Лист до самураїв

Я завжди думала, що самураї — це тільки віддані васали і слуги, які в будь-яку мить готові віддати своє життя за господаря. Ейдзі Йосікава не дуже змінив мої погляди.

Конституційна демократія в Україні створює реальні гарантії державності на основі суверенності і владних повноважень народу. За однієї умови: що Конституція як гарантія непорушності конституційного ладу буде стабільною. При цьому не виключається можливість, якщо того вимагатимуть певні історичні обставини, внесення новел в Основний Закон згідно з його принципами і на ґрунті широкого національного компромісу. Зміна Конституції, особливо в частині розширення повноважень влади однієї людини, навіть якщо це глава держави, завжди викликає підозри в авторитаризмі і навіть відчуття диктатури. Якщо і треба продовжити реформу Конституції України, то тільки як завершальний етап її реконструкції. Безперечно, новації мають впроваджуватися виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені законом. Решта — від лукавого, ріжки якого щось часто миготять... серед так званої політичної еліти України.

Найголовніше — чітко визначити мету реформування чинної Конституції України. Спробую окреслити її, спираючись на моє розуміння національного прагматизму як стрижня, на якому повинна базуватись уся державна українська політика.

Перше. Така реформа має випередити всі наші небезпечні й руйнівні суспільно-політичні конфлікти і забезпечити стабільний національний компроміс та розвиток державності, демократії і її інститутів, формування політичної нації та самодостатнього громадянського суспільства.

Друге. Вона має принципово завершити наш діалог про владу в Україні. Тобто унеможливити її узурпацію як із боку окремих особистостей, так і з боку будь-яких політико-партійних холдингів. При цьому влада, як вона й задумувалася в концепції переходу до парламентсько-президентської форми правління, має діяти тільки в межах національного компромісу, обслуговуючи насамперед національний інтерес українців, працюючи виключно публічно і відкрито.

Третє. Основою нашого стратегічного просування у глобальний жорсткий світ має бути нова політична доктрина, побудована на принципі національного егоїзму: «Найперше — Україна». Досить жити у вічному і розколюючому виборі між Хмелем та Мазепою. Будь-яка жорстка одновекторність у наближеному історичному майбутньому прирікає на втрату не тільки суверенності. Вона розпорошить, розчинить український народ серед сильних, припинить еволюцію найдавнішого етносу в Європі, який зберігся з часів його поневірянь у пошуках своєї долі — України.

Четверте. Стати українською політичною елітою. Перестати перетворювати Україну у власний політичний офшор, а забезпечувати традиційне і відповідальне правонаступництво політичної влади, перетворюючи її в інститут замовлень для громадянського суспільства і кожного окремого українця: маленького чи великого. Скажімо правду. В ній, і тільки в ній сила: війна між українцями, розкол між двома берегами Дніпра, якого вперто не бачать елітні псевдоукраїнці, спровокований саме нашою вічно космополітичною «елітою». Якщо ні, то чому вона не обрала свого часу В.Чорновола президентом України, а пішла на чергову змову?

І п’яте. Останнє. Треба взяти курс на сильну державність, на формування державницької нації, курс на зовнішню, перш за все економічну експансію: нафтові і газові поля Росії, високоструктурні ринки США і Європи, копалини Індії, Африки тощо. І проводити швидкі й навіть непопулярні, але вигідні і вкрай потрібні нації реформи. Насамперед для принципової зміни основних функцій правової системи, де з інфарктом міокарда живе судова влада. Саме тут заховане кощеєве яйце української корупції, податок на яку платять усі без винятку українці.

Ми маємо бути спільниками. Усі, в тому числі й ті, хто принципово не хоче носити мед у національний вулик, — привілейована парламентська опозиція.

Разом ми зможемо прийти до спільної думки про непорушність Конституції як основної державотворчої матриці. Слід усвідомити, що руйнування бодай її частини, тим більш функціональної — парламентсько-президентської організації влади, призведе до гострої кризи системи, яка вже створена. Вона існує в новому форматі політичного режиму, що впевнено демонтував одноосібне керування державою. Неважко передбачити нове загальногромадянське протистояння і черговий розбрат українців. Це пожива для сепаратизму, послаблення, а то й розпаду державності. Самураї народжені для війни, вони прагнуть її не тільки для подвигів, а й для премії. Якої винагороди хочуть наші самураї? Стати господарями нового Галицько-Волинського князівства чи вільного града Києва? А може, віддати «не українців» у холопи сусідам, а з рештою будувати «справжню» Україну? З історії достеменно відомо, що постійні операції на тілі Конституції призводять до диктатури. Нас вони можуть, звичайно, привести і до так званої канцлерської республіки. В останньому випадку постать президента стане максимально номінованою. Та й обиратиметься в українських реаліях він у парламенті з найближчого і цілком прогнозованого оточення канцлера.

Ніхто не візьметься заперечувати, що основою демократії є право, закон. Між іншим, варто нагадати не тільки самураям, а й мирним громадянам, що, згідно з Конституцією, в Україні діє принцип верховенства закону, який опирається на принцип верховенства права. Діяти за законом — вищі честь і обов’язок для національної еліти. Якщо вона справді українська.

Конституція України встановлює вичерпний перелік можливостей внесення до неї змін. Тільки парламентом, з ініціативи президента чи народних депутатів. У простому випадку президент затверджує такі зміни своїм підписом після їх ухвалення за конституційною процедурою парламентом. Причому права вето на закон про зміни до Конституції він позбавлений. Отже, президент жодним чином не може ухилитися від підписання конституційного закону. У складному випадку, якщо зміни вносяться до I, III і XIII розділів Конституції, вона затверджується всеукраїнським референдумом, що призначається президентом. Крапка. Конституція не передбачає іншого способу її зміни. Оскільки ці приписи Конституції, на моє переконання як законодавця, є фундаментальними і такими, що визначають непорушність прав та свобод людини, формують насамперед основні засади розвитку демократії, — вони жодному розширеному тлумаченню чи маніпулюванню не підлягають. Навіть із посиланням на народ.

Заклики самураїв до війни шляхом прийняття нової редакції Конституції, чи прийняття взагалі нової Конституції на всенародному референдумі, — це, звичайно, демонстрація зневаги до самої Конституції, верховенства закону і права. Це прямий заклик до зміни конституційного ладу незаконним, а отже, і насильницьким шляхом. Якщо зважити, що, за оцінками самих опонентів чинної редакції Конституції, вона — один із найкращих взірців демократичних традицій у державотворенні і розбудові громадянського суспільства Європи, то знову постає питання про українські опозиційні офшори. «Любим друзям» і решті потрібен реванш. Вони надто довго лаштувалися на весільному ложі в переможній позі. Прокинулись — а наречена вже за іншим мужем. Не таким білим і пухнастим, без мішури і цяцьок, але працьовитим і простим у стосунках.

Потрібна якась радикальна мобілізація, бо навколо для них усіх — електоральна пустеля. Вже ніхто не вірить у самураїв. Навіть імператор.

Політична реформа зручна для нагнітання адреналіну й містечкової істерії. Але конституційна реформа стала тільки вагомою частиною широкого компромісу, підписаного В.Ющенком. Саме в ній була загорнута його гетьманська булава на представництво молодої української нації в часі її історії. Всім очевидно, що рішення Верховного суду щодо другого туру виборів —виключно політичне. Оскільки жодної фальсифікації виборів президента-2004 не було (доведено, їх об’єктивно не встановлено навіть польовими командирами Майдану), існують нововиявлені обставини, які не мають строку давності. Решта — суто юридична техніка. Здається, і в Конституційному суді відкрито провадження з цих питань.

Коса може найти на камінь.

Ми чесно дотримуємося нашої угоди. І не хочемо повертатись у минуле. Але я чудово розумію, що в ситуації походу самураїв діятимуть не розум, логіка однієї людини чи навіть більшості. Спрацює система, яка виживатиме як матриця. З огляду на слабкість позицій громадянського суспільства, його інститутів, розпорошеність державного силового блоку, амбіції людей на печерських пагорбах, це викличе обвал країни. Можливо, нам ядерні гаранти навіть відкриють традиційну парасольку разом із миротворчим контингентом.

Повернення України в минулу епоху безнадійне. Бо зміни до Конституції від 8 грудня 2004 року є не просто наслідком першого, хоч і дуже слабкого, але національного пакту примирення еліт: пострадянської і перехідної до справжньої української. Він ще не народив реальну національну еліту. Але дав шанс. Універсал Ющенка — Януковича тільки посилив цю історичну можливість. Тепер знову гору починає брати саме пострадянська еліта, яка хоче правити Україною тоталітарними методами під рядном демократії, жити за психологією генсеків, але з сіро-чорними дивідендами від вільного ринку. Інакше як розуміти ці, поки що потішні, штурми європейської моделі просування молодої України у стару Європу? Та ще й за досить точним сценарієм ліберал-патріарха пострадянської еліти Л. Кучми.

Самураї хочуть точно такої України, якої хотів другий український президент. Л. Кучма давав шанс усім, а найбільше — нинішнім «любим друзям», і не так красномовно пояснював непояснюване, як ефективно «проводив лінію». У квітні двохтисячного таку лінію він і провів на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою. У середньому 86% українців тоді вже підтримали те, чого хочуть сучасні самураї: максимальне посилення влади президента, розчинення у двохпалатності парламенту його реальної представницької функції і, нарешті, відмови від депутатської недоторканності. Чи вам це нічого не нагадує? Правильно. Леонід Данилович і сьогодні, без перебільшення, активно впливає на політику. Тоді слід віддати йому належне. Але, незважаючи на якість використаної за результатами референдуму сили адміністративного примусу, отримавши у відповідь жорстку позицію парламенту, він відмовився від спроби монополізувати владу, народ, державу. Більше того, під тиском найближчого оточення, яке побачило нездатність президента забезпечити класичне правонаступництво у державі, злякалося його особистих амбіцій, він зробив чи не найкращий крок у політичній історії України. Реагуючи на щільну і консолідовану критику політичної більшості та опозиції, він підтримав ідею останньої про перехід до класичної макіавеллівської тріади влади. Правда, із сильним главою держави — президентом. Л.Кучма зробив усе, щоб В.Ющенко був справді сильною фігурою. Ми цього не хотіли, бо розуміли разом із Венеціанською комісією, що надмірні повноваження президента завжди провокуватимуть самураїв на конфлікт у боротьбі за владу. Так і сталося.

Водночас нова ефективна конструкція стримувань і противаг, балансів стосунків між главою держави, гілками влади вже зреалізувала мотиваційні пружини розбудови в Україні нової політичної системи влади. Коли не можуть домовитися президент і прем’єр-міністр як лідер політичної коаліції в парламенті, рішення не приймається. Але це проблема не моделі нової влади. Це проблема особистостей, відсутності в Україні адаптованого до нової Конституції правового поля, небезпечних військових маневрів самураїв.

Потрібні час, українська політична еліта, політика національного прагматизму і відхід від політики самураїв.

Можливо, нам треба виправити і недоліки політичної реформи. Потрібно обов’язково змінювати виборчу модель із закритими виборчими списками. Наявні проблеми, на жаль, можуть перетворити виборців в об’єкт маніпуляцій, демократію, політичну систему — в охлократію, а всіх нас — у самураїв, які живуть у постійній війні на шкоду Україні. Таким чином, ми свідомо повертаємось у втрачене для нас середньовіччя. Глобалізований світ уже живе в інших вимірі й системі цінностей, іншій матриці — зміцнення позицій держави для розширення кожному можливостей реалізації своїх прав та свобод, розбудови індивідуальності, постійного розсунення кордонів самореалізації і самоідентифікації для особистості. Людство входить у велику і довгу хвилю свого ренесансу — нової якості демократії, де народ справді стає рушійною силою історії, наймаючи ефективного менеджера — владу — для виконання своєї волі.

Українські самураї думають інакше. Але ми не на острові. Ми — українці. Шансів відібрати у нас європейську історію шляхом обвалу конституційної реформи, у тому числі й рішенням Конституційного суду, вже об’єктивно немає. Цього не хоче народ, який є сувереном - дійсним господарем всіх самураїв.