КОЛИ ВИБОРИ ВАЖЛИВІШІ ЗА ВИБІР

Якщо судити за кількістю візитів представників американської еліти в Україну, можна сказати: україно-американські відносини вийшли на рівень стратегічного партнерства. За останній час Київ відвідали заступник держсекретаря Армітадж, два експерти управління планування держдепу та представники департаменту Євразії, експерти розвідспівтовариства, делегація впливової неурядової організації «Рада з міжнародних відносин» і помічник заступника держсекретаря Стівен Пайфер, розмову з яким і пропонуємо увазі читачів «ДТ». У найближчі тижні в Київ із кількома експертами прибуде Збігнєв Бжезінський, заступник держсекретаря Пола Добрянські та, ймовірно, Джордж Буш-старший. Такого масованого американського десанту в історії України, мабуть, не було. Ця обставина засвідчує різке зростання інтересу Сполучених Штатів до України та її майбутнього. По-перше, наша країна є членом антитерористичної коаліції, чий «кадровий склад» для США має надзвичайне значення. Джорджу Бушу під час передвиборної кампанії необхідно продемонструвати тверде ядро коаліції і запобігти ударам, аналогічним тим, яких завдали Іспанія, Гондурас і Домініканська Республіка, чиї війська залишають Ірак. По-друге, охолодження американо-російських відносин надає Україні особливого відтінку значимості.

Лінія поведінки США в Україні двоєдина. З одного боку, Америка досить виразно й жорстко критикує недемократичні кроки влади, такі, як тиск на пресу й вибори в Мукачевому, обіцяючи при цьому розвивати відносини з будь-яким президентом лише в тому разі, якщо він переможе на вільних і чесних виборах. Із другого боку, американці демонстративно проводять стосовно Леоніда Кучми політику пряника, дедалі чіткіше вимовляючи слова про гідне й шанобливе ставлення до майбутнього пенсіонера. Мета політики «закамуфльованих гарантій» — збереження українського контингенту в Іраку та проведення, знову-таки, демократичних виборів, міняти які на антитерористичну лояльність американці, відповідно до їхніх публічних і кулуарних тверджень, наміру не мають.

— Пане Пайфере, програмою вашого візиту було передбачено зустріч із Леонідом Кучмою. Чому вона не відбулася?

— Я так і не зрозумів до кінця, що сталося. Незадовго до призначеного часу нам передзвонили й сказали, що зустрічі не буде. А потім ми почули, що сталося непорозуміння у спілкуванні між протокольними службами й цієї зустрічі нібито і бути не повинно. У зв’язку з цим я перебуваю в стані певного нерозуміння.

Проте в нас була можливість поспілкуватися з високопоставленими представниками Української держави, зокрема з адміністрації Президента, — ми зустрічалися з заступником голови.

— Віктор Медведчук майже два роки обіймає посаду голови адміністрації Президента. І має вплив, який можна порівняти із впливом глави держави. Чому за весь час Медведчука жодного разу не запрошували офіційно до Вашингтона?

— Як правило, ми не організовуємо візитів керівників адміністрацій.

— Але ж Литвин на таке запрошення, перебуваючи на цій посаді, їздив у Вашингтон?

— У випадку з Литвином були трохи інакші обставини. Ви пам’ятаєте, що останні кілька років між нашими країнами на вищому рівні існували певні труднощі. Ви знаєте, що 2000 року наші відносини сягнули найнижчої температурної точки за всі роки україно-американського діалогу. Протягом останніх 16 місяців нам удалося домогтися потепління у відносинах. Це не той температурний режим, який США й Україна вважали б оптимальним, але відносини стали набагато теплішими, ніж вони були в грудні 2002 року.

Стосовно шляхів поліпшення відносин, то розмови про це з паном Медведчуком нам вести не випадало. У нас є досить інших каналів для здійснення комунікацій, покликаних служити розвитку двосторонніх відносин.

— Відомо, що нині в Брюсселі й Києві обговорюється можливість запрошення Леоніда Кучми на стамбульський саміт НАТО. Коли буде ухвалено остаточне рішення, і, якщо воно буде позитивним для Леоніда Кучми, чи можлива його зустріч у Стамбулі з Джорджем Бушем?

— На сьогодні у мене відповіді немає, оскільки ні Вашингтон, ні НАТО ще не прийняли рішення про рівень зустрічі «Україна—НАТО» у Стамбулі. Воно залежить від низки чинників у відносинах між альянсом та Україною. Особисто я вважаю, що остаточне рішення буде ухвалено в травні.

— Ви представляли інтереси США в Україні, коли прем’єром був Віктор Ющенко. Ви курируєте український напрям у Держдепі в часи прем’єра Януковича, з яким уже встигли зустрітися. З ким із цих двох прем’єрів американській стороні працювати легше?

— У кожного політика — свої власні характеристики. Я не думаю, що мені є сенс порівнювати ці дві особистості. На наш погляд, якщо в Україні відбудуться прозорі й демократичні вибори, то ми будемо готові співпрацювати і з президентом Ющенком, і з президентом Януковичем. А якщо український народ вибере когось третього — то й із ним.

— Інакше кажучи, американська позиція така: нам однаково, хто стане президентом — Ющенко чи Янукович, аби вибори були чесними та прозорими.

— Найважливіше для нас — це щоб в Україні відбулися вільні вибори. Не Європа чи Сполучені Штати повинні визначати, хто буде президентом. Це виключно прерогатива громадян України. Нас непокоїли б заходи, спрямовані на те, щоб ускладнити вільний вибір українських виборців. Це може бути тиск правоохоронних органів на кандидатів, тиск на пресу, застосування податкової інспекції з цією метою тощо.

— На запрошення Віктора Пінчука в середині травня Буш-старший завітає в Україну. Чи зустрічатиметься він із Леонідом Кучмою?

— Я не маю права це обговорювати. Якщо зазначений візит відбудеться, то він матиме характер приватного і, можливо, потім посольство підключиться до його проведення.

— Від планів повернімося до реалій. Сполучені Штати зайняли досить жорстку й виразну позицію щодо мукачівських виборів. Це видно з офіційних заяв, зокрема ваших. З часу виборів минуло десять днів. Ніяких змін у бік демократизації процесу не відбулося. Вам не здається дивним, що український прем’єр досі ніяк не заявив про своє ставлення до подій у Мукачевому? Ми не почули з його вуст ані слова, попри те, що йому підпорядковані силові відомства, до яких є реальні претензії. Крім того, він — один з основних кандидатів у президенти, тож мав би визначити своє ставлення до передвиборних методів...

— Ми чули про те, що тиск на структури кандидата від опозиції триває й після виборів. Це нас турбує. Ми чуємо також пояснення, які полягають у тому, що проблеми під час виборів створювали обидві сторони. Ми допускаємо, що в процесі виборчої кампанії, партії здатні припускатися певних порушень. Але ми на цілком інакшому рівні бачимо порушення, які були в роботі територіальної виборчої комісії. Президент сказав, що проведеться розслідування. Ми сподіваємося, що воно буде справжнім. Ми вважаємо, що ситуацію необхідно владнати, оскільки вона лягла неприємною темною плямою на репутацію України. З огляду на інформацію, одержану нами від американських, українських і міжнародних спостерігачів, а також із преси, ми не задовольнимося констатацією про порушення виборчого процесу обома сторонами.

— Чим ви, пане Пайфере, для себе можете пояснити таку суперечність: чому Президент, при підтримці антизахідної СДПУ(о) і «Партії регіонів», яка представляє інтереси проросійськи налаштованого Донецька, не порушує питання про відкликання українських військ з Іраку, — а опозиційні партії, котрі розраховують на підтримку західної, й зокрема американської, демократії в питанні проведення прозорих виборів, всупереч інтересам США, із більшою чи меншою активністю порушують питання виведення українського контингенту? Я маю на увазі опозиційні партії, такі як Комуністична, Соціалістична, Блок Юлії Тимошенко й «Наша Україна»?

— Ми так розуміємо, що пропрезидентські партії вирішили підтримувати рішення Президента. У наших дискусіях з опозиційними партіями ми обговорювали питання Іраку й намагалися пояснити позицію Сполучених Штатів. Ми висловили надію, що, можливо, вони знайдуть можливість не виступати проти перебування в Іраку українського контингенту. Зрештою, це рішення України. А ми намагаємося пояснити, що це справді важливо не лише для Сполучених Штатів, а й для самого Іраку.

— Заступник держсекретаря США пан Армітадж заявив, що Україна ввійшла в коаліцію й послала контингент в Ірак не для того, щоб одержувати контракти на відновлення цієї країни, а для того, щоб боротися з тероризмом. Нехай так, хоча, на мою думку, реальною причиною відправки було прагнення Президента Кучми поліпшити відносини зі США. Так чи так, але наші війська в Іраку. Чи не вважаєте ви, що невизначений статус членів коаліції як такої не дає Україні можливості брати участь у формуванні й ухваленні рішень стосовно дій сил стабілізації на території Іраку? Чи має Вашингтон намір найближчим часом змінити стан справ і визначити права кожного члена коаліції? Адже якщо український контингент перебуває на території, контрольованій шиїтами, то США в односторонньому порядку не можуть приймати рішення про активні дії, спрямовані проти лідерів шиїтської верхівки, без консультацій з українською стороною?

— Я гадаю, що в останні кілька тижнів в американської сторони сформувалося рішення стосовно того, що нам слід краще координувати зусилля та спілкуватися. Цієї думки дійшли на різних рівнях. Необхідні поліпшення й оптимізація комунікацій між військовими одиницями, що перебувають на території Іраку. Крім того, глава об’єднаного комітету начальників штабів запросив командуючих країн коаліції наступного тижня зустрітись у Вашингтоні. Мета зустрічі — обговорити, як на цьому рівні можна поліпшити рівень взаємодії між силами різних країн, аби військова операція була ефективнішою. Я не виключаю, що паралельно можуть відбуватися консультації на політичному рівні.

— За даними деяких американських джерел, фірма Greenberg, Carville & Shrum, що веде виборчу кампанію кандидата у президенти США Керрі, консультує й Віктора Януковича. Що ви можете сказати з цього приводу?

— Про це я не чув. Але я не був би здивований, якби дізнався, що українські політики одержують поради щодо проведення своїх виборчих кампаній від різних зарубіжних експертів. І навіть від американських компаній.

— Який, на вашу думку, вплив під час виборчої кампанії в Україні матиме Росія?

— Я вважаю, що Росія з великим зацікавленням ставитиметься до подій в Україні. Це не сюрприз для нас, оскільки Росія — найбільший сусід України. Безумовно, будь-яка країна може виявляти цікавість до процесу, але ми сподіваємося, що Росія, так само, як і ми, дотримуватиметься лінії, відповідно до якої, українці повинні самостійно вирішити, хто буде їхнім президентом. Вважаю, що в цій ситуації повинні збігатися інтереси США, Європи та Росії стосовно того, що в Україні вибори мають пройти чесно й незалежно.

— Свого часу ходили чутки про зустріч пана Ушакова — посла Росії у США — й держсекретаря Пауела, на якій нібито узгоджувався спільний підхід до українських виборів. Чи це так?

— Є чутки, які підтверджуються, а є такі, що не відповідають дійсності. Ці другого типу. Такої розмови не було. Ми намагалися пояснити росіянам американський підхід до України. І коли п’ять тижнів тому я був у Москві, питання українських виборів порушувалося. Я намагався пояснити, що американська позиція концентрується на чесності й прозорості процесу виборів, а не на конкретному кандидаті. Я не впевнений, що всі російські партнери по переговорах у це повірили, але це справді так.

— Відомо про існування так званого акта Буша — розпорядження американського президента, відповідно до якого, політики, що обвинувачуються в корупції в інших країнах, будуть, зокрема обмежені у праві в’їзду в США. Як це може стосуватися громадян України, хто повинен висувати обвинувачення в корупції та в чому може виявлятися вплив на людей, котрі потрапили під це розпорядження президента США?

— Оскільки ми не обговорюємо конкретних імен, я поясню, як загалом повинен проходити процес. Передусім людина, котра обвинувачується в корупції, повинна заподіяти шкоди національним інтересам Сполучених Штатів. А процедура така: якщо посольство бачить якусь особу, котра чинить корупційні дії й потрапляє під дію цього акта, то воно повинно проінформувати Вашингтон. Після цього відбувається докладний аналіз інформації, яку ми маємо, і, за підсумками цього розгляду й аналізу, у Вашингтоні приймають рішення. Видається рекомендація одному з уповноважених представників держдепартаменту, який потім вирішує, чи доречно в даному випадку застосовувати обговорюваний нами акт. Такі рішення не приймаються лише на основі існування обвинувачень. Повинен бути сформований серйозний інформаційний пакет, який і призводить до відповідної ухвали.

— Президент заявив, що європейський напрямок нафтопроводу Одеса—Броди — це глухий кут. За його словами, на сьогодні немає ні тих, хто хотів би транспортувати нафту з допомогою цього трубопроводу, ні тих, хто хотів би її купувати. Президент нагадав, що закордонні експерти визнали європейський напрямок Одеса—Броди нерентабельним для України. Я не виключаю, що після такої прелюдії може з’явитися рішення про реверс. Що скажете?

— У мене трохи інше розуміння ситуації на цей момент. У Німеччині й Словенії є нафтопереробні заводи, які працюють на каспійській нафті. Вона поставляється танкерами через Адріатичне й Середземне моря, отже, через Босфор, а потім трубопроводом надходить на ці НПЗ. Ми думаємо, що використання Одеса—Броди зробило б транспортування каспійської нафти дешевшим і, відповідно, її саму — конкурентоспроможнішою. Ось чому ми закликаємо український уряд створити групу, яка опрацює всі питання тарифів, замовників і постачальників; сяде за стіл із західними компаніями і створить реалістичний проект. Тоді Україна зможе ясно сказати, що для неї вигідніше — європейський напрямок чи реверс. Проте енергетичні компанії повідомляють нам, що вони так і не дійшли до предметної стадії цих переговорів.

Тепер про реверс. Слід враховувати кілька моментів: реверс нафтопроводу, як ми розуміємо, не збільшить кількості нафти, яка проходить через територію України. Адже нині ця нафта надходить із Росії в Одесу залізницею. Тож постає запитання: у разі реверсу кількість нафти збільшиться — чи ті ж самі обсяги змінять спосіб переміщення? А якщо нафти через Україну проходитиме більше, то на повний зріст постає проблема Босфору. У січні танкерам доводилося чекати по місяцю, доки вони одержували дозвіл пройти через протоку.

Далі. Існують і в інших країн плани будівництва нафтопроводів. Вони є в Румунії та Болгарії. Нині Україна має колосальну перевагу, але якщо вона запустить нафтопровід у зворотному напрямку, то конкуренти можуть скористатися цією тимчасовою форою, і тоді Україні буде складніше повернутися до прямого використання, оскільки нафта піде іншими шляхами.

Комерційний прибуток від реверсу — це одне питання. Але й інше, яке має геополітичне значення. Якщо Україна хоче інтегруватися в Європу, то це один із чудових шляхів об’єднати свою енергосистему з енергосистемою Європи.

— За рівнем залучення в обговорення, мені здається, що питання Одеса—Броди для США має більше значення, ніж участь України в ЄЕП?

— Я не впевнений, що саме так потрібно виписувати це співвідношення. Ми брали участь в обговоренні долі трубопроводу, оскільки ясно бачимо питання та проблеми, які можна розв’язати таким чином. А стосовно ЄЕП, то з вересня минулого року наша позиція не змінилася: якщо Україна хоче приєднатися до єдиного простору, то їй слід бути обережною, щоб не створити собі бар’єрів на шляху вступу до Світової організації торгівлі. Крім того, в цій ситуації виникли сумніви — в якому напрямі планує рухатися Україна. З одного боку, Україна заявляє про прагнення інтегруватися в Європу та євроатлантичні структури, з іншого — бере активну участь у формуванні ЄЕП, що викликає сумнів у щирості перших заяв. Але, зрештою, це має бути рішенням України.