«КРИВОРІЖСТАЛЬ»: ПРОДАЖ НА ТВЕРЕЗУ ГОЛОВУ «МИ ЙДЕМО ПОВІЛЬНО, АЛЕ ВПЕВНЕНО, АЛЕ НЕ ТУДИ, КУДИ ТРЕБА»

Наприкінці травня Фонд держмайна має намір оголосити конкурс із продажу «Криворіжсталі». На думку голови ФДМ Михайла Чечетова, це дозволить не дуже зволікати початок конкурсу, а також дати його потенційним учасникам можливість «відійти» від багатоденних травневих свят. Адже таке важливе рішення, за словами Михайла Васильовича, необхідно приймати виключно на тверезу голову.

Зауваження загалом правильне, хоча основні (щоб не сказати — ексклюзивні) претенденти на «Криворіжсталь» у пристрасті до зеленого змія не помічені. І Рінат Ахметов, власник СКМ, і Віктор Пінчук (група «Інтерпайп») ведуть підкреслено здоровий спосіб життя. І навряд чи змінять його навіть напередодні такої епохальної події.

А продаж справді завершує епоху. Продається практично останній помітний державний актив у металургії (про практично «убиту» Макіївку згадувати ще рано).

«Криворіжсталь» — це майже п’ята частина виробництва сталі та прокату в країні. Підприємство входить у тридцятку найбільших виробників металопродукції у світі. Та й торішній обсяг продажів на рівні 110—120 млн. дол. на місяць свідчить сам за себе. Як і 30-відсоткова операційна рентабельність, і майже 1,6 млрд. грн. прибутку до оподаткування.

Підприємство має майже автономний виробничий цикл — від видобутку сировини до виробництва прокату, що забезпечує низьку собівартість продукції і дозволяє прибутково працювати навіть за несприятливої кон’юнктури світового ринку. Відверто кажучи, продавати такий об’єкт не хочеться. Але треба.

Причина продажу ні в кого не викликає сумніву — це страховка від політичних ризиків. У листопаді країна отримає нового президента, і, незалежно від того, котрий із Вікторів переможе, правила ігри суттєво зміняться. Це призведе до перерозподілу балансу інтересів сучасних бізнес-груп.

Залежно від прізвища майбутнього президента, зміни будуть або різкішими, або ж більш плавними. Та вони неминучі. А отже, якісь групи виграють, якісь втратять — у варіант, що після виборів розпочнеться ера повної і рівної віддаленості влади від олігархів, віриться важко.

Той-таки «Інтерпайп» однозначно зіштовхнеться з проблемами — у нього різко зростуть витрати на узгодження проектів. І хоча групі «Приват» буде ще гірше (із усенародною любов’ю у неї не склалося), це слабка втіха.

Місяці, що залишилися, — останні, коли продажі відбуватимуться в звичних і більш-менш контрольованих умовах.

«Криворіжсталь» — безперечно, улюблене дітище Президента. Леонід Данилович доклав чимало зусиль, щоб підприємство досягло нинішнього цілком благополучного стану. Саме він дав відмашку на розгін Олегом Дубиною наприкінці 1999 року посередницьких структур, які обліпили завод. Адже «дахи» у них були дуже різні. Одні «дахувалися» у «братків», інші ніжно товаришували із «силовиками» та владними структурами, причому не тільки з регіональними. І різницю в методах ведення бізнесу різними трейдерами можна було побачити хіба що під мікроскопом.

Не варто себе тішити: якби не чітка позиція Президента, ніякі автоматники О.Дубину не врятували б. У кращому разі, він злетів би з посади. Навколо «Криворіжсталі» годувалося занадто багато народу. Ціна питання полягала в мільярді гривень експортного прибутку, які благополучно розтікалися по різних офісах.

Коли Олег Вікторович прийшов на завод, той не дуже відрізнявся від тієї ж таки Макіївки. Там також не платили зарплату, і всі, від верху до низу, тягнули все, що погано лежить. Банальне, без особливого напруження, наведення порядку привело до заміни двохсотмільйонного збитку 1999 року мільярдом чистого прибутку вже через рік. Звісно, допомогла і кон’юнктура. Але при збереженні комбінату в додубинівському стані цей прибуток благополучно розкрали б, як і в попередні роки. Іншому держкомбінатові — Макіївці — ніякі пожвавлення ринку вже не допомогли...

Отже, долі комбінату і Леоніда Кучми тісно переплелися. А нині у Президента наступає час, коли доводиться думати про сім’ю, ну і про комбінат... По-людськи зрозуміле прагнення прилаштувати своє дітище якомога краще, та й якомога ближче. Власне кажучи, у країни незабаром з’явиться шанс подивитися, як це відбуватиметься.

Завершальний продаж...

Одночасно продаж «Криворіжсталі» підіб’є певну риску й в історії української приватизації в цілому.

За останні 12 років більша частина великих об’єктів приватизувалася за схемою, коли переможця можна було назвати заздалегідь, прочитавши умови конкурсу (написані під конкретну компанію). Коли схема давала збій, виникав грандіозний скандал — наприклад, ЗАлК. Винятки можна полічити по пальцях, згадавши хіба що відносно безболісний і реально конкурсний продаж кількох обленерго за часів Ющенка. Та й він став можливим тільки завдяки тотальному придушенню групи Григоришина, якому тоді «рубали» бартерні схеми виведення коштів із енергетики. Після 2000 року всі великі конкурси в металургії відбувалися за чітко розписаним сценарієм із чітко визначеним фаворитом. Так було і на Північному ГЗК, Нікопольському феросплавному, «Дзержинці». А блискавичний продаж 42% акцій «Петрівки» під Новий рік — це, безперечно, шедевр.

Імовірність того, що з приводу «Криворіжсталі» також буде оголошено конкурс «із дуже обмеженим доступом», дуже висока. Однак тут теж можливі варіанти. Ключовою, як звичайно, є ціна питання...

У квітні було швидко завершено перетворення «Криворіжсталі» на акціонерне товариство. Статутний фонд визначено у 3,86 млрд. грн. (724 млн. дол.). Очевидно, саме в таку суму уряд оцінює підприємство. Це приблизно 62% від середньорічної реалізації за три останніх роки. Що загалом, за нашими стандартами, не так уже й погано. Інша річ, що при нинішніх шалених цінах, коли навіть прокат середньої якості можна збути по 400 дол. за тонну (ще недавно стільки коштували феросплави), за комбінат нескладно отримати й мільярд доларів, а то й більше, адже ринкова ціна підприємства найпростіше вираховується за формулою: річний прибуток множиться на п’ять. Але оцінювач «резонно» вирішив не виставляти зависоку ціну.

Проблема в тому, що й 700 мільйонів «зелених» — це гроші. Тож засновники створеного Пінчуком і Ахметовим промислово-фінансового консорціуму «Інвестиційно-металургійний союз», який вважається основним претендентом на завод, очевидно, спробують максимально мінімізувати витрати.

Досі максимальну суму за підприємство було отримано при продажу металургійного комбінату імені Дзержинського. Він обійшовся донецькому ІСД у 133 млн. дол. за сам пакет, плюс витрати на викуп кредиторки (в основному у дружніх «Укрсибанку» структур) оцінюються ще в 70 млн. дол. «Дзержинка» торік виробила 2,9 млн. тонн прокату (річний оборот 556,7 млн. дол.). Таким чином, покупка «потягнула» на 70 дол. за тонну прокату. Це разів у чотири дорожче, ніж Володимир Бойко виклав за контроль над майже удвічі більшим маріупольським меткомбінатом імені Ілліча (90 млн. дол.). «Азовсталь» коштувала ще дешевше, а про «Запоріжсталь» можна й не згадувати. Ціна ж «Криворіжсталі», яка випустила 2003 року 6,3 млн. тонн прокату, навіть за номіналом становитиме 106—110 дол. за тонну прокату.

Як заявив голова ФДМУ Михайло Чечетов, нині центр прийняття рішень перебуває в уряді. Йому доведеться відповісти на два запитання: який пакет продавати, і який буде план розміщення акцій.

Якби все відбувалося рік тому, ситуація «прораховувалася» б автоматично. Кабмін приймає постанову про закріплення у держвласності 50-відсоткового пакета акцій терміном, скажімо, на рік. Мотивується це необхідністю зберегти держконтроль та іншими добрими намірами. Плюс близько 7,6% акцій (55 млн. дол. за номіналом) виставляються на пільгову підписку. Тож на конкурс піде 42% акцій. Сумарно це коштуватиме трохи більше 300 млн. дол., що вже цілком по зубах навіть українським бізнес-групам. Оскільки на продаж виставляється неконтрольний пакет, то інтерес неукраїнських учасників різко знизиться. 42-відсотковий пакет же дозволяє цілком успішно контролювати підприємство. Можливий і посилений варіант — держава, надихнувшись першими тижнями господарювання інвестора (як це було у випадку з НЗФ), «розкріпить» частину держпакета (від 10 до 25%) і теж продасть. Решта залишиться державі на пам’ять. У такому разі 68-відсотковий пакет коштуватиме інвесторам сумарно до 2,6 млрд. гривень (490 млн. дол.). Оскільки ФДМ розраховує отримати від приватизації нинішнього року 2,7 млрд. грн., особливих заперечень із його боку не очікується.

Однак реалізація цього сценарію передбачає масштабну гру в піддавки протягом кількох місяців. У принципі, це можливо, але ціною величезних політичних втрат. Напередодні виборів це «не дуже добре», і вже точно не зміцнить позиції кандидата від більшості. Як висловився один з експертів, «такий розклад можливий, якщо продадуть до виборів. А якщо зловмисникам удасться вставити палицю в колесо локомотива реформ і пригальмувати його, можливі різні варіанти».

Тим більше що з опонентами проблем не буде — їх цілком достатньо. За час проведення розпочатої торік у серпні передприватизаційної підготовки «Криворіжсталі» парламент вже встиг ухвалити ініційований головним лобістом підприємства Вадимом Гуровим закон про заборону її приватизації. Його, щоправда, заветував Президент, але 288 голосів «за» і жодного «проти» (навіть лояльні фракції утрималися) дають багату поживу для розмірковувань. Серед противників приватизації можна було спостерігати, крім «нашоукраїнців», БЮТ і комуністів, — аграріїв, НДП Валерія Пуствойтенка, «народовладдя», ну і, звісно, гуровський «Народний вибір». Казати, що в парламенті все вирішено, — зарано. Адже крім законів, на які можна накласти вето, бувають іще й постанови.

У квітні з’явився новий варіант закону про заборону приватизації «Криворіжсталі». Звичайно, тепер, в умовах прояснення ситуації, стільки голосів він уже не набере (а про подолання вето можна взагалі не мріяти). Але перетворити продаж на велике й скандальне шоу нардепи цілком можуть...

Хоча, як свідчить практика, з опозицією теж можна працювати — приміром, закон про приватизацію «Укррудпрому» «Наша Україна» підтримала. Тим часом одним із його ключових положень є приватизація чотирьох шахт Криворізького ЗРК. Нині вони безгоспні — тобто державні (хоча збут контролюють структури криворіжця Едуарда Самоткала). Комбінат явно не проти приєднати їх до себе, та й досвід роботи із залізорудною шахтою імені Артема вже є. Але не склалося.

До речі, Вадим Миколайович теж вважає комбінат справою свого життя. Саме він домігся 1996 року експериментального закону про створення гірничо-металургійного комплексу, що включав у себе сам меткомбінат, кар’єри Новокриворізького ГЗК, коксохімічне виробництво. Відступати йому нікуди, та він і не збирається. Тим більше що нині він — єдиний із представників криворізької еліти, хто має можливість висловлювати власну точку зору.

Керівництво комбінату, що від таких приватизаційних перспектив явно не в захопленні, озвучувало свою думку лише перших кілька тижнів. Втім, і тоді воно могло тільки спростувати заяви ФДМ, що ініціатор приватизації — комбінат, який терміново потребує інвестицій. Взагалі ж, інвестиції КГМК, де знос основних фондів становить 56%, не зашкодили б. Однак на тлі того, що комбінат вкладає в ремонт і модернізацію більше, ніж будь-який приватизований комбінат країни (2003 року — 1,2 млрд. грн), звучало це непереконливо. Хоча «бунт на колінах» тривав недовго. Незабаром коментарі керівництва зникли зі ЗМІ. А зі створенням ВАТ вони вже в принципі неможливі. Директор «Криворіжсталі» отримав дуже надихаючу приставку в.о., яка не вельми спонукає до мітингів.

Нинішня спостережна рада «Криворіжсталі» дуже дружня і «Інтерпайпу», і донеччанам. А коли додати, що за останній рік збут металопродукції комбінату фактично перетягла на себе дружня Рінату Ахметову компанія Leman Commodities, то загалом картина дуже симптоматична.

Не слід забувати і про конкурс, який закінчується в травні, щодо «Павлоградвугілля», де «Інтерпайп» — очевидний фаворит.

Плюс наявний вплив на «Дніпробленерго». Оптимістичну картину трохи зіпсувала історія з генеруючою компанією «Дніпроенерго», яку «Інтерпайп» почав було санувати. Але перегнули палицю — раду кредиторів примудрилися сформувати так, що до неї не потрапив представник Мінпаливенерго. А оскільки, попри всі свої заслуги, «Інтерпайп» — далеко не найбільший кредитор компанії, відбулася сутичка, в якій групу трохи поправили. Дружню їй керуючу санацією зняли за рішенням суду, а заодно відновили і звільненого голову правління. Тому говорити, що «Дніпроенерго» — це синонім «Інтерпайпу», напевно, трохи передчасно. Та й у «Дніпробленерго» уже взимку цілком можуть згадати, що у держави — понад 75% акцій, а у групи «Енергостандарт» — менше 20%. Однак у цілому позиції групи в регіоні помітно зміцнилися. Загалом же свій вплив на комбінаті й навколо нього — це той реальний актив, який вона вносить у створюваний консорціум.

«Куда вас, сударь, к черту занесло...»

Власне кажучи, активів цілком вистачило б, якби не одне — конкурс може справді стати конкурентним.

З українськими учасниками такого конкурсу загалом усе зрозуміло. З-поміж потенційних претендентів можна відразу виключити ІСД і, мабуть, «Приват». Останній рік його так старанно «утоптували», що піти на конкурс він, звісно, може, а ось узяти участь чи, тим більше, перемогти — навряд. В умовах конкурсу точно буде якась «антиофшорна відрізалочка».

Цікаво, але проведення пільгової підписки потенційно створює можливість для появи натовпів міноритарних акціонерів, які можуть узагалі заборонити проведення конкурсу. Акції вони, звісно, отримати не встигнуть. Але, з огляду на те, що український районний суд при правильному підході виносить будь-яке мислиме і немислиме рішення, за бажання можна «інвестиційно-союзної» кровиці трохи попити. Втім, це вже дрібниці.

Складніше з «іноземцями». Інтерес до майбутнього конкурсу виявили, як мінімум, дві закордонні компанії — індійська TATA і російська «Северсталь» (Олексій Мордашов). Причому кожна з них сама по собі трохи багатша, ніж навіть створюваний під покупку «Криворіжсталі» український консорціум. Індуси навіть пообіцяли підвищити виплавку сталі з 7,5 до 10 млн. тонн і заявили про готовність інвестувати в комбінат до мільярда доларів.

Із «Северсталью» визначеності менше. Цифра в мільярд доларів її не дуже лякає. Прибуток до оподаткування у російських металургів із не дуже далекого Череповця торік становив 800 млн. дол. Плюс недавно вона розмістила п’яти- і десятирічні єврооблігації на 700 млн. дол. Отож було б бажання. Наскільки воно палке, сказати важко. Про контакти Пінчука і «Северстали» ходять взаємовиключні чутки. Чому сприяло і недавнє призначення вихідця з російської компанії Максима Басова першим заступником голови правління «Інтерпайпу».

Найсумніше, що і та, й друга компанії — промислові інвестори в повному розумінні цього слова, і придумати якусь умову, яка б їх «відрізала», буде важко. Хіба що спробувати нормативно встановити якусь граничну частку іноземного капіталу в галузі. Але це ще потрібно провести через парламент, що більш аніж сумнівно. Депутати, швидше, просто ухвалять черговий закон про припинення приватизації «Криворіжсталі».

Отже, складання умов конкурсу для «Криворіжсталі» буде далеко не порожньою формальністю. Підвищені умови щодо соцкультпобуту навряд чи когось злякають — середня зарплата на українських меткомбінатах (менше 200 дол.) низька навіть для російського інвестора. Можна «забити» туди умови на кшталт «потенційний покупець повинен мати досвід реалізації продукції КГМК будь-куди в обсязі не менше такої-то кількості тонн» чи чогось у цьому роді. Однак обгрунтувати це буде дуже нелегко...

Фактично, єдине, що можна зробити, — це в неконтрольному пакеті до досить помірної ціни «повісити» величезні інвестзобов’язання. Мільярд-півтора доларів інвестицій комбінатові справді не завадили б. Але українська практика виконання таких зобов’язань зазвичай зводиться до того, що їх небажану частину, за бажання, благополучно пропускають. Приклад — ті ж таки ЗАлК і МГЗ, де сумарно зависнуло обіцянок на півмільярда доларів. Технологій для цього предосить. Ті ж таки суди — позов малого акціонера щодо ЗАлКу (хто його проштовхнув — це вже інша історія) ось уже два роки дає покупцю абсолютно законні підстави не тільки не вносити обіцяних 200 млн. дол., а й навіть просто не допускати ФДМ до перевірки виконання зобов’язань.

Однак проблема в тому, що влада незабаром зміниться. І приклад Михайла Ходорковського (ЮКОС), який сидить у справі про інвестзобов’язання, що про них він давно і благополучно забув, хочеться вірити, навчить когось і в нас. Якщо ж приймати зобов’язання не для галочки, це обійдеться справді дорого. Втім, недаремно ж Антимонопольний комітет недавно звертався до керівників низки підприємств, які порушують домовленості про непідвищення цін на метал (у т.ч. й «Азовсталь»), як до «справжніх патріотів України». А для улюбленої Вітчизни чого тільки не шкода. Точніше, список того, що прикро віддавати, кожен і так тримає в умі. Нині їм доведеться визначитися, чи варто платити Батьківщині мільярд доларів.

Тим більше що патріотів в Україні не бракує. У фонді й Кабміні сидить чимало людей, котрі не отримають від приватизації КГМК ані копійки, але чудово уявляють, скільки він коштує і як дорого його можна продати. Цікаво, чи домовляться всі ці патріоти між собою — і з тими патріотами, які купують?

А найвеселіше буде потім, уже після виборів, — дві бізнес-групи на одному підприємстві жити не можуть. Вони або розірвуть його на частини, або розпрощаються. Другий варіант, безсумнівно, оптимістичніший, але теж має свою ціну — цікаво яку. І хто й коли піде.