ХЛІБНІ СТРАЖДАННЯ

Так, на урядовому містку прогавили, як кажуть віндсерфінгісти, хвилю, у нашому випадку — цінову, що накрила Україну, підмочивши тим самим і репутацію продовольчої безпеки. Це визнав після засідання Кабміну 23 липня прем’єр-міністр Віктор Янукович. Цитую дослівно: «Хай, як кажуть, радіють, якщо в них є таке бажання, ті опоненти політичні, яких задовольняє така ситуація і які її створили. Хай радіють! Я визнав, що сьогодні ми програли! Це — поразка! Ми не повинні були цього допустити». До опонентів Віктор Федорович зарахував тих, хто мав урядовий досвід, а тепер став політиком. Та «колишні» для керівника уряду недосяжні, і їм, «як солов’ю: пісня!», а от «нині діючі»... Тож вони й відчули норов «екзекутора».

Три голови обласних адміністрацій: Дніпропетровської — Микола Швець, Полтавської — Євген Томін і Чернівецької — Теофіл Бауер очікують остаточного вердикту про свою подальшу долю, оскільки Президенту рекомендують звільнити їх з посад. Деякі регіональні лідери кинулися до Києва шукати захисту, але Віктор Янукович зовсім відбив у них охоту: «Я їх попередив: якщо вони будуть шукати тут захисту, перше — ми їм ноги поперебиваємо. Друге — потім голови поодриваємо. І це ми зробимо свідомо».

І все-таки, у розпал жнив говорити про «врожай» повалених голів винних і причетних до «хлібного» ажіотажу (змови опортуністів, бунту зернотрейдерів, «картярів» майбутніх президентських виборів і т.п.) не доводиться. За винятком знятих двох голів галузевих департаментів-управлінь, кількох заступників губернаторів із питань АПК... У підвішеному стані перебуває аграрний блок уряду разом із міністром економіки. Над ними ще раніш занесли сокиру депутати, вимагаючи відставки. Мультиінструменталіст і виконавець народних пісень, міністр аграрної політики Сергій Рижук і не менш голосистий віце-прем’єр Іван Кириленко, схоже, змирилися з мінорними партіями. На одній з останніх селекторних нарад Сергій Миколайович сказав спересердя: «Ну, і чого ж ми домоглися?! Ну, поміняють аграрний блок уряду... Прийде новий і все розпочнеться спочатку». Золоті слова! Саме «спочатку», а не як продовження генеральної лінії, оскільки немає в Україні не те що програми розвитку аграрного сектора, а навіть її бачення. Примітивного...

І цей вакуум не заповнять ні силові структури, що паралізували, по суті, діяльність структур комерційних, у володінні яких знаходиться 90% зерна, ні жнива під кокардою — невсипущим оком «зернових» наглядачів на чолі з міліцією. І ми знову скористуємося останньою опорою продовольчої непорушності — запасниками Держрезерву. Однак і їх треба чимось поповнювати! Про ці проблеми розмірковує Микола ПЕСОЦЬКИЙ, голова Державного комітету України з державного матеріального резерву, який відсвяткував перших сто днів на новій посаді.

— 13 березня глава держави доручив генеральному прокуророві Святославу Піскуну особисто розібратись із ситуацією на ринку зерна в Україні. Зокрема, з’ясувати причини його дефіциту в окремих регіонах за умов достатнього виробництва, факти монополізації, штучного стримування продажу. А 17 квітня вас призначили главою Держрезерву. Прийшовши на нове місце, дбайливий господар насамперед оглядає володіння: що де лежить. Що не сховалося від вашого погляду?

— Насамперед, нестача держрезервного зерна, що перебуває на відповідальному зберіганні на елеваторах різних форм власності. Розпоряджалися ним, як кому заманеться: видавали сільгоспвиробникам як посівний матеріал з умовою повернення з майбутнього врожаю, а то й просто продавали-розкрадали. Ми недорахували 200 тис. тонн продовольчого зерна, з яких на сьогодні в процесі спільної з правоохоронними органами роботи повернуто 26 тис. Тоді я і прийняв рішення про зберігання зерна Держрезерву тільки на власних комбінатах хлібопродуктів, тим паче наших місткостей більш ніж досить.

До речі, це стосується всіх продуктів харчування. Ревізія зернового господарства підштовхнула до рішення збільшити в 3,5—4 разу запаси продовольчого зерна порівняно з минулим роком.

— Невже від незаконно переміщених 200 тис. тонн так змалів наш хлібний «нз»?

— Йдеться про норми нагромадження. 2002 року в засіки Держрезерву заклали десь 200 тис. тонн зерна, майже стільки ж і 2001-го, хоча в ті врожайні роки в пік пропозиції, коли ціни просто-таки смішні, треба було закуповувати мінімум кілька мільйонів тонн. Термін зберігання зерна — три роки. Тому так чи інакше настав час оновлювати запаси.

Ось чому наші млини, попрацювавши до травня в дві зміни, перейшли на тризмінний режим. У нас більше ніж досить борошна, і його ми пропонували регіонам ще в квітні. Відмовлялися. Купувати почали тільки в червні, адже наша ціна 985 гривень за тонну борошна вищого сорту проти ринкової 1500—1600 справді дає можливість утримувати ціни на хлібобулочні вироби.

— Чув невдоволення багатьох губернаторів на вашу адресу — мовляв, Держрезерв «затиснув» зерно тоді, як в областях — напружена ситуація з хлібом.

— Та я й не очікував хвальби... Чому вернуть ніс від нашого дешевого борошна? Та тому, що тільки переробка зерна дає надприбуток, і на неї розраховують регіони. Не дивно, що з заявлених по договорах 53,6 тис. тонн борошна на сьогодні викупили лише 15,1 тис. Власники місцевих ринків не в захваті від присутності на них дешевого держрезервного борошна. А от зерно давай усім... Тому я вважаю, що в нас немає продовольчої кризи.

— Усім зерно, звичайно, не продали, але обраним... У зв’язку зі складною ситуацією, що склалася на ринку зерна в Україні, Кабінет міністрів наприкінці березня видав розпорядження №174-р про відпускання з Держрезерву продовольчого зерна третього-четвертого класу в обсязі 60 тис. тонн. І 50 тис. із них одержав Київ.

— Так, саме стільки відпущено ВАТ «Київмлин». А взагалі з початку цього року столична компанія одержала 30% зернового ресурсу в масштабах України, що вистачає на два місяці безперебійного забезпечення столиці та сусідніх районів хлібобулочними виробами. Завдяки держрезервній ін’єкції, у столиці не було різкого коливання цін на борошно і хліб. Продовольче зерно відпускали за цінами 390—590—650 грн. за тонну, у той час як середньоринкові ціни становили 800—900 грн.

Та... «Подякували» нам за сприяння тоді кількаразовими, як не сумно, безпідставними обвинуваченнями в засобах масової інформації на адресу керівництва Держрезерву. Тому я був змушений викласти свою позицію в листі від 17 липня на ім’я голови Київської міської держадміністрації О.Омельченка й морально захиститися.

Чимало нарікань доводилося вислуховувати й від уряду АР Крим. Водночас тамтешні чиновники всіляко перешкоджали передачі нам Керченського комбінату хлібопродуктів. І ми доставляли борошно на півострів з Одеси, «заробляючи» при цьому на тонні ще й 120 грн. транспортних витрат. Та плюс до 42 грн. за вантажно-розвантажувальні роботи. Підсумовуючи, скажу так: «хлібні» проблеми дошкуляють тим регіонам, де Держрезерв не представлений власними хлібокомбінатами. Не дивно, що монополіст в особі «Кримхлібу» диктував свою політику й ціни.

— Чи не тому ви, очоливши далеко не бідну держструктуру, почали ініціювати передачу чотирьох елеваторів ДАК «Хліб України» під свою юрисдикцію? Простіше кажучи, завершувати те, що розпочав колишній голова Держрезерву Євген Червоненко 1999 року, — обезглавлювати споріднену державну компанію? Ваш попередник Володимир Куратченко навіть не заїкався про борг, ви ж збурили спокій...

— Передача комбінатів хлібопродуктів — не примха Червоненка чи Песоцького. Є давнє розпорядження уряду №1174 про передачу їх Держрезерву. Тим паче нинішня ситуація вкотре підтвердила: для мобільності Держрезерв, як я вже казав, має бути представлений у кожному регіоні власним елеватором. Це стало можливим 17 липня, коли ми з ДАК «Хліб України» підписали мирову угоду, і до нашого відання перейшли Ніжинський КХП у Чернігівській області, Неполоковецький — у Чернівецькій, Полтавський КХП та Керченський комбінат хлібопродуктів.

— Дай Боже, щоб вони не були порожніми, адже врожай цього року передбачається не дуже... Тим паче, Держрезерв засипає у свої засіки тільки продовольчу пшеницю і жито групи «А», претендентів на які вистачає. Борошномели України заявили про намір купити 1—1,5 млн. тонн. Та й ви в одному з інтерв’ю згадали про мільйон. Виділених же Держрезерву додатково 400 млн. бюджетних гривень вистачить для придбання півмільйона тонн. Та й то за умови, що вартість тонни не перевищить 800 грн.

— В ідеалі Держрезерву потрібно 1,2 млрд. грн. для цієї мети.

— Я не про гроші... Де ви знайдете дешеве зерно, коли нині в Криму тонна коштує 1100—1200 грн.? Київські комівояжери купили там по 1050 грн. Ви ж провели перший «хлібний» тендер, оприлюднили його результати, від яких усі впали: хто — від сміху, а хто — втратив свідомість. Видайте таємницю: де ви взяли продавців, які запропонували вам реальне продовольче зерно по 750 грн. за тонну?

— Падати не потрібно, я готовий надати відповідні документи. Ось довідка з цінового показчика на зерно третього класу на DAF-кордон: 121—125 дол. США, чи 645—666 грн. Плюс загальні витрати: транспортування до елеватора — 30—40 грн., сертифікація — 10—15 грн., 20-відсотковий ввізний ПДВ — 125—133 грн. У підсумку — 810—854 грн. Тобто все, що вище 150 дол., — це надприбуток, економічна змова. А от цінник на аргентинське зерно четвертого класу, із низьким вмістом білка, яке намагаються проштовхнути в Україну: з перезавантаженням виходить 572 грн.

Заявляв і заявляю, і нехай це нікого не дивує: ми знайдемо в Україні продовольче зерно по 700—750 грн. за тонну. Це підтвердив перший тендер, у якому брали участь 30 підприємств. Пропозиції коливалися від 1200 грн. за тонну до 750. Ми купили 250 тис. тонн пшениці третього класу по 750 грн. Серед продавців — Івано-Франківський КХП, ТОВ «Центр економічного прогнозування», Кіровоградський державний КХП, ТОВ «Лідер-плюс»... До участі в тендері допускаються оператори з рекомендаційною гарантією губернатора області й не більш як 10-відсотковою маржею на товар.

Мотивуючи тим, що в нас немає прозорості, Держрезерв хотіли загнати на біржові торги. Та біржа завжди працює на підвищення цін, а тендер — на зниження. Не виключаю варіанта, що підприємства, які вирощують високоякісне зерно, отримають від нас державне замовлення.

— Однак не лише хлібом єдиним живе Держрезерв... Що ще зберігається у вас, як співав Висоцький, «на случай ядерной войны»?

— Ліки, медичні інструменти, рідкісноземельні й чорні метали, із провізії — тушкованка, вершкове масло, цукор... Хочу сказати, що ми підвищили вимоги до продуктів харчування, по багатьох із них «відкотилися», у хорошому розумінні цього слова, до держстандартів 90-х років, — вимогливих і жорстких. Закуплено відповідну техніку для контрольно-ревізійного управління та інспекції з якості Держкомрезерву, а також для всіх підприємств, які зберігають для нас продукти. Тому на тендері із закупівлі вершкового масла із запропонованих 64 підприємствами 36 тис. тонн продукції вдалося придбати лише... 200 тонн. Якість дуже низька! За великим рахунком, це не вершкове масло, а рослинне, добавки в якому перевищують 60%. Плануємо збільшити закупівлі вершкового масла в 8—10 разів порівняно з минулим роком виключно за рахунок власних ресурсів, виділивши на це понад 50 млн. грн. Торги триватимуть до 1 вересня.

Жовтень—грудень — пора заготівлі соняшникової олії, листопад—січень — м’яса. Цукор закладаємо тільки вітчизняний, із цукрових буряків. Також прийнято рішення в цьогорічні запаси закласти український рис, бо хоча індокитайський і гарний на вигляд, у ньому багато хімічних залишків. Як бачите, упор робимо на збільшення продовольчої групи, обмеживши права промислової, оскільки в запасах промтоварів немає гострої потреби.

Хоч як парадоксально, найголовніше питання в діяльності Держрезерву — не зернове, а повернення дебіторської заборгованості. Це — ні багато ні мало 7,5 млрд. грн. І ми все робимо для їхнього повернення. Боржник ХТЗ розплачується тракторами, завод ім. Малишева — комбайнами. Думаємо: а чому б не «запрягти» цей повернутий ресурс, чому б не створити на базі наших підприємств машинно-технологічні станції та ефективно використовувати, обробляючи землю?!