На сцені Майдану — завіса

«Свистнуто, не спорю», — сказав би булгаковський герой із приводу морозівського ривка. На дистанцію лідер соціалістів вийшов із дуже низького старту, розчавлений таким самим низьким результатом на парламентських виборах. Але, попри це, зміг першим прийти до фінішу, де приз — високе крісло голови Верховної Ради. У лютому 1997 року я написала статтю про щирі й зворушливі стосунки Олександра Мороза і його дружини Валентини Андріївни. Саме та стаття стала першоосновою сформованого в суспільстві сприйняття Олександра Мороза як людини і політика, котрий має право претендувати на роль морального авторитету. А для мене моральним авторитетом Олександр Мороз перестав бути вже через рік — у 1998-му, під час передвиборної кампанії Соцпартія розповсюдила мільйони листівок, у яких передрукувала статтю з «ДТ». І коли я запитала Олександра Мороза, чому він дозволив цинічно експлуатувати те, що, здавалося б, має бути важливим і щирим, і чому моя стаття стала агіткою без мого відома, Сан Санич відповів: «Половина з набраних нами відсотків — твоя».

Корисливе голосування Соцпартії за призначення прем’єром Анатолія Кінаха; участь у медведчуківських реформах, з самого початку на не зовсім ідеологічних умовах; умови підтримки Ющенка в другому турі президентських виборів, вимірювані конкретною сумою; комерційні здібності, які несподівано відкрилися в багатьох членів фракції; багата передвиборна кампанія-2006, що стала можливою, зокрема, й завдяки зміні підходів до формування списку; заклик до бойкоту «Української правди» і свідомо безпідставні обвинувачення на адресу Олени Притули... Все це — лише додаткові грані фальшивого діаманта. Тому ситуація, що склалася в парламенті, не стала несподіваною. Вона просто довела: в Олександра Мороза, крім «моральності», є інші чесноти. Він досвідченіший, хитріший, розумніший за всіх, хто брав участь у розіграші влади. Він Гравець. І вкотре, з перервою, по суті, у десять років, довів це. Він першим дійшов краю поля, перетворившись на «дамку», і в цих умовах спостерігає за іграми аутсайдерів. Яку гру тепер робитимуть інші добродії?

У кожного з учасників є варіанти. Парламент узяв перерву до вівторка. Це означає, що Партія регіонів не має остаточного рішення з приводу створення коаліції виключно в рамках сформованої більшості ПР + СПУ + КПУ. Чому? З двох причин. По-перше, нову владу в такому форматі на поріг пристойних домів західніше українського кордону ніхто не впустить. По-друге, «Регіонам» потрібен президент, а отже, і «Наша Україна». Ющенко потрібен їм для власного ж спокою та впевненості в тому, що створюване ЛТД у владі працюватиме без збоїв і більше нікому не спаде на думку порушувати кримінальні справи проти дружин народних обранців від ПР «за несплату внеску до Пенсійного фонду при купівлі машини». Саме тому Партія регіонів відклала дообрання президії Верховної Ради, що цілком могла зробити на засіданні у п’ятницю.

До речі, внутрішньопартійні обставини, які супроводжували голосування за Олександра Мороза, навдивовижу показові з погляду демонстрації духу й суті політичного загону Віктора Януковича. Багато хто стверджує, що Азарова використовували «втемну». Втім, як і переважну більшість фракції, яка вважала, аж до завершення обговорення кандидатів у спікери, що їм належить голосувати за Миколу Яновича... Уявіть ситуацію: «Наша Україна» висуває у спікери Порошенка й відразу після цього, за дзвінком президента, вся фракція, відповідно до нового наказу, голосує за Мороза — без запитань, без обговорень. І навіть Петро Олексійович не ставить галочку в бюлетені проти свого імені. Правильно, таке неможливе. У цьому і сила, і слабкість «Нашої України», у цьому — слабкість і сила «Регіонів». Саме тому сьогодні три особи в «Регіонах» — Ахметов, Янукович і Клюєв – приймають рішення, яким підкоряються всі. У «Нашій Україні» процес прийняття рішень демократичніший, а від того — складніший. Які варіанти є в НУ?

Варіант перший — піти в опозицію. Про що щиро й імпульсивно заявив Роман Безсмертний. Але залишитися в опозиції — означає де-факто втратити півфракції, яка негайно піде на контакти з «Регіонами», що перебувають при владі; друга ж половина фракції в опозиційній ніші програє боротьбу за електорат яскравішій Юлії Тимошенко. Стратегічно правильним варіантом, якщо «Наша Україна» вибере опозиційний шлях, було б злиття з політичною силою Тимошенко і створення нової партії. Життєздатність такого варіанта — один відсоток. І причини такої оцінки зрозумілі, описані і, здається, невикорінні. Хоча консультацій із цього приводу виключати й не слід, однак значно очікуванішою лінією поведінки може стати потік взаємних публічних обвинувачень у розвалі помаранчевої коаліції. Пригадуєте, як в останній серії мультика про капітана Врунгеля: «Дивіться, дивіться! Вони навіть зараз за Венеру б’ються...»

Варіант другий для НУ — ввійти до переформатованої коаліції. Ще не закінчилося голосування за спікера, а гінці від «Регіонів» уже приходили до «нашоукраїнців»: «Ми готові до поновлення діалогу на попередніх умовах. Прем’єр — ваш». Але, відповідно до інформації, отриманої мною в п’ятницю, про відступне в боротьбі за прем’єрську посаду не йдеться. Та, в принципі, і боротьби вже немає. Впливове джерело в «Регіонах» запевняє: «Ввійде «Наша Україна» до коаліції чи не ввійде, прем’єр-міністром України буде кандидат від «Регіонів». А кандидат у нас один — Віктор Федорович Янукович».

У «Нашій Україні» і на Банковій, схоже, недооцінили оглушливий дзвін ляпаса, даного «Регіонам», які погодилися на компроміс під час створення коаліції. Поступки, на які пішла партія Януковича, віддавши «Нашій Україні» прем’єрське крісло, на думку «регіоналів», не були належно оцінені, а отже, вдруге такі умови «Нашій Україні» ніхто створювати не збирається.

За великим рахунком, у штабі НУ чекають рішення президента. Але що він може сказати? І кого може звинуватити?.. Поки що частина фракції переконана в тому, що президент був цілком втаємничений «Регіонами» у варіант обрання Мороза, частина стверджує, що для президента це стало сюрпризом. Зокрема і через це НУ не змогла оперативно виробити стратегію подальших дій. Третина досі твердить, що необхідно, незважаючи на обрання Мороза спікером, дотримуватися усіх домовленостей у рамках помаранчевої коаліції; третина відмовчується; а третина вважає, що потрібно створювати коаліцію з «Регіонами», але без Мороза. Ряд депутатів у «Нашій Україні», заодно з президентом переконані в тому, що «Регіони» підуть на контакт, будуть лояльними і толерантними саме тому, що їм потрібна «президентська акція», тобто ющенківська. А отже, за підтримки президента можна буде вимагати від «Регіонів» відставки Мороза і створення коаліції силами двох фракцій — ПР і НУ. Таким чином, за Порошенка помстяться, перевертня — покарають, а президента врятують від головної загрози — остаточного переділу Конституції на користь парламенту й уряду аж до ліквідації інституту президентства. Проте знову ж таки, відповідно до нашої інформації, «Регіони» за жодних обставин не збираються піти назустріч «Нашій Україні» у питанні переобрання Олександра Мороза. Тому заяви Романа Зварича з приводу можливості створення коаліції з «Регіонами» за умови розподілу посад виключно внутрікоаліційним способом, не знайде ніякого розуміння у лідерів «Регіонів».

Сьогодні почуття програшу й ураженого політичного самолюбства робить депутатів від НУ надто живими і від цього емоційними, тому навряд чи варто сприймати як догму їхні слова про категоричне неприйняття коаліції у форматі НУ, ПР і СПУ. Однак проковтнути коаліцію і з комуністами «Нашій Україні» буде не до снаги. Втім, участь комуністів у коаліції — це предмет переговорів між президентом, лідерами «Нашої України» і «Регіонів». Станом на п’ятницю позиція політичного загону Януковича має дві константи: Мороз залишається спікером, прем’єром буде представник партії «Регіонів». А ви, добродії, приєднуйтеся. Приєднуйтеся...

От чия доля в найближчій перспективі абсолютно зрозуміла, то це Юлії Тимошенко. Юлія Володимирівна в опозиції. В опозиції поки що безальтернативній і вже стомливій. Вона утомилася бути в ній і спостерігати за процесом, який уже давно перестав називатися корупцією і набагато більше схожий на мародерство. У неї немає великого бажання спостерігати і за процесом, що за будь-яких міноритарних змін у новому форматі коаліції призведе до професіонально упорядкованого, але навряд чи менш масштабного розподілу ресурсів. Вона дуже хотіла діяти. Далеко не усі її плани, вочевидь, були бездоганними. Проте вона хотіла другої спроби, вона її майже одержала і тому в четвер вона пережила не просто розпад коаліції, до якої йшла майже рік, а другу відставку з посади прем’єр-міністра.

Тимошенко втратить у чисельності верховнорадівської фракції і, звісно ж, у фракціях на місцях. Вона, звичайно, побореться, але навряд чи може розраховувати на ті комітети, які «Регіони», побувши в опозиції, вимагали для себе.

Водночас, вона виявилася єдиною поза біло-блакитним табором, хто зумів зберегти публічну послідовність, а значить — легко упізнавані електоратом первинні політичні ознаки. Вона не стала на шлях асиміляції, як це сталося із соціалістами і «Нашою Україною». Вона зберегла свою нішу для серйозного виступу на виборах, час і умови проведення яких, утім, після приходу «Регіонів» до влади, передбачити не може ніхто. По суті, нинішня ситуація створила передумови для двопартійної системи в країні. Хоча, з другого боку, й у влади, і в опозиції, які вкотре можуть виявитися «сильними як ніколи», достатньо часу, щоб наробити помилок, які зможуть створити грунт для появи настільки потрібних країні нових осіб і сил.

Зрештою, Юлія Володимирівна дістала час для роботи над помилками. Насамперед кадровими і методологічними.

Звісно ж, сьогодні багато хто запитує себе: а чи був шанс усе зробити інакше, не допустивши очевидного реваншу? Так, був. Він був ще у вересні минулого року, коли наслідки відставки уряду і «любих друзів» прогнозувалися і приречено вели до самознищення БЮТ і НУ, на тлі якого шаленими темпами набирали обертів «Регіони». Він був у березні, коли можна було піти у фарватері пропозиції Романа Безсмертного визнати результати виборів у помаранчевій трійці і створити коаліцію втричі швидше. Він був у травні, коли у двері Тимошенко стукали «любі друзі» і наполегливо рекомендували їй вести переговори не тільки з президентом, але й з ними. Він був у червні, коли президент, віддаючи перевагу помаранчевій коаліції, а не біло-блакитній, міг висунути спікером не таку суперечливу фігуру, як Петро Порошенко, даючи тим самим Морозу формальний привід заявити про бунт у фракції СПУ. Він був у липні, у день спікерського голосування, коли «Наша Україна» домовилася про те, що коли буде прийнято рішення обирати президію ВР пакетом, то «Регіони» готові проголосувати за такий пакет, якщо їм буде віддано посаду першого віце-спікера. За словами нашоукраїнців, Тимошенко на це погодилася, а от Томенко — ні. Втім, незважаючи на обіцянки, голоси за пакетне обрання президії не віддав Олександр Мороз.

От так і закінчилася історія помаранчевої коаліції. Величезні знімки Майдану, розіслані 2005-го чиновникам від імені президента Олександром Третьяковим, зі стін у приймальнях і кабінетах треба знімати. Негоже займатися чорною магією під іконами. На сцені Майдану — завіса. Народе, мовчи?..