«КРИВОРІЖСТАЛЬ»: «ШАНТРАПА» В ЕТАЛОННО-ПАТРІОТИЧНОМУ ІНТЕР’ЄРІ

Приватизація комбінату «Криворіжсталь» стала своєрідним підбиттям економічних підсумків дванадцятирічної епохи Леоніда Кучми. Почавши свій політичний шлях як палкий борець «із жирними котами», Леонід Данилович завершує його під знаком конкурсу «на сімейному підряді».

Про те, що конкурс буде «під «Інтерпайп», не писав минулого року лише лінивий. Про це свідчили і стрімкий викид підприємства на приватизацію, і добрі традиції, що склалися на пострадянському просторі, коли на спомин, крім всенародної любові, намагаються прихопити й щось матеріальніше.

Для країни з перехідною економікою в подіях навколо «Криворіжсталі» немає нічого незвичайного. Тож заяви про те, що приватизація комбінату справить на когось незгладиме враження, трохи перебільшені. До свого іміджу ми практично нічого не додали: продаж — аж ніяк не найбрудніший в історії української приватизації і, тим більше, у світі. Зрештою, все відбувається мирно, стрілянина не очікується. А стартова ціна, за яку Віктору Михайловичу та Ринату Леонідовичу збираються поступитися об’єктом, у кілька разів перевершує всі надходження від продажу українських металургійних активів, разом узятих.

І на тлі трейдерів, які «дахували» «Криворіжсталь» наприкінці 1990-х років, Пінчук з Ахметовим мають дуже пристойний вигляд. Принаймні персонал регулярно отримує зарплату. А звинувачувати їх у тому, що бюджет може отримати за підприємство приблизно вдвічі більше, було б дивно, — який бізнесмен хоче переплачувати?

Логічніше висувати претензії виключно до рідного уряду і не менші — до суспільства. Зрештою, кожен народ має приблизно ті правила гри, на які погоджується.

Приватизацію за криворіжсталівським сценарієм у тій-таки Польщі провести вже складно — відповідальні чиновники за таке лобіювання зі свистом вилітають зі своїх крісел. Це вже Європа. А ось, скажімо, в башкирському нафтохімічному комплексі торік спрацював крутіший сценарій — цілу низку підприємств галузі майже без грошей вивели з держвласності. І також під вибори. Хто-небудь чув про санкції стосовно новопереобраного президента Муртаза Рахімова? А це вже російсько-пострадянська Азія. А ми десь посередині.

Зрештою, наших чиновників і, тим більше, нардепів ніхто не зобов’язував із таким ентузіазмом «лягати» ані під Пінчука, ані під Ахметова. Рекомендувати — так, рекомендували. Статус особистого ворога Президента і прем’єра обіцяли? Обіцяли. Але найгірше, що загрожувало незгодним, — або звільнення (та й то не завжди), або, для депутатів, — черговий позаплановий візит податкової на дружні підприємства. Але ж бач, склалося враження, що для країни головне — вчасно, до першого туру президентських виборів, продати все і вся… Через надмірні старання набивали на лобі ґулі.

А з Міністерством промислової політики все більш-менш зрозуміло: якщо призначений у грудні Олександр Неустроєв, колишній директор приватизованого Пінчуком Нікопольського південно-трубного заводу, провалить приватизацію «Криворіжсталі», то не виконає своєї місії і піде проти волі людей, котрі довірили йому міністерську посаду.

І все ж таки — хто примушував Мінпромполітики, Дніпропетровську облдержадміністрацію, ФДМ та інших писати умови конкурсу навіть без натяку на гарантії трудовому колективу? Особливо коли рівень зарплати на найкращому в країні комбінаті (близько 200 дол.) і так удвічі нижчий, ніж у російських, і майже втричі — ніж у китайських колег. Чому єдиною виразною «відмазкою» для обґрунтування привілеїв вітчизняному бізнесу виявилася «патріотична»?

У результаті виникла досить безглузда колізія, коли на комбінаті збирали підписи працівників під зворушливим листом (і набрали понад 34 тис.) — мовляв, хочемо виключно вітчизняного інвестора! При цьому всі чудово знали про «оптимізацію» персоналу, що повним ходом ішла на зовсім не далекій ахметовській «Азовсталі» і під час якої з підприємством уже розпрощалося понад чотири тисячі працівників (15%). Аналогічне «впорядкування штатів» для Кривого Рогу виливалося в десятитисячне скорочення. За іронією долі, самі підписанти до розряду патріотів (про яких варто потурбуватися) не потрапляли, а керівництво, котре спрямовувало цей процес, ще півроку тому публічно заявляло про недоцільність власне приватизації комбінату.

Проте не виключено, що ми маємо справу зі стихійною народною ініціативою. Так і стоять перед очима невідомі патріоти, які ночами збирали підписи під петицією. Цікаво, наскільки патріотичний майже ексклюзивний трейдер комбінату — швейцарська Leman Commodities? Може, у світлі захисту національного бізнесу їй також треба перереєструватися в Донецьку, ближче до Ботанічного саду?

Ці недоліки доводиться виправляти по ходу конкурсу. Тепер до списку вимог до інвестора внесуть і програму зайнятості робітників… Але це не орден на груди профспілки «Криворіжсталі».

«Соціалізацію» приватизації може сміливо зарахувати собі до активу опозиція — галас у парламенті хоч на щось вплинув. Хоча, відверто кажучи, навіть без внесення таких коректив страйків та інших протестних акцій у Кривому Розі не було б. Україна — не Польща й не Угорщина. Це там позиція профспілок на щось реально впливає. Наші профбоси, за певної обробки, підпишуть що завгодно — восени минулого року вони одностайно зверталися до Президента з проханням зупинити приватизацію взагалі. Тепер максимум, на що вони здатні, — це промовчати. У чому, до речі, й пересвідчився Олександр Мороз, який прибув до Кривбасу для організації підтримки «всенародної відсічі».

Опір топ-менеджменту вже подолали, і тепер йому залишається лише виступати з вірнопідданськими заявами. З яких, на жаль, видно, що жодних додаткових фінансових вливань від інвестора не чекають. З’ясувалося навіть, що комбінат просто неприємно вражений нинішніми цінами на метал. Надто високі, а отже, потенційно нестабільні. Цікаво, що рік тому, коли ціни були нижчі і створювалася програма розвитку КГМК «Криворіжсталь», перспективи видавалися цілком стійкими. Хоча з цим лихом — потенційним надлишком грошей — підприємству допоможуть. Умови конкурсу передбачають «беззбиткову роботу». За торішніх 30% рентабельності (і це при тому, що й трейдерам «щось» перепало, а саме — по 100 дол. із тонни...) — просто непідсильне завдання для інвестора.

Протистояння планам приватизації виходило з-за меж Кривого Рогу. Парламентська опозиція зробила кілька спроб законодавчо блокувати продаж комбінату. Проте отримати необхідну більшість усе-таки не змогла — що також прогнозували.

Спроби блокувати приватизацію через суд зайвий раз підтвердили стару байку про відносини законодавства і дишла. Під час підготовки конкурсу пільгову підписку (7% акцій) для працівників перенесли на потім — від гріха подалі. Тож традиційна схема блокування конкурсу — зі скаргою малого акціонера — виключалася.

Але кілька позовів про припинення приватизації було подано в суди Києва, Житомира та Черкас. Зокрема голова спеціальної контрольної комісії ВР із питань приватизації Валентина Семенюк оскаржила дії ДКЦПФР і ФДМ щодо корпоратизації та приватизації ВАТ «Криворіжсталь». Голосіївський суд м. Києва навіть прийняв скаргу до розгляду, що, по суті, припиняло конкурс. Контрреакція настала миттєво: справу одразу перенесли з Голосіївського райсуду до Печерського, де її негайно закрили. Чого, загалом, пані Семенюк і чекала, ще до рішення Печерського суду заявивши, «що хоче попередити голову Верховного суду України: якщо це станеться, то постане питання про кваліфікацію і суддів, і, я, природно, виходитиму на інші судові інстанції».

Відверто кажучи, оскільки справа ця аж ніяк не перша і про печерських суддів на фондовому ринку давно ходять легенди, ця загроза їх навряд чи серйозно засмутить. Привід для позову голови комісії притягнутий за вуха, і наразі інтерес становить хіба що швидкість реакції суддів. Місяцем раніше той-таки Печерський суд за позовом малого акціонера припинив інший оголошений ФДМ конкурс — щодо «Павлоградвугілля». Причому претенденти на приватизацію вугільної компанії дивовижно збігаються з фаворитами в перегонах за «Криворіжсталь». Відтоді «вугільна справа» в суді й зависла. Існує навіть така немотивована думка, що «висітиме» вона доти, доки далеко за межами суду не домовляться про джерела коштів для приватизації. Але, коли треба, можна ввімкнути й іншу швидкість...

Тому сумнівно, що тактика закидання позовами спрацює. Для проведення конкурсу треба всього-на-всього, щоб конкурсна комісія кілька годин не знала про якісь чинні судові заборони. Слід гадати, судова влада України такий подвиг для таких шанованих людей забезпечить. У найгіршому разі, можна ухвалити кілька рішень, які зобов’яжуть ФДМ провести продаж «Криворіжсталі». І Фонд їх із задоволенням виконає.

У принципі, все вищезазначене — досить типовий, майже еталонний сценарій великого конкурсу із приватизації перспективного об’єкта в Україні. Найближчим часом, з високою часткою ймовірності, аналогічний розвиток подій ми побачимо і щодо «Укртелекому», і щодо Одеського припортового заводу.

А тепер про «родзинки» процесу.

У конкурсі із «Криворіжсталі» однією з них став наплив абсолютно реальних іноземних претендентів. Узагалі появу покупців із-за кордону можна зарахувати до недоліків демократії: чинне в Україні законодавство забороняє проводити зовсім закриті конкурси, а протягти через парламент спецконкурс на кшталт укррудпромівського досить складно. У результаті довелося робити пародію на відкритий конкурс, через який усілякі «бусурмани й інші шведи» не могли б пройти навіть теоретично. Як уже неодноразово відзначало «ДТ», український кокс, виробництво мільйона тонн якого і є обов’язковою умовою конкурсу, виробляють виключно вітчизняні бізнес-групи.

Іноземців узагалі попереджали, що за цим святом українського життя їм краще поспостерігати здалеку. Особливо нетямущим голова ФДМ Михайло Чечетов роз’яснював, що додаткові умови конкурсу покликані усунути від участі в ньому компанії, не зацікавлені в розвитку комбінату: «Ми ніколи не допустимо, щоб на «Криворіжсталь» прийшли пройдисвіти і шарлатани». На жаль, у той момент, коли він вимовляв цю фразу, вже було очевидно, що «сумнівних особистостей» на конкурсі буде більше, ніж потрібно. Принаймні їх вистачить для міжнародного скандалу. Не зрозумілий лише рівень його інтенсивності.

Ще взимку про свою готовність взяти участь у придбанні «Криворіжсталі» заявила індійська Tata Steel. Тоді ж почав формуватися і приватизаційний альянс череповецької «Северстали» (власник Олексій Мордашов) та найбільшого у світі металургійного концерну Arcelor (42,8 млн. тонн сталі).

Останній, правда, заявив, що не подавав заявки на участь у конкурсі на купівлю акцій, оскільки не мав достатньо часу для проведення оцінки підприємства. Як повідомило міжнародне агентство Bloomberg, «компанія може надалі приєднатися до російської «Северстали», що вже подала заявку на приватизаційний конкурс, як молодший партнер — у разі її успіху».

«Северсталь», провідний партнер у зазначеному проекті, цього тижня заявила, що за криворізький комбінат готова заплатити на 67% більше стартової ціни — 1200 млн. дол.

Травень потішив заявами про готовність поборотися за український об’єкт LNM Group (Лакшмі Міттал) із 31,1 млн. тонн виплавки в альянсі з американською US Steel (17,9 млн. тонн виплавки; компанія згодна на менший пакет).

Але популярна думка про набитих «зеленню» «буржуїнів», які нічого не тямлять в українських реаліях, — дуже велике перебільшення. Світовий бізнес — річ надто жорстка, боротися за свою частку ринку вміють усі. Як працювати в країнах зі зниженою інвестиційною привабливістю та підвищеним рівнем корумпованості, також нікого вчити не треба.

Звісно, часи, коли для покращання тямущості тубільців у процесі торгів до берега підганяли канонерку і певний час гатили по берегу з гармат, уже минули. Або, з огляду на Ірак і Тузлу, майже минули. Нині популярні різноманітні й делікатні варіанти: ті ж таки міжнародні суди, батьківська увага до руху коштів на низці офшорних рахунків із можливим їх блокуванням, квоти на труби й інші маленькі, але такі любимі юристами тонкощі.

Проте гасло «наших б’ють» у світі капіталу всі розуміють без перекладу. То чи слід дратувати людей без потреби? Точніше, необхідність загалом існує, — ось тільки не факт, що державна.

Варто було лише засвітитися US Steel, як американський посол Джон Гербст негайно висловив стурбованість умовами конкурсу. І правильно, він за це отримує гроші американських платників податків. Російські офіційні особи, правда, заявили, що конкурс — це внутрішня справа України. Адже формально й приводу втручатися наразі не виникало: Путін із Януковичем у більярд пограв до четвертої години ранку і тепер чекає, як поводитиметься кандидат від влади...

А що стосується бізнесменів із РФ, то наші російські друзі пройшли в 1990-х таку школу життя, що Київ і Донецьк просто відпочивають. До речі, якщо представникам команди Олега Дубини (котрі обіймають нині на комбінаті керівні посади і також розраховують на приватизацію) нададуть можливість вибирати між Ахметовим і Мордашовим, то виявиться, що Олексія Олександровича люблять менше.

Щодо LNM Group ще є запитання. Ця британо-нідерландсько-антильська компанія відома своїм конфліктом з ІСД стосовно приватизації в Польщі та непоганими контактами з Віктором Пінчуком. Сьогодні тривають переговори про можливе фінансування LNM придбання «Павлоградвугілля» (благо, суто випадкове виникнення судових позовів дає необхідний час). За посередництва Пінчука голова групи LNM Лакшмі Міттал двічі зустрічався з Леонідом Кучмою з питання продажу контрольного пакета Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд і ще до закінчення терміну президентства Леоніда Даниловича сподівається питання вирішити. Тож бажання взяти участь у приватизації «Криворіжсталі» може виявитися просто фішкою у великій грі.

Трохи несподіваною стала поява на «полі бою» російського «Евразхолдинга» Олександра Абрамова.

Ця не дуже відома в нас бізнес-група контролює Нижньотагільський, Західно-Сибірський і Кузнецький меткомбінати, Находкінський морський порт плюс кілька залізорудних підприємств у Сибіру, об’єднаних у компанію «Евразруда». У 2003 році підприємства «Евразхолдинга» виробили 12,8 млн. тонн залізної руди і 13,6 млн. тонн сталі. А «Южкузбассуголь», що належить їй, видобув 17,1 млн. тонн вугілля.

Проте особливих ілюзій стосовно результату конкурсу «Евразхолдинг» також не плекає. Зі слів Абрамова, «прогноз такий: нас не допустять до другого раунду конкурсу. Як, проте, й усі неукраїнські компанії».

Водночас «Евразхолдинг» вважає, що «порядок запропонованої ціни досить конкурентний, і ми в цьому сенсі почуваємося вельми комфортно».

Зате справжньою фішкою стала участь у конкурсі скромного ТОВ «Партнер», зареєстрованого в селі Чомонині Мукачівського району Закарпатської області. Воно просто внесло 71,4 млн. дол. застави за право участі в конкурсі. Публіка з цікавістю гадає, чи не «Приват» це?

В умовах конкурсу є ще один підводний камінь: там згадується про необхідність бізнес-плану, але немає докладно прописаної процедури його оцінки, що дає широкі можливості для довільного вибору переможця за цим критерієм. Хоча ця ж вимога відкриває і не менш широкі можливості для юридичного спростування підсумків конкурсу в міжнародних судах.

І якщо посудитися з півроку, то закінчення приватизаційного процесу може відбуватися в іншій обстановці.

Поки що відомо одне: 14 червня Михайло Васильович Чечетов із широкою усмішкою на обличчі оголосить, що, на його превеликий жаль, іноземні учасники не пройшли. Але як патріот він дуже радий, що переміг національний інвестор. Ось тільки який. Ще недавно питання здавалося простим і однозначним — звичайно ж, консорціум «Інвестиційно-металургійний союз» («Інтерпайп» плюс System Capital Management). Але тепер усе буде складніше, оскільки заявку на конкурс подала й корпорація «Індустріальний союз Донбасу». Точніше, заснований нею консорціум «Індустріальна група».

А ще ж недавно корпорація заявляла про свою неучасть у конкурсі. «Криворіжсталь» їй справді не дуже потрібна. Зате ІСД може вигідно продати своє право на участь у конкурсі. Представники ІСД зазначають, що «Індустріальна група» відкрита й для інших партнерів — для цього їм треба ввійти до закритого недиверсифікованого венчурного корпоративного інвестиційного фонду «Східно-Європейський ІФ», що входить до складу нового консорціуму. До речі, подейкують: аби не світитися, люди з ІСД пропонували Ахметову «програти» конкурс, а самому, увійшовши до «Індустріальної групи», отримати свій інтерес після формальної перемоги ІСД. Ахметов відмовився. Але повернімося до можливості продажу права на участь у конкурсі.

Скільки може коштувати це право, а також форма й умови участі, — запитання цікаве. LNM з українськими учасниками кооперуватися наміру не має. «Северсталь», Tata і «Евразхолдинг» таку можливість припускали. Для «Інтерпайпа» та SCM будь-який додатковий учасник — це небажані витрати, прямі чи непрямі (через підвищення ціни пакета).

Чи означає участь ІСД у конкурсі початок маленького реваншу за «Азовсталь» або Харцизськ, проясниться найближчими днями. А поки що корпорація зробила знакове призначення: спостережну раду купленого нею комбінату імені Дзержинського очолив Віталій Гайдук.

А переможений у конкурсі також загалом відомий. Це сама «Криворіжсталь». Поки що вона гарантовано отримує лише скандал (причому його тривалість визначатимуть не в Києві). Відверто кажучи, жаль: кон’юнктура на ринку смачна (востаннє така була років шість тому), не факт, що незабаром повториться. Якщо вже продавати комбінат, то можна було б отримати насправді хороші гроші. Великий продаж — завжди ризик, але в цьому випадку комбінат налетів на ризик політичний.

Мабуть, найцікавіша частина цього конкурсу — це тіньовий список претендентів. За однією з версій, за спинами Віктора Михайловича та Рината Леонідовича недоброзичливці вбачають силуети президента, голови АП і навіть одного з колишніх директорів цього заводу. Наскільки це відповідає правді, сказати не дуже складно — досить просто подивитися на поведінку наших державних мужів.

А іноземним учасникам не слід впадати у відчай: перший, «патріотичний», етап продажу «Криворіжсталі» — явно не останній. Куплені на конкурсі 93% акцій однак доведеться ділити. А про те, як «затишно» живеться підприємству, в котрого два власники, — в Україні знають. Ще рік тому ФДМ бився п’яткою в груди і клявся не допускати таких випадків. Та й дружні Пінчуку структури мають пам’ятний досвід «мирного» співіснування на Нікопольському феросплавному та марганцевих ГЗКах. Тому відсутність в умовах конкурсу обмежень на перепродаж пакета акцій сама по собі вельми симптоматична.

Не виключено, що через рік-два спрацюють приховані домовленості на перепродаж акцій «Криворіжсталі». Тим більше що за такого розкладу учасників приватизаційного пулу контрольного пакета не отримає ніхто. Але ж існує таке іноземне слово — опціон на акції. Звісно, перекупити пакет у комерційної структури завжди трохи дорожче, ніж у держави, але загалом усе (зокрема й ціну питання) можна врегулювати…