ЕЛЕМЕНТАРНО, ВАТСОНЕ!

Сергія Леонідовича Тигипка було шкода. Ні, ясна річ, лідер «Трудової України» - людина мужня, володіє собою та вміє втримувати увагу аудиторії. І всі ці три чесноти під час телемосту з детективами агентства «Кролл» прислужилися йому сповна. Зацікавлена в результатах розслідування журналістська публіка, не соромлячись, висловлювала спочатку розчарування, а потім іронію та сарказм щодо результатів семимісячної діяльності найнятого «Трудовою Україною» американського приватного розшукового агентства «Кролл».

У принципі, діяльність досить відомого у світі агентства із самого початку особливих ілюзій не викликала, оскільки всі розуміли два моменти. Перший - «Кролл» наймає пропрезидентська партія, тож навряд чи можна говорити про об’єктивність розслідування. Водночас уявлення про важливість реноме будь-якої західної організації певною мірою давало підстави думати, що зовсім уже замовленими результати розслідування убивства Георгія Гонгадзе не будуть. І другий момент - якби представники «Кролла» сфотографували Мельниченка в кабінеті Президента з диктофоном або високопоставлених політиків, котрі особисто закопують тіло в Таращі, то всі ці докази вони могли б залишити для особистих мемуарів, оскільки «Кролл», будучи іноземним детективним агентством, не має ніякого права займатися розслідуванням на території України. Іншими словами, будь-які їхні висновки та зібрані ними докази не можуть бути застосовані в суді. У цьому вони цілком рівні в правах із Миколою Мельниченком, чиї записи, добуті нелегальним шляхом, не можуть бути судовими доказами.

Та попри це, всі ці сім місяців надія була. Переважна більшість в Україні хоче знати доведену чи недоведену, але правду. На сьогоднішній день вона залишається в кожного своя, і «Кролл» не вніс ніякої ясності: виявилося, що весь цей час детективи займалися пошуком доказів, які доводять непричетність Президента до вбивства журналіста. І, напевне, у цьому не було б нічого дивного, якби політики, котрі ангажували «Кролл», із самого початку чесно повідомили про предмет детективного розслідування. Але публічно оголошеним завданням було розслідування вбивства Георгія Гонгадзе! Більше того, кроллівці цим в Україні і займалися. Вони опитали величезну кількість свідків і саме на тему вбивства журналіста. Як стверджує багато з тих, хто зустрічався з ними, детективи ставили питання професійно й виявляли дивовижну поінформованість як у питаннях справи, так і в знанні законів українського політичного серпентарію. І де ж висновки, зроблені на основі проведеного слідства? У 50-сторінковому звіті, який можна було написати не виходячи з офісу, а лише знайомлячись з українською пресою в Інтернеті? Хоча ні. Реальний слідчий експеримент на місці злочину все-таки було зроблено. Експерти «Кролла» були допущені у святая святих - президентський кабінет. Саме там з’ясувалося, що у випадку проведення запису з-під дивана - а саме на такому способі наполягав пан Мельниченко - цифровий диктофон фіксує високочастотний писк, причиною якого є рамка металошукача, розташованого за стіною точнісінько на рівні дивана. Про висновки, що випливають з оголошеного «Кроллом» факту, ми поговоримо нижче. А поки що нагадаємо: під час телемосту і детективи, і Сергій Тигипко повідомили, що спочатку справді ставили перед собою завдання розслідувати вбивство журналіста, але через три тижня роботи прокуратура втрутилася, про що, до речі, повідомляло раніше і «Дзеркало тижня», але втрутилася так, що подальші слідчі дії, за словами організатора телемосту, стали неможливі. Детективів не допускали до матеріалів слідства, не знайомили з результатами експертиз тощо. Усе це правда. Але виникають запитання. Проведення слідчого експерименту в президентському кабінеті неможливе без згоди господаря, отже Президент був максимально лояльний до «Кролла». І після цього ми всі повинні повірити в те, що люди, котрі організували цей слідчий експеримент, виявилися не в змозі подолати опір генерального прокурора?

Гаразд. Нехай ми живемо в демократичній країні, де слово прокурора - закон для всіх, навіть для Президента і пропрезидентських партій. Але ж приватні детективи й існують для тих випадків, коли офіційні слідчі органи або не хочуть, або не можуть розслідувати злочин. Агентство «Кролл» у прейскуранті своїх досягнень указало виявлення таємних рахунків Саддама Хусейна й філіппінського диктатора Маркеса. Слід вважати, що в цій праведній справі обидва диктатори сприяли кроллівському слідству? До речі, якщо серйозно ставитися до аргументів «Кролла» з приводу прокуратури, то буде нечесно не сказати, що два місяці тому прокурорський гнів змінила милість і «Кролл», знову з’явившись в Україні, продовжував своє розслідування, і саме розслідування вбивства Гонгадзе. Але результатів однаково немає. Більше того, «Трудова Україна» повідомила, що скоріш за все не продовжуватиме контракт.

Здавалося б результати семимісячного розслідування очевидні: журналісти наступили на граблі, «Кролл» - на пісню опозиції, а замовники на килимову доріжку зі звітом про виконані рятувальні роботи. Але вважати проведене шоу абсолютно безрезультатним було б неправильним. По-перше, стало ясно, що українська влада ні за яких обставин нікому не дасть проводити розслідування і не тому, що зарубіжні агентства чи комісії не мають на це юридичних прав. Факт експертизи в президентському кабінеті це доводить. Влада не хоче альтернативних розслідувань або тому, що причетна до вбивства Георгія, байдуже на якому рівні, або тому, що в процесі документування слідства накрутила такого, що в жодній цивілізованій юридично мислячій голові не вкладеться.

Другим аспектом, на який варто звернути увагу, є форма ознайомлення громадськості з результатами кроллівського розслідування Київ-Брюссель-Нью-Йорк. Європейський Союз і Америка - от двоє основних глядачів, на яких був розрахунок. І змушена визнати, є за цими адресами люди, на котрих дійство справило враження. Не тому, що було аж надто переконливим, а тому, що «обмануть меня не трудно, я сам обманываться рад». Для багатьох західних політиків і урядів зустрічі з українським Президентом були затьмарені підсвідомою підозрілістю. Слідче резюме «Кролла» нібито зняло підозри з Президента. І тепер колегам Леоніда Даниловича не треба замислюватися над тим, подавати йому руку при зустрічі чи ні. Можливо, аргументація американських детективів переконала не всіх, але Захід не бачить можливості просування в розслідуванні справи Гонгадзе в Україні, і за даними «ДТ» після оголошення результатів деякі впливові міжнародні організації своїм представникам в Україні порекомендували не піднімати в розмовах з українською владою питання про це розслідування, а про проблеми зі свободою слова говорити, відштовхуючись не від убивства журналіста, а від сучасного моменту. Іншими словами, розслідування допомогло багатьом поза межами України проковтнути те, що давно стояло кісткою в горлі.

І нарешті, третій момент, який має, не виключено, внутрішньополітичні наслідки. Про нього варто поговорити окремо.

Примітність інформації, оголошеної «Кроллом», полягає в тому, що вона, поставши перед світом під патронатом пропрезидентської партії, фактично стала першим умовно юридичним доказом того, що Мельниченко діяв не один і запис провадився не тим способом, на який указував майор. А це камінь у город українських спецслужб, що прилетів знов-таки під патронатом. Безумовно, «Кролл» не відкрив Америку, натякаючи на можливість застосування стаціонарної системи прослуховування, що залишилася від КДБ УРСР у будинку ЦК Компартії України. Аналогічні версії з’являлися не тільки у вітчизняних, а й у зарубіжних засобах масової інформації. Своїм розслідуванням «Кролл» ніби підвів під ці версії доказову базу. І якщо взяти таку позицію за точку відліку, то Президент повинен негайно призначити розслідування діяльності керівників спецслужб, а також керівного складу президентської охорони. Не можна виключати, що таке розслідування вже було проведено. Тільки ми про його результати не знаємо. Та й навряд чи ці результати є, оскільки ні про які арешти осіб прямо чи опосередковано причетних до роботи з Мельниченком українська громадськість не чула.

Відразу після телемосту ми спробували зв’язатися з компетентними людьми. З паном Радченком, котрий очолює Службу безпеки з лютого нинішнього року, але Володимир Іванович виявився у відрядженні. Спробували ми поговорити з Євгеном Марчуком, який може бути цікавий не лише тим, що нині відповідає за національну безпеку, а й тим, що був першим керівником СБУ й теоретично єдиним, хто міг бути офіційно ознайомлений із московськими документами КДБ, які зберігають у собі інформацію про систему прослуховування ЦК КПУ. Але Євген Кирилович був зайнятий підготовкою до візиту в Москву. Не вдалося зустрітись і з екс-головою СБУ Леонідом Деркачем. Він, до речі, як і Юрій Кравченко і Микола Мельниченко, відмовився зустрічатися із «Кроллом», коли агентство проводило дізнання. Зате вдалося організувати низку зустрічей із діючими й відставними співробітниками спецслужб. Зокрема, висловлені версії та оцінки можна умовно розділити на три частини: Мельниченко діяв сам і йому допомагали лише на останньому етапі (такої ж думки дотримується більшість); Мельниченко діяв під керівництвом Євгена Марчука і/або людей, що мають стосунок до КДБ СРСР, Мельниченко діяв у групі товаришів, які дають несанкціонований витік із системи прослуховування, таємно налагодженої Леонідом Деркачем.

У кожному разі реальність - безсумнівна вина людей, тією чи іншою мірою відповідальних за державну безпеку та безпеку Президента. Як повідомили співрозмовники, підручник із контррозвідувальної діяльності у розділі, присвяченому охороні, говорить: начальник охорони повинен змінюватися раз на дванадцять-вісімнадцять місяців у зв’язку з тим, що в нього просто замилюється око і стирається почуття небезпеки під час роботи з одним клієнтом, колективом і місцевістю. У президентській охороні цього закону не дотримувалися. Нехтували й іншим: охорону слід міняти через шість-дванадцять місяців після початку роботи. У підручнику пояснюється чому: три місяці дається на ознайомлення і три місяці на вербувальні підходи до членів охоронної команди. Микола Мельниченко, пропрацювавши у президентському підрозділі куди більше, на думку його колег, був суперблагодатним об’єктом для вербування. По-перше, із 1992 року в нього не було квартири, дочка Миколи мала серйозні проблеми з серцем, а крім того, свого часу начальником майора Мельниченка було призначено старшого лейтенанта Зубця, як стверджують - з прапорщиків. Військовій людині непотрібно пояснювати, наскільки це принизливо для майора. Тобто, у Мельниченка й без ідеологічних аспектів вистачало причин не бути вдоволеним життям. Крім того, як свідчать ті самі джерела, Микола Мельниченко нібито кілька разів використовував диктофонні записи під час розглядів усередині управління. А чого варті звернення до Ігоря Бакая з пропозицією компромату та проханням про гроші на устаткування! Сукупність усіх цих моментів змушує поставити конкретне запитання: чому нехтували прописними істинами охоронної діяльності й чому людина з такими проблемами та нахилами мала доступ до інформаційного мартену країни?

У першу чергу вину за таку ситуацію можна покласти на керівництво президентської охорони. На перший погляд Служба безпеки до цього не має жодного стосунку, оскільки управління охорони не її підрозділ. Проте навесні 1999 року Президент підписав указ про контррозвідувальне забезпечення Службою безпеки діяльності низки силових структур. У перелік входила і президентська охорона. У Леоніда Деркача було кілька місяців для того, щоб визначити ненадійність Мельниченка. Нагадаємо, що на той час записи в кабінеті уже велися. Але можна вважати, що Служба безпеки свої повноваження, скасовані вже через кілька місяців на вимогу міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, використовувала для, скажімо так, наведення порядку в інших відомствах і міністерствах... Найімовірніше, все це елементарна халатність, а не злий намір - вважають фахівці. Водночас актуальність проблеми перевірки Міністерства внутрішніх справ, Податкової поліції, Податкової розвідки, охорони Президента й інших структур як і раніше залишається. Здійснювати контррозвідувальну перевірку власними силами відомство й окремі підрозділи не можуть через існування великої спокуси - рука руку миє. А Службу безпеки допускати не мають особливого бажання. Тим часом за деякою інформацією Президент уже після скандалу знову підписав указ про контррозвідувальне забезпечення силами СБУ діяльності всіх вищезгаданих підрозділів і відомств. Правда, інформації про набрання цим указом чинності в «ДТ» немає.

Слабенька й версія, висловлена Романом Безсмертним під час запису програми на НТБ, присвяченої Георгію Гонгадзе, і вирізана згодом на прохання Києва. Представник Президента в парламенті повідомив, що в усіх приміщеннях, де буває Президент, ведеться технічний запис, покликаний забезпечити безпеку глави держави. Як в Америці, приміром. Проганяючи подібну версію через фахівців, я почула чіткі запевнення, що Леонід Данилович психічно здорова людина, тож офіційного стаціонарного запису в президентському кабінеті немає. Інша річ - приміщення на третьому поверсі, де Президент проводить наради. Це місце, за словами фахівців, такою апаратурою забезпечене.

Тепер стосовно стаціонарного прослуховування КДБ. Дані про можливість його активізації розходяться. Одні вважають це неможливим через ремонт, зроблений у президентському кабінеті, інші стверджують, що для активізації потрібно мати принаймні п’ятьох чоловік в адміністрації і двох-трьох - за її межами. Що, до речі, не суперечить висновку, зробленому «Кроллом»: «Мельниченко працював не один».

Правда, знайшлися фахівці, що поставили висновки «Кролла» під сумнів. Аргументи такі: а хто сказав, що Мельниченко писав тільки з-під дивана? Диктофон міг змінювати місце розташування, приміром, у деяких випадках, говорять співрозмовники, він лежав біля пульта селекторного зв’язку, про що свідчить чіткість запису. Мельниченко записав понад триста годин. Чи всі вони перевірялися «Кроллом» на високочастотне пищання, викликане рамкою? Можливо, епізоди, що стосуються Гонгадзе, або ж уривки записів, використані для впорядкування цих епізодів (якщо йдеться про монтаж), робилися тоді, коли диктофон лежав не в районі дивана. Чим не аргумент? Аргумент. Але є також інші. Дехто з опитаних переконаний, що інформація в президентському кабінеті фіксувалася закладкою, яка знов-таки перебувала найімовірніше на столі або під столом Президента. Шелест паперів, удари по столу й багато інших зафіксованих дрібниць свідчать про це. Коли так, то питання в тому, де був приймальний пристрій: усередині будинку чи зовні, приміром, на готелі «Москва»? Хто дав Мельниченку гроші на цю закладку, яка коштує від двох до семи тисяч доларів, і чому цю закладку не виявили інші фахівці під час технічної перевірки кабінету? Може він встановлював її лише на власну зміну? Найреальнішим, на думку професіоналів, є такий варіант.

У радянські часи, стверджують фахівці, кабелювання нинішнього президентського кабінету справді було здійснене. Через нього можна було як знімати інформацію, так і відносно захищати. Закладка, зроблена в президентському кабінеті відповідальним за захист інформації майором Мельниченком, могла перебувати саме в цих дротах. Тому при перевірці й не виявляли її випромінювання. Поглинутий нею звуковий сигнал ловив приймальний пристрій і вже з нього, можливо, навіть у своєму кабінеті, Мельниченко переписував отриманий звуковий сигнал на цифровий диктофон. І до речі, стверджують фахівці, проходячи через приймальний пристрій, що очищає звук, перешкоди, зокрема й високочастотне пищання, зафіксоване «Кроллом», усуваються.

Словом, незабаром виповниться рік, як увесь світ дізнався, що президентський кабінет прослуховувався протягом тривалого часу. Досі розслідування не дало чітких відповідей на цілу низку запитань. Багато причин, які призвели до такого становища, відомі. Але про одну хотілося б поговорити окремо. З самого початку не було відокремлено зерно від полови. У демократичній державі, зацікавленій у власній безпеці, в обстоюванні власних інтересів і в довірі народу, таке було б неможливим. Неправда й ритуальні заклинання замінили слідство, емоційні докори та плутана аргументація - контроль над ним. Сьогодні багатьом ясно, що окремо повинна була розслідуватися справа Гонгадзе, окремо - причетність до неї представників влади, окремо - відповідальність Мельниченка та його можливих соратників за проведення прослуховування й окремо - відповідальність Президента за все сказане ним і зафіксоване на плівці (там, до речі, і без Гонгадзе - вистачає з чим розбиратися і Феміді, і Страшному суду). Жоден із цих напрямів не доведено до кінця, жоден не одержав ані законної, ані морально-етичної оцінки.

Цього тижня «Кролл» спробував поставити крапку лише в одному питанні - непричетності Президента до вбивства журналіста. Найімовірніше, це справді так, та й із наданих Мельниченком записів однозначного висновку дійти не можна. Інша річ, що доказової аргументації на користь Президента агентство навело недостатньо.

Детектив, свідками якого є ми з вами, може бути названий «Строката магнітофонна стрічка» або «Союз рудих». Але від цього нічого не зміниться. Все лишилось як було.

А тіло і нині там...

Юлія МОСТОВА