Енергетична дипломатія України: план дій на час «Ч»

Постарайтеся отримати те,
чого хочете, або ж ви будете змушені захотіти те,
що отримали.

Бернард Шоу

Сьогодні вже очевидно, що час «Ч» в українсько-російських газових відносинах неминуче наближається. Її суть — обмеження з 1 січня 2006 року (аж до повного припинення) подачі російського природного газу в газотранспортну систему України. У цих умовах існує реальна небезпека ескалації напруженості і перенесення її на інші сфери двосторонніх відносин, зокрема такі уразливі питання, як стратегічна безпека і територіальна цілісність України.

Усе це вимагає від української влади не применшувати серйозність ситуації і причин газової кризи, тішачи себе балачками в дусі «усе обійдеться». Навпаки, як ніколи, Україні потрібно проводити активну і зважену енергетичну дипломатію, спроможну не тільки нейтралізувати кризу, але й запропонувати креативний, позитивний план виходу з неї.

Гадаю, цей план має грунтуватися на таких діях.

Дії, спрямовані на забезпечення транзиту російського природного газу в країни Європи.

1. Уряд України і НАК «Нафтогаз України» повинні терміново офіційно повідомити російську сторону про те, що сам факт подачі російського газу в газотранспортну систему України для транзиту в країни Європи означатиме згоду російської сторони з усіма умовами контракту між НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром» від 21 червня 2002 року і доповнення № 4 від 9 серпня 2004 року. Без цього неможливе практичне вирішення питань митного оформлення російського природного газу, що надходить в Україну, які виникнуть з 1 січня 2006 року

2. Офіційно повідомити російську сторону про те, що українська сторона готова виконати в повному обсязі свої міжнародно-правові гарантії із забезпечення транзиту російського природного газу через територію України (відповідно до Угоди про гарантії транзиту російського природного газу територією України від 22 грудня 2000 року й Угоди про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу територією України від 4 жовтня 2001 року) за умови виконання російською стороною її зустрічних міжнародно-правових гарантій щодо оплати з боку ВАТ «Газпром» транзитних послуг, які надаються НАК «Нафтогаз України» і забезпечення транзиту для України туркменського газу через територію РФ.

Дії, спрямовані на посилення юридичних позицій
української сторони.

1. Уряду України і НАК «Нафтогаз України» послідовно наполягати перед російською стороною на вирішенні кризової ситуації в газовій сфері на основі принципів верховенства права і сумлінного виконання узятих на себе контрактних і міжнародно-правових зобов’язань.

2. Оперативно оформити і подати прохання про арбітраж у Стокгольмський арбітраж на підставі статті 12 контракту від 21 червня 2002 року, офіційно поінформувавши про це російську сторону.

3. Оприлюднити офіційну позицію України про те, що НАК «Нафтогаз України» не має з європейськими споживачами комерційних контрактів з питань транзиту російського газу територією України. Відповідно, юридичні наслідки непостачання російського природного газу в законтрактованих обсягах виникатимуть перед європейськими споживачами виключно у ВАТ «Газпром», а не у НАК «Нафтогаз України».

4. Офіційно повідомити російську сторону і Європейську комісію, про те, що у разі невиконання з боку ВАТ «Газпром» своїх контрактних зобов’язань з оплати транзитних послуг відповідними поставками газу Україна змушена буде удатися до механізму, закріпленого в статті 7 Угоди щодо експорту російського природного газу в Україну і його транзиту через територію України в європейські країни від 1994 року та статті 4 Угоди між Кабінетом міністрів України й урядом Російської Федерації про додаткові заходи із забезпечення транзиту російського природного газу територією України від 4 жовтня 2001 року. Зазначені угоди дозволяють Україні самостійно (без додаткової згоди російської сторони) здійснювати відбір російського природного газу шляхом пропорційного скорочення обсягів транзиту російського природного газу через територію України.

При цьому довести до відома наших партнерів, що йтиметься не про «несанкціоновані», а про легітимні надконтрактні відбори газу, прямо передбачені зазначеною міжурядовою Угодою від 22 грудня 2000 року.

Дії по лінії країн—гарантів
з Меморандуму про гарантії безпеки України у зв’язку
з приєднанням до Договору
про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештського меморандуму) від 5 грудня 1994 року.

У екстреному порядку відповідно до пункту 6 Будапештського меморандуму зажадати проведення консультацій з членами «ядерного клубу» з обов’язковою участю Російської Федерації. Мета консультацій — нейтралізація безпрецедентного економічного тиску на Україну і досягнення формули врегулювання газової кризи в українсько-російських відносинах на принципах верховенства права і поваги суверенітету України.

Дії по лінії країн
«великої вісімки» (G-8).

Невідкладно інформувати лідерів країн G-8 про те, що політика Росії, спрямована на ревізію діючих міжнародних договорів і комерційних контрактів, підриває енергетичну безпеку України і створює відчутну загрозу енергетичній безпеці інших європейських країн.

У зверненні до Російської Федерації акцентувати увагу на тому, що її дії стосовно України суперечать майбутньому статусу Росії як голови в G-8 та російським ініціативам присвятити саміт «великої вісімки» 2006 року проблемам створення глобальної архітектури енергетичної безпеки світу.

Дії по лінії
Європейського Союзу.

У режимі on-line інформувати ЄС як безпосередньо зацікавлену сторону про всі деталі розвитку кризової ситуації.

Особливий акцент робити:

— на тих практичних заходах, яких українська сторона вживає, щоб гарантувати транзит російського газу до Європи;

— на форсмажорних обставинах, які змушують українську сторону робити надконтрактні відбори російського газу з української ГТС, відповідно до положень міжурядових угод 1994-го і 2001 років;

— на готовності української сторони розглянути всі юридичні питання, пов’язані з можливими ускладненнями постачань газу до Європи на рівні НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром» у Стокгольмському арбітражі;

— на зацікавленості України вирішувати українсько-російські газові суперечності відповідно до вимог Європейської енергетичної Хартії.

Дії по лінії гарантування
постачання туркменського газу.

Проводити постійний конструктивний діалог із Туркменистаном щодо постачання газу в Україну в 2006 році й укладення стратегічної довгострокової угоди в газовій сфері.

Активізувати дипломатичні зусилля в Казахстані й Узбекистані з питань забезпечення транзиту туркменського газу через їхню територію в Україну і придбання додаткових обсягів газу їхнього власного видобутку.

Дії по лінії двосторонніх
відносин з Росією

1. Базуючись на відповідних положеннях українсько-російського Договору про дружбу, співробітництво і партнерство та Будапештського меморандуму, негайно ініціювати зустріч президентів України і Росії.

2. Під час підготовки й організації українсько-російського саміту виходити з того, що криза в українсько-російських газових відносинах має не економічне, а геополітичне (зовнішньополітичне) підгрунтя і що Україна готова пройти свою частину шляху для досягнення стратегічного компромісу.

3. Українсько-російський саміт з урегулювання газової кризи провести в контексті відвертого обміну думками з таких питань, як:

— безпека України і Будапештський меморандум;

— відносини Україна—Росія—НАТО;

— відносини Україна—Росія—ЄС;

— відносини Україна—Росія—СОТ;

— подальший розвиток СНД і ЄЕП.

Поінформувати російську сторону, що звернення України до країн-гарантів із Будапештського меморандуму, ЄС і «великої вісімки» пов’язане не з прагненням інтернаціоналізувати українсько-російський конфлікт, а виключно із занепокоєнням України тими негативними наслідками, які даний конфлікт може мати для європейської і глобальної систем енергетичної безпеки, у побудові яких РФ планує відігравати провідну роль.

4. Запропонувати Російській Федерації довгострокове стратегічне партнерство в енергетичній сфері, яке передбачає:

— підтримку Україною російських енергетичних ініціатив на глобальному рівні;

— продовження переговорного процесу зі створення газотранспортного консорціуму;

— готовність української сторони до участі в німецько-російському підприємстві з будівництва Північноєвропейського газопроводу;

— активну участь України у створенні спільного енергетичного простору «Росія — ЄС» і розробці спільної енергетичної стратегії і безпеки країн СНД.

5. Запропонувати Російській Федерації зберегти на 2006 рік статус-кво у газовому сегменті двосторонніх відносин у тому розумінні, що існуючі нині договори і комерційні угоди в газовій сфері можуть бути переглянуті починаючи з 2007 року з урахуванням балансу стратегічних інтересів двох країн щодо всіх ключових питань їхніх двосторонніх відносин.

* * *

Автор усвідомлює те, що запропонований план дій не беззаперечний і може, і має бути доповнений іншими ініціативами і пропозиціями, особливо в технічній частині. Але автор цілком переконаний, що час «Ч» вимагає від України заздалегідь продуманих і скоординованих дій, спрямованих не на конфронтаційне вирішення кризи, а на пошук позитивної формули її розв’язання. Основою цієї формули мають стати не економічні і технічні аспекти українсько-російських газових відносин, а спільне розуміння Україною і Росією місця України в системі європейської і глобальної безпеки, а також її ролі в сучасних інтеграційних процесах на європейському і глобальному рівнях.

Не можна вірити тим, хто каже, що українсько-російський газовий конфлікт є виключно економічним питанням. У XXI столітті питання газу і нафти (енергетичної дипломатії) є основними і системоутворюючими як для зовнішньої політики держав, так і для визначення їхніх статусних позицій у сучасному світі.

Хочеться вірити, що час «Ч» в українсько-російських газових відносинах матиме не лише негативне, а й позитивне значення. Що дві дружні країни знайдуть вихід із кризової ситуації не за рахунок односторонніх дій і взаємних обвинувачень, а за рахунок стратегічного компромісу, який би зафіксував нову концепцію українсько-російського стратегічного партнерства ХХІ століття.

Українська зовнішня політика вже сьогодні має активно напрацьовувати зміст цієї майбутньої концепції, яка гарантувала б усеосяжну безпеку Україні, вірність України європейським цінностям і нормам, а також неконфронтаційний баланс інтересів стосовно нашої держави з боку основних геополітичних гравців сучасного світу.