Ілюзорна тюрма

В Україні, на території військового містечка «Макарів-1» (Київська область), містилася таємна тюрма ЦРУ, де утримувалися в’язні з Афганістану й Іраку. Такий лейтмотив сюжету тележурналіста Аркадія Мамонтова, показаного минулої неділі у програмі «Спеціальний кореспондент» на російському телеканалі РТР. В основі матеріалу – анонімний лист, у якому згадуються накази міністра оборони України Анатолія Гриценка (про підготовку до прийому літаків на аеродромі «Озерне» в Житомирській області) і начальника Генштабу Збройних сил Сергія Кириченка (про ремонт цієї колишньої бази зберігання ядерних боєприпасів), а також робиться прив’язка до історії з «таємними тюрмами» в Польщі. Крім того, взято коментарі у глави парламентського комітету з національної безпеки і оборони Георгія Крючкова та інтерв’ю у представника фірми, котра виконувала ремонтні роботи на базі зберігання боєприпасів, і в кількох військових, які розповіли про розміщені на території «Мака-рів-1» підземні сховища.

Примітно: хоча знімальна група й побувала в районі цього військового містечка, а також зустрічалася з людьми, у сюжеті не наведено прямих доказів наявності в Україні таємної тюрми. Проте російський журналіст робить висновок: «Швидше за все, в Україну були вивезені в’язні з території Польщі та Румунії». На думку Мамонтова, «розташування на території України ізоляторів для в’язнів із Афганістану й Іраку було необхідною умовою прояву її лояльності до США. На думку ряду іноземних експертів, Україна виконувала роль буфера. Коли інформація про розміщення таємних тюрем на території східноєвропейських держав, і передусім Польщі, стала надбанням гласності й вибухнув скандал, пригадали про запасний, український варіант».

«Це очевидне співробітництво. Головного союзника США у Східній Європі Польщу в такий спосіб було виведено з-під удару критики світової громадськості. А в Україні скандал тихо зійшов нанівець», — підбив підсумок свого розслідування Аркадій Мамонтов, не забувши до того ж нагадати глядачам, що наприкінці грудня 2005 року український президент Віктор Ющенко зустрічався з директором ЦРУ Портером Госсом.

Отож чи існують в Україні таємні тюрми американського ЦРУ, як це стверджує російський журналіст? Уперше обвинувачення на адресу української влади в тому, що на території нашої країни є таємні тюрми, в яких американська розвідка утримує підозрюваних в участі в терористичних організаціях, прозвучали ще на початку січня. Швейцарська газета SonntagsBlick опублікувала статтю, котра свідчила: у середині листопада 2005-го швейцарські спецслужби перехопили факс, відправлений МЗС Єгипту посольству в Лондон. У ньому йшлося про допит 23 громадян Іраку й Афганістану в Румунії. Далі в документі зазначалося, що такі допити проводять тюрмах ЦРУ на території Косова, Македонії, Болгарії та... України.

Тоді представники українських міністерств і відомств — СБУ, МЗС та інших — одностайно заявили про абсурдність цього повідомлення. Примітно, що й самі швейцарські журналісти визнавали: у тексті документа хоча й стверджувалося, що бази можуть бути на території названих країн Центральної та Східної Європи, проте про жодні конкретні факти не йшлося. Здавалося, після вичерпних коментарів тема «таємних казематів ЦРУ» мала бути вже закрита. Але через три місяці українські чиновники знову змушені стверджувати: викладена в сюжеті інформація — брехня й дезінформація. Про це заявили начальник Генштабу ВР України Сергій Кириченко та міністр оборони Анатолій Гриценко, які зажадали від телеканалу РТР спростування.

Російського журналіста – автора матеріалу — не збентежило, що згадана в сюжеті вінницька компанія «Тріумф» не проводила ремонтних робіт у «Макарові-1». Профіль її діяльності — прокладання кабельного телебачення. А в цьому військовому містечку, оновлюючи загороди та встановлюючи камери спостереження, працювала компанія «Вега плюс». Неправда й те, що на аеродром «Озерне» літак типу «Гольфстрім» із бортовим номером 85BM приземлявся у серпні п’ять разів. За інформацією українських військових, 2005 року цей аеродром обслуговував лише літаки Збройних сил України. І, нарешті, не міг 29 липня 2005 року Анатолій Гриценко віддати наказ про забезпечення посадки та злету літаків із «Озерного», оскільки в цей час перебував у відпустці в Криму.

Своєю чергою, і коментарі народного депутата було використано в сюжеті некоректно. Георгій Крючков повідомив журналістам, що «звертався до міністра оборони. Той відповів, що це нісенітниця. Один із керівників СБУ сказав, що літаки пролітали — їх шість тисяч пролетіло... Жодних посадок не робили... Ось що я сказав російським кореспондентам. Вони, напевно, також одержали такий матеріал». «Те, що було показано, абсолютно не підтверджує, що ці факти справді мали місце», — сказав далі український парламентарій, визнавши, що також отримував такий анонімний лист.

Зауважимо, офіційний Київ, який у цій ситуації мусить виправдовуватися, з самого початку поставлений у програшну позицію: обивателі завжди з недовірою ставляться до заяв влади. Змінити ситуацію (і то не повністю) могла лише екскурсія на місцевості. Спочатку українські військові не планували показувати цей об’єкт представникам мас-медіа. «Такий об’єкт може становити інтерес для відповідних спецслужб, і розсекречення цього об’єкта завдасть шкоди збереженню таємниць Росії», — сказав ще в понеділок Сергій Кириченко. Річ у тому, що на таких об’єктах у Росії досі зберігається ядерна зброя. І вільний доступ на них може розсекретити систему доступу. Але пізніше військові все-таки прийняли рішення запросити в «Макарів-1» журналістів, аби ті на власні очі переконалися у відсутності тюрем. Показово, що Київ запропонував військовому аташе посольства Росії в Україні Володимиру Кузьмічеву приєднатися до групи. Проте генерал не поїхав. Кажуть, йому заборонила Москва. Можливо, для того, щоб Кремль і надалі міг використовувати історію з «таємними тюрмами ЦРУ» у своїх цілях під час завершальної фази виборчої кампанії в нашій країні?

Очевидно, в очах українських виборців (особливо зі східних та південних областей України) тема «таємних тюрем ЦРУ» посилює негативний імідж нинішньої української влади і тих, кого електорат сприймає як членів помаранчевої команди. (Досить пригадати у зв’язку з цим і викривальний «лист» Олексія Пукача, опублікований минулого четверга в «Российских вестях».) У цій ситуації малоймовірно, що сюжет випадково вийшов за два тижні до парламентських виборів: ті, хто дивився новини на телеканалі РТР, не могли не помітити специфічного висвітлення виборчої кампанії в нашій країні. Як і симпатії цього каналу до кількох блоків, котрі беруть участь у передвиборних перегонах.