МВФ РОБИТЬ УКРАЇНІ ТРИ ЗАУВАЖЕННЯ

Щорічні збори МВФ і Світового банку 26—28 вересня в Празі стали для України доброю нагодою зустрітися з керівництвом міжнародних фінансових організацій (МФО) безпосередньо після завершення роботи в Києві останньої місії Фонду й недавнього ухвалення Банком нової стратегії співробітництва з Україною. Уже понад рік нашій країні вдається обходитися без нових запозичень на міжнародному фінансовому ринку, і це пов’язано з призупиненням програми розширеного фінансування Фонду й заморожуванням ряду кредитних ліній. І все-таки, на щорічних зборах офіційний Київ не порушував питання про згортання співробітництва з МФО. На переговорах українська делегація тільки особливо підкреслювала необхідність напрацювання нових правил гри. Про результати переговорів, їхні складнощі та надії, повертаючись з Праги, розповів в інтерв’ю для «Дзеркала тижня» керівник української делегації, міністр фінансів України Ігор МІТЮКОВ.

— Під час зустрічей української делегації з директором-розпорядником Міжнародного валютного фонду Горстом Келлером і директором другого Європейського департаменту МВФ Джоном Одлінгом-Смі відбулася жорстка дискусія. Які питання викликали найбільші розбіжності?

— Відомо, що завдання Фонду — змушувати країну вживати заходів, які стабілізували б і зміцнювали б її фінанси. За рахунок обмеження видатків або зниження рівня перерозподілу ВВП через бюджетну систему. У свою чергу, уряд країни мусить бути досить сильним, аби подолати всі соціальні та внутрішньополітичні несподіванки, які неминуче виникають при реалізації економічно оздоровчих програм. Тому під час дискусії з керівниками Фонду три основні зауваження щодо України стосувалися реальності бюджету-2001, приватизації та санації банку «Україна».

Перше зауваження — щодо бюджету — стосувалося скорочення його дефіциту. За методологією МВФ, у дефіцит бюджету включено доходи від приватизації, а в нас ці надходження (цього року на рівні 9 млрд. грн.) традиційно записуються в дохідну частину. Таким чином, за формальними ознаками, Україна мала дефіцит бюджету 2% торік, 1—1,5% цього року, а в наступному він становитиме не менше 5%.

Позиція Фонду полягає в тому, що Україна протягом двох років демонструвала хороші показники дефіциту бюджету і тепер не повинна їх погіршувати. Раціональне зерно в цьому є. Питання тільки полягає в тому, наскільки ми зможемо оптимізувати наші видатки, аби скерувати вивільнені ресурси на скорочення дефіциту бюджету (за міжнародною методологією). Тобто, зараз треба докласти додаткових зусиль, які вже наступного року допоможуть скоротити видатки на обслуговування державного боргу.

Це зауваження не стало для нас абсолютно несподіваним. З точки зору якості роботи воно мені навіть подобається. Чи зможемо ми глибоко його реалізувати — це вже питання парламенту й уряду під час ухвалення бюджету.

По-друге, Фонд із недовірою сприйняв заплановані Україною приватизаційні надходження на рівні 9 млрд. грн. Особисто в мене з приводу суми мало сумнівів. Одержати по 2,5 млн. дол. за кожне стратегічне підприємство, а передбачено приватизацію 600 — цілком реально. Я переконаний, можна навіть більше. Європейський досвід свідчить, що реалізація приватизаційних проектів у сфері телекому- нікацій в Англії і Німеччині приносить десятки мільярдів доларів. За правильної організації роботи ми зможемо одержати більше запланованого. 2001 року в Україні відбуватимуться широкомасштабні приватизаційні процеси, і весь світ, без перебільшення, стежитиме за цим. Тож відкритий доступ і демократичність процедур приватизації — у центрі уваги не лише Фонду й Банку, а й усієї фінансової спільноти.

Третє зауваження стосувалося банку «Україна», і ми вже над ним працюємо. Можна тільки привітати дії НБУ, який ввів тимчасову адміністрацію в банку «Україна», щоб стабілізувати ситуацію, захистити вклади населення й уникнути проблем із міжбанківськими розрахунками. Програма санації в будь-якому випадку була необхідна. Це — системний банк, а в багатьох регіонах України, до того ж, практично єдиний. Аби розв’язати всі проблеми банку «Україна», потрібна ювелірна робота. Але тепер ми можемо бути впевнені: банк перебуває під контролем.

— На щорічних зборах директор-розпорядник МВФ Горст Келлер заявив, що країна- позичальник повинна розпоряджатися коштами, отриманими від Фонду, без надмірної опіки з його боку. Наскільки швидко це станеться? Чи можна сподіватися, що в програмі розширеного фінансування, на поновлення якої вже рік очікує Україна, буде враховано такий підхід?

— Багато залежить від того, наскільки Келлеру вдасться провести адміністративну реформу в самому Фонді. Як на мене, запропоновані нововведення буде реалізовано не відразу. Механізм ухвалення рішень у МВФ формувався десятиліттями, і його важко змінити швидко. Цілком ясно, проте, що вже при виконанні програми EFF повинні відбутися істотні зміни. Місія Фонду на чолі з її керівником Джуліаном Беренгаутом, котрий побував у Києві напередодні зборів, продемонструвала значно більше гнучкості, ніж раніше. І якщо на початку року йшлося про сотню умов для поновлення програми, то сьогодні їх значно менше. Думаю, з цього моменту Фонд буде орієнтований більше на якісні питання, а не на кількісні.

— Чи відома остаточна дата засідання ради директорів МВФ, на якій ухвалять рішення стосовно програми EFF?

— Точну дату називати поки що рано. Оскільки ми повинні спочатку відповісти на ці конкретні питання щодо бюджету, приватизації та банку «Україна». Це потребуватиме мінімум кількох тижнів. Тож я дивлюся на перспективи із стриманим оптимізмом.

Як на мене, дуже важливо, щоб через якийсь час Україна зробила заяву про те, що знайдено компромісне вирішення проблем, які не дозволяли виносити українське питання на засідання ради директорів МВФ.

МВФ РОБИТЬ УКРАЇНІ ТРИ ЗАУВАЖЕННЯ

Початок на 1-й стор.

Не виключено, що в листопаді українська делегація може поїхати до Вашингтона для остаточних погоджень. Головне — не спізнитися. Інакше ми ризикуємо потрапити на період різдвяних канікул, і тоді питання про поновлення фінансування перейде на наступний квартал. Для нас це критично, оскільки з рішенням Фонду пов’язується низка інших питань.

МВФ уже відчуває, що в Україні сформовано професійну команду державних службовців на різних рівнях, якій можна довіряти. І мова йде не тільки про уряд, а й про парламент.

— Якщо відносини з Фондом щодо програми EFF усе ж будуть розвиватися за песимістичним сценарієм, чи можливе відкриття іншої програми?

— Цікаво, що це питання витало на переговорах. Усі зійшлися на єдиній думці: макроекономічна ситуація в Україні зараз набагато краща, аніж вона прогнозувалася на початку і навіть у середині цього року за відсутності фінансування з боку МВФ. Більш того, вже зараз ми істотно скоротили борги перед Фондом, щомісяця виплачуючи 70—80 млн. дол.

— У такому випадку чи потрібні Україні взагалі транші програми EFF?

— Необхідно ще раз усе зважити, старанно підрахувати платіжний баланс наступного року, проаналізувавши засади грошово-кредитної політики НБУ, щоб мати стабільну національну валюту і стабільний рівень валютних резервів.

А питання, треба нам зараз брати нові кредити чи краще їх не брати і поступово повертати старі, постає. Можливий третій варіант — брати на рівні того, що потрібно віддавати, стабілізуючи борг і скорочуючи витрати власних ресурсів на зовнішні платежі. З трьох можливих варіантів ми повинні визначити один, але найефективніший.

Для мене важливим є одне: зараз ми аналізуємо всі три варіанти, якщо раніше розглядався тільки один — брати і брати. Це стане предметом переговорів із Фондом наступного року. Я гадаю, що Україна сформує боргову політику на основі різних підходів.

— Яка позиція ближча за все вам?

— Я не вважаю, що потрібно зовсім відмовлятися від позик, але при цьому нові з них мають робити дешевшим обслуговування і розтягувати терміни погашення вже наявних боргів. Якщо говорити про виробничий і інвестиційний тип кредитів, тут потрібно максимально переносити вагу на позичальників і комерційні банки, які повинні будуть надавати гарантії, знімаючи тим самим ризики з бюджету. У цьому випадку обмежувати кількість кредитів не варто. Щодо дострокових повернень, то треба визначитися з реальними можливостями.

— 4—6 жовтня очікується візит в Україну президента Світового банку Джеймса Вульфенсона. Чи можна стверджувати, що відносини з Банком в України складаються краще, аніж із Фондом?

— Гадаю, так, і значно. Хоч і переговори з Банком у Празі пройшли теж у жорсткій манері. Україну звинуватили в тому, що вона занадто повільно проводить економічні реформи. Цю критику я багато в чому пов’язую з неточною інформацією в керівництва Банку про реальну макроекономічну ситуацію в Україні.

Мені здається, нам вдалося розвіяти сумніви наших партнерів. Візит Вульфенсона до Києва має поставити крапку в непорозуміннях. Насамперед, цей візит започаткує реалізацію трирічної програми стратегії співробітництва з Україною, затвердженої в середині вересня. Зараз ми працюємо над дуже цікавим програмним системним кредитом, загальний обсяг якого може сягнути 600 млн. дол. Крім того, Світовий банк найближчим часом виділить решту 70 млн. дол. кредиту на перебудову вугільного сектора. Цей крок ми розцінюємо як знак довіри до України.

— Напередодні щорічних зборів МВФ заявив про свій намір скоротити обсяги кредитування й підвищити відсоткові ставки. Як відреагували представники різних країн на цю заяву?

— Думки розділилися. Ініціатива скорочення термінів кредитування та підвищення цін за них йшла від американської сторони. Україна підтримала те рішення, яке більшою мірою враховувало наші інтереси. Тобто, незначне підвищення вартості, але набагато менше, аніж пропонувалося з самого початку.

— Ви вже років шість берете участь у зборах Фонду та Банку. Яке ваше особисте враження від протестів противників глобалізації в Празі?

— Дійсно, я беру участь у зборах із 1994 року, і кожні відзначалися різноманітними формами протесту. Приміром, у Мадриді активісти «Грінпіс» прорвалися до зали засідань і ледь не зірвали виступ директора Світового банку. На жаль, нинішні протести не носять конструктивного характеру.

Хочу висловити подяку празьким властям, які створили всі умови для нормальної роботи фінансового форуму. Сутички маніфестантів із поліцією в Празі дають підстави розділити всіх критиків глобалізації на дві групи — конструктивних, із котрими потрібно працювати, і деструктивних, котрих потрібно серйозно обмежувати в незаконних діях.

— Ігорю Олександровичу, і останнє запитання. Всі ці розмови — «Мітюков незабаром залишить уряд» чи: «Мітюков незамінний»... Яка ваша особиста позиція? Чи продовжите ви працювати в цій команді чи у вас є інші плани?

— Я вже давно перехворів на «зоряну хворобу» і ці розмови сприймаю спокійно, вони мене мало хвилюють.

Якщо буде прийнято рішення, що я повинен залишити роботу в уряді, це не стане для мене трагедією. Добре працювати в тій команді, у якій є порозуміння і взаємна підтримка.

— Чи є в такому випадку в уряді порозуміння?

— Елементи — є. І я хочу працювати.

Василь ЗОРЯ, Жанна ЛАВРОВА