Людина Президента

Олег Рибачук стрімко ввірвався в загін українських євроінтеграторів і, на подив багатьох, відразу його очолив. Попри його бурхливу діяльність останніми місяцями, публічність і постійну присутність в інформпросторі країни, його все ще називають «темною конячкою» і з великим зацікавленням очікують початку діяльності на надзвичайно відповідальній державній посаді — віце-прем’єра з європейської інтеграції.

У сорокашестирічного головного євроінтегратора країни за плечима дві освіти — факультет романо-германської філології Київського університету ім.Т.Шевченка і Київський національний економічний університет. Пізніше, уже працюючи в Нацбанку, він пройшов стажування у США і Британії. Зі своєї трудової діяльності Рибачук в опублікованих інтерв’ю згадує про п’ять років роботи в Індії за контрактом «Закордоннафтобуду» і роботу в «Київбіржбанку». Далі його біографію вже можна відстежувати за офіційними джерелами. При Вадимі Гетьмані він очолив департамент міжнародних зв’язків НБУ. Гетьман же й познайомив Рибачука з Ющенком близько тринадцяти років тому. Відтоді шляхи цих двох людей практично не розходилися. В уряді Ющенка Рибачук очолив службу прем’єр-міністра, після відставки Кабінету якийсь час пропрацював віце-президентом Чорноморського банку торгівлі та розвитку і невдовзі повернувся із Салоників до України, щоб включитися в парламентську кампанію 2002 року. У Верховну Раду безпартійний Рибачук пройшов за списком «Нашої України» під номером 29. Очолював групу «Разом» фракції «НУ», трудився в парламентському комітеті з питань фінансів і банківської діяльності на посаді керівника його підкомітету з питань банківської діяльності та валютного регулювання.

Під час минулої президентської кампанії очолював офіс Ющенка і багато в чому взяв на себе комунікацію із західним світом. У розпал помаранчевої революції його майже не бачили на сцені Майдану, зате він був помічений у натовпі простих помаранчевих, коли активно допомагав народу організувати прохід для колони біло-блакитних опонентів.

Новий віце дуже контактний, кмітливий, упевнений у собі, демократичний, ліберальний у поглядах і відвертий у публічних висловлюваннях. Інколи навіть занадто. Це дає підстави підозрювати: він ще не до кінця усвідомлює, що в його новому високому статусі кожне сказане ним слово сприймається набагато серйозніше й вагоміше.

Ті, хто його знає, стверджують: у ньому мало совкового й багато європейського. Один лише штрих: розповідають, що він першим у Кабміні відключив у мобільному телефоні гучний дзвінок і став ходити з навушником, щоб не заважати оточуючим працювати.

Вроджений піарник — це про нього. Сильний менеджер — про когось іншого. Проте нелюбов до оргпитань сповна компенсується надзвичайною креативністю. Якщо взяти до уваги, що в новому Кабінеті є, як мінімум, ще дві надзвичайно креативні особистості із широкими повноваженнями — Томенко й Тимошенко, — на нас у недалекому майбутньому очікує чимало сюрпризів.

Рибачук не пов’язаний із жодною партією і не належить до жодного фінансово-політичного угруповання. У нього поки що немає своєї міцної команди. Він не є людиною «оточення Президента», він — людина Президента. Він друг сім’ї: Рибачуку надзвичайно довіряють як Віктор Ющенко, так і Катерина Чумаченко. Те, як давно Рибачук сам озвучив свою майбутню посаду, дає підстави припускати, що (про це вже писало «ДТ») в уряді Тимошенко він буде не лише віце-прем’єром, а й «государевим оком». Створивши, як він планує, у кожному міністерстві департамент із євроінтеграції, Рибачук перебуватиме на інформаційному перехресті й матиме досить повну інформацію про те, що відбувається в кожному відомстві.

Навряд чи в нього зав’яжуться дуже теплі стосунки з колегами по уряду. Він не відчуває пієтету ні до кого з членів команди, може бути жорстким і впертим. І, якщо переконаний у своїй правоті, стоятиме на своєму до кінця. А головним його аргументом буде — «Так сказав Президент»…

Оцінювати «темну конячку» Рибачука експертам поки що досить важко.

Олександр СУШКО, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики:

— Олег Рибачук — нова постать в українській зовнішній (та й узагалі публічній) політиці. Свіжість сприйняття — безумовний козир нового віце-прем’єра з європейської інтеграції. Яскравий імідж, незакомплексованість, хороші ораторські дані й бездоганна англійська мова вже зробили його головним н’юсмейкером команди Ющенка у відносинах з іноземними медіа. Його виступи перед високими аудиторіями в Брюсселі, Вашингтоні, інших столицях зустрічають із великою наснагою. Проте в кулуарах часто можна почути запитання: наскільки реальні його наміри та обіцянки, наскільки дієздатна команда по-європейському підготовлених молодих фахівців, про яку він розповідає, але з якою мало хто знайомий? Відповіді на ці запитання і стануть ключем до подальшої багатообіцяючої кар’єри основного євроінтегратора України.

Олександр ДЕРГАЧОВ, провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональных досліджень НАН України:

— Якщо говорити про євроінтеграцію, то багаторічні очікування реальних кроків на цьому напрямі сьогодні можуть викликати надмірні сподівання та ейфорію. Оскільки об’єктивно цей процес надзвичайно складний і зводиться не тільки до того, щоб знайти для України дипломатичну програму зближення з ЄС. Необхідно поєднувати дуже динамічні внутрішні перетворення з вирішенням ще двох завдань: нейтралізацією геополітичного впливу Росії, а також зміною підходу Брюсселя і Вашингтона до Східної Європи взагалі. А це завдання, власне кажучи, не для віце-прем’єра, а для всієї держави.

Що ж до О.Рибачука, то йому ще треба буде довести, наскільки він масштабний і системний менеджер, оскільки досі він працював переважно у «напівтіні». У нього є здібності публічного політика, але він ще має набрати очок у цій іпостасі й, вийшовши з тіні Ющенка, показати, на що він, власне, спроможний сам. Перед ним стоїть складне завдання сконцентрувати навколо себе хороших фахівців, створити фактично нову команду (якої в нас, на відміну, приміром, від колективу МЗС, ще не було) і примусити її ефективно працювати. Не тільки враховуючи при цьому досвід зближення та інтеграції в ЄС наших західних сусідів, який для нас справді дуже корисний, а й виробляючи свій власний шлях, оскільки він буде важчим. І з погляду внутрішніх реформ, оскільки в нас складніші стартові позиції, і з урахуванням необхідності вирішення завдання, пов’язаного зі зміною поглядів на Східну Європу, на роль України, на ставлення до Росії, на всю систему відносин у цьому регіоні Європи. Без цього Україна не отримає пропуск у Європейський Союз. І це, знову підкреслюю, завдання не для окремого віце-прем’єра, а для всієї держави на досить тривалу перспективу.