НАЖИВКА ДЛЯ ОБИВАТЕЛЯ

Формально бюджетний процес завершився. Громадськість повідомили про торжество здорових сил у законодавчому органі влади. Керівники уряду й Верховної Ради обмінялися через пресу належними в таких випадках компліментами. Затримка за малим — головний фінансовий документ на наступний рік має скріпити своїм підписом Президент. І скріпить, хоча, можливо, й згнітивши серце. Адже нічого іншого не залишається: ветувати документ уже після Нового року (а раніше на підпис гаранту його напевне не подадуть), у дні, коли розкручуватиметься маховик виборчої кампанії, — ні, такого навіть ворог не порадить, не те що віддані президентські помічники та консультанти.

Отак і житимемо. При бюджеті, прихований дефіцит якого точному визначенню не піддається, — тепер можна говорити на око про 5—8 млрд. грн., тобто приблизно від 2 до 3,2% ВВП (додатково до 1,7%, затверджених ВР). При ще більш ручному, ніж це було останніми роками, управлінні держфінансами. При катастрофічному — з погляду букви закону — недофінансуванні соціальних пільг, яке може покласти на лопатки не лише комунальну сферу та транспорт, а й місцеві бюджети, коли ті спробують діяти в законодавчому полі та якось справитися з ситуацією.

Як це стикується з турботою про «рядового українця», автору цих рядків, щиро кажучи, незрозуміло. Зате достеменно відомо, що без Віктора Андрійовича Ющенка третє читання бюджетного закону було б майже таким само плідним, як і кілька разів провалене друге: ресурсу Кабміну та його сателітів із блоку «За єдину Україну» кілька разів поспіль не вистачало. Певне, не бажаючи засмучувати Президента неконструктивною поведінкою «своїх» (або точніше — «наших»?) фракцій, колишній прем’єр спрямував усе своє красномовство, аби переконати депутатів піти на компроміс і голосувати «за». Хоча й не на всіх, але подіяло.

Під тиском обставин волю до компромісу змушені були продемонструвати не тільки окремі депутати. Хоч як не хотілося Нацбанку розкошелюватися на сотню-другу мільйонів на користь бюджету, а таки довелося. Правда, по мінімуму — лише на 200 млн., як того просив голова НБУ Володимир Стельмах, а не на 364,9, як пропонував голова ради НБУ Анатолій Гальчинський. Хоч як мріялося голові бюджетного комітету ВР Олександру Турчинову «пообрізати» видатки на держуправління, та коли з’явилася можливість одержати гроші на соціалку з нових податкових джерел, здався й він. У результаті фінансування урізали — та й то лише на 30 млн. — тільки органам податкової адміністрації. Ясна річ, дрібниця на тлі мільярда, а все-таки неприємно.

На цьому сюрпризи для податкової не скінчилися. Те, що не вдавалося кілька років поспіль депутату Єльяшкевичу, вдалося ситуативному тандему Терьохін—Бродський: зал проголосував за ліквідацію з 2002 року «госпрозрахунку» для наших «органів стягнення» (ДПАУ плюс митний комітет). З року в рік за певний відсоток наповнення скарбниці ці органи «стимулювалися» певним відсотком «преміальних» (у порядку, визначеному Кабміном, але злі язики стверджують, що ніяк не менше 30). Тепер ця традиція, схоже, може зійти нанівець.

І друга прикрість. Хоч як опиралися урядовці, а парламент таки проголосував за надання Рахунковій палаті права контролю над відшкодуванням із бюджету сум податку на додану вартість... Раніше, пригадується, найменша спроба посилити дієвість цього контрольного органу наражалася на президентське вето, справа доходила навіть до Конституційного суду, але не ветувати ж тепер бюджет через одну статтю?

Ситуація складається надзвичайно пікантна. Навколо відшкодування ПДВ шугають найрізноманітніші чутки, зі згадуванням відсотка «відкоту» за надання таких «послуг». Урядові ідеї реструктуризації та списання бюджетних боргів щодо ПДВ у сесійній залі зарубали, отже, принаймні найближчими місяцями відшкодування проводитиметься — або проводитиметься дуже вибірково — за старими правилами. Тож коли «чужакам» із Рахункової палати закортить серйозно покопатися на цьому «полі чудес», то у принципі країна може дізнатися чимало подробиць із числа тих, про які не заведено говорити публічно. Хоча... Важко сказати, чи буде сприйнято цю критику (не кажучи вже про її результативність). Податківці завжди зможуть перевести стрілки на «розбіжності в методиках», як це успішно робив Мінфін, коментуючи результати чергової перевірки Рахункової палати.

А тепер від важливих, але деталей, перейдемо до хіта нинішнього бюджетного закону. Так, пан Турчинов та його однодумці з лівих і навіть із нелівих фракцій можуть пишатися собою: «всесвітнє зло», зосереджене в 48-й статті документа, здолане, і їм тепер буде про що розповісти своїм потенційним виборцям у лютому—березні. Зло це — природно, від уряду, який ось уже третій рік поспіль намагався призупинити дію цілої низки соціальних пільг різним категоріям наших співгромадян (безплатний ремонт житла, безплатний проїзд у міському й міжміському транспорті, безплатна чи пільгова установка, а також користування телефоном, безплатне санаторно-курортне лікування, безплатне або пільгове надання комунальних послуг, пільги у придбанні газу, твердого палива, в оплаті за електроенергію). Два роки наступ на права трудящих вдавався, але цьому покладено край. У тому сенсі, що завдяки нашим героїчним депутатам ( 261 чол.) усе, що визначено безоплатним, — буде.

Готуючи документ до третього читання, Мінфін постарався практично не ущемити такі чутливі категорії, як ветерани, пенсіонери, інваліди, і принаймні декларував непогіршення ситуації для чорнобильців. Але бюджетний комітет залишався непохитним — пільги повинні діяти для всіх. Зокрема й за професійною ознакою.

Скільки це коштує — одному Богу відомо. Збираючи матеріал для публікації на «пільгову» тему ще в квітні 1997 року, автор цих рядків стикнулася з тим, що категорії пільговиків перетинаються, ніхто не може сказати точно, скільки, приміром, наїжджують безплатно в громадському транспорті учасники війни або інваліди, а цифрам «зацікавлених» міністерств і відомств вірити не можна — там на пільговиків готові списати і втрати в мережах, і придбання іномарок. Але в квітні 1997-го загальна цифра, видана Кабміном, виглядала як 17 млрд. грн. У скільки разів відтоді подорожчали енергоносії та електрика, наскільки послабшала гривня тощо — охочі можуть узяти олівчик і порахувати. А кількість пільговиків істотно не змінилася.

Що буде після «перемоги» над 48-ю статтею? Президентського вето годі чекати, бо якщо депутати всією душею вболівають за трудовий народ, то Леонід Данилович — і поготів. Але діяти в законодавчому полі наша влада не збирається теж: не минуло й кількох годин після ухвалення бюджетного закону, як прем’єр Анатолій Кінах уже заявив пресі, що пільги в повному обсязі не фінансуватимуться. Мінфін розпочне зі смаком вирішувати — які з пільг, виходячи з наявних ресурсів, фінансувати, а з якими — почекати. У міністерство знову стікатимуться групи «ходоків», адже першими про ціну нинішніх депутатських щедрот дізнаються місцеві бюджети. Таким чином, якщо парламентарії мали на меті посилити ручний режим управління держфінансами, то наші їм поздоровлення — впоралися блискуче!

Який на смак сир у передвиборній мишоловці, пересічні громадяни куштували не раз. Якщо пам’ятаєте, перед президентськими виборами 1999 року несподівано подешевшав газ для населення. «Був балон за 40 грн., але вчора, сьогодні по 10 — але купити неможливо», — так описувало ситуацію «Зеркало недели». Звісно ж, селяни газ добували, але різниця між реальною ціною та декларованою, як і за доби тотального дефіциту, йшла в кишені найспритніших або тих, хто сидів біля розподільного «краника».

Дикунство? Так, дикунство. Ніби ми не в ХXI столітті, а в ХIХ, за часів Салтикова-Щедріна, коли суворість законів компенсується необов’язковістю їх виконання...

А на закінчення, як говорять в одній досі популярній телепередачі, хочеться передати привіт нашому рідному уряду. А також керівникам і попереднього Кабміну, і позапопереднього. Скільки років, шановні, ви розповідатимете нам чудові історії про користь надання адресної допомоги населенню, навіть пальцем не поворухнувши для її реалізації в повсякденному житті? Утім, щодо пальців ми трішки погарячкували: ось уже який рік поспіль чиновницька рука сумлінно виводить словосполучення «адресна допомога» у черговій програмі (або програмі першочергових дій) Кабміну. І програм цих не злічити. Як і найрізноманітніших дутих обіцянок.