ЛЕГКИЙ ПЕРЕЛЯК І ВЕЛИКІ НАДІЇ

Ті, хто вважав міжконфесійну колотнечу справою минулого, як з’ясувалося, трохи поквапився: цього тижня депутати ВР і Генпрокуратура вчинили паперовий замах на Українську православну церкву Київського патріархату. Депутати (65 осіб) звернулися до Генпрокуратури з проханням розглянути законність реєстрації УПЦ КП, довести до суду протест на постанову Ради у справах релігії від 20.07.92 «Про зміни і доповнення до статуту про управління Української автокефальної православної церкви», вказуючи на її антиконституційний характер, і порушити кримінальну справу за фактом розкрадання колективного майна, що належало Українській православній церкві. Генпрокуратура відреагувала блискавично: заступник генпрокурора О.Баганець надіслав у Держкомрелігії протест на зазначену постанову з вимогою в десятиденний термін скасувати її і подати звіт про виконану роботу.

Слід зазначити, що з приводу об’єднання філаретівської УПЦ з УАПЦ 25 червня 1992-го багато сумнівів висловлювалося й раніше. Причому не лише з боку Московського патріархату та його прибічників. Нагадаю, що це дивовижне об’єднання найболючіше вдарило саме по УАПЦ — це вони завжди нагадували про те, що патріарх Філарет скористався статусом УАПЦ, проголосивши себе і свою церкву її правонаступником. Таким чином, рішенням «об’єднавчого собору» УАПЦ було скасовано (втім, так само, як і УПЦ), і її духівництву потім довго довелося доводити державним чиновникам своє право на існування. Втім, результат собору виявився сумнівним одразу: патріарх УАПЦ Мстислав, названий на цьому соборі предстоятелем УПЦ КП, опротестував результат собору, вказавши, по-перше, на те, що цей собор не мав права вносити зміни в статут УАПЦ, бо це не був помісний собор УАПЦ. По-друге, патріарха не влаштовувала особа заступника, затверджена собором, — ним було обрано Філарета. Патріарх Мстислав зажадав скасувати рішення про ліквідацію УАПЦ. Президент Кравчук «не дав скривдити» УПЦ КП, звернувши увагу на те, що рішення собору — документ, із яким не можна не рахуватися. Правові тонкощі дивного статусу цього собору вислизали від людей, не обізнаних із канонічним правом. В Україні замість єдиної церкви з’явилося три, причому одній із них — УАПЦ — довелося довго і болісно переконувати чиновників у власному праві на існування.

Звісно, внести нарешті ясність у канонічний і правовий статус тієї чи тієї церкви потрібно. Ні, зовсім не для того, щоб якусь із них скасувати, а її вірних загнати в «правильні» церкви, — це потрібно для того, щоб самі церкви нарешті упорядкували власну правову базу і позбавили, таким чином державу і «конкурентів» можливості псувати нерви собі та своїм парафіянам. Ось тільки чомусь самі церкви опираються цьому.

І характерно, що саме предстоятель УПЦ КП завжди був непримиренним противником юридичної визначеності в церковному житті. Тож можна вважати, втрапив він у власну пастку. До останнього часу патріарх не прагнув установлення статусу юридичної особи, доки «не з’явиться єдина помісна церква». Пояснення цій позиції давалися найматеріалістичніші: все церковне майно по праву має належати саме єдиній помісній, а набуття статусу юридичної особи негайно закріпило б існуюче майнове становище, що не задовольняло амбітного владику. Більше, ніж на гідну правову базу, патріарх Філарет звик спиратися на ентузіазм вірних і зв’язки в політичних колах. Досі йому це вдавалося майже віртуозно. Аж до того, що лише непереможний Філарет міг дозволити собі відкрито підтримати «дозволену опозицію» в особі В.Ющенка. Ось тільки дивно, чому він розгубився, коли санкції настали?.. У кожному разі, від його інтерв’ю, у якому він напівавтоматично звинувачує у всьому комуністів, і заяви розгубленістю віє більше, ніж відчуттям близької перемоги. Втім, швидше за все, це була або вдала акторська гра, або хвилинна слабкість. Філарет не може не розуміти: його позиції настільки міцні, що цей епізод піде йому, як завжди, лише на користь.

Так, напевно, саме патріарх УПЦ КП виграє — адже його невтомні попередження «свідомих українців» про загрозу антидержавних прокомуністичних сил, які підтримують безпосередньо Москву (і підтримувані нею), мали під собою базу. Тепер образ «прозорливця» огорне ще й легкий флер «постраждалого», а там і до «опозиційного» рукою подати. У кожному разі, він переконав широку громадськість, що в «української церковної ідеї» є могутні вороги. А вже ворогам протистояти він уміє — цього широка громадськість теж не може не пам’ятати...

Що ж отримають решта учасників дійства? Звісно, не так багато, як патріарх та його друзі. Але, може, їм і того вистачить. Комуністи, «які взяли вогонь на себе», і «схожі за кольором» отримають певну прихильність Московського патріархату й УПЦ. У кожному разі, їх тепер багато цитують у виданнях цієї конфесії. Нарешті, можливо, їм вдасться «перебити» свій негативний атеїстичний імідж — це нині не модно в електорату.

Держкомрелігії ще раз отримає підтвердження своєї потрібності — а то в ній останнім часом дедалі більше почали сумніватися. А тут ще й особисто Президент визнав рішення комітету «не дати скривдити» УПЦ КП компетентним і приєднався до нього. Крім того, зі зміцненням позицій УПЦ КП зміцниться і радикальне «профіларетівське» крило Держкомрелігії. Але, швидше за все, це відбуватиметься паралельно зі зміцненням поміркованого крила, яке шукає компромісних рішень, оскільки сумніви в правомірності дій Філарета 1992 р. посіяно (тобто відроджено). А отже, і голос УАПЦ має шанс зміцніти. Якщо, звісно, хтось досить активний переконає церковників — і передусім Філарета, — і вони впорядкують свою нормативну базу, то зусилля Держкомрелігії зі встановлення юридичного статусу церков можуть нарешті увінчатися успіхом.

Тож для патріарха Філарета це був не лише шанс промоушена, а й натяк. Причому не лише на те, що час «жити відповідно до закону», а не ентузіазму. А й на те, що можна йти в опозицію — тільки не глибоко. Не далі «Нашої України». Бо можна бути «проти комуністів», але не можна бути «проти курсу Президента», бо Президент наступного разу може й не заступитися...