«Державна політика» в дії

«Те, що ви називаєте цензурою, — це державна політика», — пояснив Віктор Медведчук кореспондентові інтернет-видання «Українська правда» в Стамбулі, у кулуарах саміту НАТО. Там він був разом із Президентом Леонідом Кучмою, якому саме в цей момент доводилося вислуховувати дружні напучування щодо проведення чесних і демократичних виборів по черзі від лідерів кількох найвпливовіших західних держав, а також генсека альянсу. І навіть публічно підтвердити, що він усе зрозумів і з усім згоден. Чесні вибори і свобода слова — ось два наріжних камені, які закладає Захід у побудову подальших відносин із Україною. Прості й зрозумілі месіджі. Їх не втомлюються повторювати всі, чиє слово хоч щось означає для української еліти. Два поняття, нерозривно пов’язані між собою. Без вільної преси об’єктивний виборчий процес неможливий. «Президента Кучму запросили на саміт у Стамбул, щоб він міг почути від президента Буша та інших лідерів, наскільки велику увагу країни НАТО приділяють чесним виборам в Україні», — розжував смисл стамбульських зустрічей помічник заступника держсекретаря США Стівен Пайфер. Після повернення в Київ Кучма вустами головного аналітика президентської адміністрації Василя Базіва закликав усі органи державної влади, кандидатів у президенти й виборців забезпечити проведення відповідальних, чесних і прозорих виборів. Щоправда, сама адміністрація — не орган держвлади, начебто немає там і кандидатів. Мабуть, виборці там усе ж таки є, але заклик Президента вони, здається, проігнорували. І продемонстрували «державну політику» в усій красі вже через тиждень.

4 липня, день незалежності США і день залежності українських ЗМІ. Старт виборчої кампанії в Україні гранично чітко показав, наскільки тяжких чотири місяці доведеться прожити вітчизняним медіа. Одна з найважливіших передвиборних подій — висування основних кандидатів у президенти — з’явилася на телеекранах у тому спотвореному вигляді, який приготовано всій майбутній кампанії.

Для початку трохи сухих цифр. Відповідно до результатів моніторингу недільних випусків новин на п’яти найбільших телеканалах («1+1», «Інтер», УТ-1, ICTV, «Новий канал»), проведеного Академією української преси спільно з Інститутом соціології НАН України, всі вони підійшли до висвітлення першого етапу кампанії вкрай необ’єктивно, хоча й різною мірою. Так, дев’ятигодинні «Новини» на УТ-1 і «Репортер» на «Новому» у своїх випусках жодного разу не подали другу точку зору на жодну політичну подію, про які повідомляли. Не дуже відрізнялася від них і ТСН на «1+1», обмежившись лише однією точкою зору в 90% внутрішньополітичних повідомлень. Трохи кращими були «Інтер» і ICTV: вони відійшли від одного з основних принципів новин — плюралізму — у 73% і 67% випадків відповідно. Чи є потреба уточнювати, що домінуюча точка зору була провладною.

Ще один показник об’єктивності, хоч і не зовсім коректний, — цитування основних політичних гравців прямою мовою (на телевізійному сленгу — «синхронами»). У даному разі логічно порівнювати час, відведений на живі слова двох основних суперників у виборчій кампанії. Незаперечну перевагу з-поміж усіх без винятку політичних гравців телеканали віддали в неділю Віктору Януковичу, вділивши йому 38% загального ефірного часу в основних випусках новин. Його головний конкурент Віктор Ющенко опинився лише на п’ятому місці з 5%, пропустивши вперед Кучму, Мороза, а також Кравчука, який не є навіть потенційним кандидатом у президенти. Найбільше відзначився УТ-1, надавши слово Януковичу на 37% від загального регламенту (55 секунд) і не процитувавши Ющенка взагалі жодного разу. Примусив мовчати лідера «Нашої України» й «Інтер», обмежившись, щоправда, всього 17,3% (64 с) Януковича і трохи збалансувавши його другорядними кандидатами — 16,1% (59 с) у Мороза й 11,2% (41 с) у Симоненка. «1+1» присвятив сказаному Ющенком 3,2% ефірного часу (24 с), зате канал переплюнув усіх за іншим показником — прем’єр зайняв практично половину всього ефіру «плюсів», відведеного на «синхрони» політиків, — 373 секунди! Рівномірніше до висвітлення месіджів двох «брендових» кандидатів підійшов «Новий канал», коротко процитувавши їх протягом 9 і 12 секунд, зате Морозу дав удвічі більше часу. І зовсім несподіваний результат у ICTV — 34 секунди у Ющенка й усього лише 20 — у Януковича. Решта кандидатів у програмі «Факти» були обділені прямою мовою взагалі.

Якщо ж порівнювати оцінки діяльності кандидатів, то упередженість телеканалів стане ще більш очевидною. Згадування про Януковича в позитивному чи нейтральному контексті містилося того дня більш ніж у 46% повідомлень про події в Україні, тоді як у негативному чи іронічному — у 5,1%. Ющенка було згадано рівно в третині всіх новин без «мочилова», зате 12,8% внутрішньополітичної інформації було використано для «наїзду на месію» в тій чи іншій формі. За останнім показником він лідирує вже традиційно.

Таким чином, усі телеканали, які потрапили під моніторинг АУП 4 липня, продемонстрували незбалансованість політичної інформації у своїх програмах новин. Однак лише канали «другого ешелону» — по-перше, ICTV і з натяжкою «Новий» — зуміли зберегти хоча б видимість об’єктивності. Це підтверджує і суб’єктивна оцінка численних експертів, які відзначили відносну неупередженість у матеріалах телеканалів Віктора Пінчука (ICTV, «Новий канал», СТБ) і в новинах ТРК «Ера» Андрія Деркача. Зате є претензії спостерігачів до «чесних новин» «5 каналу» Петра Порошенка. Тут було зафіксовано явний перегин у протилежний бік. Ефірного часу, виділеного висуванню Януковича (прем’єр же все-таки), було непомірно мало, порівняно з увагою, приділеною шоу Ющенка, що не дуже узгоджується з принципом рівних можливостей.

Повна заангажованість державного УТ-1 у контексті «державної політики» Медведчука цілком зрозуміла, хоча й геть суперечить українському законодавству, на що звернув увагу глава парламентського комітету з питань свободи слова Микола Томенко. А ось інформаційні подачі недержавних «1+1» та «Інтеру» видаються, м’яко кажучи, непрофесійними. Якби не чітке уявлення про те, як останнім часом на телебаченні робляться політичні новини, у стороннього спостерігача могло б скластися враження про цілковиту профнепридатність команд, які роблять новини на двох флагманах інформаційного мовлення України.

Усі телеканали, що входять у «пул Медведчука», припустилися низки щонайгрубіших порушень принципів новинної журналістики та журналістської етики при висвітленні подій навколо самовисування Віктора Ющенка. Так, жоден із них не повідомив хоча б про приблизну чисельність акції на підтримку кандидата на Співочому полі, навіть за оцінками правоохоронних органів, які найчастіше бувають занижені. Разючий непрофесіоналізм журналістів! Більше того, у кадр жодного разу не потрапив загальний план мітингу, що давав би хоч найповерховіше уявлення про кількість людей, які зібралися. Обмежитися при монтажі сюжетів тільки середніми й великими планами — волаюча безграмотність режисерів! Майже повністю були проігноровані найважливіші програмні тези Ющенка, зате пильна увага приділялася сумнівним акціям роздачі безплатної горілки й агресивним витівкам членів партії УНА з націоналістичними й антикомуністичними гаслами майже без жодного натяку на ймовірність того, що це могли бути всього лише грубі провокації опонентів. Неприпустима редакторська профанація! І при цьому в усіх — розгорнуті матеріали, що іскряться позитивом, про запорізький з’їзд Партії регіонів, який одностайно висунув у президенти Віктора Януковича.

Такі суб’єктивні враження про роботу «кращих новинників країни» у знаковий день передвиборної кампанії. Але є і ще щось. Це надзвичайна схожість формулювань журналістських коментарів до подій і в деяких випадках навіть однаковий відеоряд! «В очікуванні свого лідера певна частина його прибічників зібралася біля наметів, які просто неба торгували міцною лікеро-горілчаною продукцією та пивом» («Вісті тижня», Перший національний). «Прибічники Ющенка відзначили його самовисування. Якихось значних інцидентів зафіксовано не було. Перед акцією рекламували безплатний алкоголь. Цей безплатний алкоголь служба безпеки Ющенка у тих, хто прийшов відзначити його самовисування, забрала. Що далі відбулося з алкоголем — невідомо» («Епіцентр», «1+1»). «Сьогодні ж головною проблемою «нашоукраїнців» було утримати прибічників від відпочинку в невідведених для цього місцях, виловити і нейтралізувати провокаторів та тих, хто просто прийшов по обіцяну дешеву горілку. Схоже, служба безпеки «нашоукраїнців» не придумала нічого кращого, ніж забрати «оковиту» у тих, хто не встиг скористатися нагодою. І, природно, знищити. Але святковий горілчаний запах стояв біля Центрвиборчкому до самого вечора» («Подробиці тижня», «Інтер»). Аналогічно, всі канали не забули згадати про розмальовування пам’ятника Леніну антикомуністичними гаслами «прибічниками Ющенка» і про заяву ультраправої партії «Свобода» на підтримку лідера «Нашої України». Невже хтось у когось списував?

Одного цього достатньо, щоб зайвий раз переконатися в тотальній цензурі на основних телеканалах й існуванні єдиного центру з координації політичного мовлення. Можна навіть не читати чергового темника від 04.07.2004, опублікованого Миколою Томенком. Його зміст очевидний. Зокрема пункт шостий темника гласить: «У ході виступу В.Ющенка на Співочому полі були зафіксовані численні випадки пияцтва й торгівлі горілкою. (При висвітленні не давати загальних планів акції, вигляду натовпу, показувати виключно групи нетверезих людей з асоціальною, девіантною поведінкою.)». Цей пункт, як і інші, що стосуються провокацій із крайнім правим ухилом, проходить під грифом «Аналітики вважають, що при висвітленні ЗМІ суворо дотримуватимуться такої логіко-інформаційної рамки». Справді дотрималися.

Маніпулятивні технології, що їх обкатували протягом майже двох років із часу запровадження «єдиної інформаційної політики», починають працювати на повну силу. Якщо на початку свого шляху технологи з АП маніпулювали переважно інтерпретаціями подій, потім упевнено перейшли до маніпуляції фактами (замовчування одних, випинання інших, побудова хибних причинно-наслідкових ланцюжків), то тепер вони мають усі можливості для фабрикації фіктивних подій, роздування неіснуючих скандалів, всебічного висвітлення паралельної реальності, яка має дуже мало спільного з дійсністю. Події інсценуються, новини заміняються рекламою, а місце журналістів посідають піарники, причому часто некваліфіковані, що не гидують найбруднішими технологіями боротьби з конкурентами. І це особливо помітно на тлі дуже акуратної й тонкої технологічності «виконання», а іноді й відносної свободи засобів масової інформації, неформально об’єднаних дахом Пінчука та Деркача. Та чи надовго їх вистачить?

Не можна оминути увагою й того, як висування висвітлювали російські РТР, ОРТ і НТВ. Янукович — герой і практично приречений на перемогу кандидат. Ющенко — організаційно безпорадний, агресивний нацик... А чого вартувало телетрактування росіян сцени в церкві, що відбулася за тиждень до того, коли Янукович підпалив свою свічу саме від свічі Путіна: ніби передача естафетного вогню. Чесно кажучи, московські PR-технологи мали б, оскільки досвідчені, зметикувати, що для образу Януковича було б природнішим докурити бичок Самого Путіна. Одне слово, Росія, на відміну від Заходу, не словом, а ділом бере участь в українських президентських перегонах.

Але повернімося в Україну.

Складається враження, що Медведчук навмисно підставляє свого шефа, щодня нариваючись на закиди в тотальному контролі над пресою, які звучать по всьому світу. Багато хто цікавиться, навіщо йому демонстративна цензура в такій дикій і спотвореній формі на трьох загальнонаціональних телеканалах, коли громадськість має можливість отримувати відносно об’єктивну інформацію з інших джерел: із теленовин Пінчука, Деркача та Порошенка, по багатьох радіоканалах, із незалежної й опозиційної преси, в Інтернеті, зрештою. У кожному разі, той, хто думає й шукає, завжди докопається до істини. Безумовно, сумарний рейтинг «1+1» і «Інтера» разом з УТ-1 багаторазово перевищує аналогічні показники решти конкурентів. Їхня загальна аудиторія наближається до чисельності населення України, а рівень довіри до ТБ хоч і знижується, але все ще залишається досить високим. Та річ, мабуть, навіть не в тому, що думаючих і шукаючих у країні все ж таки меншість. Бачачи, що діється «в ящику», уже більшість утверджується на думці про невідворотність застосування найжорсткіших заходів для збереження влади нинішньої еліти. Такі настрої дають грунт для безболісної підготовки результатів виборів. За результатами соціологічних досліджень, більшість населення країни впевнена, що наступним президентом буде Янукович. Навіть ті, хто голосуватиме за Ющенка.