КИЇВ ПРИПИНЯЄ ВТС ІЗ МАКЕДОНІЄЮ?

Взаємини України із Заходом дедалі більше заходять у глухий кут. З одного боку, 2001 рік показав жорстке переорієнтування України на Росію і взагалі на пріоритетність азіатського вектора співробітництва перед західним, а з іншого — закони геополітики вимагають продовжувати євроінтеграцію. Нехай навіть на рівні декларацій, але тільки оновлених, яскравіших. Потрібна барвиста декорація.

Це чудово розуміють і на Заході. Однак, якщо раніше західні лідери непокоїлися про необхідність адекватних російським кроків назустріч Україні, то 2002 р. стало ясно, що Києву політичний кивок у бік Заходу ще більш важливий, аніж останньому. Інакше вир на Сході, у якому опинився Київ, буде непереборним.

Українські військовики, добре розуміючи, що інтеграція залізним шоломом може протікати найменш болісно (до того ж вона більш прийнятна для Європи, аніж українські літаки та ракети), пропонують нові ініціативи. Схоже, що ці нарахування, серед іншого, не виключатимуть і заявку Києва про вступ у НАТО, щоб стати десятою державою спеціальної програми для кандидатів в альянс МАП (Member Action Plan). Попри те, що це спричинить втрату фінансування в рамках реалізації Хартії про особливе партнерство, не кажучи вже про реакцію Москви.

Однак, виявляється, навіть такі плани можуть не подіяти на західних партнерів, які висунули дуже жорстку вимогу. На жаль, підтверджується припущення, зроблене «ДТ» у минулому номері: із боку НАТО і США висувається умова, за якою проведення засідання на вищому рівні комісії Україна—НАТО восени в Празі ставиться в пряму залежність від припинення поставок української військової техніки до Македонії.

Як засвідчують джерела Міноборони, що заслуговують на довіру, Київ швидше за все припинить військово-технічне співробітництво з Македонією. Експерти вже іронізують, що місія генерального секретаря Ради ЄС Хав’єра Солани до Києва вдалася. Вона виявилася останньою і найвагомішою краплею на чаші терезів. Як очікується, офіційний Київ незабаром оголосить про своє рішення. Адже попереду зустрічі з військовим керівництвом ЄС, де ніби натомість обіцяють прийняття українських пропозицій щодо участі в європейській оборонній ініціативі.

Протягом минулого року США і НАТО настійно рекомендували Києву переглянути свою військово-технічну політику щодо Скоп’є. Але практично вперше тоді Україні вдавалося відстояти свою позицію. Нині ж ситуація знову ускладнилася. І проблема не в новій українсько-македонській угоді на поставку двох десятків бронемашин, про що говорять у кулуарах, а в самому факті непослуху Києва.

Не вдаючись у хроніку військово-технічного співробітництва, можна нагадати, що в ході офіційного візиту в Україну 14—16 січня ц.р. начальника генерального штабу армії Республіки Македонія генерала Методі Стамболіскі, Київ і Скоп’є домовилися за допомогою України розгорнути в Македонії базу з ремонту бронетехніки. А раніше існувала угода, що, окрім ремонтної бази для бронетехніки, у Македонії за участю українських спеціалістів буде створено базу і для ремонту авіаційної техніки. Не виключався також розвиток військово-технічного співробітництва в галузі ППО, радіолокаційних систем, боєприпасів і інших видів зброї та військової техніки. Україна на Київському бронетанковому заводі Міноборони, модернізувала більшу частину з тих 95 танків Т-55, які 1999 р. Македонії передала Болгарія.

Від України в березні 2001 р. Македонія одержала два бойові вертольоти Мі-24 і чотири військово-транспортні вертольоти Мі-8. Їх було передано Македонії зі складу вертолітної ескадрильї Міноборони України, що діяла в складі миротворчих сил на Балканах. На початку липня 2001 р. повідомлялося, що Україна додатково передала Македонії ще чотири Мі-24, а також чотири штурмовики Су-25 зі складу ВПС України. Сьогодні в македонській армії близько 16 тис. військовиків у діючих частинах (за даними інших джерел, не більше 10 тис.) і 60 тис. резервістів. У Києві генерал Методі Стамболіскі також зазначав, що його країна сподівається на допомогу Києва в підготовці військових спеціалістів із Македонії з ремонту бронетанкового озброєння та техніки, систем зв’язку, військ ППО.

У найближчі п’ять років Македонія планує витратити $125 млн. на модернізацію та професіоналізацію своєї армії.

Тепер для України питання військово-технічного співробітництва з Македонією переросло в політичну проблему. Київ балансував, скільки міг — адже саме Македонія разом із дуже лояльною Грецією могли виявитися понтонним містком спочатку для військових і представників «оборонки», а в майбутньому — і для всієї України. Македонія вже підтримала ряд українських ініціатив. Наприклад, участь у Раді міністрів оборони країн Південно-Східної Європи.

Та чи все гарно прорахували у своєму тиску натовські й американські радники? Українські лідери вже серйозно розчаровані у взаєминах із Заходом, хоча так само, як і в ситуації з бушерським контрактом в Ірані, суперечити не наважуються. А іронія долі в тому, що, коли Київ усе ж відмовиться від ВТС із Македонією, ця ніша дуже скоро буде заповнена. Причому неважко здогадатися, ким. Точно така ж зброя — але тепер уже з Росії — потече в Скоп’є. Чи виграє від цього Брюссель? Зате в Києві остаточно для себе вирішать, що партнерство із Заходом у найближчі роки можливе лише на рівні політичних декларацій. А коли так, то слова, які недавно вирвалися у Леоніда Кучми про те, що ставка на Захід була помилковою, можуть стати новим девізом України.