Кілька слів на захист машинобудування

Усі роки незалежності триває пошук ніш для нашої країни у світовому поділі праці. Серед таких ніш часто називають машинобудування, під яким зазвичай розуміють винятково авіа- і суднобудування. Проте ці вихованці ВПК — цілком особливий жанр. Водночас верстатів, екскаваторів, пресів, компресорів, насосів, дробарок, тепловозів, вугільних комбайнів, генераторів, устаткування для виробництва молока і цукерок, підіймальних кранів, роторних ліній й іншого, усього того, що непогано вміли робити в Україні, поки що ніхто не відміняв.
Надійне і продуктивне, невибагливе в експлуатації («кувалдостійке» на інженерному жаргоні) таке устаткування було цілком конкурентоспроможним. Частково його виробництво вціліло і, можливо, здатне реанімуватися. Машинобудівному заводу значно легше, ніж, скажімо, меткомбінату, пристосуватися до ринку, змінити номенклатуру. Структура машинобудівної галузі, до якої належать різнокаліберні заводи, конструкторські бюро, лабораторії, котрі то конкурують між собою, то беруть участь у спільних проектах, добре відповідає самому духу ринку.
Активна частина основних фондів в Україні, простіше кажучи, машини, встановлені на підприємствах, зношені і застаріли, давно не обновлялися. У цьому одна з причин спаду в машинобудуванні. Але в цьому ж — великий шанс для вітчизняної машинобудівної галузі. Устаткування, яке ввозиться до нашої країни: німецьке, англійське, італійське, фінське, японське тощо, — акуратне, комплектне, часто «під ключ» і зазвичай чудово працює. Але в ньому немає нічого такого особливого, чого б не могли сконструювати і виготовити в нашій країні.
Рецепти зміцнення інноваційної складової в економіці країни вже якось викристалізувалися. Вважають, що необхідно розвивати і фінансувати науку — як фундаментальну, так і прикладну. Крім того, необхідно чітко вибудувати ланцюжок: фундаментальна наука — прикладна наука — розробки. І ще потрібно підтримувати винахідників, для чого, виявляється, уже є спеціальний департамент.
Більшу частину проблем конструктор може вирішити сам, за столом чи комп’ютером. Від учених конструктору можуть знадобитися три речі: систематизована інформація, експеримент і математичний апарат потужніший, ніж у середнього інженера. Гадаю, що горезвісний ланцюжок варто перевернути: ринок — конструктор — прикладні дослідження.
У машинобудуванні, як мені здається, ключова фігура в інтелектуальній складовій — інженер-конструктор. Цікаво, що, незважаючи на глобалізацію, фахівець, як правило, з першого погляду може розрізнити продукцію найпотужніших національних шкіл. Тож національна культура — це, виявляється, не тільки волинки, вишиванки чи шкіряні баварські шорти.
Зазвичай такі публікації завершуються конкретними пропозиціями. Якихось сім пунктів, чи п’ять кроків назустріч. У них, як правило, присутні два моменти: дати більше бюджетних грошей і надати податкові пільги, які, зрештою, є тими ж таки бюджетними грошима. На мою думку, нічого цього не потрібно. Все одно ця благодать дістанеться не тому, кому вона призначена. Машинобудування, коли йому не заважати, може прогодувати і себе, і ще частину країни.