«Наша Україна» і меджліс: разом, але... порізно

Завчасно стартувавши в передвиборних перегонах, кримські політпроекти передусім поквапилися застовпити за собою особливо близькі більшості виборців півострова етнічні теми. Адже для повноти життя пересічному кримчанину мало любити, йому ще треба якщо не ненавидіти, то хоча б побоюватися. З кількістю захисників російської мови від ворожих зазіхань, схоже, стався явний технологічний перебір. І місцеві регіонали, котрі йдуть у кримський парламент одним списком із «Російським блоком», навіть вирішили відмовитися від ідеї референдуму за надання їй статусу державної. Мовляв, прийдемо до влади — приймемо поправки до Конституції, а референдум — процедура тривала і малоефективна. Але причина, швидше, в іншому. Головний передвиборний слоган Партії регіонів — об’єднання країни, а «мовні» референдуми електорат якраз розділять. По тій же лінії, що й у вибори президентські.

Молодий та ранній, завдяки потужним фінансовим стимуляторам, кримський загін Республіканської партії на чолі з Олександром Грессом уже не перший місяць рятує слов’ян від навислої загрози створення кримськотатарської держави. 15 років тому національний з’їзд — курултай — задекларував право народу на відтворення анульованої після депортації національної автономії. Але саме зараз
О.Гресс вирішив закликати до відповіді... президента Ющенка (а що він собі думає з цього тривожного приводу?) і проводить збирання підписів кримчан під відповідним листом главі державі. PR-ідея загалом хирлява, але за наявності вільної від усякої відповідальності перед своєю аудиторією преси та необмеженої кількості грошей можна зробити так, щоб члени меджлісу і представники влади сиділи в ефірах і виправдувалися, а народ потихеньку заводився. Безсумнівно, головні нацрозробки ще попереду й особливо соромитися ніхто не стане. Адже за безмежний розгул із нацьковування виборців на етнічному грунті (чого вартий один лише «Лист Ющенка кримськотатарському народу») так ніхто й не відповів.

З іншого боку, для того, щоб відповідати світлому образу об’єднувача й інтернаціоналіста, якого прагнуть всі кримські політики, вже мало наївних історій («Всі ми кримчани. От сам я росіянин, мама — єврейка, тато — українець, а кум у мене — кримський татарин...»). «Правильні» кримські татари (тобто не прибічники меджлісу, але відомі і шановані в регіоні люди) сьогодні нарозхват. Частіше — для штабної роботи по лінії кримськотатарського електорату, але нерідко — і для формування «збалансованих» списків. А що вдієш, демографія невблаганна: 25 відсотків жителів Бахчисарайського, 35 — Білогірського районів — кримські татари.

Уроки президентських виборів для меджлісу вже були невтішні: у першому турі ледь не половина репатріантів, усупереч заклику курултаю підтримати Віктора Ющенка, або не брали участі в голосуванні, або віддали голоси Віктору Януковичу. Причин тому декілька, але серед мотивації такого непослуху не останню роль зіграло і зростання невдоволення діяльністю меджлісу, яким скористалася внутрішня опозиція. Особливо тією обставиною, що вожді народу гарно навчилися вирішувати з владою кадрові питання, але мало що роблять для простих людей. У результаті, оцінки ролі та частки кримськотатарського чинника в 15 відсотках підтримки В.Ющенка нашоукраїнцями і меджлісом різняться грунтовно. Якщо перші вважають, що через шалену антитатарську пропаганду і вичікувальну хитрість союзник, їхній кандидат більше втратив, ніж отримав від підтримки репатріантів, то другі з допомогою нехитрих арифметичних дій наполягають: дві третини голосів підтримки Ющенка — кримськотатарські. Схоже, нинішня кампанія дозволить підвести риску під цією затягнутою суперечкою. На виборах народних депутатів курултай закликав співвітчизників голосувати за блок Віктора Ющенка «Наша Україна», до списку якого за квотою Народного руху України мають увійти лідери меджлісу Мустафа Джемілєв і Рефат Чубаров. Але ходять затяті чутки, що швидше за все в прохідній частині опиниться лише Джемілєв, тому Чубарову виявлено честь очолити тридцятку висуванців курултаю на виборах депутатів кримського парламенту. Інтрига ж полягає в тому, що на місцеві вибори меджлісівці і рухівці підуть разом, але — окремо від НСНУ. Рефат Чубаров таке рішення пояснив журналістам речами очевидними: серед місцевих нашоукраїнців багато демократів, але чимало і колишніх бюрократів-пристосованців, які хотіли б використати кримськотатарський електорат для проходження у владу. Але правда ще й у тому, що місцевий осередок НСНУ, з огляду на особливі стосунки його лідера Володимира Шкляра та лідерів меджлісу і побоювання повторити сумний досвід виборів-2004, зовсім не ринув до союзу з політиками-репатріантами. Таким чином, є надія дізнатися, хто ж чого насправді вартий, і яка реальна ціна амбіцій кожного з політиків.

Меджлісу, утім, має бути й інший, не менше важливий іспит. Представницький орган кримських татар наполягає на небажаності участі співвітчизників у різних партіях. Аргументи такі: у кримськотатарського національного руху — своє завдання, яке жодна існуюча політична сила не може виконати, а самі репатріанти не спроможні створити загальноукраїнську партію. Настійна рекомендація залишається незмінною вже друге десятиліття і нині, схоже, лідери народу ризикують опинитися на узбіччі політичного життя. Яке, як відомо, стрімко структурується. І судячи з того, що на курултаї в доповіді Мустафи Джемілєва прозвучали результати спеціально до з’їзду проведеного соцдослідження, у меджлісі повинні розуміти, що давно настав час визнати за співвітчизниками право на вибір партійності. Однак голова меджлісу не хоче вірити представникам ПРУ, СДПУ(о) чи НДП, які озвучили кількість партійців-кримських татар. Мовляв, це обставини змусили людей вступати в тоді ще провладні партії, щоб зберегти бізнес чи посаду.

Може, й так, але не це головне. Важливо — визнає меджліс у принципі багатопартійність у житті репатріантів чи ні. А якщо ні, то з якими демократичними постулатами, вірність яким декларують лідери меджлісу, це тоді в’яжеться? Анекдот про те, що кримський татарин — це не національність, а партійність, уже не смішний, бо немає виразного пояснення тому, із якого це доброго дива репатріанти повинні самообмежуватися в правах і свободах.

Щоправда, є одна річ, але вона лідерам меджлісу не сподобається: це їхнє бажання зберігати монополію на представництво політичних інтересів кримських татар. Саме тому крок вліво чи вправо від лінії меджлісу розглядається його головою як ворожі підступи: «У ході передвиборної кампанії наші противники, слід гадати, багаторазово посилять свої потуги розколоти наш народ і розтягти голоси наших співвітчизників по своїх партіях. Основною базою для них будуть люди, які з тих чи інших причин не задоволені діяльністю меджлісу, і ті, хто ще не визначився у своєму виборі». За даними самого ж М.Джемілєва, кожен четвертий репатріант-виборець може не прийти на вибори взагалі. Тож високі відсотки підтримки меджлісу, про які свідчить згадане соцдослідження, не повинні вводити в оману при плануванні виборчої кампанії. На виборах у ВР автономії, як заявив Р.Чубаров, блок Курултаю—Руху розраховує на 13 відсотків місць. Тобто пропорційно кількості кримських татар, що живуть на півострові. Якщо, звісно, заклик курултаю буде ними підтримано. І особистісний чинник тут відіграватиме не останню роль. Персона першого номера в списку — Рефата Чубарова — поза сумнівом. За даними озвученого Джемілєвим дослідження, у нього найвищий рейтинг серед кримськотатарських політиків — більш як 70. А от наступні номери — люди давно присутні в кримській владі і близькі до лідерів меджлісу бізнесмени. Ходять бридкі чутки, що місце в списку визначалося не тільки рейтинговим голосуванням. Та хай там як, агітаторам і пропагандистам доведеться добряче попрацювати, щоб підібратися до піднятої планки по суті пропорційного представництва кримськотатарського народу в кримському парламенті.

Закінчуючи тему про право кримських татар на партійне самовизначення, хотілося б висловити, напевно, спірну думку, але багатьом вона здається очевидною. Існуючі проблеми, які переживає нині унікальна громадська інституція курултаю-меджлісу (від неможливості правової легалізації — до неприйняття самого його існування більшістю населення Криму), могли б значно спроститися, якби його лідери доклали зусиль для закріплення статусу курултаю саме як національного з’їзду. Адже в останні роки він нічим не різниться від з’їзду партійного, причому часів однопартійної системи. Адже курултай мусить представляти весь народ, а не ту його частину, яка дотримується політичних рекомендацій меджлісу. Якщо його делегати будуть членами різних політичних партій — це не розколе народ, як вважають керівники меджлісу, а навпаки, об’єднає їх у єдиному громадському органі. У цьому разі можливостей для спекуляцій на антитатарській темі з боку політиків позбулися б — адже меджліс перестав би бути для них явним політичним опонентом.

З іншого боку, партії, які мають у своїх лавах репатріантів, через своїх представників у владі більш охоче сприяли б вирішенню їхніх проблем. Звісно, присутність серед делегатів курултаю і — що поки й уявити неможливо! — серед членів меджлісу представників різних партій значно ускладнило б керованість прийняттям рішень. Але тоді, по-перше, він виправдував би статус народного парламенту, а по-друге, можливо, деякі ухвалені документи не грішили б незваженістю чи політичною кон’юнктурністю. Як, приміром, звернення до президента та парламенту України з вимогою визнати депортацію кримських татар і їхнє перебування в засланні — геноцидом. Що саме по собі запитань не викликає, на відміну від частини документа, де прийняття Україною такого рішення прямо пов’язується з її правом бути представленою в СОТ, ЄС і інших міжнародних організаціях. Може, якби справедливі вимоги репатріантів стали зрозумілішими іншим громадянам цієї країни, не потрібно було б звертатися до міжнародних організацій — із проханням «надати максимальне сприяння в пошуку та прийнятті українською державою рішень, спрямованих на відновлення прав кримськотатарського народу». Але для цього як мінімум необхідна відмова від політичної самоізоляції кримських татар.