І це минеться...

Мабуть, «ДТ» не варто втретє переносити редакційну відпустку для того, щоб дочекатися результату чотиримісячних переговорів зі створення коаліції і формування уряду. По суті, нічого нового до вже сказаного в минулих номерах авторами «ДТ» ми додати не зможемо. Всі варіанти і їхні наслідки були розглянуті, прогнози зроблені, і вони виправдалися. Президент практично втратив владу, «Наша Україна» — електорат, а півкраїни — віру у своїх лідерів.

Головне, що розуміють наші читачі, полягає в тому, що влада, приведена Майданом, програла не тепер. Вона прирекла себе на програш значно раніше, виявившись нездатною дотримуватися ними ж проголошених принципів і ними ж не визначених пріоритетів. Не відбулося нічого несподіваного: людина, котра призначає Олексія Івченка на посаду свого радника, просто не могла не внести кандидатуру Януковича в парламент. Політичний блок, який виявляв усі чотири місяці політичну бісексуальність, не міг піти в опозицію, а був приречений ввійти в «антикризову коаліцію» із тим, щоб приєднатися до виконавчої влади. Янукович, котрий бажав отримати синицю в руки, не міг, усупереч думці більшості своєї ж фракції, а головне — намірам Ріната Ахметова, довести справу до дострокових виборів. Утім, вибори ці дали б прогнозований і негативний для президента результат, зачатий не вчора і не позавчора.

Результатом тисяч годин переговорів про різноманітні варіанти коаліційної «Камасутри», утрясання і переписування програм, меморандумів, універсалів і численних підкилимових домовленостей стануть: перше — тимчасова стабілізація ситуації в країні; друге — формування несумісно різновекторної більшості в сесійному залі; третє — народження уряду з різними центрами підпорядкування; четверте — відновлення системи та дисципліни влади в країні; п’яте — різновекторна зовнішня політика і нещира внутрішня.

За великим рахунком, і оптимістично налаштовані виборці сходу, і впалі в прострацію виборці заходу стали пайовиками великої політичної піраміди, аналогічної «Еліті-центру». Хоч би за що вони виступали, хоч би які емоції та сподівання вкладали, обіцяних дивідендів вони не отримають.

Сьогодні багато людей сперечаються: підписи під натовським універсалом і внесення президентом кандидатури Януковича — це зрада інтересів виборців сходу чи заходу? Насправді ніякої зради немає, бо для лідерів політичних сил переважна більшість проголошених ними гасел — то є лише спосіб для отримання квоти у владі, яка у свою чергу використовується для задоволення ресурсних домагань. Ну не можуть великі капіталісти сходу йти у владу з метою розв’язати проблему НАТО і російської мови. «Я б тебе не бачив, щоб ти не прийшов!» Так само, як люди, котрі зливають енергетичний суверенітет у «газпромівську» трубу, не можуть бути націонал-патріотами. У принципі, в усіх країнах політики обіцяють більше, ніж можуть і мають намір зробити. Такі закони гри. Але в нашій країні політики примудряються своїми діями дискредитувати дуже правильні гасла, під якими вони йшли до влади. І в цьому, на мій погляд, полягає найбільша небезпека того, що сталося.

Ця коаліція в її нинішньому вигляді не зможе працювати ефективно і довго. Звісно, вона не розвалиться через три місяці, як це емоційно прогнозує Юлія Тимошенко. Але багатогранного конфлікту інтересів не уникнути. Тут вам і комерційні мозолі. І особистісне протистояння, адже парламентсько-президентська республіка в нинішньому вигляді створює для цього найпоживніше середовище. Будинок із трьома господарями перетворюється на гуртожиток.

Різниця в поглядах «лівої профспілки» і великих власників далеко не завжди може бути згладжена фінансовими компенсаціями або розпальцьованими аргументами.

Підписаний Універсал аж ніяк не означає усвідомленого обрання і визначення політичного курсу країни: адже політики так і не дослухалися до прохань партійних юристів позбавити їх необхідності казуїстичних пошуків, домовившись раз і назавжди по НАТО, мові, землі тощо.

А якби ви поглянули на розроблений регламент роботи коаліції, то засумнівалися б у тому, що вона виявиться спроможною ухвалювати взагалі будь-які рішення. Там записано все і консенсус. Отже, або регламент порушуватиметься, або роботу уряду і парламенту буде паралізовано.

Тепер про кадри. Ми поділимося з вами інформацією, одержаною «ДТ» станом на 14.00 п’ятниці. Внесення змін до списку імен і посад можливе: партійні квоти змінюються, претенденти — також. Кадрова ж шахматка, копії якої утримуються в руках лідерів фракцій і членів переговорних груп, виглядає приблизно так.

Партія регіонів забирає під свій контроль весь економічний, паливно-енергетичний і регіональний блоки. З упевненістю можна говорити про те, що Микола Азаров обійме посаду міністра фінансів. При цьому Микола Янович сподівається не лише на пряме підпорядкування йому податкової, митниці і, зрозуміло, казначейства, главу якого він пропонує за посадою, а й розраховує паралельно обійняти віце-прем’єрський пост, і навіть пост першого віце. У цій ситуації недоброзичливці Азарова цікавляться: «А чим в уряді опікуватиметься Янукович?». У будь-якому разі країна, яка забула визначення «податкова як інструмент адміністративного тиску влади», має всі шанси згадати про те, що це таке, а з іншого боку — бюджет має шанси отримати активніше наповнення дохідної частини.

Андрій Клюєв має одержати портфель міністра палива та енергетики. Можливо, в комплекті до нього буде докладено місце віце-прем’єра з ПЕК. Місце глави Мінвуглепрому відведено панові Тулубу, а ось хто обійме посаду глави НАК «Нафтогаз України» — його екс-глава Юрій Бойко чи заступник цього ж екс-глави Володимир Шелудченко — точно сказати неможливо. Газова проблема — одна з першочергових, і від того, як її буде вирішено, залежить дуже багато. У розмовах з американськими дипломатами лідери Партії регіонів засвідчили цілковите несприйняття діючої нині схеми і розділили бачення своїх американських візаві про те, якою вона має бути. Згідно з даними «ДТ», своє невдоволення реаліями потенційний керівник українського ПЕК зафіксував у розмовах із посланниками «Газпрому»: «Я не знаю, що таке «РосУкрЕнерго...», – нібито сказав Андрій Клюєв. Здивовані гінці поїхали до Москви радитися з начальством. Що мав на увазі Андрій Петрович, нам до кінця незрозуміло: можливо, він вважає, що при побудові прозорої схеми поставок і транзиту газу посередники у відносинах між Україною, Росією і Туркменистаном узагалі не потрібні. А можливо, думає про запровадження нової, менш дискредитованої, та все ж таки посередницької компанії, що у свою чергу дасть можливість вибудувати схему, аналогічну діючій, тільки з іншими профілями учасників. Невідомо також, яку стратегію буде обрано: Україна переходить на ринкові ціни, переживає шок і виходить із нього набагато більш незалежною державою або ж вона продовжує міняти поступку в ціні на поступки у внутрішній і зовнішній політиці, що значно більшою мірою влаштовує великих промислових акціонерів Партії регіонів, які мають кредо «держава — це я»...

Володимир Рибак, представник ради старійшин Партії регіонів, претендує на посаду віце-прем’єра з регіональної політики. Хто стане міністром економіки (а це також квота ПР) — невідомо, клітинка поки що порожня. Найімовірніше, що цієї посади не обійме Арсеній Яценюк. Поки що президент має намір забрати його у своє розпорядження і думати над подальшим працевлаштуванням. На моє запитання «чому?», представники вузького кола втаємничених у кадрові розклади відповіли: «Ющенко не хоче його спалювати».

Ой, зовсім забула. Міністерство з надзвичайних ситуацій теж дісталося Партії регіонів. Остаточного рішення щодо кандидатури немає, але шанси є у Василя Джарти і Володимира Сивковича. Кури — тремтіть: вас або відстріляють, або вистежать...

Друга за обсягом квота у виконавчій владі — у «Нашої України». Невелику війну за крісло міністра юстиції між Головатим і Зваричем виграв останній. Відразу зазначу, ця посада була принциповою не стільки для «Нашої України», скільки для президента. Бо українське законодавство передбачає, що жоден з указів глави держави не може вийти у світ без узгодження з Мін’юстом. Досі в колі «влади своїх» Віктор Андрійович найчастіше нехтував цим правилом. Тепер не вийде. Крім того, недружній міністр юстиції міг би легко заблокувати роботу міністерств, очолюваних нашоукраїнцями. Призначенням у Мін’юст свого представника президент і «Наша Україна» зняли один із бар’єрів бюрократичного марафону.

У екс-міністра транспорту Віктора Бондаря з’явився досить реальний шанс зайняти місце Валентини Семенюк. Президент із цього приводу мав окрему розмову зі спікером Верховної Ради. Чим закінчилася боротьба за ФДМ і Бондаря, наразі невідомо, але шанси є.

Найімовірніше, посада міністра екології дістанеться Віктору Балозі. Екс-міністр МЧС ось уже півроку як вважається одним із президентських фаворитів. Час від часу виникали розмови про його призначення главою чи заступником глави секретаріату президента, главою МВС, главою Міноборони. Але на даний момент за Балогою закріпили міністерство, яке відповідає не лише за порятунок природи, а й видає ліцензії на розробку й видобуток дуже корисних копалин.

Можливо, у «Нашій Україні» хтось хотів претендувати на міністерство в економічному чи паливному блоці, але президент вибрав блок гуманітарний. Утім, пріоритетність цього сектора для глави держави засвідчують як півтора року його президентства, так і пункти універсалу, за формулювання яких він намагався особливо завзято боротися. Міністерство культури може залишитися за Ігорем Ліховим, Міністерство охорони здоров’я, якщо нічого не зміниться, очолить улюбленець президента Юрій Поляченко, а посаду міністра молодіжно-сімейного збереже клон Віктора Андрійовича — Юрій Павленко.

Особливе місце у квоті НУ займає глава МВС. Кілька тижнів тому в переговорах регіонали висловили згоду віддати це досить важливе для демократичної і дуже важливе для недемократичної влади крісло «Нашій Україні». Тоді пролунала тільки одне застереження: «Беріть, але в цій ситуації нас непокоїть лише одне: Тимошенко — це серйозна опозиція, а ви можете виявитися занадто м’якотілими...»... Нині президент бореться за те, аби зберегти на цій посаді Юрія Луценка. Вдасться це зробити чи ні — не зовсім зрозуміло, оскільки в рядах «Регіонів» є «кровники» Юрія Віталійовича, а сам міністр неодноразово заявляв, що в уряді Януковича не працюватиме. Таке формулювання давало Луценку непоганий старт для початку реалізації його плану зі створення нової політичної сили. Але залишитися сам на сам із системою, в якій президент навряд чи зможе йому чим-небудь допомогти, також не надихає діючого міністра. Крім того, Ющенко довіряє Луценку і тому ще побореться за нього. А якщо не вийде... тут можна тільки ворожити на кавовій гущі: Ярема, Червоненко, Балога або хтось інший.

За Конституцією, в уряді існує президентська кадрова квота, відповідно до якої президент одноособово (а не прем’єр) пропонує кандидатів на посади — міністра закордонних справ і міністра оборони. На момент написання статті Ющенко висловив намір зберегти на посадах діючих міністрів — Бориса Тарасюка й Анатолія Гриценка. Цими кадровими призначеннями він, очевидно, має намір продемонструвати непорушність свого зовнішньополітичного курсу. Мляві спроби регіоналів і їхніх союзників звернути президентську увагу на кандидатури Костянтина Грищенка або Олександра Чалого зійшли нанівець після того, як глава «Народного руху» Борис Тарасюк зайняв активну позицію в боротьбі за участь «Нашої України» в широкій коаліції.

Доля глави СБУ Ігоря Дріжчаного в цілковитому тумані. Він не член уряду й у відставку не йшов, а оновлення парламенту автоматично не вимагає оновлення керівництва СБУ. Це з одного боку. З другого — у Дріжчаного в оточенні президента чимало ворогів. Із третього боку — Служба безпеки за 15 років уже майже виконала завдання, яке висували перед нею президенти, котрі всі без винятку її недолюблюють, — самознищитися. У кожному разі, українську спецслужбу на нинішні торги не виносили.

Останніми днями заговорили про президентську квоту на пост першого віце-прем’єра. Зрозуміло, із повноваженнями. Конституцією це не передбачено, але попередніми домовленостями пунктиром наведено. «Регіони» пропонують назвати першим віце-прем’єром з гуманітарної сфери й призначити відповідно людину, яку запропонує Ющенко. Президента такий підхід не особливо влаштовує: він усе ще розраховує контролювати Януковича. На посаду першого віце президент розглядав п’ять кандидатур: Юрія Єханурова, який відмовився; Віктора Балогу, котрий готовий працювати там, де скаже президент; Віктора Пинзеника, який дуже навіть не проти, Анатолія Кінаха, котрий завжди відчуває в собі сили взятися за будь-яку складну й потрібну країні справу, і Петра Порошенка. Втім, у разі чого, Петро Олексійович буде не дуже засмучений, якщо після того, як Азаров піде до Мінфіну, займе місце Миколи Яновича в бюджетному комітеті. Азаров і Порошенко — це зв’язка з великим досвідом роботи. Домовляться.

Соціалісти, витративши багато кадрових балів на спікерський трон, напевно одержать Мінтранс, який очолить Микола Рудьковский, мер-відставник Чернігова, і Міністерство освіти, де, як і раніше, трудиться Станіслав Ніколаєнко. Доля Валентини Семенюк, як ми вже писали, визначається зараз, і якщо вона залишить Фонд держмайна, поступившись місцем Бондарю, то якої компенсації вимагатимуть соціалісти?

За комуністичною квотою Міністерство АПК може очолити нинішній віце-прем’єр Юрій Мельник, а ось ким ленінці заповнять вакансію Мінпромполітики, що дісталася їм, — нам невідомо.

Зрозуміло, відбудуться зміни й у президентському секретаріаті. У зв’язку з цим знову називають прізвища Безсмертного і Єханурова. Втім, про них же йдеться, коли згадують про РНБОУ. В останньому випадку основна причина — це вік великодосвідченого Володимира Павловича Горбуліна, через який він не може позбутися приставки в.о.

Ось приблизно таким складом коаліція з поки незрозумілою назвою, але зрозумілим складом, керуватиме державою. Існує безліч версій щодо того, як це відбуватиметься. Битва за ресурси розгориться відразу, чи почекають до середини осені? Який відсоток часу приділятиметься питанням державним, а який — приватним? Чи відбулася вже розмова про поділ прибуткових сфер і об’єктів, чи все це відбуватиметься в міру нагромадження питань шляхом приватних баталій, чи міжфракційних битв? Чи буде дано широку команду «пастися», чи ключові люди у фракціях визначать точкові місця для докладання лобістських зусиль? Сьогодні, наприклад, абсолютно ясно, що в Донецьку, пишно відсвяткувавши 70-річчя футбольного клубу «Шахтар», мають намір узятися за наведення порядку в «Укрнафті», за приватизацію «Укртелекому», ревізію та концентрацію в сфері чорної металургії та, зрозуміло, ГЗК. «Газпром» націлився на скуповування хімічної промисловості. Хтось націлився на свердловини, хтось на бюджет, хтось на газ і всі — на землю.

З огляду на відсутність прийнятого по-справжньому єдиного курсу, несумісність інтересів і гасел членів однієї коаліції, майже стовідсоткове об’єднання бізнесу з владою, можна сказати про те, що кризу влади не вилікували, а залікували. Схід і Захід не об’єднали. Наразі їхні представники лише створили акціонерне товариство досить закритого типу. І з цим поки що нічого не можна зробити.

Мине багато часу перш ніж люди повірять, що у верхах бувають руки, які нічого не крадуть. Що бандити можуть бути кимось посаджені в тюрми, що організатори фальсифікацій можуть діставати по заслузі. Утім, можливо нові політичні сили вже не стануть паразитувати на подібних речах. Вони прийдуть з іншими гаслами й більш чіткими ідеологічними орієнтирами. Вони вестимуть, а не паразитуватимуть. До цього їх просто зобов’яже той факт, що вже сьогодні значна частина суспільства з громадянського погляду є більш зрілою та відповідальною, ніж нині діюча еліта. Хоча б тому, що більшість тепер не стане танцювати ні під чию дудку. Навіть якщо це не дудка, а ствол.