ГОЛОВНИЙ УРОК ТРАГЕДІЇ

Під час ухвалення програми розвитку атомної енергетики в СРСР у 60-ті роки на рівні уряду й вищих парторганів було прийнято рішення про будівництво в густонаселених районах АЕС, конструкція яких не передбачала спорудження над їхніми реакторами надміцного герметичного «ковпака», або по-науковому «контаймента». Ними в обов’язковому порядку обладнуються реактори всіх АЕС Заходу, а нині і Сходу.

Звісно, спорудження таких «ковпаків» приблизно в півтора-два рази збільшує вартість будівництва й, відповідно, електроенергії. Зате воно кардинально вирішує найважливіші завдання безпеки.

На Заході АЕС оснащували реакторами лише водо-водяного типу. А в СРСР було вирішено оснащувати свої АЕС реакторами двох типів — водо-водяними (ВВЕР-1000) і уран-графітовими (РБМК-1000). У СРСР на той час була в наявності готова виробнича база, було повністю відпрацьовано технологію зі створення уран-графітових реакторів в атомній промисловості, і АЕС на реакторах типу РБМК, у принципі, могла мати необмежену потужність в одному блоці. Крім того, заміна відпрацьованого ядерного палива на свіже могла проводитися без зупинки реактора. У результаті електроенергія АЕС на реакторах типу РБМК виходила приблизно на третину дешевша, ніж на реакторах типу ВВЕР, що робило їх привабливішими й із економічної точки зору.

Але, як каже стародавня англійська приказка, будь-яка перевага має свої недоліки. Вказані вище переваги АЕС на реакторах типу РБМК-1000 робили їх складнішими в експлуатації, чутливішими до дотримання технологічної культури, а також вимагали високого рівня фахової підготовки експлуатаційного персоналу, суворого дотримання правил безпечної експлуатації. Іншими словами, вони не припускали «вільного поводження». Останні вимоги стають головними, якщо будувати такі АЕС у густонаселених районах і без «ковпаків».

Розуміючи це, група керівників Міністерства середнього машинобудування, очолювана заступником міністра, свого часу офіційно запропонувала розвивати атомну енергетику за принципом атомних енергополісів — будувати станції групами в малозаселених місцевостях разом із містечками обслуговуючого персоналу, а вироблену електроенергію подавати в густонаселені райони надвисоковольтними лініями передач. Така організація атомної енергетики, подібна до організації атомної промисловості, дозволила б забезпечити високий професіоналізм персоналу, а у разі непередбаченої аварії втрати держави й населення були б мінімальними.

Проте в дискусіях на рівні уряду й вищих партійних органів здобули гору опоненти, аргументи котрих зводилися в основному до високої безпеки реакторів АЕС і дорожчої електроенергії атомних енергополісів. І всі АЕС почали будувати без «ковпаків» у густонаселених районах, аби наблизити джерело електроенергії до споживача й тим самим помітно знизити її собівартість. Це політичне рішення не спричинило безпосередньо чорнобильську аварію, проте обумовило її катастрофічні наслідки.

Фундаментальною причиною чорнобильської аварії стало рішення про передачу майже всіх АЕС із ведення Міністерства середнього машинобудування у ведення Міністерства енергетики. Хто вніс цю «геніальну» пропозицію — невідомо, але відтоді вся наша атомна енергетика й почала дрейфувати до найбільшої в світі ядерної аварії. На це безпосередньо вказує добре відоме атомникам систематичне зростання кількості аварій на АЕС, іноді з людськими жертвами, не завжди пов’язаними з переопроміненням.

Технологія отримання електроенергії за рахунок енергії ядер урану належить до технологій Hi-Tech, тобто до «високих технологій». Не секрет, що так звані прискорені курси з підвищення кваліфікації дають лише загальні уявлення про роботу в атомній галузі й певну інформацію про новинки в ній. І атомні керівники, котрі мають лише такі загальні уявлення, — нонсенс. Проте в ті часи було дуже престижно працювати на АЕС, а ще престижніше керувати ними. Зарплата за тими часами на АЕС була помітно вища, ніж на ГЕС або ТЕС. І матеріальні блага в атомній енергетиці сипалися на працівників рясніше, ніж в інших галузях. Міністерство енергетики почало заповнювати штати АЕС, які швидко будувалися, не професійно підготовленими кадрами, а «своїми» людьми — фахівцями з турбін, пари, водопідготовки, електрики, механіки і т.п.

Ось і сталося так, що Чорнобильська була єдиною АЕС, на якій ані директор, ані головний інженер не були спеціалістами-атомниками. Розповідають, що перший добре розбирався в парових турбогенераторах, головний інженер потрапив на АЕС із посади начальника електроцеху. Як і директор, фахової атомної освіти й досвіду роботи він не мав, зате до приходу на ЧАЕС нагромадив великий досвід роботи з підключення корівників і свинарників до районних електромереж. Цікаву характеристику йому дає товариш по службі Ігнатенко: «Були в нього недоліки особистого плану. Він увесь час уявляв себе директором. Варто було Брюханову відлучитися, як він сідав у його кабінеті й керував як директор. Знаючи цю рису, ми вирішили зробити його директором Хмельницької АЕС». У цій фразі мимоволі відбилася вся суть кадрової політики Міненерго…

Природно, таке керівництво і співробітників добирало «під себе». Ось і попрямували працювати на ЧАЕС колишні лісники, рибалки, агрономи, шахтарі й т.п., котрі стали «фахівцями» після закінчення т.зв. прискорених курсів підвищення кваліфікації.

На ЧАЕС у ті часи процвітала сімейність, будь-якій критиці адміністративними методами клався край. Про це ще до аварії багато писав журналіст Коваленко. Ветерани розповідали, що звичаї на ЧАЕС були надто вільні й вирізнялися таким собі патріархально-сільським всепрощенням.

Знайомі автора одного разу бачили в Міненерго «секретну» зведену довідку про «п’яні інциденти» (випадки пияцтва на робочих місцях по всіх АЕС міністерства). І як ви гадаєте, яка АЕС стояла на першому місці?.. Наша Чорнобильська. Причому лідирувала з помітним відривом від інших.

У своєму ювілейному інтерв’ю патріарх атомної промисловості, один із найближчих співробітників І.Курчатова, головний конструктор реактора РБМК Микола Доллежаль, уже не стримуваний пропагандистськими настановами, відверто прокоментував причину аварії: «… на Чорнобильській станції був жахливий персонал, ми безрезультатно писали в усі інстанції, говорили про халатний режим експлуатації. У трагічний день під час чергового експерименту реактор загнали в режим кавітації. Потім даремно гасили, даремно сипали пісок — у результаті над усім світом рознісся радіоактивний аерозоль».

Інший патріарх атомної галузі Борис Брохович, багаторічний директор відомого комбінату «Маяк», лауреат численних державних премій і нагород за успіхи в атомній роботі, на основі свого виробничого досвіду говорить про те саме: «Це (чорнобильську аварію. — Авт.) можна пояснити лише безвідповідальністю й нерозумінням небезпеки всім персоналом, від міністра… до інженера управління».

Уже хто-хто, а ці патріархи знають властивості уран-графітових реакторів набагато краще, ніж уся міненергівська номенклатура разом узята, судячи з виступів останніх у ЗМІ.

Лише недавно СБУ вирішило розсекретити частину своїх чорнобильських матеріалів, які зберігалися в архівах. З’ясувалося, попередні висновки було зроблено вже до 4 травня 1986 р., а остаточні — до 11 травня того самого року. Для стислості наведу лише дві цитати з цих унікальних документів, що безпосередньо стосуються теми даної статті.

«… загальною причиною аварії виявилася низька культура працівників АЕС. Йдеться не про кваліфікацію, а про культуру роботи, внутрішню дисципліну й почуття відповідальності» (документ № 29 від 7 травня 1986 р.).

«Вибух відбувся внаслідок ряду грубих порушень правил роботи, технології й недотримання режиму безпеки при роботі реактора 4-го блока АЕС» (документ № 31 від 11 травня 1986 р.).

Це був остаточний висновок «компетентних органів». Більше до цього питання не поверталися. Як видно, їхній висновок практично повністю збігається з висновками цієї статті. Але є «невелика» відмінність. У Національній академії наук України до них прийшли лише через 15 років після аварії, пробираючись крізь густий туман дезінформації, а бувало й безпосереднього наклепу на атомну науку та її вчених із боку зацікавлених осіб. А «компетентні органи» істинні причини чорнобильської аварії остаточно встановили всього за два тижні.

***

Нині стає очевидно: те, що аварія сталася на четвертому блоці, це, взагалі-то, випадок. При такому кадровому забезпеченні керівної ланки вона могла статися й на інших блоках. Це був закономірний результат непрофесійної роботи всієї системи Міненерго в галузі атомної енергетики.

Звісно, рішення про передачу АЕС у ведення Міненерго підклало міну уповільненої дії під всі АЕС. Але те, що така запроектна аварія сталася саме на Чорнобильській, взагалі закономірно. Саме на ній найгрубіше порушувалися основні принципи професіоналізму в атомній роботі. Тому не варто окремим ветеранам ЧАЕС ображатися на різкі оцінки патріархів атомної галузі. Вони говорили про загальну політику й загальну обстановку в Міненерго, а не про конкретні особистості. Звісно, і в Міненерго працювали досить грамотні атомники, але їх було відносно мало, а головне, не вони робили там погоду.

Так, формально саме 5-та зміна 4-го блока безпосередньо винна в «утраті контролю над ядерно-небезпечним об’єктом», за що заплатила своїми життями та здоров’ям. Проте головною причиною, яка спричинила чорнобильську аварію, правильніше вважати фахову некомпетентність керівництва ЧАЕС і вищих міненергівських інстанцій.

Атомна енергетика — делікатний, високотехнологічний інструмент одержання електроенергії й потенційно ядерно-небезпечне виробництво. Тому, якщо атомною енергетикою керуватимуть на будь-якому рівні не професійно підготовлені спеціалісти-атомники, а випадкові, але «свої» для чергового керівного неука люди, то нові АЕС краще не будувати, а вже побудовані закрити. Нерозумно ризикувати сотнями мільярдів доларів заради одержання громадської вигоди на сотні мільйонів. І в цьому вбачаємо перший і головний урок чорнобильської аварії.