Коли куля — не обов’язково дурна

«11 жовтня 2005 року о 19.55 у Ялті невстановлений злочинець, знаходячись на подвір’ї будинку 48-а по вулиці Дражинського з метою замаху на життя домовласника Олександра Чабанова, 1962 року народження, здійснив у нього три постріли з вогнепальної зброї калібру 7,62 мм. При опитуванні потерпілого й очевидців установлено, що стріляв чоловік. Його прикмети: зріст 175-180 см, міцної статури. Був одягнений в одяг темного кольору, на обличчі маска». Потерпілий — в.о. мера Ялти О.Чабанов відбувся пораненням правої руки , що не становить загрози для життя. А от світле майбутнє О.Чабанова — політика, лідера ялтинського осередку Народного союзу «Наша Україна», яке так стрімко пішло вгору за останній рік, після цієї дивної стрілянини може і не здійснитися.
Безсумнівно, Олександр Чабанов має дякувати долі. Зловмисники виявилися настільки невлучними, що, влаштувавши засідку на досить невеличкому подвір’ї ресторану «Алегро», де кілька років тому в.о. мера побудував собі котедж, і заставши зненацька жертву без зброї і без охорони, так і не змогли виконати «замовлення». Більш того, увірвавшись слідом за господарем у його дім, кілер стріляв утретє — і не влучив.
З другого боку, Олександр Чабанов повинен на долю поскаржитися. Тому що політичну версію замаху, на якій наполягають він, його близький друг Євген Червоненко та кримський партійний начальник Володимир Шкляр, ніхто більше не підтримує, а от бажаючих публічно поставити її під сумнів — хоч відбавляй.
Мовляв, який із Чабанова політик, — він був і залишається для народу бізнесменом, і завдяки безславному правлінню південнобережною столицею шансів виграти вибори в Ялті у нього практично немає. «Кому це потрібно, вчиняти замах на якогось «нашоукраїнця» у Криму? На такому рівні це дріб’язково. У Криму взагалі небагато політики. А от коли врахувати, що Чабанов, виконуючи обов’язки мера Ялти, має можливість приймати «земельні» рішення, отут так — уже тепліше», — говорить «регіонал» Тарас Чорновіл. У Ялті, твердить комуніст Леонід Грач, добре відомо, як Чабанов займається бізнесом, і «ніякої по­літики в цьому замаху бути не може, оскільки, якщо він думає висуватися в мери, його стартові можливості нульові». А тому, радить нардеп потерпілому, «нехай розбирається в тому, де, чого, як і чому перейшов дорогу» у питаннях земельних і майнових.
Справді, до того як стати довіреною особою кандидата в президенти В.Ющенка, О.Чабанов був відомий у Криму тільки як бізнесмен. Причому успішний. Наприкінці дев’яностих він орендував «Галявину казок», контролював кілька ресторанів на території готельного комплексу «Ялта-інтурист» — «Апельсин» прямо на набережній готелю з частиною пляжу, і «Рієка». Замість останнього незабаром з’явилися ресторани італійської кухні «Алегро» і східної — «Аладдін», а на подвір’ї побудувався і їхній хазяїн. (До речі, дозвіл міськради на землевідведення трьох ділянок по вул. Дражинського, 48-а і 48-б, у влас­ність і в оренду на 50 років собі і своїй дружині Чабанов підписав невдовзі після вступу на посаду секретаря.) Ресторани були відомі не тільки гарною кухнею і здатністю задовольнити будь-яку забаганку клієнта, але й цінами, доступними тільки обраній публіці. А якою вона була в Ялті у ті часи — загальновідомо. Кажуть, що чималий дохід також приносила оренда цілого поверху готелю, торгівля елітною сантехнікою і будматеріалами. Про успішність бізнесу красномовно свідчили дорогі й рідкісні в Криму автомобілі, які Олександр Іванович завжди уподобав.
Найбільш прибуткові місця курорту в ті роки контролювала ОЗУ «Сейлем», а містом керували нечужі їй люди. Жити, вести бізнес у такому товаристві і бути вільним від нього, як відомо, без загрози здоров’ю неможливо. Але що примітно: коли напередодні виборів-98 Ялту «зачищали» від «Сейлема», а їхній бізнес повсюдно забирали під свій дах доблесні правоохоронці, структури Чабанова ніяк не постраждали, що породило легенди про серйозність заступників. З готелю «Ялта» довелося піти тільки після приходу туди донецьких інвесторів. (Давню образу Олександр Іванович пригадає в травні, пригрозивши фірмі «САМ» реприватизацією готелю: «З приходом цього в лапках інвестора бюджет недоодержує дуже великі гроші, до нього ми отримували більше». Але питання було вочевидь не його рівня — і більше не порушувалося.)
У 2002-му Чабанов стає депутатом ялтинської міськради, на той же час припадає і перша згадка про його тісну дружбу з Євгеном Червоненком. За свідченням останнього, саме того року Чабанов переховував у себе Червоненка від переслідувань Генпрокуратури. Місце, треба думати, було надійне, оскільки влітку 2004-го Євген Альфредович ховався у Чабанова знову. Але вже разом із кандидатом у президенти В.Ющенком, про що розповідав у чаті на «Українській правді». Під час виборів О.Чабанов, треба думати, завдяки протекції Є.Червоненка, стає довіреною особою В.Ющенка, а після перемоги, коли над мером Ялти С.Брайком почали збиратися хмари у вигляді пари криміналок із земельних і майнових зловживань, його обирають секретарем міськради — попередник раптово вирішив добровільно звільнитися за станом здоров’я. Проте ця маленька хитрість Брайку не допомогла — прокуратура усунула його від посади, і обов’язки мера почав виконувати Чабанов. Незабаром він очолив і місцеву організацію Народного союзу «Наша Україна». От у цей абзац, власне, і увійшла вся політична біографія О.Чабанова. Тому голосні заяви про політичне підгрунтя замаху на життя Чабанова викликають такий скепсис. Особливо, коли це звучить так фальшиво-пафосно, як у заяві лідера кримської організації НСНУ В.Шкляра: «Нас намагалися розколоти, нас намагалися обвинувачувати в неіснуючих гріхах. Тепер у нас стріляють, нашим лідерам і їхнім сім’ям погрожують. Але прогрес і відновлення в Криму не зупинити. У нас вистачить мужності і волі іти обраним шляхом демократії і законності». Спантеличив публіку й Є.Червоненко, оригінально визначивши критерії «політичного замовлення»: «Коли кілер йде в масці і з глушником — це типовий політичний наїзд».
Але з чим треба цілком погодитися, так це із твердженнями і Червоненка, і самого Чабанова, про те, що в Ялту повертаються часи розгулу бандитизму. От тільки з чиїм приходом до влади це пов’язувати? Що ж до «замовлених» відстрілів, то в Криму знавців цього питання довго шукати не треба. А тому неузгодження в деталях події, очевидний непрофесіоналізм виконавців і неймовірність щасливого порятунку в.о. мера відразу викликали підозру: а чи не власна це сценарна розробка з метою підняття іміджу напередодні виборів, що неодноразово уже траплялося? «Замахами» із стріляниною по вікнах порожніх кабінетів не гребували навіть найвідоміші кримські політики, щоправда, від пропозицій легкого поранення відмовлялися.
Версія, треба сказати, дуже поширена, але малоймовірна з двох причин. Хоч би що говорили про Чабанова його недоброзичливці, але уявити собі, що він погодиться на ігри із застосуванням вогнепальної зброї в будинку, де знаходяться його діти семи і дванадцяти років, — неможливо. По-друге, тепер, коли різко зріс громадський інтерес до особистості ялтинського градоначальника, вся преса нагадала про сторінки його біографії, які він волів би забути назавжди. Принаймні, обираючись у депутати, він про них не повідомляв.
У далекому 1991 році Первомайський суд м.Владивостока засудив гр-на Писаренка О., котрий трудився у комсомольських структурах, до шести років ув’яз­нення з конфіскацією майна за розкрадання держвласності, зловживання службовим становищем і шахрайство. Через кілька років Писаренко змінив не тільки громадянство, але й прізвище. І став досить заможним жителем Ялти Чабановим. Непривабливе минуле бізнесмену стали нагадувати, щойно він вирішив піти в політику. І особливо після того, як він став довіреною особою кандидата, який проголосив гасло «Бандитам — тюрми!». Звісно ж, переховуючись від злочинного режиму в домі Чабанова, майбутній президент міг і не знати про його життєві «університети», хоча мав би поцікавитися, що за люди його представляють на місцях. Скандал знову розгорівся у квітні, коли підозрілими обставинами набуття українського громадянства Чабанова зацікавився народний депутат Ю.Кармазін, надіславши запити в ГПУ і МВС. І хоча були оприлюднені документи (зокрема з розслідування інтернет-видання «Обком»), які підтверджували неузгодження часу ув’язнення, дострокового звільнення й набуття українського громадянства, а також законності підстав для цього, прокуратура АРК повідомила, що складу злочину в діяльності секретаря Ялтинської міськради Чабанова не вбачає. Обтічність відповіді, утім, досить красномовна. Як і те, що Ю.Кармазін якось раптово втратив до теми інтерес.
Проте скандал не затих безслідно. У Криму міцно утвердилася чутка, що президент позбавив Чабанова своєї довіри, і в майбутні мери стали налаштовувати загального (включаючи президентську сім’ю) улюбленця — власника зоопарку «Казка» Олега Зубкова. Єдиного бізнесмена в Криму, котрий під час революції оголосив політичний страйк, і відеокадри тигренят і левів, прикрашених помаранчевими стрічками, обійшли увесь світ. Самі розумієте, що запідозрити рятівника десятків кинутих і покалічених людьми звірят і ведучого дитячої телепередачі у «замовленні» свого опонента на виборах мера нікому й на думку не спаде. І, незважаючи на те що О.Зубков увійшов до керівництва руху «Прозора влада», на базі місцевих організацій котрого нині активно розгортається «Батьківщина», грубі натяки на те, що стрілянина в Чабанова якось стосується чвар у помаранчевому таборі сприймаються серед кримських політиків як свідчення політичної неадекватності авторів заяв.
А з давнього минулого Писаренка-Чабанова деякі оглядачі вивудили ще одну версію замаху. Є підозри, що Олександр Іванович змінив своє прізвище зовсім не тому, що відгукнувся на прохання дружини зберегти її родинне прізвище (так він пояснював своє рішення в інтерв’ю «ДТ»), а з необхідності максимально ускладнити свій пошук. Нібито з далекосхідних часів залишилися в О.Чабанова борги перед партнерами по лісоторговій діяльності. Ще одна журналістська версія вказує на якісь борги перед лідерами «Сейлема», котрі відсиділи і повернулись до Криму.
Одне слово, такого «підняття рейтингу» можна побажати тільки ворогу. Але хто ж тоді недруг? Прокуратура автономії вже наступного дня після замаху заявила: серед розслідуваних версій — службова діяльність, можливо, пов’язана з земельними питаннями. І отут прокуратурі копати не перекопати. Ос­кільки під прикриттям мораторію і голосних рапортів про наведення порядку на ПБК відбувалися дуже цікаві процеси. Хоча існує думка, що там уже все поділено, і кілька вільних соток знайти — проблема. Але хто сказав, що по­ділене не можна переділити? Особливо, коли неофіційне замовлення надходить по партійно-державній лінії. Правда, свідки і виконавці в таких випадках потрапляють до групи ризику. І їм вчасно дають це зрозуміти. Цю версію в кримських коридорах влади розповідають пошепки.