Київ: місто, його жителі, проблемне сьогодення і бажане завтра

Про Київ написані і пишуться книги, пісні і вірші. А також — стратегії, концепції, програми і плани досягнення і перевищення містом європейських стандартів. Центр Разумкова, виконуючи проект «Київ — самоврядна територія, столиця України», розробив менш амбітні пропозиції — виходячи з нинішньої досить проблемної ситуації міста. Загалом пропозиції можна звести до простої формули: перш ніж досягати європейських стандартів, варто поклопотатися з наведенням елементарного порядку в міській владі, міському господарстві та відремонтувати, врешті, каналізаційні системи.

Розроблено проекти кількох документів, головними серед яких є Концепція розвитку міста, проект нового закону про Київ та Бюджетний кодекс міста Києва. Проекти винесено на суд фахівців, а найбільш придатний для читання без олівця і довідників документ — Концепцію розвитку міста (в дуже скороченому вигляді) робоча група виносить на суд читачів «ДТ». І буде щиро вдячна, якщо читачі зможуть, по-перше, її дочитати, по-друге, висловити свою думку щодо неї — критичну і не дуже.

Робоча група назвала Концепцію «Київ — місто для людей»: просто і з ризиком отримати у відповідь пропозицію назвати цих людей поіменно. Але ми вважаємо, що місто, навіть столичне, є перш за все, життєвим середовищем людей, а не місцем розташування резиденцій влади, навіть центральної. Крім того, розробляючи Концепцію ми спиралися насамперед на думки і позиції киян, їх розуміння нинішніх проблем і бачення бажаного майбутнього — власного і міста. Тому в межах виконання проекту було проведено ряд соціологічних опитувань, які, зокрема, дали змогу з’ясувати і певні характеристики самих киян. Окремі результати опитувань наводяться нижче1.

Проект виконувався на замовлення Київської міської державної адміністрації (ще попереднього складу) та з допомогою Канадської агенції з міжнародного розвитку (CIDA).

Про киян як жителів...

Станом на початок 2005 р. (на початок нинішнього нас іще не порахували — не до того) постійне населення Києва становило 2,6 млн. осіб, або 5,5% населення країни, або — кожен вісімнадцятий громадянин України є жителем Києва.

З гендерної точки зору, місто має привабливе жіноче обличчя: 54% його населення — жінки (решта — відповідно). Дві третини киян — працездатного віку, 20% — з нього вийшли, а 14% — до нього підростають.

Корінних киян серед жителів міста — ледь понад половина (51%); третина — старожили, тобто мешкають у місті понад 20 років; решта 16% — новачки з різним стажем проживання в Києві. Переважна більшість (80%) киян, незалежно від стажу, є патріотами міста, пов’язуючи з ним свою долю. Не бачать у Києві власного майбутнього — лише 7%. Правда, якщо йдеться про дітей, то патріотизм дещо блідне: хотіли б, щоб їх діти жили в Києві — 74%, бачать своїх дітей в інших містах і країнах — 13%, або кожен восьмий киянин.

Переважна більшість (85%) жителів Києва мешкають в окремих квартирах чи будинках; 6% — у так званих «готельках»; майже троє із ста — в комунальних квартирах, один із сотні — в гуртожитку. Винаймають квартири, кімнати чи «кутки» — 5% опитаних.

З етнічної точки зору, переважну більшість (82%) жителів міста становлять українці; великими етнічними групами (понад 5 тис. осіб) є росіяни, євреї, білоруси, поляки та вірмени. А якщо полічити невеликі — то з’ясується, що в Києві проживають представники понад 130 етносів. Серед киян побутують переважно дві мови спілкування: українська та російська. Українською мовою спілкуються вдома 23% опитаних; російською — 52%; як випадає — 24%. Приблизно один зі ста киян віддає перевагу іншій мові побутового спілкування.

З точки зору освіти і кваліфікації, кияни були б завидним набутком для будь-якого тямущого роботодавця: 47% дорослих жителів міста мають або здобувають вищу освіту, 48% — середню або середню спеціальну. Лише 5% — люди з неповною середньою освітою (їх переважна більшість належить до старшої вікової групи — 60 років і більше). За соціальним статусом, більшість (57%) становлять особи, рід занять яких передбачає наявність високого рівня освіти та/або кваліфікації: спеціалісти, керівники різних рівнів, службовці, кваліфіковані робітники.

...і як ресурс

В іменуванні жителів цим технічним терміном — нічого образливого. По-перше, людина загалом — сама собі і мета, і засіб, отже — таки ресурс. По-друге, люди все ж є головним ресурсом, а в документах структури ООН, що опікується розвитком населених пунктів (Хабітус), — навіть головним багатством. У вітчизняних документах, правда, люди теж іменуються головним багатством, але… Але це інша тема.

Щоб становити дієвий (а не потенційний) ресурс, люди повинні бути працездатними, освіченими, кваліфікованими, активними. А насамперед — забезпеченими і здоровими, або навпаки: здоровими і забезпеченими, оскільки закон сера Тюдора Харта ще ніхто не скасував.

З працездатністю, судячи з вікової структури, освіченістю і кваліфікованістю у жителів Києва загалом добре.

Певні проблеми виникають з активністю. З одного боку, поза сумнівом — Майдан. З іншого — Майдан відцвів, помаранчеве листя опало і складене в букети, гербарії і навіть вінки. Настали будні. І з’ясувалося, що ми готові відстоювати свої права переважно тоді, коли бульдозер починає рити наш власний двір. А якщо він риє сусідній, або під Лаврою, або під костьолом на нинішній Великій Васильківській... Скільки киян вийшли на захист свого власного культурного спадку? Але вже те добре, що вчимося. Більші проблеми — із забезпеченістю і здоров’ям. Якщо їх розглянути докладно, то варто визнати: кияни є потужним ресурсом розвитку власного міста, але скоріше — потенційним.

Про ситість окремо і докладно

Місто серйозно хворе.

Мій діагноз — ожиріння та соціальна дистрофія, що виникла на базі цього ожиріння.

(З виступів на круглому столі з обговорення матеріалів проекту)

Кияни живуть краще, ніж жителі інших міст і сіл країни. Це так, і вони самі це усвідомлюють і визнають. Але це не означає, що вони живуть добре, а означає, на жаль, лише те, що інші живуть ще гірше, ніж кияни.

За нормами Хабітус, базовими для визначення якості життя є показники досить скромні: доступ до чистої питної води, достатнього харчування, житла, освіти, медичного обслуговування, безпеки довкілля. І по всьому.

Отже, чиста питна вода. Майже 90% води кияни дістають з відкритих водойм — Дніпра і Десни. У 2004 р. промисловими підприємствами у зазначені водойми було скинуто майже 488 млн. куб. м стічних вод з високим вмістом шкідливих речовин, у т.ч. 26 млн. куб. м — без очистки. Втім, очисні споруди міських водогонів, які вже близько 20 років фактично не реконструювалися, мало що можуть очистити.

Достатнє харчування. За результатами обстеження умов життя домогосподарств, що його проводить відповідний департамент Державного комітету статистики України, у 2004 р. грошові витрати середньостатистичної київської сім’ї становили 1243 грн. на місяць. Абсолютна частина (94%) цих витрат припадала на споживчі витрати, зокрема, майже 52% — на продукти харчування (без витрат на алкоголь і тютюн). Не важко вирахувати вартість харчування однієї особи на добу — 8 грн. Відповідною була й енергетична цінність (калорійність) харчування середньостатистичного киянина — 3195 ккал. проти 3492 ккал. у середньому по Україні, або один із найгірших показників у країні (25-й з 27 регіонів).

Достатнє житло. Наведені вище дані свідчать про, на перший погляд, непогані житлові умови киян. Проте задоволені своїми житловими умовами лише близько половини (49%) з них; 47% — не задоволені. Майже третина (31%) опитаних відзначили будівництво доступного житла в числі проблем, що хвилюють їх найбільшою мірою. Для 8% — це найголовніша і найболючіша проблема. Для того щоб уявити собі рівень доступності житла для киян, досить навести результат нескладного підрахунку, зробленого станом на кінець 2005 р., коли середня вартість одного квадратного метра житла в Києві становила 1100 дол., а середня номінальна зарплата — 290 дол. на місяць: для придбання квартири площею 60 кв. м середньостатистичний киянин має працювати 20 років, нічого з «чистої» зарплати не витрачаючи. При цьому, вартість житла зростає значно вищими темпами, ніж заробітна плата: у 2005 р. вартість житла зросла на 54%, середня реальна зарплата в Києві — на 18%.

Освітні та медичні послуги. Якщо інфраструктурою освітніх і медичних закладів у місті жителі певною мірою задоволені, то проблемою для них є вартість послуг цих установ. За результатами вже згаданого обстеження умов життя домогосподарств, протягом 2004 р. потребував медичної допомоги більш ніж кожен третій житель Києва (37%); із них — більш ніж кожен шостий (18%) не зміг її отримати — переважно через високу вартість медичних послуг, медикаментів тощо. Під час соціологічного опитування, проведеного Центром Разумкова в листопаді 2005 р., понад половина (52%) киян відзначили високі ціни на медичні послуги та медикаменти в числі проблем, що хвилюють їх найбільшою мірою. А для 7% киян ця проблема є головною.

Що стосується освіти, то брак місць та зависока плата у дитячих садочках і яслах, додаткова плата за навчання дітей у школі поступаються за гостротою проблемі обмеженої доступності вищої освіти. Для 8% киян ця проблема є головною, 37% — відзначили її в числі таких, що найбільшою мірою їх хвилюють. Як ілюстрацію можна навести такі розрахунки: за нинішньої вартості університетської освіти та частки споживчих витрат у структурі витрат домогосподарств, одному із членів сім’ї з трьох осіб необхідно працювати три роки, щоб оплатити один рік навчання іншого в університеті.

Безпека довкілля. Не варто згадувати навіть про наслідки аварії на ЧАЕС. Досить викидів близько 700 тис. автомобілів (600 тис. — київських, і близько 100 тис. — транзитних), а також сміттєзвалищ і токсичних відходів промислових підприємств. Лише 20% твердих побутових відходів міста спалюється на єдиному заводі «Енергія», який розташований в густонаселеному Харківському районі міста і чистоти довкілля йому не додає. 80% відходів вивозяться на відкриті сміттєзвалища у приміській зоні — і які хімічні та біохімічні процеси там відбуваються, не знає ніхто, але сморід стоїть вбивчий, а невідомі науці рідини після снігів і дощів дістаються і відкритих водойм (див. вище про питну воду), і підземних вод, криниці в тих місцях давно етнографічна прикраса, туристів.

Якщо до цієї картини додати ще й безпеку життєвого середовища — перше місце в Європі (разом з Україною) за кількістю ДТП, та (якби порахувати) за кількістю ліфтів, що відслужили своє ще в минулому столітті, близько 30 тис. зареєстрованих злочинів за відсутності вуличного освітлення вже в ста метрах від Печерського пагорба і Хрещатика — то не варто киянам особливо заздрити...

Утім, щоб не завершувати на такій песимістичній ноті, зауважимо, що не все так погано в нашому домі. Наведені вище дані про витрати, харчування за 8 гривень на добу стосуються 2004 р. — минулий, як водиться, ще не порахований, але може виявитися дещо кращим. А там, дивись, ще кращим буде нинішній... Стверджувати це особливих підстав, крім офіційних даних про неухильне зростання загального добробуту, немає. Але можна припустити — враховуючи певні позитивні зміни в оцінці киянами матеріального становища їх сімей, що відзначаються при порівнянні результатів опитувань за листопад минулого року і березень поточного.

З числом найбагатших, найбідніших і бідних нічого не сталося. Відмінно себе як почував, так і почуває один із сотні киян, що, не інакше як випадково щоразу потрапляє під руку інтерв’юера. Як ледве зводили кінці з кінцями 9% киян, так і зводять. Як було 29% тих, хто може лише нормально харчуватися і купувати необхідні недорогі речі, так і лишилося.

Але відчутні зміни сталися у групі, що її можна умовно вважати київським середнім класом. Якщо в листопаді лише 10% опитаних засвідчили, що живуть забезпечено, а головний біль у них викликає лише придбання квартири чи автомобіля, то в березні таких — уже 18%. Водночас майже відповідно — з 48% до 42%, зменшилося число тих, кому на життя загалом вистачає, а труднощі підстерігають їх на шляху до придбання предметів тривалого вжитку (меблів, наприклад). Отже, можна припустити, що в кожних шести із ста киян протягом цього нетривалого часу з меблями склалося, і тепер вони завдають собі клопоту з квартирами і комфортними засобами пересування. Хотілося б так думати...

До речі, потреби киян у житлі (до уваги п.Качура!) — досить раціональні і помірні. Бажане для київської сім’ї з трьох осіб житло — трикімнатна квартира в одному зі спальних районів міста загальною площею 94 кв. м і кухнею близько 16 кв. м. У випадку відселення з «хрущовки», кияни висувають лише дві обов’язкові умови: безкоштовне надання житла в іншому будинку та можливості придбання додаткової житлової площі за власний кошт. Надання житла: більшої площі; в тому ж районі; в новому будинку — бажані, але не обов’язкові умови. Всім би мерам і міністрам будівництва світу таких громадян...

Проблеми киян:
доходи, влада і житло

Після всього оптимістичного, сказаного вище, не є дивним набір і ранжир проблем, що їх сформулювали кияни, відповідаючи на відкриті запитання та відзначаючи те, що їх турбує, у різних версіях переліків. Усі перші позиції будь-яких переліків посіли проблеми соціально-економічні: низький рівень доходів і високі ціни на все, про що запитали. Власне, всі ці позиції можна розглядати як одну проблему — оскільки оцінка доходів-цін у параметрах високі—низькі можлива лише у співвіднесенні, як взаємно похідні. Якщо визнати такий засновок, то ранжир головних проблем киян виглядатиме наступним чином.

Перша — низькі доходи, що є головною проблемою для 61% киян; друга — корумпованість міської влади (головна проблема для кожного десятого жителя міста); третя — соціальне, доступне житло (головна проблема для 8%, або кожного дванадцятого киянина).

Ці три головні проблеми в очах киян відтісняють усі інші на другорядні позиції. Що, однак, жодним чином не означає, що киян не турбують інші проблеми міста: від збереження його традиційного середовища і зелених зон до абсолютної непристосованості столиці до потреб людей з обмеженими фізичними можливостями. Відповідаючи на відкриті запитання, жителі Києва виявили як обізнаність з цими проблемами, так і стурбованість ними, але, як відомо, проблеми індіанців провінції Онтаріо...

З низькими доходами на рівні міста справитися навряд чи можна. Це проблема загальнонаціонального рівня, і можна лише ще раз, укотре повторити — доки у країні не буде встановлена адекватна і справедлива ціна праці, жодні милостині від держави не поліпшать ситуацію, а розмови про надмірну соціалізацію національної економіки виглядатимуть, як мінімум, некоректними. Національна економіка є надмірно тінізованою, олігархічною, спрямованою на надприбутки крупного капіталу, але це вже інша тема.

Загальнодержавною проблемою є і влада, її корумпованість і, за висловом Віктора Андрійовича, незмінність обличчя попри зміну облич. Проте в Києві влада є особливою, навіть як для України.

Про владу — особливо

Я вас закликаю: вийдіть з цієї зали іншими людьми!

Хлопці, не гнівіть Бога, не спокушайте долю — беріться за роботу!

Вам Бог послав дві буханки хліба, в обидві руки.

Ви — спеціальні, ви — обрані.

В.Ющенко, 14 травня 2005 р.

«Спеціальні хлопці» із зайнятими руками — це мери міст країни і глави численних держадміністрацій, до яких рік тому звертався президент із зворушливими словами про землю, що дала світу трипільську цивілізацію…

У Києві мер має в руках шість буханців хліба і є таки спеціальним і, з одного боку, — таки обраним. Як міський голова. З іншого боку — призначеним. Як глава Київської міської державної адміністрації. З третього боку, міський голова фактично очолює Київраду — представницький орган місцевого самоврядування. З четвертого — Київрада виконавчого органу не має, а його функції виконує вказана адміністрація, яка повинна була б Київраду та її виконком контролювати на предмет дотримання ними законності та інших прав і свобод усіх і вся. Отже і в результаті: Київський міський голова одночасно встановлює норми (через Київраду), їх виконує — як міський голова, і сам виконання контролює — як глава адміністрації.

Як скористався такою необмеженою владою Сан Санич Омельченко — видно з вигляду міста та результатів виборів. Як нею скористається дещо дивний і дуже епатажний Л.Черновецький — покаже найближчий час, але одна з його перших оприлюднених тез витримана цілком у дусі Київського міського абсолютизму. «В моїй команді — сказав Леонід Михайлович 4 квітня — може з’явитися будь-яка людина, яка говорить і робить те, що їй сказано». Необмежена влада — велика спокуса, а людина, як відомо, слабка...

І зайве доводити, що подібним чином організована влада просто сама пропонує слабкій людині собою зловживати, набираючи буханці не лише руками, але й чим втримаєш. Очікувати за такої організації прозорого, відкритого, підконтрольного і загалом ефективного, з точки зору міста і міської громади, врядування — марна справа.

Проблеми міста: забудова, земля, інфраструктура

Перші будівлі з’явилися на території міста дуже давно, як стверджують джерела, за часів палеоліту. Тоді в районі вулиць Фрунзе і Ярославів Вал бігали мамонти і довгошерсті носороги, на них із задоволенням полювали перші жителі майбутнього міста, мамонтячину споживали, з шкір моделювали сукенки a la Ruslana, а з бивнів — будували житло, обходячись без Держкомзему, Київголовархітектури та Генерального плану...

Новітній період забудови міста без Генерального плану, хоч і з Держкомземом і десятком управлінь КДМА, припав на час незалежності. Ні, Генеральний план як такий існує, існує навіть Земельний кадастр, але мало хто їх бачив, ще менше — тих, хто їх дотримувався.

Розгадка проста — надвисока вартість київської землі, скажені надприбутки забудовників і зазначений вище абсолютизм, що створив міській владі можливість безконтрольно всім цим розпоряджатися. Сказати, що міський ринок землі і нерухомості є непрозорим, монополізованим наближеними до влади структурами — не сказати нічого. З одного боку, щоб отримати землю, дозвіл на будівництво і затвердити проект, потрібно зібрати 260 підписів осіб, що узгоджують, погоджують, дозволяють і контролюють. З іншого — активне (і переважно — житлове) будівництво в центрі міста ведеться з порушенням усіх міжнародних і вітчизняних норм і правил, прав жителів і вимог елементарної безпеки...

А тим часом, під новобудовами, в т.ч. суперелітними, залягає бомба — зношені до решти інженерні комунікації, говорячи про стан яких фахівці вживають здебільшого слова: «критичний», «катастрофічний», «апокаліптичний». Перебільшенням, можливо, є останнє.

Немає інших слів у інших фахівців — спеціалістів з транспортних мереж, від відсутності яких у прямому сенсі слова задихається місто. До цих слів починають потроху звикати і фахівці з соціальної структури міста, яким довелося відвідати дільничну поліклініку, дитячий садок чи школу в периферійному районі...

...Власне, саме не найкраще становище головного ресурсу міста — киян, і критичний стан міської інженерної, транспортної і соціальної інфраструктури підводять до загального висновку: сьогодні Київ ще має ресурси, щоб перейти від хаотичного борсання у проблемах до дійсно розвитку. Єдиний ресурс, якого місту бракує, — це час. Подовження того стану, який є, становить реальну загрозу місту і безпеці його жителів.

КИЇВ — МІСТО ДЛЯ ЛЮДЕЙ

I. МІСІЯ ТА ЦІЛІ МІСТА КИЄВА

Визначення місії і цілей міста Києва ґрунтується на наступних вихідних засновках.

1. Головне призначення, суть міста полягає в тому, що воно є життєвим середовищем людей, які продукують духовну і матеріальну культуру. Місія кожного покоління міської спільноти — зберегти і збагатити отримане від попереднього покоління з тим, щоб передати наступному для його блага. В цьому, власне, і полягають засади стійкого розвитку міста.

2. Розвиток Києва підлягає усім закономірностям розвитку великих міст і водночас — має ряд особливостей, які визначаються його статусом, наявними ресурсами та обмеженнями, а також стратегічними цілями, що їх ставить перед собою міська спільнота.

Статус міста має три складові: 1) Київ є історичним містом, внесеним до Списку історичних населених місць України; 2) Київ володіє культурними пам’ятками, внесеними до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО; 3) Київ є столицею держави Україна.

3. Київ є частиною національного економічного, соціального, політичного, культурного простору і тому перебуває під впливом загальнонаціональних явищ і процесів, включаючи тривалий період економічного занепаду та ідейно-політичне розмежування країни на Схід і Захід.

Водночас Київ як політичний центр країни, здатний продукувати потужний зворотній вплив на процеси, що в ній відбуваються.

4. Київ і прилеглі до нього території шести районів Київської області становлять міську агломерацію з центром у Києві — Великий Київ (Бориспільський, Броварський, Васильківський, Вишгородський, Києво-Святошинський, Обухівський райони).

Тому перспективи розвитку міста залежать від міри узгодженості планів і концентрації зусиль відповідних територіальних спільнот (громад), а отже — від формування Великого Києва.

5. Головні обмеження розвитку Києва (як і країни загалом) мають переважно внутрішній характер і пов’язані насамперед з неналежним управлінням суспільними процесами на всіх рівнях, високим ступенем корумпованості влади і слабкістю громадянського суспільства та його структур.

Тому першорядним і безумовним завданням є впровадження в місті належного управління через посилення позицій самоврядування, громадську участь, вивільнення громадської і підприємницької ініціативи, забезпечення партнерства міської громади, інституцій влади і підприємницьких кіл.

6. Нинішній стан міста характеризується наявністю «кризових точок», без усунення яких перехід Києва до стійкого розвитку неможливий. До них належать критичний стан інженерної, транспортної, соціальної інфраструктур, хаотична забудова центральної частини міста з руйнацією його традиційного середовища, неефективне і безконтрольне використання земельних ресурсів — що свідчить і про критичний стан управління містом, його неефективність.

Тому, визначаючи стратегічні цілі Києва, амбітні обриси його майбутнього як глобального світового міста, конкурентоспроможного виробника ідей, товарів і послуг, культурного, туристичного, ділового центру європейського рівня, необхідно мати на увазі, що досягненню цих цілей має передувати усунення названих «кризових точок».

Місія і цілі міста Києва

Місія Києва

1. Київ як політичний центр країни повинен відігравати роль провідного чинника об’єднання нації, поєднання Сходу і Заходу країни, продукування ідей, образів, гасел, способу життя української політичної нації, українського громадянського суспільства. У цьому полягає його національна місія.

2. Київ як столиця повинен гідно представляти Україну на міжнародному рівні, формувати і просувати її позитивний імідж, сприяти іншим містам України в їх виході на європейський і світовий простір. З того, що відбувається в столиці, судять про країну. Київ — обличчя України. У цьому полягає зовнішня місія Києва.

Виконання своєї місії місто може забезпечити винятково тоді, коли воно буде будувати свою діяльність на засадах стійкого розвитку.

Стратегічні цілі Києва

1. Київ як життєве середовище людей має стати інтегрованим містом, здатним забезпечити високу якість життя для всіх його жителів через удосконалення управління та економічне зростання.

2. Київ як столиця має стати рівним серед рівних — увійти до глобальної мережі метрополій світу, стати містом, здатним впливати на світові процеси.

3. Київ як історичне місто та міжнародний діловий центр має стати містом культури, освіти і туризму. Майбутнє міста: Київ — науково-освітній, культурний, інноваційний міжнародний центр з розвиненою інфраструктурою та високою якістю послуг.

4. Як крупний науково-освітній центр Київ має не лише сам вийти на світовий рівень, але й об’єднати в єдину потужну національну мережу наукові школи, провідні університети та інноваційні виробництва країни.

Найближча мета міста

Найближча мета міста — створення передумов переходу до стійкого розвитку: ліквідація «кризових точок»; побудова, належної інфраструктури (інженерної, транспортної, інформаційної, соціальної, ринкової), формування належного підприємницького та інвестиційного клімату; забезпечення енергоефективності економіки як перший крок до її конкурентоспроможності.

II. ВИХІДНІ УМОВИ:
ОТОЧЕННЯ І СПРОМОЖНІСТЬ

Оточення

Міжнародний рівень. На міжнародному рівні умови для розвитку України та зокрема Києва є загалом сприятливими. Міжнародна спільнота в цілому підтримує європейські орієнтації України та неодноразово задеклароване прагнення міста Києва стати «європейською столицею». Бізнесові кола зацікавлені в освоєнні ринків України та зокрема Києва, з огляду на їх потенційну ємність.

Відкритість країни та міста є безумовною перевагою, оскільки забезпечує можливість міжнародних контактів, міжнародної кооперації, а також можливість переймати «найкращі практики».

Обмеження на цьому рівні мають переважно внутрішній характер і полягають насамперед у непослідовності зовнішньополітичних кроків і заяв України, невідповідності декларацій діям, погіршенні іміджу держави та її столиці через високий рівень корупції, відразливому інвестиційному кліматі, відсутності належного рівня правового захисту.

Національний рівень. На національному рівні Київ є фактично поза конкуренцією, користується перевагами, зумовленими його столичним статусом, і є лідером за більшістю показників соціально-економічного розвитку.

Водночас на національному рівні існують найбільш жорсткі обмеження, по-перше, для цілеспрямованого розвитку міста (тривала відсутність чіткої стратегії і спадкоємних послідовних програм розвитку країни); по-друге, для його стійкого розвитку (фактичне закріплення в Україні, при її надвисокій енергетичній залежності, ресурсозатратної моделі економіки, що ґрунтується на низьких технологіях і дешевій робочій силі).

Обласний рівень. Місто Київ має спеціальний статус і формально не підпорядкований владним інституціям Київської області. Як мегаполіс Київ є центром економічного та соціально-культурного тяжіння для жителів суміжних територій в радіусі 50—70 км. Міста та інші населені пункти цих територій фактично становлять агломерацію з центром у Києві, проте вони підпадають під юрисдикцію органів влади Київської області. Таким чином, Київ фактично залежить від владних інституцій області у стратегічному плануванні свого розвитку, зокрема в частині розширення своїх територіальних меж.

На цей час проблема територіального розширення Києва набула критичної гостроти. Як свідчать соціологічні опитування, майже 60% жителів міст-супутників вважають, що Київ і їх міста мають становити єдину цілісну територію. Проте ні адміністративно-територіальна реформа у версії колишнього віце-прем’єра з питань адміністративної реформи Р.Безсмертного, ні відомі на кінець квітня 2006 р. плани розвитку Київської області, розширення території Києва не передбачають.

Спроможність

Спроможність досягти окреслених цілей характеризується наявністю і якістю ресурсів та ефективністю їх використання. Головними ресурсами міста є люди (соціальне середовище), місце розташування (територія), науково-освітній та економічний потенціал, а також — ефективність використання ресурсів, власне — ефективність влади.

I. Люди

Головним ресурсом міста є люди, жителі міста та територій, що фактично складають столичну агломерацію.

Переваги

Високий рівень освіти та/або кваліфікації.

Високий рівень місцевого патріотизму.

Ініціативність. Події в місті, наявність у ньому значної кількості громадських утворень, акцій та імпрез, ініційованих самими жителями, свідчать про досить високий рівень громадської активності киян, а відносно розвинута мережа малих і середніх підприємств — про їх схильність до підприємництва і здатність покладатися на власні сили. Останнім часом помітним є вплив громадських акцій та організацій на рішення міської влади. Кияни виявляють готовність до діалогу з владою і здатність змусити її враховувати інтереси і потреби жителів міста.

Толерантність. Переважна більшість киян засвідчили приязне ставлення до людей, належних до інших, ніж опитані, національностей, віросповідань, культур (українськомовної чи російськомовної та ін.), політичних партій, а також до тих, чий спосіб життя є відмінним від способу життя більшості (багатодітні сім’ї, люди з особливими потребами та ін.). Події міського життя загалом підтверджують самооцінку киян: прояви ксенофобії є винятком із загального правила.

Обмеження

Недостатня якість життя. Виразним є майнове розшарування жителів міста. Переважна більшість киян потерпають від проблем матеріального характеру, нестачі коштів, недоступності житла, якісних медичних та освітніх послуг, браку якісних робочих місць. Вкрай незадовільними є якість житлово-комунальних, транспортних послуг, якість питної води та атмосферного повітря, низьким — рівень громадської безпеки та безпеки побуту.

Брак громадянської культури як серед громади, так і серед представників влади, спричинений, зокрема, багаторічною перервою демократичних традицій і тривалим домінуванням авторитарних і патерналістських рис влади та, відповідно, поширенням патерналізму серед населення. Як наслідок — недостатній рівень розвитку громадянського суспільства та його інституцій.

Брак культури підприємництва, з одного боку, зумовлений втратою його власної традиції, з іншого — спровокований особливостями способів, у які здійснювалося в Україні первинне накопичення капіталу, великою часткою «тіньової економіки», а також дотеперішньою відсутністю належного правового захисту власності.

II. Місце (територія)

1. Географічне розташування

Переваги

Географічне розташування Києва є однією з його найбільших переваг, оскільки він розташований на перетині численних транспортних (водних, залізничних, автомобільних, повітряних) шляхів сполучення з півночі і заходу Європи до європейського півдня та Близького Сходу, а також — до східного євразійського простору.

Сприятливими є перспективи використання цієї переваги міста в міжнародному контексті (згідно з планами ЄС, територією столичної агломерації проходитимуть ряд транснаціональних транспортних маршрутів і коридорів; як стратегічна водна артерія Європи розглядається Дніпро).

Київ оточений територіями, які мають великі площі сільськогосподарських угідь і лісів, а також значні водні ресурси, — що сприяє розвитку міської економіки, забезпеченню міста продовольством, регенерації його атмосферного повітря.

Обмеження

Брак високоякісних автомобільних шляхів та низький рівень їх супутнього облаштування (сервісу).

Неповна технічна та операційна сумісність транспортних засобів і мереж, стандартів безпеки тощо України і європейських країн.

Неефективне використання переваги географічного розташування. Так, можна припустити, що Київ уже втратив шанс перетворитися на «східноєвропейський Амстердам», стати крупним міжнародним вузлом економ-рейсів, внаслідок відчуження земель навколо міжнародного аеропорту «Бориспіль» та руйнації крупних колишніх військових аеродромів на території столичної агломерації, які могли б бути реконструйовані як аеропорти міжнародного класу.

2. Традиційне середовище
і ландшафт міста

Переваги

Київ є історичним містом і як таке — зберігає культурні пам’ятки багатьох історичних епох, а також пам’ятки ландшафту (включаючи природні). Два найвизначніші історико-архітектурні ансамблі Києва — Софія Київська та Києво-Печерська лавра — внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У поєднанні ці комплекси пам’яток створюють унікальне середовище міста та є об’єктами туристичного інтересу.

На території столичної агломерації розташовані ряд історичних міст України, які в поєднанні могли б становити якісні туристичні маршрути.

Обмеження

Ситуація Києва містить колізію: з одного боку, в 1991р., після 750-річної перерви, Київ вийшов із провінційного політичного статусу і повернув собі роль та функції столиці крупної європейської держави — що зумовлює значну динаміку його розвитку. З іншого боку — містобудівна інфраструктура, успадкована Києвом як центром однієї з провінцій, не відповідає геополітичному статусу сучасної столиці, є гальмом і перешкодою в розвитку.

Спроби безсистемного вирішення зазначеної колізії призводять до: руйнації традиційного середовища міста; вилучення у міської громади будівель-пам’яток і пам’яток ландшафту для адміністративних потреб (часто — з їх подальшим знищенням); скорочення зон загального користування; втрати містом привабливості для історико-пізнавального туризму.

Безвідповідальне ставлення міської влади до збереження традиційного середовища міста та охорони культурної спадщини і пам’яток ландшафту; практика безкарного порушення відповідного законодавства та міжнародно-правових зобов’язань міста.

3. Земельні ресурси і забудова міста (містобудування)

Переваги

Потенційно велика ємність ринку будівельних робіт і нерухомості. З огляду на наведену вище колізію Києва, існує велика потреба в адміністративних, представницьких, виставкових будівлях, офісних центрах, готелях тощо. Існує також чималий платоспроможний попит на елітне житло з боку частини киян, представників регіональних еліт, іноземних громадян.

Привабливість для інвесторів — як для внутрішніх, так і зовнішніх. За результатами дослідження міжнародної консалтингової компанії A.T.Kearney (2005 р.), Україна посіла третє місце за привабливістю для вкладень у комерційну нерухомість серед усіх ринків світу, що розвиваються (після Індії та Росії).

Обмеження

Невизначеність правового статусу великої частини земель міста:

— в аспекті власності: внаслідок, зокрема, незавершеності процесів, з одного боку — розмежування земель державної і комунальної власності, з другого — розмежування земель Києва і Київської області (за різними оцінками, спірними є від 2 тис. до 60 тис. га). Не врегульовано права мешканців багатоквартирних будинків на прибудинкові території; власників садових ділянок, розташованих на території міста;

— в аспекті цільового призначення: не визначено юридичні межі територій природно-заповідного фонду, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, земель водного, лісового фондів, зелених зон загального користування; не має достатнього правового врегулювання порядок зміни цільового призначення земель, що відкриває можливості для зловживань;

— відсутні правові основи для стягнення земельного податку та/або орендної плати за землю з об’єктів, розміщених під землею та/або на воді (плавучі споруди).

Непрозорість земельних відносин і земельного ринку. Прозорого ринку землі в місті фактично не існує. Генеральний план міста Києва до 2020 р. (2002 р.), Земельний кадастр міста та інформація про наявність і стан земельних ділянок у місті є закритими (часто — навіть для профільних фахівців).

Непрозорим є процес набуття прав на землю та дозволів на будівництво. Фактично відсутні конкурентні засади при відчуженні земельних ділянок (із проданих у
2004 р. 78 ділянок усього три продано на аукціоні). Лише в липні 2005 р. Київрадою затверджено Тимчасовий порядок набуття права на землю на конкурентних умовах у м. Києві, перші земельні аукціони за цим порядком мають відбутися у квітні 2006 р.

Принципові питання розвитку, планування, забудови та іншого використання території міста вирішуються фактично без участі жителів міста. Тільки в липні 2005 р. були проведені перші громадські слухання «Про збереження історичної забудови, природно-заповідних територій та впорядкування територій зелених насаджень загального користування м. Києва», в яких взяли участь близько 5 тис. киян.

За різними оцінками, в місті налічується від 160 до 400 «гарячих точок» — будівельних майданчиків, навколо яких ведуться спори між забудовниками та мешканцями навколишніх будинків.

Неефективність управління земельними ресурсами. Управління земельними ресурсами міста характеризується наявністю таких негативних рис:

— брак належного планування. Згаданий Генеральний план розвитку міста Києва до 2020 р. порушується і вже фактично не відповідає реальному стану справ у місті. Відсутній містобудівний кадастр; зволікається процес розробки детальних планів територій та іншої містобудівної документації, встановлення меж територій природно-заповідного фонду, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, земель водного, лісового фондів, зелених зон загального користування. Станом на початок березня 2006 р., Київська міська державна адміністрація (КДМА) лише висловлювала намір щодо розробки програми використання та збереження земель Києва на 2006—2010 рр. Земельні ділянки в місті відчужуються без конкретного цільового призначення (інвестиційного проекту);

— широке використання права постійного користування земельними ділянками, набуття якого не передбачає конкурсної основи, а коло суб’єктів є надто невизначеним. Рівень надходжень від оренди землі у Києві, порівняно з показниками розвинутих країн, є низьким (15 проти 60%), помітні тенденції зменшення обсягів надходжень земельного податку, натомість збільшуються обсяги продажу земельних ділянок;

— монополізація земельного і будівельного ринків. Доступ інвесторів, у т.ч. зовнішніх, до земельного ринку та будівництва в місті, насамперед у його центральних районах, є обмеженим. Найбільшими забудовниками міста є компанії, які очолюють депутати Київради та/або службовці КМДА;

— порушення законодавства. Існує практика фактично безкарного порушення чинного законодавства про землекористування та містобудівну діяльність. Типовими явищами є землевідведення на територіях, що є об’єктом державної охорони як історико-культурні пам’ятки, у природоохоронних зонах, зелених зонах загального користування тощо. Набуло характеру усталеної практики будівництво з порушеннями законодавства, норм забудови (стандартів щільності, інсоляції, озеленення) та елементарних правил безпеки. Відкрито ігноруються норми будівництва у прибережних зонах. Власне, самі Правила забудови міста Києва (2005 р.) прийняті з порушенням закону (без обов’язкової графічної частини).

Природний дефіцит земельних ресурсів міста, обтяжений нераціональністю його забудови. На території міста великі площі займають малоповерхові житлові будинки 1960—1970-х років забудови (понад 7 тис. га), дачні ділянки (понад 1000 га), одноповерхові гаражі тощо. Невиправдано великі земельні ділянки зайняті підприємствами (забезпеченість землею у 2,5—3 рази перевищує європейські нормативи).

4. Інфраструктура

А) інженерна, транспортна, зв’язок

Переваги

Київ має досить розвинену та диверсифіковану мережу міського транспорту; системи зв’язку і телекомунікацій; активно розвиваються стільниковий телефонний зв’язок, інформаційні та інтернет-технології, інформаційно-управлінські системи. Рівень комп’ютеризації владних і комунальних інституцій і розвитку інформаційних технологій є достатнім, наприклад, для впровадження електронного врядування в місті.

Обмеження

Критичний ступінь зношеності інженерної інфраструктури на великій частині території міста, насамперед його центральних районів; очисних систем і споруд, їх недостатня пропускна спроможність. Майже 40% каналізаційних мереж міста перебувають в аварійному стані; ситуація з каналізаційними колекторами офіційно визнана критичною.

Критична недостатність автотранспортної інфраструктури міста (мостів, доріг, насамперед об’їзних, місць паркування тощо); високий ступінь зношеності рухомого складу; перевантаження міста автомобільним транспортом, у тому числі, транзитним (дефіцит пропускної спроможності доріг становить 20%). У поєднанні це зумовлює, по-перше, критично низький рівень дорожньо-транспортної безпеки, по-друге — великі обсяги шкідливих викидів в атмосферне повітря міста.

Перевантаженість міста залізничною транспортною інфраструктурою. Інтенсивний транзитний рух містом вантажних потягів через Київський залізничний вузол: перевантажує транспортну систему міста; стримує розвиток пасажирських перевезень; погіршує екологічну ситуацію в місті; створює реальну загрозу техногенних катастроф на території Києва.

Відсутність належної системи постачання чистої питної води. Фактично більшість жителів міста споживають воду з відкритих водойм, насамперед із Дніпра та Десни, куди скидаються стічні води без належного очищення.

Відсутність належної системи збирання та переробки побутових відходів. У місті працює один сміттєспалювальний завод, спроможний переробляти лише п’яту частину загального обсягу побутових відходів міста; решта — вивозиться на сміттєзвалища у приміській зоні, на яких відсутні належні умови захоронення, не ведеться контроль якості грунтових вод, грунту і повітря. У цьому контексті прокурор Київської області охарактеризував стан приміської зони столиці як катастрофу.

Наявність на території міста і приміської зони зростаючих обсягів промислових відходів, у тому числі високотоксичних. Загальні обсяги цих відходів сягають 200 тис. тонн, 90% з них належать до I—III класів небезпеки.

Б) соціальна інфраструктура, житло

Переваги

Місто має соціальну інфраструктуру, здатну задовольнити мінімальні потреби жителів і гостей столиці.

Місто має значний за обсягами житловий фонд; останнім часом відчутно підвищувалася будівельно-інвестиційна активність, у т.ч. у секторі будівництва житла.

Існує потенціал розвитку туристичної інфраструктури міста, яка створює позитивний мультиплікаційний ефект для соціальної сфери Києва.

Обмеження

Невідповідність соціальної інфраструктури міста принципу рівного доступу до якісних медичних, освітніх, побутових, житлово-комунальних та інших послуг — як у фізичному, так і фінансовому аспектах. Помітні тенденції скорочення мережі дитячих дошкільних та позашкільних закладів, дитячих і спортивних майданчиків, торговельних закладів і закладів побутового обслуговування нижчої і середньої цінових категорій тощо. Низький рівень платоспроможності більшості киян звужує для них доступ до якісних послуг.

Фактична відсутність чіткої житлової політики міста, узгодженої як з вимогами містобудування, так і з потребами та можливостями жителів. За технічними, санітарними та соціальними показниками потребують поліпшення житлових умов близько 140 тис. сімей. Придбання власним коштом новозбудованого житла є малодоступним абсолютній більшості з них. При цьому велика частина (близько 40%) новозбудованого житла є засобом вкладення капіталу та/або використовується для отримання ренти, як правило, в тіньовий спосіб.

У місті існує платоспроможний попит на житло економ-класу. Проте у пропозиції нового житла спостерігається тенденція до зменшення його частки, натомість збільшується частка житла елітних класів. Житло економ-класу будується виключно на околицях міста, елітних класів — у центрі та центральних районах, що створює умови для відчуження між різними верствами спільноти міста за майновою ознакою.

Абсолютна непристосованість міста для життя людей з особливими потребами. Громадські та житлові будівлі, вулиці та хідники, зони загального користування міста зводяться та облаштовуються без урахування потреб людей з обмеженими фізичними можливостями.

III. Економічний та науково-освітній потенціал,
майно і кошти міста

1. Економічний
та науково-освітній потенціал

А) економічний потенціал

Переваги

Наявність великих промислових підприємств (колись — союзного значення), частина з яких і досі зберігає певний продуктивний потенціал, що може бути використаний з метою накопичення коштів для їх наступної реструктуризації (можливо, з винесенням за межі міста).

Наявність у місті представництв і компаній з іноземним капіталом, що зумовлює, зокрема, підвищення доходів найманих працівників через високу оплату праці на підприємствах цих компаній.

Інвестиційна привабливість міста. Київ акумулює переважну частину інвестиційних ресурсів країни. Зокрема частка Києва в загальних обсягах прямих іноземних інвестицій, що надійшли в Україну, станом на початок 2006 р., перевищує 22%; київські підприємства становлять 35% загальної кількості підприємств України, в які відбувалося іноземне інвестування.

Вищі, порівняно з Україною в цілому, темпи економічного зростання. За підсумками 2004 р., приріст валового регіонального продукту Києва становив 16,8% проти 12,1% України в цілому.

Порівняно сприятливі умови для розвитку малого і середнього підприємництва, зумовлені, зокрема, наявністю в місті платоспроможного попиту. В Києві зосереджено майже 17% українських малих підприємств; кількість малих підприємств у розрахунку на 10 тис. жителів у Києві втричі більша, ніж у середньому по Україні (180 проти 60).

Обмеження

Ресурсовитратна модель економіки. Економіка міста повною мірою зазнала впливу негативних явищ загальнонаціонального рівня, про які йшлося вище. Так само, як і національна економіка, вона будується переважно на застарілих технологіях і дешевій робочій силі та є загалом ресурсовитратною, насамперед, у частині енергетичних і людських ресурсів. Процес ринкової трансформації не був належним чином використаний для структурних змін.

Конкурентоспроможність економіки міста залишається низькою і підтримується переважно завдяки дешевині робочої сили та нераціональному, безконтрольному використанню природних ресурсів. На додаток, місто має постійний приплив дешевої робочої сили з регіонів. Унаслідок цього ні влада, ні підприємці не мають стимулів як до технологічного переоснащення, так і до підвищення ціни праці.

Високий рівень зношеності основних засобів підприємств, що, з одного боку, ускладнює їх модернізацію, з другого — погіршує екологічну ситуацію в місті. Ступінь зношеності основних засобів київських підприємств становить близько 40%.

Наявність на території міста великої кількості небезпечних об’єктів, де зберігаються великі обсяги вибухових, радіоактивних, хімічних, біологічно- і пожежонебезпечних речовин (загальна кількість таких об’єктів — близько 200) — що зумовлює високий ступінь ризику для міста і його жителів.

Відсутність належних передумов ефективної реалізації, по-перше, потенціалу малого та середнього бізнесу, по-друге, туристичного потенціалу міста. Розвиток малого і середнього підприємництва на міському рівні стримується насамперед обмеженістю та нерівністю доступу його суб’єктів до ресурсів міста (землі, нерухомості, фінансів). Реалізація туристичного потенціалу міста стримується критичним станом його інфраструктури, монополізацією земельного і будівельного ринків, відсутністю належної уваги і підтримки з боку міської влади.

Б). Науково-освітній потенціал

Переваги

Зосередження в місті великих університетів міжнародного рівня, академічних інститутів та установ, а також фактично чверті наукових і науково-технічних організацій країни. Київ має достатню науково-освітню базу для підготовки висококласних фахівців у провідних галузях, які забезпечують інноваційний характер сучасної економіки (біотехнології, високочастотна електрохірургія (технологія зварювання м’яких живих тканин), інформаційні технології, мікроелектроніка, нанотехнології, нові матеріали, телекомунікації тощо).

Збереження наукових шкіл міжнародного рівня в різних галузях науки (насамперед у фундаментальних науках — біологія, кібернетика, медицина, ядерна енергетика та ін.).

Порівняно висока доступність міжнародних науково-освітніх контактів. У цій сфері існують фактично лише фінансові обмеження.

Обмеження

Скорочення попиту на якісну освіту та інноваційну продукцію внаслідок закріплення моделі економіки, яка грунтується на низьких технологіях і дешевій робочій силі (оскільки така модель не потребує кваліфікованих працівників та обмежує платоспроможність працюючих). Наслідками такої ситуації є зниження якості самої освіти, неналежне забезпечення науково-освітньої діяльності з боку держави, низький рівень зацікавленості в розвитку науки та освіти з боку бізнесу (насамперед великого).

Низькі витрати на наукові дослідження, недостатня оплата праці наукових і науково-педагогічних кадрів. У розрахунку на одного зайнятого в науковій сфері (враховуючи витрати на заробітну плату) витрати становлять близько 2 тис. дол. на рік, тоді як у Росії — 10 тис. дол., у США — 100 тис. дол.

Критичний стан матеріально-технічної бази наукових досліджень. Близько 70% парку наукового обладнання перебуває в експлуатації понад десять років; до 75% обладнання, призначеного для виконання науково-дослідних робіт має фізичний знос понад 50%. При цьому коефіцієнт оновлення обладнання, за експертними оцінками, не перевищує 1—1,5% на рік.

2. Майно і кошти міста

Переваги

Сприятливіші, порівняно з іншими містами країни, умови формування міського бюджету, по-перше, завдяки столичному статусу (значним обсягам трансфертів з Державного бюджету на виконання столичних функцій), по-друге, порівняно вищим доходам жителів міста (за рахунок податку на доходи фізичних осіб формується близько 88% податкових надходжень до міського бюджету).

Наявність у комунальній власності великих обсягів землі, нерухомості, комунальних підприємств тощо. Так, у комунальній власності перебувають понад 2200 підприємств та організацій, їх частка в загальному обсязі послуг становить близько 6%, дохід від реалізації послуг у 2004 р. становить майже 874 млн. грн. (або 4,4% загального доходу від реалізації послуг усіх господарюючих суб’єктів міста).

Обмеження

Невизначеність правового статусу земель комунальної власності, про що зазначалося вище. Пріоритет державних інтересів у належності та використанні нерухомості, розташованої на території міста, для адміністративних та/або представницьких цілей.

Великий сектор тіньової економіки в місті, який, за експертними оцінками, становить близько 50%.

Непрозорість бюджету міста як у частині доходів, так і видатків. Існують підстави припускати, що до бюджету міста не потрапляють великі обсяги коштів через надто широке коло пільговиків зі сплати земельного податку, орендної плати, заниження орендних ставок на земельні ділянки та нерухомість, занижену ціну продажу окремих земельних ділянок, пільг і винятків для окремих виробників тощо.

Втрати бюджету міста через:

— безадресний, універсальний характер соціальних пільг, слабкий контроль над ефективністю системи подання соціальної допомоги (зокрема через відсутність паспортизації сімей (домогосподарств). Вагому частину (за різними оцінками, від 40 до 60%) соціальних пільг (виплат, субсидій тощо) отримують забезпечені сім’ї.

— великі податкові заборгованості підприємств-монополістів загальнодержавного рівня (так, за результатами дев’яти місяців 2005 р. загальний податковий борг перед містом становив близько 5 млрд. грн., 83% цього обсягу припадало на НАК «Нафтогаз України» (4,1 млрд. грн.).

Нерівність доступу до бюджету і майна міста. Громади районів міста фактично позбавлені права власності на землі та нерухомість, розташовані на територіях відповідних районів. Бюджет міста є централізованим; надійні довгострокові нормативи розподілу основних податків між бюджетом міста і бюджетами районів відсутні: щорічно відбуваються перерозподіли надходжень податку на доходи фізичних осіб і податку на землю між міським бюджетом і бюджетами районів; ситуація ускладнюється значною міжрайонною диференціацією нормативів розподілу.

IV. Управління: система влади, влада і громадяни

Переваги

Київська міська влада забезпечує ситуативну керованість містом, його господарством і процесами, що в ньому відбуваються. Останнім часом започаткований діалог міської влади з громадою міста.

Обмеження

Централізація міської влади, фактичне зосередження нормотворчих, виконавчих і контрольних функцій міської влади під контролем однієї особи — міського голови. У Києві, на відміну від інших міст України, побудована система управління, яка поєднує в одній організаційній формі місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Київську міську державну адміністрацію очолює міський голова, він же головує на засіданнях Київради. Отже, одна особа фактично очолює представницький і виконавчий органи місцевого самоврядування та державну адміністрацію міста.

Така система об’єктивно створює широкі можливості для: закритості міської влади і процесу врядування; непідконтрольності влади та тіньового розподілу міських ресурсів; ігнорування інтересів і потреб міської громади та засад сталого розвитку міста.

Обмеженість участі громади в міському врядуванні. Як засвідчили результати соціологічних опитувань, переважна більшість (майже 82%) киян не знають про існування Статуту громади міста Києва (затвердженого Київрадою у 2002 р.), лише близько 4% добре знайомі з бюджетом міста (нічого про бюджет не чув кожен п’ятий киянин), тільки 1,2% опитаних вважають, що добре знайомі з Генеральним планом міста (нічого про нього не чули — 44%), і, нарешті, лише 4% засвідчили ознайомленість із Законом України «Про столицю України — місто-герой Київ» (нічого про такий закон не чули — 56%).

Негативний імідж влади в очах жителів міста. Переважна більшість киян упевнені в тому, що київська міська влада захищає не їх, а свої власні інтереси або інтереси наближених до неї бізнес-структур чи кримінальних кланів; більшість — вважають, що влада при прийнятті важливих рішень ігнорує думку киян; майже кожен четвертий житель міста засвідчив, що йому доводилося зіштовхуватися з фактами хабарництва серед посадових осіб київської влади.

Відсутність солідарного бачення міста владою і киянами. Більшість киян вважають, що влада (і міська, і центральна) розглядає Київ: як територію, з якої можна мати зиск; або як місто, що має бути пристосованим насамперед до потреб самої влади та тих, хто її уособлює; або як територію, яку можна облаштовувати на власний розсуд і за власним смаком як власне подвір’я. Лише менш ніж кожен п’ятий опитаний упевнений у тому, що влада бачить місто як життєве середовище киян, яке має бути пристосованим насамперед до потреб його жителів, або як місто, що має власні обличчя, дух, історію, які потрібно берегти для наступних поколінь.

Практика врядування в місті підтверджує думку киян и не відповідає їх баченню Києва.

V. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ

Узагальнюючи наведені вище дані та висновки та беручи до уваги окреслені цілі, можна сформулювати основні напрями діяльності міської спільноти (громади) та пріоритетні завдання з їх досягнення таким чином.

1. Встановлення належного врядування

Пріоритетні завдання

Оновлення законодавчого врегулювання особливостей організації і здійснення місцевого самоврядування та виконавчої влади в Києві з урахуванням, по-перше, його статусу як історичного міста, по-друге, потреби збереження його традиційного середовища та водночас — динамічного розвитку як столиці держави, по-третє, наслідків зосередження нормотворчих, виконавчих і контролюючих функцій фактично в одній владній інституції.

Реформування системи організації і здійснення місцевого самоврядування та виконавчої влади в Києві. У розробленому проекті закону України «Про Київ — самоврядну територію, столицю України» пропонується: (1) інституційно розмежувати державний орган виконавчої влади — Київську міську державну адміністрацію та виконавчий орган Київради, який пропонується назвати урядом міста Києва; (2) встановити, що Київраду очолює голова Київради, обраний з числа депутатів; міський голова очолює уряд міста Києва; (3) уряд міста Києва формується з голів виконавчих комітетів районних у місті рад та керівників департаментів, кандидатури яких вносяться Київрадою і міським головою на паритетних засадах; (4) при Київраді утворюються: інститут уповноваженого Київради з прав людини; рахункова палата міста Києва; апеляційна палата міста Києва та редакція офіційного вісника Київради, в якому будуть публікуватися всі нормативні документи, прийняті Київрадою.

Розвиток електронного врядування як безконтактного способу спілкування громадян та/або господарюючих суб’єктів з посадовими особами та службовцями владних інституцій.

Зміцнення матеріально-фінансової бази самоврядування, зокрема, через:

Ё реалізацію права власності районних громад і впорядкування бюджетних відносин між містом і його районами;

Ё впорядкування обліку матеріальних і фінансових ресурсів міста;

Ё налагодження належного управління комунальними та державними підприємствами;

Ё впровадження податку на нерухомість як місцевого;

Ё перегляд і впорядкування системи надання пільг, включаючи соціальні.

2. Забезпечення умов і можливостей розвитку міста в реальних межах Київської (столичної) агломерації — Великого Києва

Засади:

— добровільність і партнерство (Великий Київ має формуватися із урахуванням позицій, прав та інтересів територіальних громад Києва та населених пунктів, розташованих у межах столичної агломерації);

— обгрунтованість і достатність (формування Великого Києва має відбуватися на підставі реальних соціально-економічних взаємозв’язків територій та з урахуванням перспектив їх сталого розвитку).

Пріоритетні завдання

Створення погоджувального органу (Асамблеї Великого Києва), до якого мають увійти представники виконавчих органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади обласного та районного рівнів, мери міст, розташованих на територіях названих районів;

Узгоджена, скоординована розробка Концепції та Основних положень Генерального плану Великого Києва з урахуванням потреби створення єдиної інтегрованої інфраструктури (включаючи соціальну) на його території;

Узгодження нормативних документів органів місцевого самоврядування в межах столичної агломерації.

3. Усунення «кризових точок» у забезпеченні життя і безпеки міста: належна інфраструктура, достатнє житло

Засади:

— комплексність («кризові точки» у забезпеченні життя і безпеки міста мають системний характер, оскільки торкаються його інфраструктури, — отже, ліквідація цих точок має бути так само комплексною, системною, узгодженою за часом, ресурсами і виконавцями у всіх своїх частинах);

— достатність ресурсів («кризові точки» створюють реальні загрози життю і безпеці киян та жителів приміської зони, вони мають усуватися не тривалим «латанням дірок», а в стислі терміни — для чого потрібне зосередження достатніх ресурсів у визначений час та в потрібному місці);

— соціальна результативність (розв’язання проблеми достатнього житла в умовах обмеженості ресурсів міста та загалом низької платоспроможності жителів міста потребує часу, але проблема може бути розв’язана за умови послідовності і згаданої вище комплексності дій міської влади; головне — кияни, які потребують житла, повинні мати реальну і досяжну перспективу його набуття).

Пріоритетні завдання

Реконструкція інженерно-технічної і транспортної інфраструктури міста з урахуванням: (1) невідкладної терміновості виконання робіт; (2) необхідності і доцільності реновації окремих територій міста (зайнятих нераціональною забудовою, промислових зон тощо); (3) перспектив розвитку столичної агломерації. Особлива умова: винесення промислових підприємств та об’єктів інфраструктури, чутливих в екологічному аспекті, за межі міста має передбачати забезпечення їх модернізації та максимальної екологічної безпеки.

Упорядкування використання земель міста і містобудівної діяльності через: (1) перегляд та оновлення Генерального плану міста Києва з урахуванням територій столичної агломерації; (2) створення і ведення належних реєстрів прав власності на землю та нерухомість; (3) розробку всього обсягу належної містобудівної документації з урахуванням інтересів і потреб жителів міста та його статусу; (4) забезпечення відкритого, прозорого характеру земельних відносин у місті, процесів містобудівного планування; (5) урахування необхідності розвитку соціальної, туристичної інфраструктури міста та потреб малого і середнього підприємництва; (6) впровадження практики конкурсів (відкритих торгів) з набуття забудовниками прав на інвестиційні проекти (а не земельні ділянки поза їх цільовим призначенням).

Формування житлової політики міста з урахуванням: (1) рівня платоспроможності населення; (2) раціональності потреб переважної більшості громадян (потреби в житлі економ-класу); (3) потреби в соціальному житлі (житлі, що перебуває в комунальній власності та здається в оренду представникам соціально вразливих верств, у тому числі — довічну); (4) необхідності реконструкції та заміни технічно та соціально застарілого житлового фонду міста; (5) забезпечення потреб людей з обмеженими фізичними можливостями; (6) необхідності оснащення житлового фонду енергозберігаючим обладнанням.

Житлова політика міста повинна бути спрямована на:

— забезпечення будівництва житла економ-класу для обмежено платоспроможних громадян міста;

— будівництво соціального житла для неплатоспроможних;

— створення умов для вільного набуття житла забезпеченими громадянами.

4. Закладання основ сталого економічного розвитку

Засади:

— збалансування економічних, екологічних, соціальних аспектів розвитку міста (столичної агломерації) з урахуванням прав та інтересів майбутніх поколінь;

— пріоритетність соціальної складової у збалансуванні економічних, екологічних і соціальних аспектів сталого розвитку міста (агломерації);

— забезпечення знання та підтримки міською спільнотою засад сталого розвитку столичної агломерації.

Пріоритетні завдання

Пошук і визначення інноваційних «точок прориву» економічного зростання на основі наявного в місті науково-освітнього потенціалу та вивчення перспективних потреб світового ринку.

Поступова реструктуризація великих підприємств і застарілих галузей промисловості з винесенням їх за межі міста — за умови забезпечення екологічної безпеки та належної транспортної, інженерної, інформаційної і соціальної інфраструктури на новому місці розташування об’єктів.

Переорієнтація економіки міста (столичної агломерації) переважно на такі види діяльності і сфери: інноваційна діяльність; освіта, підготовка кваліфікованих кадрів; комерційно-ділова сфера (фінанси, кредит, страхування, оптова торгівля, операції з нерухомістю, інформатизація, телекомунікації); туристична діяльність; будівництво і будівельна промисловість, транспорт — за умови збереження багатофункціонального характеру економіки столичної агломерації як основи її сталого розвитку.

Створення умов для розвитку малого і середнього підприємництва, заохочення його до участі в інноваційних проектах, формуванні соціальної і туристичної інфраструктури міста через: забезпечення рівного доступу до ресурсів міста; спрощення дозвільних, реєстраційних та інших процедур і виконання їх за принципом «єдиного вікна» та засобами електронного врядування.

Забезпечення в місті (агломерації) сприятливого ділового та інвестиційного клімату через усунення монополізації ринків, формування пропозиції якісних інвестиційних проектів, створення мотивів розвитку бізнесу за рахунок підвищення передбачуваності розвитку ситуації, забезпечення ресурсної бази для компенсації можливих втрат.