До нас приїхав, до нас приїхав...

Немає сумнівів, що вчорашню зустріч президента «вічного стратегічного партнера України» з президентом «головного зовнішньополітичного партнера Росії» гучно наречуть державні мужі «початком нового етапу» чи навіть «відкриттям нової ери» (загалом, справжнім проривом) у відносинах двох держав. І хоча насправді ніякого прориву не передбачається, і навіть із приводу «нового етапу» говорити ще зарано, проте, здається, що 2006 рік, на відміну від попереднього, Володимир Путін уже не назве «роком втрачених можливостей у відносинах з Україною». Сама лише перемога російської газової зброї чого варта!..

Створення міждержавної українсько-російської комісії, очолюваної двома президентами, той рідкісний випадок у наших двосторонніх відносинах, коли досягнення однієї країни не є програшем другої. За ідеєю, запущений учора механізм двостороннього співробітництва, на створення якого пішло понад півтора року, має принести користь обом державам. (Скептики, правда, як завжди, обережні й нагадують, що за роки незалежності Україна напрацювала чимало «інструментів» і «механізмів» із різними країнами, але далеко не всі вони були ефективними або взагалі працювали. До слова, зовсім недавно тихо і непомітно для широкої публіки було ліквідовано змішану українсько-російську комісію зі співробітництва, створену 1996 р. так само гучно й урочисто, але про результати діяльності якої практично нічого невідомо).

Проте оптимісти запевняють, що нова міждержавна комісія дозволить активізувати й упорядкувати двосторонні контакти, полегшити спілкування і дисциплінувати переговірників із різних відомств і на різних рівнях.

Створено секретаріат комісії, очолюваний Віталієм Гайдуком з української сторони, і Ігорем Івановим — із російської, призначено секретарів комітетів, підкомітетів і підкомісії. Протягом останніх місяців проведені засідання всіх цих структур, що підготували першу зустріч президентів у рамках комісії Ющенко — Путін. Робота розпочалася. І хоча не виключено, що новий «механізм» проіснує лише трохи довше, ніж він створювався (президентський термін Путіна тане так само швидко, як і реальні повноваження Ющенка), будемо сподіватися, що йому буде під силу розібрати «дві валізи проблем», про які часто згадує український президент.

Одну з них, про яку, правда, не говорять офіційно, але яка останнім часом серйозно займає уми на Банковій і Михайлівській, хотіли спробувати розв’язати вже з допомогою першого засідання міждержкомісії на рівні президентів. Одним із завдань Ющенка було не припустити замикання відносин із Росією на Януковичі. Адже за неповні п’ять місяців свого прем’єрства Віктор Федорович бачився з Путіним частіше і довше, ніж Віктор Андрійович за цілий рік. Президентський секретаріат і МЗС доклали максимум зусиль, щоб відсунути Януковича якнайдалі від запланованих у рамках путінського візиту заходів. Ще у вівторок Микола Азаров привселюдно обурювався, що уряду не відома навіть програма перебування російського президента в Києві. І якщо абстрагуватися від наших внутрішньополітичних маразматичних реалій, то справді видається дивним, що в засіданні міждержавної комісії не передбачалася участь прем’єра, який очолює з української сторони один з головних її комітетів — із питань економічного співробітництва. Здається, що якби прем’єром нині був, скажімо, Ю.Єхануров, нікому й у голову не прийшло б відсунути його від настільки важливого заходу, де обговорення економічних питань посіло одне з ключових місць. Але в умовах жорсткої боротьби без правил за вплив хоча б у зовнішній політиці дії президентської сторони цілком зрозумілі й прогнозовані. У відповідь на обурення Азарова на Банковій, своєю чергою, теж можуть обуритися: мовляв, вирушаючи наприкінці минулого місяця до Москви, Янукович не потурбувався сповістити МЗС і президента про свій вояж, не кажучи вже про програму і тим паче одержання якихось директив. Президента можна зрозуміти і по-людськи, адже на тлі гучних (і нехай навіть переважно скандальних) візитів Януковича до Брюсселя, Штатів, Москви його власні візити останнім часом (в Естонію, Південну Корею) вигляд мають блідий. Та й у недовгій битві за Давос, схоже, виграв знову Янукович.

Тому приїзд Путіна до Києва мав стати ексклюзивною перемогою президента. І ще в середу ввечері ніяких зустрічей Януковича з російським президентом у програмі візиту не було. Але прем’єрська команда доклала незвичайних зусиль, щоб Віктор Федорович із Володимиром Володимировичем таки зустрівся. І хоча український прем’єр дав російській стороні достатньо приводів для невдоволення (адже і швидке приєднання України до СОТ стало реальністю під час прем’єрства саме Януковича, і щодо ЄЕП той привселюдно висловився точно — нічого більше, ніж зона вільної торгівлі, і до США з’їздив, і НАТО однозначно «ні» не сказав, і російській мові потрібного статусу не надав, і ухвалення Верховною Радою закону щодо Голодомору допустив), росіяни, проте, пішли йому назустріч... За протоколом зустріч українського прем’єра з російським президентом була розрахована на тридцять хвилин, але тривала вона стільки, скільки захотів Путін.

На момент верстки цього номера переговори делегацій двох країн за зачиненими для преси дверима були ще в повному розпалі. І нам поки достеменно невідомо, про що домовилися Ющенко з Путіним і наскільки відрізнялися ці домовленості від тих, які були досягнуті на зустрічі Путін — Янукович.

До речі, розмова тет-а-тет президентів замислювалася як найважливіша частина візиту. Можливо, тому його вирішено було продовжити, позбавивши членів комісії можливості розділити трапезу з Ющенком і Путіним. Напередодні ж поінформовані джерела повідомляли, що одним із головних завдань нашого президента під час зустрічі віч-на-віч із російським колегою буде переконати того виключити зі схеми постачань газу до України компанію «РосУкрЕнерго» і створити спільне підприємство за участю НАК «Нафтогаз України» і «Газпрому», зареєструвавши його, скажімо, у Швейцарії. Наскільки успішною буде реалізація цього задуму, вважають експерти, залежить не стільки від талантів Ющенка-переговірника, скільки від того, яке з двох угруповань лобістів в оточенні Путіна здобуде перемогу над опонентами напередодні візиту російського президента до Києва. Адже на газі в Москві хочуть заробляти не тільки ті, хто робить це нині...

Аж до завершення переговорів зберігалася інтрига й навколо документів, які готувалися до підписання. Адже якщо за тиждень до приїзду В.Путіна В.Ющенко говорив на прес-конференції, що мають бути підписані «ключові документи» — Декларація про зміст українсько-російського стратегічного партнерства і План дій Україна—Росія на 2007—2008 рр., то вже на початку цього тижня поінформовані джерела повідомили «ДТ», що російська сторона відмовляється їх підписувати. Формальний привід — розгляд минулої п’ятниці на засіданні РНБОУ Стратегії національної безпеки України, в якій ідеться про перспективу повноправного членства нашої країни в НАТО. Позиція росіян видається досить дивною хоча б тому, що саме вони хотіли мати в папці двосторонніх документів цю Декларацію й ініціювали її підготовку. Втім, сам документ не новий, він був парафований ще кілька років тому тодішніми міністрами закордонних справ А.Зленком і І.Івановим, а розроблений ще наприкінці 90-х у РНБОУ командою О.Разумкова. Нову декларацію не захотіли готувати саме росіяни, побоюючись, що на це може піти надто багато часу, а документ їм потрібен зараз. Тож практично готовий текст був лише трохи доопрацьований і готовий до підписання президентами. Чи можемо ми жити і співпрацювати з росіянами без цього документа? Цілком. Люди, котрі читали Декларацію, свідчать, що це дуже загальний і «широкий» документ, який можна було б підписати ще з десятком держав. Крім того, поняття «стратегічне партнерство» вже давно закріплене у базовому україно-російському договорі. Тому нічого нового Декларація в наші відносини внести не може. Тож бажання її підписувати, а потім не підписувати можна списати на загадки російської душі.

Що ж стосується Плану дій (ПД), або, як у нас тепер модно казати, дорожньої карти, то це більш практичний документ, який охоплює усі сфери двостороннього співробітництва. Українська сторона намагалася внести в нього більше конкретики, закріпити дати вирішення того чи іншого питання. Росіяни хотіли бачити документ загальнішим. За кілька днів до візиту Путіна представники української сторони в розмові з «ДТ» сказали, що ПД готовий на 95% і для його завершення достатньо однієї-двох годин. Проте ще у п’ятницю вранці помічник президента РФ Сергій Приходько відзначав наявність розбіжностей і говорив про продовження «зближення позицій Москви і Києва щодо деяких проблем».

Дорожня карта теж готувалася досить довго і спочатку охоплювала 2005—2006 рр., адже російського президента і початку роботи міждержавної комісії чекали ще в жовтні минулого року. Тепер План дій розрахований на наступні два роки. Але і без його підписання можна з упевненістю припустити, що переговори з тих чи інших питань триватимуть, делегації зустрічатимуться, візити відбуватимуться.

Набагато кориснішою для України, на наш погляд, є угода про реадмісію, до укладання якої наші країни готувалися вже багато років і проти якої в Росії до останнього заперечували деякі міністерства й відомства. Після недавнього підписання аналогічного документа з Європейським Союзом Україна опинилася перед загрозою стати «накопичувачем» нелегальних мігрантів, яких їй незабаром почнуть повертати країни ЄС. Підписавши угоду про реадмісію з РФ, наша країна зможе відправляти нелегалів-росіян і громадян третіх країн назад у Росію, адже саме через українсько-російський кордон більшість їх потрапляє на українську територію.

Крім того, вчора було підписано протоколи про внесення доповнень до міжурядової угоди про пункти пропуску через українсько-російський держкордон; міжурядову угоду про взаємну охорону прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері двостороннього військово-технічного співробітництва; внесено зміни в документ про безвізові поїздки громадян України і РФ, а також підписано угоду про співробітництво між Міністерством культури і туризму України та Міністерством культури і масових комунікацій РФ.

До першого засідання міждержавної комісії сторони підготували весь спектр двосторонніх питань — від газової теми і до гуманітарної проблематики. На засіданні делегацій у розширеному складі з розгорнутими доповідями виступили секретарі української і російської частин комісії — В.Гайдук та І.Іванов.

Напередодні приїзду російського президента В.Ющенко акцентував увагу на необхідності обговорення насамперед газових проблем, визначенні, «що треба зробити Україні, щоб коректно поставитися до інтересів Росії» у питанні євроатлантичної інтеграції нашої країни, вирішенні проблем делімітації і демаркації українсько-російського кордону, тимчасового перебування ЧФ РФ на нашій території. Усе це проблеми давні, добре відомі, і, на думку експертів, більшість їх технічно легко розв’язати — за наявності відповідної політичної волі. Так, наприклад, демаркацію сухопутної ділянки кордону можна було б розпочати давним-давно, адже ще в січні два президенти в Астані домовилися про початок роботи відповідної спеціальної змішаної комісії, але... росіяни досі не призначили співголови зі свого боку. А Україна ж сподівалася нинішнього року не лише комісію створити, а й власне демаркацію розпочати. Тоді ж в Астані В.Ющенко оптимістично заявляв, що в питаннях делімітації Азовського моря і Керченської протоки можна «істотно просунутися упродовж півроку». Сьогодні очікування української сторони стриманіші — кордон по Азову в Києві хотіли б побачити бодай на кінець наступного року, а в Керченській протоці — у 2008-му.

«Дві валізи», про які каже Ющенко, цілком можна було б утрамбувати проблемами самого ЧФ РФ — постійного подразника у двосторонніх відносинах. Українська сторона, як і раніше, має намір рішуче наполягати на чіткому виконанні відповідних двосторонніх угод, на проведенні інвентаризації земельних ділянок та об’єктів, якими користується ЧФ РФ, передачі Україні об’єктів інфраструктури навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки мореплавства, підготовці додаткової угоди, яка б регламентувала поведінку сторін у кризових ситуаціях. І, що дуже важливо, підтвердивши зобов’язання України виконувати відповідні угоди, президент Ющенко мав чітко дати зрозуміти російській стороні, що 2017-й — останній рік тимчасового базування ЧФ РФ на нашій території.

Втім, описувати весь перелік проблем у двосторонніх відносинах ми не будемо. Про них «ДТ» інформує своїх читачів постійно.

…Про що говорили Володимир Путін із Віктором Ющенком та Віктором Януковичем, можливо, згодом ми дізнаємося. А сьогодні очевидно одне: російський президент провів переговори з двома лідерами однієї держави. Лідерами, які повинні були об’єднатися і обстоювати інтереси країни, замість того, щоб смикати російський протокол за рукава, накопичуючи в боротьбі один із одним знаки «височайшої уваги». Слід гадати, Володимир Путін провів в Україні результативні переговори...