-спікерство було б краще. Але це не мотивувало мого вибору. Більше того, я сказав: якщо піду в Крим і під час голосування провалюся, то у віце-спікери не піду. Сказав про це Литвину, Тимошенко. Прем’єр каже: не гарячкуй, навіщо ти поспішаєш із такими заявами. Але я сказав Литвину: якщо я не пройду в Криму, то прошу вибачити, що я там стояв у цих списках, і він називав мене, бо моя кандидатура була однією з пріоритетних, бо була узгоджена практично з усіма фракціями, крім комуністів — вони вагалися, хоча, гадаю, частина їх за мене проголосувала б.

— Інші претенденти на посаду прем’єра автономії були досить зрозумілі з точки зору — хто за ними стоїть і хто їх лобіював. Юлія Тимошенко вже заявила, що не просувала вашу кандидатуру. Тоді хто ж вас лобіював?

— Ніхто.

— Це означає, що Президент відсунув усіх убік і зробив свій власний вибір?

— Як приймається рішення? Акумулюється інформація, а потім шляхом її комбінації знаходиться рішення. Чому й важливо мати якнайбільше інформації, адже потім ти можеш прийняти оптимальне рішення. Гадаю, Президентові розповідали про все і він знав, що відбувається в Криму. І це ще раз засвідчує — Президент не приймає емоційних рішень. І докоряти йому сьогодні листом стосовно Шкляра (рекомендація ВР Криму розглянути кандидатуру В.Шкляра на посаду голови РМ АРК до відставки С.Куніцина. — Авт.), я не став би, бо я добре обізнаний зі змістом листа. Але Президент — дуже добра й лояльна людина. І, може, хтось хотів би на цьому спекулювати і в цьому є проблема трактування того, що робить Президент. Тому я не знаю, хто там що лобіював, мене це не цікавить, я нікому нічим не зобов’язаний.

— Ви висували певні умови?

— Жодних. Крім одного — що я розраховую на підтримку. І більше ніяких, бо розумію: національний інтерес сьогодні вимагає, аби я йшов у Крим, а не у віце-спікери.

— Є великі побоювання в Криму: що прийшла людина з Києва, що націонал-демократи завжди критично ставилися до самого факту існування автономії. Як ви тепер захищатимете повноваження автономії, з огляду на те, що це тепер і ваші повноваження, адже там багато що зав’язане на посаду прем’єра?

— По-перше, я ніколи не висловлювався публічно з приводу автономії. По-друге, ніколи не відкручую історію назад. По-третє, я не розумію, чому слово «націонал-демократ» викликає такий переляк. Гадаю, це як рудимент повинно в свідомості засохнути й відпасти. Я — патріот України. Крим — це частина України, і той, хто хоче спекулювати на тому, що це не так, несе велику біду кожному кримчанинові. І якщо ми відповідальні за порядок у Криму, то мусимо зняти будь-які бажання спекулювати на цьому.

— Мене все-таки цікавлять практичні речі. Як ви плануєте розпорядитися повноваженнями автономії, передусім економічними. До речі, ви з ними знайомі?

— Я з ними знайомий на рівні депутата ВР України. Не штовхайте мене зараз на непрофесійні коментар і відповіді. Дайте мені бодай дійти до мого робочого кабінету, до якого я ще не дійшов за добу мого офіційного статусу. Розумію, тут є об’єктивні претензії до мене. А що ж ти, гаде, виходив на трибуну й не вивчив усього, що ти можеш, і всього, що ти хочеш, не розібрався у деталях з економічним, політичним становищем. На жаль, у мене не було для цього можливостей. Я весь був в іншій дискусії: готував, готую й братиму активну участь у Всеукраїнських зборах представників місцевих органів влади. Не карайте мене. Знаю, це мій великий недолік, що я не можу поки що розповісти, яким щасливим буде Крим. Єдине, що можу сказати, — Крим буде щасливий у єдиній сім’ї України.

Р.S. Звісно, про мотивацію вибору Президента краще запитати в нього самого. Поки що такої можливості немає, залишається викладати версії. Перша вже пролунала: виключення А.Матвієнка з претендентів на віце-спікерську посаду. На версії про те, як Юлія Тимошенко хвацько переграла в кадровому змаганні інших лобістів, не зупинятимемося через погану поінформованість її авторів. У Криму популярний і такий варіант: у Президента просто не було прохідної кандидатури на посаду прем’єра АРК, а часу залишалося обмаль, тому осяяння зійшло в останній перед сесією день. Але є підстави припускати й інше. За деякими даними, Іван Плющ, який зник після затвердження уряду із публічного життя, повертається. З усім його колишнім впливом. Призначення Анатолія Матвієнка, кажуть, лише перше підтвердження цього. Незабаром, можливо, слід очікувати й нових кадрових призначень у столиці, а можливо, і в її області.

Але для Криму ці київські розклади — далекі, як у відомій приказці: ставлення до «київського дядька» поки що насторожене. Анатолій Матвієнко — лише другий немісцевий із майже дюжини кримських прем’єрів. Першим був московський економіст Євген Сабуров, який приїхав до Криму на запрошення президента Криму Юрія Мєшкова, причому зі своєю командою. «Московський уряд» очікувань не виправдав.

Крим, погодившись під впливом дуже багатьох чинників на дострокову зміну уряду, зробив, по суті, подарунок Президентові. Подарунок зі значенням. Адже з призначенням Анатолія Матвієнка Київ узяв відповідальність за все, що відбувається в автономії, на себе.