Мемуари одного року, або 12 миттєвостей із життя української політики

Україна, 2016 рік. 31 грудня. З повідомлень інформаційного агентства УНІАН:

Президент-прем’єр-міністр-і- голова Верховної Ради Віктор Янукович привітав Україну з Новим, 2017 роком. «Нас 19 мільйонів, - сказав Віктор Федорович, - і ми неодмінно будемо жити добре, коли остаточно почистимо авгієві стайні помаранчевого путчу». Звернення лідера до народу транслювали обидва центральні донецькі телеканали. Для цього вперше з 2009 року в помешканнях громадян України ввімкнули світло.

Президент України у вигнанні Віктор Ющенко дав інтерв’ю часописові української діаспори в Канаді «Вулик-Review». «Мені не все подобається, що відбувається зараз в Україні, але я переконаний, що ми знайдемо спільну мову з Віктором Федоровичем і все ж таки реалізуємо положення XXVII Універсалу. Легко сваритися та важко миритися», - додав Ющенко. Нагадаємо, що головними вимогами діаспори лишаються реставрація Батуринського палацу та відновлення державної незалежності України.

Центральний брюссельський штаб партії «Наша Україна» (Б-Балоги) заявив, що виходить із переговорів про формування спільної коаліції з Головним страсбурзьким штабом «Нашої України» (Бз-Безсмертного) до того часу, доки не буде визначено квоти на керівництво ФДМЕ (Фондом державного майна в екзилі).

...Люди чомусь люблять антиутопії. «1984» чи «Скотохутір» Джорджа Орвела видаються набагато цікавішими, ніж ідилічні нариси Томазо Кампанелли або Томаса Мора. Хоча б тому, що прочитавши можна відкласти книгу вбік і зітхнути з полегшенням: слава Богу, що це не в нас і не тепер. Втім, ми рідко замислюємося над тим, що інколи перебуваємо за два кроки від найжахливіших примар майбутнього. Ще одна дія чи, навпаки, її відсутність - і фантасмагорія перетвориться на реальність. Особливо це стосується української політики зразка 2006 року.

2006 рік. Яким він був? Звичайним, як більшість років минулого, й водночас унікальним і особливим, яким може бути лише один рік у своїй неповторності.

Щоб краще зрозуміти те, що відбувалося в рік Собаки, його, мабуть, слід переглянути і ще раз пережити. Тим більше що зробити це зовсім не складно. Заходимо на www.pravda.com.ua, клікаємо на архів і роздруковуємо бодай самі заголовки новин. Правила прості: можна брати лише один день на місяць з архіву і лише одну подію. Слава Богу, 2006-й був таким насиченим, що промахнутися важко. Згадаємо, як це було...

Січень, 10.01.2006.
Уряд Єханурова відправили
у відставку

Тоді фракція БЮТ абсолютно свідомо проголосувала за відставку Юрія Єханурова. З тієї хвилини я жодного разу не сумнівалася у правильності цього рішення. Адже з волі нового прем’єра Єханурова «РосУкрЕнерго» увійшло повним господарем в Україну, руйнуючи її незалежність, корумпуючи її владних «батьків», знищуючи національну компанію «Нафтогаз України» та соціальну стабільність громадян. Якщо за Кучми ця структура мала тільки персональні гарантії від родини колишнього українського президента, то тепер вони зрозуміли, що тіньовий бізнес в Україні - це forever, можна нікого не боятися і робити що заманеться. А Юрій Іванович для України став таким собі «Януковичем-light». Він прийшов до Кабінету міністрів як ідеальний конформіст. Цікаво, що його призначення дуже палко привітав відомий всім «експерт» Андерс Аслунд. Звіт останнього, за результатами зустрічі з Єхануровим, скидався на освідчення в коханні учениці ПТУ Філіпу Кіркорову. Він хвалив його за те, за що ми нещадно критикували: повний мир з олігархічними групами, відсутність реформ, стагнація і тиха, скромна корупція, як, наприклад, у справі приватизації земель Бориспільського аеропорту.

Втім, цілком логічне голосування БЮТ за відставку Єханурова викликало бурю негативних емоцій президента і «Нашої України». «Наша Україна» миттю кинулася на Західну Україну розповідати про те, що ми «встромили ножа президенту в спину». З нашоукраїнців було сформовано агітаційно-пропагандистський «бронепоїзд», який проводив по три-чотири антибютівських мітинги щоденно. Петро Порошенко, Роман Безсмертний, Роман Зварич говорили про відставку Єханурова і нашу «зраду» голосом Левітана 22 червня 1941 року.

Я сто разів повторила на мітингах у всіх областях України одні й ті ж тези про газ, «РосУкрЕнерго», Могілевича та інші перипетії енергетичної політики. Вже за місяць пересічний житель Галичини розбирався в газовому питання не гірше за Фірташа. А тепер, наприкінці 2006 року, вже нікому не потрібно пояснювати, що «РосУкрЕнерго» - це не «рятівник нації», а спецпроект зі знищення незалежності України, який трагічно набирає потужності. Сьогодні це, слава Богу, зрозуміло кожному. І вже не я переконую в цьому суспільство, а переконує кожен рахунок за газ, тепло й воду, отриманий громадянами України. Трагедія в повному розпалі. НАК «Нафтогаз» майже банкрут, майже банкрути 50% українських родин, котрі не спроможні оплатити нові тарифи. Країна в повній фінансовій і політичній залежності.

Рано чи пізно Кучму, Януковича, які народили «РосУкрЕнерго» у 2004 році, та Єханурова й Івченка, які своїми рішеннями зробили панування «РосУкрЕнерго» монопольним і абсолютним, судитимуть. І не тільки українські суди. У цьому місці хочеться говорити нецензурно про все, що стосується їхнього патріотизму, їхньої вірності ідеалам Майдану та любові до маленького українця.

Добре, що тим часом як керівники держави, наче стерв’ятники, беруть хабарі від «РосУкрЕнерго», ФБР все ж таки належним чином розслідує діяльність цієї компанії і, може, як наслідок, захистить нас, українців, від газового тероризму, якщо ми самі не здатні бути адекватними.

Час показав, що наша політична команда абсолютно правильно зробила, звільнивши Єханурова, і що ми здатні приймати важкі для розуміння суспільства, але правильні політичні рішення, навіть якщо вони непопулярні і в демократичному таборі.

Лютий, 17.02.06.
Помаранчеві домовилися,
хто буде прем’єром

В архівах «Української правди» такий заголовок трапляється впродовж року, щонайменше, сотню разів. В середині лютого ми з «Нашою Україною» домовилися про це вперше. Сказати, що переговори проходили тяжко, - це нічого не сказати. «Наша Україна» скидалася на Запорізьку Січ часів занепаду, де кожен був гетьманом і головнокомандувачем. Від її імені виступали Порошенко, Безсмертний, Єхануров, Третьяков, Зварич, Жванія, Безпалий. Кожен був головним, у кожного був свій план, який жодним чином не стикувався з планами колег. Крім того, самі ці плани в їхніх головах змінювалися по кілька разів на день.

Від нас переговори вів Турчинов. 17 лютого нам вдалося погодити принцип про те, що прем’єром стане лідер тієї демократичної сили, яка набере найбільше голосів виборців. Тоді ще «Наша Україна» була переконана, що вона буде першою. Роман Безсмертний дав інтерв’ю, в якому заявив: «Тимошенко ніколи не буде прем’єром».

Мені жаль усіх дискредитованих політиків, котрі так і не зрозуміли, що для мене особисто посади нічого не варті. Я не відступилася від жодної своєї стратегічної лінії з наведення порядку в енергетиці в обмін на збереження посади, працюючи віце-прем’єр-міністром. Я твердо знала, що така моя робота досить скоро завершиться відставкою, але я не готова була міняти принципи на посади.

Я не обміняла неоціненний шанс об’єднаних демократичних сил перемогти на президентських виборах у 2004 році на свою амбіцію самостійно балотуватися у президенти. І, як з’ясувалося, мала цілковиту рацію. Тільки трагічно, що не для нашого коня паша.

Працюючи прем’єр-міністром, я за лічені місяці продемонструвала, як красиво й ефективно діють прозорі, чесні владні процедури: аукціони, тендери, приватизаційні процеси, бюджетні фінансові потоки. Але коли за посаду прем’єр-міністра треба було платити служінням любим друзям, а не нації, платити компромісами з кланами, платити за збереження посади здачею країни «РосУкрЕнерго» замість відправки бандитів у тюрми, - я чітко дала зрозуміти, що до таких моральних критеріїв не готова. Крісло прем’єр-міністра такою ціною мені не потрібне, бо посада - не самоціль.

Зрозумівши це, Ющенко підписав указ про моє звільнення. І правильно зробив, бо я ніколи б не стала ні для нього, ні для країни ще одним Єхануровим або Порошенком.

Мені жаль, що керівні «нашоукраїнці» так і не зрозуміли, що не в посаді прем’єр-міністра річ, а в тому, що їм (як показав досвід) нічого, крім псевдопатріотичного просторікування, довіряти не можна, бо неодмінно розвалять. Демократичні сили перемагали тільки тоді, коли наша команда брала справу у свої руки. Тільки тоді був результат.

Із цього ми зробили висновки. У 2007 році подвоїмо, потроїмо свої зусилля в боротьбі за Україну й розраховуватимемо виключно на себе та на мудрість і патріотизм нації. З ілюзіями про широкий демократичний табір потрібно закінчувати, бо ці ілюзії стають смертельно небезпечними, вони здатні поховати всі шанси України на європейськість, демократичність і навіть на збереження незалежності.

Березень, 26.03.06.
БЮТ, «Наша Україна» і СПУ зможуть сформувати парламентську більшість

Сьогодні ці слова «Української правди» читати боляче. У нас був шанс. Головна подія березня - це, безумовно, виборча ніч із 26-го на 27-ме. Впродовж усього дня на телефон приходять SMS-ки з фантастичними «секретними і достовірними даними»: 11.00 - Вітренко може набрати 5% голосів виборців; 12.30.- у Партії регіонів - близько 50%, 16.00. - «Наша Україна» випереджає БЮТ удвічі. І так - аж до самого вечора, до першого реального результату екзит-полу, здається Бекешкіної і «Демократичних ініціатив». Мені зателефонував Микола Томенко. Коли я висловила жаль, що ми не перші, а другі, він сказав, щоб я не гнівила Бога, бо все чудово - демократичні сили перемогли. Поїхала до нашого тимчасового штабу біля Національної філармонії. Здається, результатам раді всі, окрім мене. Брифінг Романа Безсмертного: Блок Юлії Тимошенко виграв ці вибори і має право на посаду прем’єр-міністра. За ці слова Роман Петрович відразу потрапив в опалу до президента. Вже наступного дня його було усунуто від переговорного процесу.

Разом із «Нашою Україною» плануємо спільну прес-конференцію на дев’яту ранку 27 березня в «Українському домі». Прес-конференцію переможців. О 08.30 зі штабу НСНУ телефонують і просять перенести її проведення на півгодини, потім - на годину, потім - на завтра, на тиждень… Власне, ця прес-конференція так ніколи й не відбулася. Я сьогодні переконана, що ми повинні були закінчити всі переговори ще тоді, наступного дня після виборів, вийти на ту прес-конференцію, оголосити про створення демократичної коаліції й використати другий після помаранчевої революції шанс, який дала нам Україна. Якби так сталося, сьогодні ми жили б в іншій країні, з іншим урядом і з іншим настроєм.

Квітень, 27.04.06.
Ющенко все частіше згадує Януковича і чекає червня

З ініціативи Банкової, розпочинаються перші пробні публічні розмови про так звану широку коаліцію. Це схоже на міркування про широку спільну могилу. В цьому контексті важливо знати, як поводися Віктор Янукович на переговорах із президентом. Як вівця. Він з усім погоджувався, підтримував будь-які ідеї Ющенка, заздалегідь був згоден із будь-якими кадровими рішеннями. НАТО? Та хоч завтра. Українська мова? На віки вічні. Євросоюз? Обов’язково і негайно. Ми тільки з часом дізналися від регіоналів, що їхньою «національною» мовою така поведінка називається «годувати лоха бананом» (перепрошую за не мій сленг). Віктор Федорович грав роль лояльного і слухняного «любого друзя», хоч до рани прикладай. Одного разу Віктор Федорович попросив слова і почав читати з аркуша якісь сентенції, згадував Івана Франка, один раз вимовив слово «екзистенціалізм», цитував Тараса Шевченка. Президент уважно слухав. У новій іпостасі духовного наставника Януковича виступив Анатолій Матвієнко. Йому належить геніальна ідея: Янукович за той час, що минув від помаранчевої революції, кардинально змінився. Треба взяти його на поруки й виховати з нього справжнього патріота. «Виховали». Ось тільки хотілося б, щоб за ці експерименти розплачувалися самі експериментатори, а не все суспільство в цілому.

Травень, 16.05.05.
«Наша Україна» вийшла
з переговорів, бо її взули

Сумніваюся, що взули. Вони босі прийшли і босі пішли. Я ще й сьогодні дивуюся, як «Наша Україна», яка вже вирішила зрадити демократичну коаліцію, могла програти, маючи такі стартові умови, переговори з Партією регіонів. Їм віддавали абсолютно все: прем’єра, силовиків, більшу частину Кабміну, губернаторів. Уже й тоді було зрозуміло, що з часом усе це відберуть, але тоді Партія регіонів за зраду платила щедро. Одного разу переговори між «Нашою Україною» і Партією регіонів загальмувалися лише з тієї причини, що нашоукраїнці не могли вигадати якихось нових вимог. Регіонали тихо скаженіли, скрипіли зубами і скаржилися нам у кулуарах: «Як ви могли вести з ними переговори стільки місяців? Це ж неможливо». Паралельно нашоукраїнці проводили переговори з нами. Снідали з БЮТом, потім їхали на обід в офіс Януковича і поверталися до нас вечеряти. Переговори з боку НСНУ з нами вели люди з виразом трагізму і світової скорботи. Їм було дискомфортно і сумно з нами. Як вони хотіли, щоб ми першими припинили ці пустопорожні зустрічі... Але ми трималися. Для себе ми прийняли рішення: жодних переговорів із Партією регіонів, жодних компромісів, жодних широких коаліцій. Це було правильно. Спільно з регіоналами ми б мали конституційну більшість. Але ціною такого союзу стала б Україна.

Червень, 30.06.06.
Ющенко представить Тимошенко у вівторок

...Або в середу, або в четвер, на крайній випадок - у п’ятницю... Президент вагався. Призначити Тимошенко прем’єром - це для Віктора Андрійовича стало б особистою драмою. Наші стосунки з Ющенком від часів помаранчевої революції переросли з дружніх і партнерських у конкурентні, а то й ворожі. Чому так вийшло? Я особисто ніколи не ставилася до Ющенка як до конкурента. Я й сьогодні вважаю, що у нас спільний політичний шлях. І те, що зараз відбувається між нами, - це прикро, але тимчасово...

Ми зібрали політичну раду Блоку. Обговорили ситуацію щодо можливості прийняття кандидатури Порошенка на посаду голови Верховної Ради. Проголосували. Голоси розподілилися порівну. Хоч як це дивно, але половина політичної ради БЮТ проти того, щоб залишатися в коаліції такою ціною. Лідер цієї частини ради - мій перший заступник і друг Олександр Турчинов. Він вважає, що взяти на себе цей тягар - самогубство. Непослідовність політичних колег і партнерів, незрозуміла поведінка Ющенка, ображений Мороз, який без посади спікера перетворюється на міну уповільненої дії для демократичної коаліції… Нам не треба такої влади, каже Турчинов. Я наполягаю на переголосуванні питання, кажу, що ми не можемо через власні труднощі зрадити сподівання наших прихильників і віддати країну на розтерзання Януковичу. Турчинов здається: «Ну, я так бачу, у Юлії Володимирівни дві пропозиції: або підтримати, або схвалити коаліцію навіть за таких умов...»

Коаліція майже є. Головна проблема - Мороз. Я навіть сьогодні, після зради Олександра Мороза, вважаю, що віддати йому посаду спікера було б єдиним можливим виходом. Заради цієї посади він був згоден на все. Ми б мали демократичну коаліцію і демократичний уряд. Підступність лідера соціалістів залишилася б нереалізованою. Політика - цинічна штука. На жаль, Петро Порошенко аж ніяк не міг себе уявити поза спікерським кріслом. На ще більший жаль, його у цих претензіях абсолютно підтримував президент. Врешті, Мороз поступився, але зробив це, м’яко кажучи, нещиро. Коли з трибуни парламенту лідер СПУ знімав свої кадрові претензії на спікерство, на вулиці Липській, у центральному штабі Партії регіонів, Рудьковський і Мендусь вже проводили переговори про нову коаліцію, яка мала дати спікерство Морозу.

Пізніше Давид Жванія скаже Петру Порошенку «Петя... ты понимаешь, что ты своими действиями…» Ні, я не можу повторити того, що сказав Жванія Порошенку після провалу. Але, попри всю «велич» Порошенка, в цій ситуації він залишався лише підручним матеріалом. Головним дизайнером, архітектором усіх коаліційних подій, безумовно, був президент.

Липень. 07.07.06
Ющенко хоче демократичну коаліцію, але виходить широка

Якби я була журналістом, то назвала б це висловлювання українського президента фразою року. Широка коаліція була привабливою. Незважаючи на те, що десь там, у Маріїнському парку, депутат Калашников уже бив журналістів, а Кушнарьов обіцяв Ющенкові імпічмент у недалекій перспективі, регіонали знайшли з ним спільну мову. Об’єднання країни, закінчення протистояння, спільні дії, будівництво «Мистецького Арсеналу» - це спокуса. Пустопорожні обіцянки сприймалися з неймовірною легкістю. Однак, мабуть, президент десь на рівні підсвідомості розумів усі загрози від створення широкої коаліції на чолі з Януковичем-прем’єром. Саме тому в розмовах зі мною дедалі частіше поставала тема дострокового припинення повноважень Верховної Ради. Тим більше що юридичні підстави для цього були - реально не було дотримано усіх формальностей при створення нової коаліції ПР-СПУ-КПУ. Тож так і велося, що зранку президент «розпускав» парламент, викликав до себе Миколу Полудьонного, ще раз читав юридичні висновки, які дозволяли оголосити дострокові вибори, а вже пополудні знову зустрічався з Януковичем, і мова йшла про «припинення протистояння». Я розумію, що президентові було нелегко в той момент. Але хто сказав, що президентcька робота - то легка справа?

Серпень. 03.08.06
Ющенко вніс Януковича

Зранку 3 серпня я була у Ющенка. Ми говорили кілька годин, розглянули всі можливі варіанти розвитку ситуації. Нарешті президент визначився. Парламент має бути розпущено і проголошено дострокові вибори. В наші штаби полетіла телефонограма: всі літні відпустки скасовуються, розгортається повномасштабна виборча кампанія. Спільно складаємо текст звернення президента України до українcького народу. До секретаріату президента заходить телевізійна група. Йде запис звернення. Касету везуть на вулицю Мельникова, на НТКУ, в просторіччі - УТ-1. О 19.00 текст звернення президента мусить транслювати Перший національний та Українське радіо. О 19.00 - мовчанка. Ірина Геращенко, прес-секретар Ющенка, повідомляє, що звернення буде о 19.30... 20.00... 21.00... 22.00... Пізно вночі Ющенко повідомив, що вносить Віктора Януковича на посаду прем’єр-міністра.

...Тепер, через півроку, Янукович працює над тим, щоб винести Ющенка з президентського офісу. Вносять, виносять, потім знову вносять. Тільки нові дострокові вибори здатні поставити крапку на безглуздому переміщенні цих політичних меблів, бо, як відомо, не меблі потрібно переставляти.

Вересень, 14.09.06.
Янукович поховав мрію Ющенка про НАТО

Універсал, який підписали учасники так званого круглого столу, почав «виконуватися» майже відразу. Певною мірою, я була навіть вдячна Віктору Януковичу за те, що він не прикидався й відразу почав діяти так, аби показати, хто в домі господар. Між Кабінетом міністрів і секретаріатом президента розгорнулася справжня війна. На Банковій уже почали виясняти, хто ж більше винен у тому, що Янукович став прем’єром. Згустилися хмари над Юрієм Луценком, укази президента не виконувалися, Кабмін вимагав звільнення президентських губернаторів, міністри-нашоукраїнці щоденно виходили з уряду і заходили туди знову, Ющенко заборонив Януковичу перекривати дорожній рух під час пересування кортежу прем’єра, учасники коаліції щоденно лякали Ющенка імпічментом, віце-прем’єр Клюєв стирав написи часів помаранчевої революції з Головпоштамту. Про омріяні стабільність, мир та злагоду швидко забули. Ідея Анатолія Матвієнка про перевиховання Януковича зазнала фіаско. Коммодорські дракони не перевиховуються.

Тепер Ющенко заходився щоранку «розпускати» парламент, але, на жаль, лише у ранкових мріях.

Жовтень, 02.10.10.
Ющенко не пропонував Тимошенко посаду в РНБО України

А таки ж пропонував. Наприкінці вересня президент уперше після створення «широкої коаліції» запросив мене до себе на розмову. Ішлося про таке: Тимошенко призначається секретарем Ради національної безпеки і оборони, парламент розпускається, у країні проходять бліц-реформи, підвищуються заробітні плати, пенсії й соціальні виплати, так звана політична реформа через Конституційний суд скасовується. Проводяться дострокові вибори, демократична команда повертається до влади... Бути секретарем РНБО поряд зі строкатою й хаотично працюючою командою президента - це не цукерки їсти (не заздрю сьогодні Гайдуку). І тому я одразу відкинула цю думку.

Але цей сценарій видавався єдино можливим. Ми ще кілька разів зустрічалися з президентом та новим головою секретаріату Балогою і обговорювали деталі його реалізації. Після того я з тяжким серцем дала згоду щодо посади секретаря Ради Нацбезпеки. Половина моєї команди знову була проти. Знову - на чолі з Турчиновим. Це авантюра - йти на посаду секретаря РНБО, був переконаний Олександр Валентинович. Президент змінює свої рішення щодня. Сьогодні у нього - реформи, а завтра - широка коаліція. Однак переговори тривали. Доти, доки президент не почав лякати мною Януковича. Аналітики, наближені до секретаріату президента, прозоро натякали в засобах масової інформації: якщо Янукович не буде добре поводитися, то Тимошенко стане секретарем РНБО. Стало зрозуміло, що пропозиція щодо цієї посади була тільки страшилкою для Януковича. Втім, вранці 10 жовтня мені зателефонував голова секретаріату Віктор Балога і сказав, що сьогодні указ буде, а перед тим треба ще раз зустрітися, щоб остаточно обговорити деталі. Указ справді з’явився 10-го… про призначення секретарем РНБО України Віталія Гайдука. Цікаво, що я навіть не образилася. Мабуть, звикла. Навіть зітхнула з полегшенням...

Коли минулого тижня мені зателефонували з секретаріату й повідомили, що Ющенко остаточно ветував бюджет, я сказала, що завтра бюджет буде підписано...

Листопад. 01.11.06.
Ющенко наїхав на Януковича

Президент критикував уряд за енергетичну політику. Він прямо сказав Азарову, що розраховував на команду Януковича, яка на виборах обіцяла знизити ціну на газ. Президент буває дуже дотепний. Власне, часу з серпня по листопад для нього і його команди цілком вистачило, щоб зрозуміти, куди заведуть країну Віктор Янукович і його спільники. Зрозуміло, що широка коаліція не виконала жодних сподівань, які на неї покладалися. Мета цих хлопців - повне захоплення влади, включно з президентською, і повернення країни до тих часів, коли можна було робити все що завгодно, без контролю і без кари. У планах і розрахунках прем’єр-міністра та його оточення такого політика як Віктор Ющенко немає. І все ж таки сподіваюся, більше того - я впевнена, що президент прийме правильне рішення. Нам треба примусити себе ковтати спільні образи і знаходити мужність, щоб разом протистояти викликам. І одного весняного дня знову буде записано касету зі зверненням президента про дострокові вибори до Верховної Ради. Я сидітиму в кабінеті президента аж доти, доки вона не вийде в ефір, а жоден Безсмертний, Порошенко, Мороз чи Янукович не встигнуть зашкодити і зупинити процес.

Грудень...

Бої в Київраді, підписаний бюджет, Тарасюка не пускають на засідання Кабінету міністрів, «Наша Україна» не голосувала за закон про опозицію, Володимир Путін почав «човником» нескінченно возити Віктора Януковича в Бориспільський аеропорт і назад, якось несподівано й підозріло помер Ніязов, за відставку Черновецького готові голосувати вісімдесят відсотків киян, «РосУкрЕнерго» заявило про збільшення прибутків удвічі, ФБР розслідує зв’язок Могілевича з «РосУкрЕнерго», заступник генпрокурора Кузьмін заявив, що Кучма не винен у смерті Гонгадзе...

Але нехай головною подією грудня все ж таки буде свято Нового року. Це був рік, насичений подіями, які ще раз довели нам, що в країни немає іншого шляху, ніж шлях демократичний, і немає іншого варіанту, ніж втілення в життя ідеалів Майдану.

Якби президент і його команда мали можливість тоді, на тому Майдані, прочитати заголовки «Української правди» 2006-го - це видалося б їм нісенітницею і абсурдом. 2006-й - це плата за хуторянську, непрофесійну і абсурдну якість політики.

2006- й був багатий подіями. Але ще більше в ньому було неподій.

У січні - не вдалося досягти єдності і бодай взаємонепоборювання в демократичному таборі.

У лютому змарнували час і не встановили чітких правил гри після парламентських виборів.

У березні замість того, щоб діяти, було запущено процес нудних, безплідних і, зрештою, беззмістовних переговорів.

У квітні-травні -червні нова напасть: міф про широку коаліцію замість формування єдино можливої працездатної коаліції - демократичних сил, ведення переговорів на два фронти - з нами і з Партією регіонів і, як наслідок, повний політичний провал.

У липні втрачено час і підстави для розпуску парламенту - єдино можливого виходу з цієї патової ситуації.

У серпні - короновано Януковича, який, за логікою, в цей час уже мав їздити регіонами і займатися виборами.

Вересень, жовтень, листопад, грудень… За великим рахунком, усе відбувалося (а точніше - не відбувалося) як і в січні-березні…

Наприкінці цього тяжкого року ми просто зобов’язані стати логічними. Неспроможних, слабких та опущених великими хабарами політиків ми мусимо назвати неспроможними, слабкими та продажними. Припинити нескінченно покладати на них надії, бо це вже смертельно небезпечно для нації.

Політики, бізнесмени, впливові авторитетні громадяни, журналісти зобов’язані подолати втому від політичної дурості і знову створити єдину національну команду для повернення до логічного, красивого шляху еволюції України. Ми мусимо стати жорсткими як до влади, яка знову нівечить країну, так і до блаженних недоумків зі свого ж демократичного політичного табору, які дали втоптати в багно прапор свободи, що його з такими неймовірними труднощами нація змогла підняти у 2004 році.

Дострокові парламентські вибори - це завдання наступного року. 2007-го. Того самого року, про який пізніше напишуть: це був рік, у якому Україна остаточно позбулася примар минулого і навіки стала на шлях демократії. Я вірю, що буде сам так

Я знаю, що 2007-й стане кращим. Ми більше не маємо часу на те, щоб марнувати надії людей, які досі вірять нам і розраховують на нас. А це означає, що все буде добре. З Новим роком! Роком без жодної хвилини слабкості.

Від редакції

Підсумкова стаття, підготовлена для читачів «ДТ» лідером вітчизняної опозиції Юлією Тимошенко, стала для редакції сюрпризом. Приємним. Дізнавшись про нього в середині тижня, ми вважали, що Юлія Володимирівна на шпальтах новорічного номера «ДТ» може занудьгувати на самоті і зробили спробу зібрати звично веселу як для неї, так і читачів, компанію. Редакція звернулася до президента і прем’єра країни з проханням підготувати матеріали, в яких містилося б їхнє бачення підсумків-2006 і прогнозів-2007. В обох прес-службах і секретаріатах ідею підтримали, але, пославшись на цейтнот, пообіцяли повернутися до її реалізації в майбутньому році. Сподіваємося.