КОЛИ КОНІ СИТІЇ — ТО КРЕШУТЬ КОПИТАМИ...

Скоро. Дуже-дуже скоро у ваші двері постукають. Не запитуйте: «Хто?», бо знаєте відповідь: це Рік Коня. Не варто розчаровуватися: він навряд чи буде в пальті, зате постукає неодмінно копитом зі щасливою підковою. Тому сміливо відчиняйте двері і починайте розмову. Взаєморозуміння цього року забезпечено, адже всі ми трохи коні. Ви ніколи про це не замислювалися? А даремно. Міркуйте самі: для політиків 2002-й стане справжнім парламентським стипл-чезом. Багато хто з учасників забігу небезпідставно злякається своєї тіні або шурхоту газет. Але шпори власних інтересів не дадуть їм зійти з дистанції. Комусь пощастить узяти чотиривідсотковий бар’єр, а хтось до крові розіб’ється об нездоланну перепону.

За всім цим спостерігатиме заїжджене суспільство, якому вкотре дадуть шанс вибрати жокеїв. І від цього вибору залежить, будемо ми й далі в милі бігати по колу чи скрадливою риссю усе ж почнемо рух. Куди рух? Це дивлячись на кого поставити. Можна на коня Калігули — його в парламент точно заведуть. Можна на екологічно чистих конячок Пржевальського, яких в «обличчя» ніхто не бачив, але про яких відомо, що на волі вони вже давно не живуть. Можна зробити ставку на абсолютно диких мустангів, а можна на педальних коней (не здатних самостійно і кроку ступити). Серед фаворитів забігу і чистопородний скакун, який легко бере бар’єр не в гордій самотині, а з цілою «понницей». Є і Троянський Кінь, точніше Кобила, про яку лише організатори тоталізатора знають — за чиє вона майбутнє. У кожному разі вибір за нами: ми робимо ставки чи чекаємо, коли нас знову запряжуть?

Від нашого вибору залежить, чи залишиться уряд Тягни-Штовхаєм, чи все ж таки буде зроблено на одинадцятому році остаточний вибір між минулим і майбутнім. Чи щемітиме наше серце при думці про Україну так само, як при погляді на дерев’яного «коника без ноги» — улюблену, але обмежену у своїх функціях іграшку? Спробуємо полагодити загальну улюбленицю — чи, голосячи «ой, гине, гине», побредемо заготовлювати для себе сіно? Тут не за державу навіть — за лошат прикро.

А втім, стоп! У чому протиріччя? Хто сказав, що патріотизм і ситість — несумісні речі? Хто сказав, що вітчизняне поголів’я тотально уражене ящуром роз’єднаності і коростою байдужності? Та цим народом можна орати! Просто ще ніхто і жодного разу не сказав — що саме. Тож і пасеться більшість де випаде. А випадає не солодко. Холодно, та й вовки дошкуляють. Тепер скрутне життя Коня Тугезера на Дикому Заході стало зрозумілішим і ближчим. Зате багато хто вже облишив мрії про перетворення на Коника-Горбоконика — так, щоб і розбагатіти, і помолодіти в одну мить. Дедалі більше таких, хто довбе копитом землю і відтак загнуздує долю. І чим більше буде серед нас таких, тим більше шансів вилікувати дерев’яного «коника». Адже тільки його можна перетворити на Гуїгнгнма, не залишивши шансу стати єху.

Тому, коли до вас у двері постукають, — відчиніть: це Рік Коня. А в такий рік усі люди — трохи ветеринари.