КРАЇНА: УПАЛА, ВІДЖАЛАСЯ

Про те, що Святослав Михайлович Піскун перебуває в списку можливих кандидатур на посаду генерального прокурора, говорили давно. Великомасштабна операція проти Бориса Фельдмана та його банку «Слов’янський», що проходила під патронатом Піскуна, дала підстави віднести його до улюбленців Президента. Вчора Леонід Кучма вніс на затвердження парламенту його кандидатуру. Президент хоче бачити заступника Миколи Азарова в кріслі генерального прокурора.

Консультації з фракціями почалися задовго до моменту офіційного внесення кандидатури. За свого вихованця народних обранців агітував глава податкової адміністрації. Всупереч чеканню багатьох Микола Азаров не став підтримувати кандидатуру Геннадія Васильєва. А либонь саме його, здавалося б, близькі до Миколі Яновича донеччани, прагнули пересадити зі стартового майданчика першого віце-спікера в крісло на Різницькій.

Дуже позитивно до прийнятого Президентом рішення, треба думати, поставиться й голова адміністрації. У Святослава Михайловича з лідерами СДПУ(о) давні теплі взаємовідносини.

Чи є в Піскуна шанс набрати 226 голосів? Є, і досить реальний. Однозначно можна сказати, що його кандидатуру не підтримає фракція Юлії Тимошенко. Досить обережно внесену Президентом кандидатуру прокоментував лідер соціалістів Олександр Мороз. Скоріш за все соціалісти стануть щодо неї на негативну позицію. Але не можна виключати, що фракція Мороза в цій ситуації зможе повестися як при затвердженні кандидатури Анатолія Кінаха. Причини, до речі, можуть бути такі самі, як і рік тому.

Яку позицію займе «Наша Україна»? Сьогодні про це судити складно. Утім, як і в будь-якому іншому випадку, оскільки нинішній Ющенко знову повернувся в свій стан непередбачуваності.

Останніми днями серйозну роботу проводили з комуністами й у прибічників Піскуна з приводу позиції «червоної» фракції є підстави для оптимізму. У повному складі Піскуна підтримає і фракція Миколи Азарова, і опора спікера парламенту — фракція Богдана Губського, і «Трудова Україна», аграрії та СДПУ(о). Від розпачу з приводу всього, що відбувається, теоретично може «брикнути» НДП, та й то навряд чи. А найпримітніше, що в процесі попередніх переговорів згоду віддати голоси за кандидатуру, підтримувану Кучмою, Медведчуком і Азаровим, дали донеччани. Їхній ставленик Васильєв нібито залишився першим у черзі на той випадок, якщо вірний солдат Президента — генерал-лейтенант Піскун не одержить необхідні 226 голосів.

Лояльність донеччан до Президента широко відома, проте втрата, і не просто втрата, а передача в руки конкурентів прокурорського крісла, не могла відбутися без відповідної контрибуції. Донедавна було не цілком зрозуміло, чому донеччани виявилися настільки поступливими в питанні з генпрокурором, проте, одержана цього тижня інформація щось прояснила. За деякими даними Віктор Янукович зустрічався з главою держави й під час досить тривалої розмови одержав попереднє «добро» на призначення свого колишнього заступника Юрія Самойленка на посаду глави Служби безпеки України.

Про наявність у Володимира Радченка намірів залишити свою посаду можна було почати здогадуватися ще з часів передвиборної кампанії, у яку він практично не втручався. Зокрема і з цієї причини стосунки з Президентом у Володимира Івановича були рівні, але не відрізнялися особливою взаємною теплотою та довірливістю. Якби Радченку довелося залишити свій пост, то, можливо, він не відмовився б посісти місце Євгена Марчука, а замість себе залишити Петра Шатковського — свого першого заступника, що курирує контррозвідку. Проте Євген Кирилович від посольських посад у Росії і Великобританії відмовився. А Президент, мляво спостерігаючи за розваленою роботою РНБОУ, з якоїсь загадкової причини не хоче розлучатися з Євгеном Кириловичем і ворогувати з ним. Словом, питання про нове призначення Володимира Радченка зависло.

Проте протягом останніх місяців донеччани в кабінет глави СБУ торували шлях Юрію Землянському — ще одному заступнику Радченка, зв’язки з котрим Східноукраїнське земляцтво встановило під час роботи Землянського керівником Управління СБУ по Луганській області. Стати першою особою в Службі Землянський не палав бажанням: у нього досить непогані стосунки і з Шатковським, і з Радченком. Та й головний біль першої особи він досить добре собі уявляв. Пан Землянський — хороший виконавець, що було в черговий раз доведено його безпосередньою участю в тиску на членів «Нашої України» під час спікеріади. Але політичної ваги й інтелектуального розмаху, що дозволяють обійняти посаду глави СБУ, йому явно бракує. Не вистачає досвіду й Петру Шатковському. Річ у тому, що з кар’єрних службистів Радченко по суті залишився останнім із могікан. Цілком очевидно, що навіть за існуючих до нього претензій, із його відставкою Служба безпеки остаточно втратить вагу, рештки престижності й перетвориться або на слухняне знаряддя відплати (але не для ворогів держави), або на комерційну організацію закритого типу.

Наслідки звільнення останнього прийнятного для масштабу цієї посади професіонала країна, і передусім політичний бомонд, відчують досить швидко. У певному сенсі можлива відставка Радченка стане втратою і для голови адміністрації Президента. Не можна стверджувати, що Радченко є людиною Медведчука, оскільки Володимир Іванович давно визнає за краще тримати на дистанції витягнутої руки навіть тих, кого, здавалося б, може назвати своїми друзями. Його зв’язок із соціал-демократами простежується ще з тих часів, коли в системі КДБ УРСР Володимир Радченко курирував київське «Динамо». Не без його підтримки досить високі посади в СБУ обійняли люди, котрі пройшли через безпосередню роботу в цьому футбольному клубі.

Водночас відносини Радченко—Медведчук—Суркіс мають дещо інше наповнення, ніж Янукович—Самойленко. Свого часу Юрій Павлович, найімовірніше, як і кожний законослухняний офіцер СБУ, з увагою поставився до завдань, поставлених прем’єр-міністром. У ту поворотну для Самойленка пору прем’єр-міністром був Павло Іванович Лазаренко. І багато хто був переконаний у тому, що призначення Самойленка на Донецьке управління СБУ мало на меті «розірвати» імперію, виплекувану донеччанами. Проте в міру того, як Павло Іванович почав втрачати свій вплив, у Юрія Самойленка почало з’являтися багато спільного з господарями Донбасу. Він почав літати на матчі «Шахтаря», його часто бачили в компанії Віктора Януковича. Генерал СБУ навіть розділяв інтерес до патронування Писаревської балетної школи. Порушена проти найбільшої спілки кримінальна справа жевріла, не поспішаючи розгорятися. Невдовзі Самойленко досить щільно ввійшов у донецьку сім’ю. Це злиття не пройшло непоміченим для Центру і, схоже, саме Володимир Радченко став тією людиною, котра наполягла на знятті Самойленка з посади та його переведенні в резерв. У порядку експерименту Юрій Павлович одержав посаду віце-губернатора, що курирує політичні партії та силові структури Донецької області. На цьому посту душа в душу він і пропрацював із Віктором Януковичем до травня нинішнього року, поки не одержав призначення на Дніпропетровське управління СБУ. Але як випливає з отриманої «ДТ» інформації, стара дружба не іржавіє. Тож у площині відносин соціал-демократів і донеччан рокіровка «Піскун замість Васильєва» і «Самойленко замість Радченка» із певною натяжкою, але виглядає паритетно. Немає потреби нагадувати, що й у першому, і в другому випадку не тільки лобісти з обох боків, а й Президент, котрий вимагає від підлеглих відданості й виконання наказів без обговорень, повинні залишитися вдоволеними.