«МОГЛО Б БУТИ КРАЩЕ»

За п’ять діб, які минули із дня загального волевиявлення українських громадян, ми почули багато дуже різних зарубіжних оцінок щодо проведення парламентської кампанії та виборів 2002 року в Україні. Європейські спостерігачі наразі лише «переварюють» побачене і почуте, очікують остаточних результатів і кажуть, що «поки рано робити заяву про те, що вибори були прозорими, чесними і відповідали міжнародним стандартам». Зате спостерігачі від СНД уже сьогодні заявляють про те, що «Україна може пишатися» проведеними парламентськими виборами і «дуже гарно виглядає на пострадянському просторі». Цікаво, що думку спостерігачів від СНД із приводу «виняткової прозорості» та «відсутності серйозних порушень», глава есендівської місії пан Яров озвучив ще за кілька днів до голосування. Не менш цікаво, що днями цей же пан в урочистій обстановці одержав із рук Президента Кучми нагороду — Орден Ярослава Мудрого V ступеня (хоча, на думку «ДТ», у даному випадку доцільнішим був би Орден за послуги III ступеня).

Однак «ДТ» вирішило провести своє невелике опитування зарубіжних політиків і аналітиків і попросило усіх відповісти на три такі запитання: 1. Як ви оцінюєте виборчу кампанію та самі вибори? 2. Чи склала Україна «тест на демократію»? 3. Як майбутній склад ВР уплине на зовнішню політику України та її відносини із ЄС і вашою країною?

Хав’єр СОЛАНА, генеральний секретар Ради ЄС, верховний представник ЄС із питань спільної зовнішньої політики й безпеки:

1. Я з величезною цікавістю стежив за парламентськими виборами 31 березня. Зараз я чекаю заключного звіту міжнародної місії спостерігачів, після чого зможу дати точнішу оцінку. Спостерігачі особливо підкреслюють позитивні кроки, зроблені перед цими виборами й під час них. Як відзначається в попередньому звіті міжнародної місії, у результаті цих кроків значно зріс, порівняно з попередніми парламентськими виборами, рівень проведення виборів. Водночас місія повідомляє також про окремі недоліки виборчого процесу. Безумовно, необхідна подальша робота, щоб ліквідувати досі існуючі недоліки. Таким чином, на основі попередньої оцінки я можу дійти висновку, що загальна тенденція справляє позитивне враження, але необхідно продовжувати розпочатий процес удосконалення.

2. Хоча демократія — поняття набагато ширше, ніж вибори, але вони є важливим проявом свободи слова та свободи вибору, з яких складається фундамент демократичного суспільства. Таким чином, я хотів би поздоровити всіх тих, хто тяжко попрацював над тим, щоб ці вибори мали значення, і всіх тих, хто скористався своїм правом вибору, проголосувавши на цих виборах.

3. Я з задоволенням відзначаю, що в українській політиці настільки важливий європейський порядок денний. І я переконаний, що новий парламент підтримає продовження політичних і економічних реформ, які мають вирішальне значення для майбутнього України. Ми в Європейському Союзі з нетерпінням чекаємо розвитку наших добрих відносин співробітництва та партнерства з Україною.

Стівен Пайфер, помічник заступника держсекретаря США з європейських та євразійських справ

1. Ми не визначаємо для себе фаворитів на виборах в інших країнах, і Україна не є винятком. Як вже неодноразово пояснювали посол Карлос Паскуаль та інші американські урядовці, наша увага зосереджена на процесі: на максимальному збільшенні шансів для чесності й прозорості виборчого процесу, що давало б українському народові можливість обирати своїх лідерів та визначати напрямок розвитку для своєї країни.

Що ж до результатів, ми маємо результати голосування за партійними списками і в одномандатних округах. І велика кількість самовисуванців, які ще мають визначитися щодо своєї приналежності, додає невизначеності співвідношенню сил у новій Верховній Раді. Ми сподіваємося, що результатом формування парламентських фракцій стане Верховна Рада, яка підтримуватиме подальшу демократизацію, економічні реформи та інтеграцію України до Європи. Якщо це буде одним з підсумків виборів до Верховної Ради, то народ України буде у виграші.

2. Демократія — складна річ, рідко можна оцінювати її розвиток як «іспит складено/провалено». Спостерігаючи за виборами, включно із кампанією, що їм передувала, ми в уряді Сполучених Штатів бачили як позитивні, так і негативні аспекти. Тому ми погодилися з попередньою оцінкою Міжнародної місії спостереження за виборами ОБСЄ, у якій відзначено поступ у певних сферах порівняно із парламентськими виборами 1998 року, але також і те, що залишаються серйозні вади.

Заява ОБСЄ справедливо схвалила сильну і активну участь громадянського суспільства у виборчому процесі. Дуже обнадійливо було бачити, як багато українських неурядових організацій та громадян працювали, щоб вибори були прозорими — як під час передвиборної кампанії, так і у день голосування. Однак були і проблеми. Ми розчаровані тим, що уряд України не виявив більше ініціативи у забезпеченні рівних умов для усіх політичних партій. Особливою проблемою стало поширене і відкрите зловживання владою і адміністративним ресурсом з метою створення нечесних переваг для певних партій.

На фоні таких змішаних вражень нещодавні запевнення ЦВК, що вона проаналізує увесь виборчий процес і подасть рекомендації на майбутні вибори, є позитивним кроком. Ми також чекаємо остаточної оцінки ОБСЄ після того, як спостережна місія матиме можливість вивчити прозорість підрахунку голосів та процес розв’язання виборчих спорів.

3. Уряд США має сталий довготерміновий інтерес — якого ми продовжуватимемо дотримуватися — у позитивних, енергійних стосунках із Україною та українським народом. Ми чекаємо остаточного складу нової Верховної Ради і формування її фракцій і сподіваємося, що вона відіграватиме конструктивну роль у формуванні спрямованої у майбутнє зовнішньої політики. Ми будемо стежити за першими законодавчими кроками, щоб зрозуміти пріоритети нової Ради. Ми маємо надію, що депутати додадуть нової енергії рухові України до демократії та економічної реформи; реформаторська Верховна Рада знов активізувала б заявлені прагнення України до євроатлантичної інтеграції.

Під час виборчої кампанії в українських ЗМІ було чимало дезінформації про роль США в українських виборах, про характер наших інтересів, про те, чому ми такі активні у відносинах із Україною. Правда полягає в тому, що ми цінуємо наше партнерство з Україною, розуміємо історичне значення періоду, який проходить народ України, і сподіваємося відігравати конструктивну роль у підтримці перетворення України на ринкову європейську демократію. Ми хочемо бачити, як Україна стає процвітаючою, стабільною, демократичною державою, що було б добре і для її громадян, і для інтересів США у Європі. Тому підтримка такої України залишатиметься фундаментальною метою політики США.

Марек Сівєц, керівник Бюро національної безпеки Республіки Польща:

1. Відповідь на це запитання я хочу розділити на дві частини. По-перше, оскільки численні міжнародні спостерігачі на цих виборах не підтвердили серйозних порушень, то можна вважати, що вони відповідали певним стандартам. По-друге, кількість інцидентів на цих виборах була меншою, ніж на попередніх. Це теж про щось свідчить, хоч майже ніколи не буває так, щоб не могло бути ще краще.

2. Склала напевно. Можна дискутувати про рівень, на якому склала. Мабуть, у майбутньому могло б бути і краще. Але й ці вибори показали, що можна було кандидувати у списках різних партій і потрапити в парламент. У новому парламенті представлений широкий політичний спектр.

3. Відносини повинні покращуватися. Перш за все — економічна співпраця з ЄС та Польщею. Дивлячись на склад нового парламенту, можна стверджувати, що в ньому є значно більше сил проєвропейської орієнтації. Потрібно тільки, щоб вони зуміли сформувати більшість, яка б могла впроваджувати подальші реформи.

Доктор Райнер Лінднер, політичний аналітик університету Констанц, Німеччина:

1. Парламентські вибори закінчилися, але виборча кампанія триватиме. З 1998 року Україна перебуває в стані перманентної політичної боротьби. Відтоді час конструктивного співробітництва парламенту, уряду й адміністрації ставав дедалі коротшим. Політичні еліти займалися скоріше собою, ніж державою. З моменту виборів 31 березня почалися президентські вибори 2004 року. Є побоювання, що політичний клас до цього моменту буде, як і раніше, зацікавлений не стільки в корінних реформах, скільки в зміцненні своєї влади й ресурсів.

Які найважливіші результати виборів?

Перше: Спостерігається зміна в політичній свідомості населення. Кінець більшості голосів комуністів у парламенті означає початок нової доби в українській історії з часу створення 1922 року Радянського Союзу. Одночасно з голосуванням у багатомандатних округах громадяни зажадали зміни політичного керівництва. Урядовий табір, що сподівався за допомогою «За єдУ!» набрати нової інтегруючої сили, виявився обмеженим одинадцятьма відсотками голосів. Уперше за пострадянський період союз реформаторів і національних рухів став найчисленнішою силою в парламенті.

Друге: Ющенко знайшов у виборчій кампанії своє місце, і, не в останню чергу, явно дистанціюючись від Президента. У «посткасетній» Україні є нові політичні фронти; позиції Президента Кучми після виборів на тривалий час ослаблено. Зняття екс-прем’єра виявилося заднім числом великою помилкою Кучми. Поділ між опозицією та партією влади тепер виразно вималювався. Від Ющенка залежатиме, який характер матиме новий парламент.

Третє: Радянська спадщина залишається всюдисущою там, де люди в момент їхнього волевиявлення аж до виборчої кабіни відчувають тиск із боку регіональної номенклатури, директорів підприємств, адміністраторів у школах чи університетах або гарнізонних офіцерів. «Партія влади» провела в середовищі ментально й матеріально залежних легку гру і змогла провести в парламент майже 70 мажоритарників.

2. «Тест на демократію», який прагматичні західні політики так охоче бачать у виборах, зірвався не в день голосування, коли виборчі бюлетені заповнювалися поза кабінами чи при широкому обговоренні. Його провалено там, де згадувану спадщину було закріплено в законі про вибори й використано як політичний розрахунок у боротьбі за мажоритарні мандати; там, де засоби масової інформації пропонували скоріше придворні репортажі, ніж адекватний аналіз, де з’явилася невизначена кількість зайвих виборчих бюлетенів, де «мертві душі» мовчки було перетворено на зареєстрованих виборців; демократія програла там, де «адміністративний ресурс», як, приміром, державні гроші окремих областей або округів було витрачено в передвиборній боротьбі на особисті інтереси. «Тест на демократію» провалено з вини пануючих еліт, а не громадян.

Досі жива політична спадщина суперечить стандартам ОБСЄ і може бути подолана тільки після зміни еліт і поколінь. Спостерігачі ОБСЄ, Європейського парламенту й Ради Європи вказали у своїх попередніх висновках як на важливі успіхи, досягнуті в законодавстві про вибори, виборчу кампанію та процес голосування, так і на обмеження в дотриманні міжнародних стандартів. Знак якості «free and fair» могли дати лише спостерігачі СНД. Моя теза, можливо, прозвучить банально: передвиборна боротьба й вибори в плані їх підготовки та проведення відповідають сучасному стану трансформації в Україні, не більше, але й не менше. Після першого десятиліття своєї незалежності Україна заклала інституційні основи для політичної та економічної трансформації. Країна затвердила свій державний суверенітет, показавши, що вона спроможна забезпечити себе виборними політичними органами й розпочати перші важливі реформи. Правда, Україна ще далека від успішної зміни системи. Внутрішньополітична конфронтація між парламентом й адміністрацією Президента знову та знову призводить до стагнації в політичному процесі змін. Дефіцит політичної культури поки що не заповнено й після десяти років. Парламентські вибори не змогли тут щось істотно змінити.

3. Які наслідки матимуть вибори для політичного майбутнього України та для сприйняття країни в ЄС і в Німеччині? Із зовнішньополітичного боку Україна показала себе стабілізуючим чинником у регіоні, що шукає зближення з європейськими й трансатлантичними партнерами, хоча в економічному й політичному плані залишається тісно пов’язаною з Росією. Новому парламенту доведеться зіштовхуватися з подібними проблемами й вести схожу боротьбу, як це робив і попередній. Президент займатиметься створенням парламентської більшості з «За єдУ!»», яка дозволить йому безпечно залишити політичну посаду. Екс-прем’єр Ющенко не зможе й у майбутньому без сильних прибічників і, передусім, без достатньої фінансової підтримки домогтися провідної політичної ролі й залежатиме від зв’язків за межами «Нашої України». Комуністи залишаться, як і раніше, в ролі сильної опозиції, на яку буде важко не зважати. Уряд Ющенка 1999 року розробив і здійснив (правда, за рахунок використання одного досі єдиного у своєму роді кон’юнктурного повороту) правильні концепти, але він стояв перешкодою на шляху безперервної олігархізації політики. Ющенко заслужив другий шанс. Захід пов’язує з його перемогою великі надії на інтеграцію всередині нового парламенту. Тільки якщо йому вдасться створити коаліцію центру під керівництвом «Нашої України», давно розроблені проекти реформ одержать шанс на реалізацію.

Сьогодні обличчя нової Верховної Ради ще невиразне. Незалежно від усіх спекуляцій навколо коаліцій і більшості ясно одне: у другому десятилітті трансформації Україна повинна відмовитися від безупинної передвиборної боротьби. Захід і ЄС, що розширюється до кордонів України, не зможуть чекати, поки українські еліти покінчать із своїми властолюбними іграми. ЄС, звісно, і далі розглядатиме Україну як важливого партнера, а Німеччина продовжуватиме свій різноманітний ангажемент у політичній, економічній і культурній сферах: останні великі німецькі інвестиції є очевидним сигналом цієї стратегії. Проте м’яч у руках України; політичних волевиявлень надовго не вистачить. Без конструктивної політики за межами питання «Хто кого?» Україна постійно втрачатиме власну свободу дій. Росія при Путині готується перебрати на себе все більше відповідальності в Україні. Перебування посла Черномирдіна, поступова передача стратегічних економічних підприємств російському капіталу, символічна політика російського «Року України» довели ще раніше, не напередодні виборів, що Росія не збирається допускати подальше віддалення України. Скептики побоюються, що професійна сторінка в Інтернеті «ukraina.ru» може стати символічним провісником нового російського маєтку (domain) «Україна». А майбутнє країни повинно будуватися радше на основі двосторонньої політики України як партнера й сусіди зростаючого ЄС і Росії. По суті, у цьому й полягає шанс України стати новим привабливим виробничим і споживчим ринком, геоекономічною транзитною державою і культурним перехідним простором між Заходом і Сходом із своїми власними великими традиціями.

Доктор Герхард Сімон, професор Кельнського університету:

Парламентські вибори показали, по-перше, надзвичайну зрілість українського електорату і, по-друге, недієздатність державних структур. Саме через недоліки державного будівництва демократія в Україні так і не досягла європейського рівня.

1. Результати виборів свідчать, що виборці чекають перемін і хочуть жити в кращій Україні. Створюється враження, що загроза комуністичного реваншу назавжди минула. Екстремістські угруповання — незалежно від того, чи перебувають вони на лівому чи правому кінці політичного спектру, — не мали шансів на підтримку українського електорату. Так, украй лівий блок Наталії Вітренко не здолав 4-відсотковий бар’єр, і вкрай праві партії так само виявилися не представленими в новій Верховній Раді. І це — далеко не незначне завоювання, якщо взяти до уваги важкі економічні та соціальні умови життя мільйонів українців. Бідні не шукають порятунку ні у фашистів, ні в комуністів.

Українці проголосували за помірного й не корумпованого реформатора Ющенка, а 7,2% віддали свої голоси принциповому й безкомпромісному супротивнику правлячого режиму Юлії Тимошенко. Передвиборні кампанії обох блоків проходили в нерівних порівняно з іншими партіями умовах. Їм постійно перешкоджали ті, у чиїй владі це було зробити. Проте 30% усього електорату проголосували за ці блоки, причому обидва вони брали участь у парламентських виборах уперше. Іншими словами, українська громадськість чекає на переміни й не хоче, щоб ера Кучми тривала вічно. У той самий час українці віддали перевагу еволюційному, а не революційному шляху.

2. Передвиборна кампанія вкотре довела, що державні структури абсолютно не здатні гарантувати політичний плюралізм, рівні шанси для опозиції та нейтральне ставлення органів влади всіх рівнів. Навпроти, адміністративним ресурсом були розпочаті серйозні, а часом нерозумні спроби дискредитувати опозицію і підняти можновладців. Також надходили повідомлення про безладдя на виборчих дільницях у день голосування і про підтасовування голосів. Українські та міжнародні спостерігачі склали довгий список порушень, допущених під час підготовки та проведення виборів.

Тільки тоді, коли політичний плюралізм на телебаченні й рівні шанси для опозиційних партій стануть чимось само собою зрозумілим і за них не треба буде боротися, в Україні настане демократія. Іншими словами, українці готові ступити на шлях демократії. Залишається лише побачити, чи готова еліта повести їх цим шляхом.

Попри все Україна наближається до західноєвропейських стандартів, оскільки вони стають дедалі нижчими й нижчими. Приміром, корупція широко поширена серед політичної та ділової еліти Німеччини. У нас у країні багато хто ненавидить політику і з презирством ставиться до політиків. Політичні структури відірвані від проблем простих громадян. Думки людей не представлені в парламенті.

Проте різниця між Україною та країнами Західної Європи — це різниця між їх державними структурами. Люди на Заході не перевершують українців морально, але західні державні структури набагато надійніші. І там діє верховенство права.

3. І останнє, що стосується зовнішньої політики. Результати виборів позитивно відіб’ються на іміджі України, якому значну шкоду завдали добре відомі події, які розпочалися восени 2000 року. Зростають надії на реформи, на боротьбу зі злочинністю і на торжество верховенства права. Багато хто на Заході схильний забувати, що одна річ — засідати в парламенті й зовсім інша — управляти країною.

Богумила БЕРДИХОВСЬКА, заступник директора «Радіо Полонія», член правління Форуму Україна—Польща:

1. Передвиборна кампанія в Україні починалася дуже тонко й делікатно, і я дуже сподівалася, що так буде до кінця. Але потім була вкрай здивована використовуваними заходами та їхніми масштабами. А в останні тиждень-півтора тут загалом коїлися жахливі речі.

Серед медійно-піарівських я передусім відзначила б дуже брудний фільм «PR». Для мене тут було дві несподіванки. Перша — те, що цей фільм показала ще донедавна авторитетна телекомпанія «1+1». Я не думала, що вони зможуть піти на таке та ще й за два дні до голосування. Друге — це реакція на цей фільм, точніше, майже повна відсутність будь-якої реакції, відсутність чіткого засудження такого піару. І не лише з боку широкого загалу, а й із боку інших виборчих блоків і партій, які мусили засудити такі методи не тому, що вони дуже люблять Ющенка, а тому, що такі методи проти політичних суперників ніхто не повинен використовувати в принципі. А якщо вже таке сталося, то необхідно відразу засудити такі брудні методи, оскільки сьогодні їх застосували проти Ющенка, а завтра застосують проти будь-якого іншого політика, блоку або партії.

Якщо ж говорити про дотримання закону про вибори в мас-медіа, то ситуація цього разу була набагато кращою, ніж у попередні роки. Я пам’ятаю, як раніше у день виборів вільно транслювалися виборчі програми, звучали відверто заангажовані коментарі. Цього разу було краще. Але не найкращим чином. Я, приміром, бачила, як у суботу, напередодні дня виборів, коли будь-яку агітацію вже заборонено, телекомпанія ТЕТ демонструвала годинну програму «Жінка на всі сто», у якій головною зіркою виступала Наталія Вітренко. І йшлося не лише про її особисте життя, а й про політичне, про діяльність у Верховній Раді. Я абсолютно не розумію, як таке можна було допустити.

Ще мене вразили різні коментарі вночі після виборів і наступного дня. Приміром, численні виступи на різних телевізійних каналах пана Сергія Маркова, директора московського Інституту політичних досліджень, котрий перебував в Україні, підкреслюю, як офіційний спостерігач. Я абсолютно не уявляю, щоб якийсь російський політик або аналітик, тим паче офіційний спостерігач, приїхав на вибори в Польщу і, виступаючи на нашому радіо чи телебаченні, заявляв би, що Росія підтримуватиме ту чи іншу польську партію. Але ще більше мене вразила реакція українських політиків і політологів, жоден (!) із котрих не звернув уваги пана Маркова на некоректність його поведінки, не нагадав, що, по-перше, Україна — незалежна й суверенна держава, а пан Марков — офіційний спостерігач. Цей факт свідчить про рівень політичної думки, політичної самосвідомості української політичної еліти.

Стосовно самих виборів, то не можна не сказати про технічний бік їх проведення: це був просто організаційний хаос.

2. Якщо робити узагальнений висновок, то ці вибори були, звісно, кращими, але я особисто сподівалася на більші зміни. Ще важко судити про те, чи була якась фальсифікація результатів голосування, але в будь-якому випадку, масштаби різноманітних порушень під час виборів, відзначені як українськими, так і міжнародними спостерігачами, справді, великі.

3. Ці парламентські вибори, з огляду на існуючу в Україні політичну систему, не дуже вплинуть на зовнішню політику вашої країни, оскільки її у вас Президент формує, Президент представляє, а парламент може тільки приймати або відкидати якісь ідеї та концепції, запропоновані Президентом або Міністерством закордонних справ. Інша річ, що парламент однаково повинний мати хоча б опосередкований вплив на атмосферу, у якій приймаються рішення. Мені здається, що з погляду зовнішньої політики Україна тепер матиме дещо кращий парламент, ніж раніше. Я, зазвичай, розумію, що політичні сили, які декларують європейський вибір, далеко не завжди готові реалізовувати європейський курс. Але хоча б декларуючих європейський вектор сил у ВР зараз більшість, а відвертих прибічників союзу з Росією та Білоруссю — меншість.

Стосовно українсько-польських відносин, то не бачу, щоб тут окреслювалися якісь значні зрушення, оскільки позиція польських політиків, уряду і президента така: Польща хоче співробітничати з Україною майже за будь-яких обставин. Оскільки ваша країна є настільки важливим для нас сусідою, що в кожній ситуації нам потрібно намагатися знайти спільну мову й засоби розв’язання проблем.

— Чому, як ви думаєте, президент Квасьнєвський не приїхав в Україну напередодні виборів, адже він обіцяв українській опозиції зробити все, щоб парламентські вибори 2002 р. в Україні були чесними та прозорими?

— Я не знаю, чи запрошував хтось нашого президента завітати в Україну напередодні виборів Але хочу нагадати, що на початку лютого в Україні побував прем’єр-міністр Польщі. Двічі з початку нинішнього року сюди приїжджав голова бюро національної безпеки Марек Сівец. Тож, думаю, наш президент мав актуальну інформацію про те, що відбувається нині в Україні. А стосовно його приїзду в Україну, то навряд чи напередодні виборів у нього вийшов би такий візит, якого він хотів би. В А.Квасьнєвського справді дуже добрі стосунки з Л.Кучмою, але це зовсім не означає, що наш президент від початку й до кінця поділяє політичні симпатії вашого президента. А перед виборами завжди так буває, що хтось хоче обіпертися на чийсь авторитет. Та я абсолютно переконана, що наш президент намагався в розмовах з українськими політиками донести до їхньої свідомості, що необхідно зробити все, аби ці вибори були прозорими й чесними, що це набагато важливіше від різноманітних тактичних політичних міркувань.