CОЦІАЛКА: СІМ РАЗІВ ПОЛІЧИ ВІДПОВІДНО ДО «НАШОУКРАЇНСЬКОГО» ЗАКОНОПРОЕКТУ «ПРО ТЕРМІНОВІ ЗАХОДИ З РОЗПОДІЛУ ПРИХОВАНИХ ДОХОДІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ 2004 РОКУ», МІНІМАЛЬНА ЗАРПЛАТА ПО КРАЇНІ СТАНОВИТИМЕ 240 ГРН., А МІНІМАЛЬНА ПЕНСІЯ — 254 ГРН.

Вибори вже близько, і це усвідомлюють навіть ті, хто не має ані найменшого уявлення про імперативний мандат і не відрізняє відкриті партійні списки від закритих. Дрібних передвиборних прикмет цілком досить у приземленішому, аніж політичне, житті.

Ось уряд Януковича з квітня додає по 18 гривень декільком мільйонам пенсіонерів і доплачує майже по 12 за перші місяці року. Це називається підвищенням пенсій на 12%, і тепер замість традиційних 150 грн. найпоширеніша пенсійна виплата буде на рівні 168.

От Мін’юст — мабуть, не без підказки з Банкової — вже місяць стримує підвищення транспортних тарифів у Києві до 80 коп. за одну поїздку в трамваї, тролейбусі та метро. Навряд чи високі посадовці користуються столичним міським транспортом, але навіть власник поганенького «мерса» розуміє, що чіпати ціни на проїзд у найбільшому мегаполісі країни не можна — зрикошетять на виборах. Ну а якби здійснили подвиг, спустившись у київську підземку, то ще більше зміцнилися б у своєму переконанні: рекламою обклеєно практично кожну стіночку вагона і кожен ескалаторний тунель. І за рекламні мільйони киян можна возити, напевно, і за 30 коп. — звісно, якщо ці мільйони йдуть до бюджету транспортного підприємства, а не в приватні кишені.

Але це так, по дрібницях, а хочеться чогось глобального. Щоб усе й одразу — і зарплати, й пенсії, і стипендії, і пільги молоді для житлового будівництва, і підтримка книговидання. Щоб країна говорила ПРО ЦЕ аж до самісіньких виборів. Ось таку «глобалку» і підготували нині Віктор Ющенко, Віктор Пинзеник та Сергій Терьохін — відомі нашоукраїнці, маститі економісти. І називається їхній спільний законопроект «Про термінові заходи з розподілу прихованих доходів Державного бюджету України 2004 року».

З точки зору фінансової — хід небездоганний. З точки зору соціальної — малореальний. Але зате який сильний, довгограючий політичний (коли не сказати популістський) ефект! Тож про перші дві складові й поведемо мову.

Фінанси

У даному разі Віктор Андрійович — усього лиш знамено. Судячи зі змісту та стилістики законопроекту, зареєстрованого під № 5334 і відправленого до бюджетного комітету, головні його розробники — Віктор Михайлович Пинзеник та Сергій Анатолійович Терьохін. У лютому пан Пинзеник уже пробивав збільшення мінімальної зарплати з 1 березня до 240 гривень, доводячи, що твердження уряду про неможливість запровадити з початку року 237-гривневий мінімум аморальні, а заяви про брак бюджетних ресурсів — хибні. І при цьому посилався на той очевидний факт, що бюджет розрахований, виходячи з неприпустимо низького прогнозу зростання ВВП на 2004 рік — на 4,6%, тоді як зростання економіки за минулий рік становило 9,6% і за перші місяці цього — 9,0%.

Якщо 2003 року фактичні доходи зведеного бюджету збільшилися проти 2002-го на 14,4 млрд. грн., то 2004-го за приблизно таких же темпів економічного зростання планується їхнє збільшення лише на 3 млрд. Навіть з урахуванням запланованого рівня зростання цін (6,7%) такої величезної різниці просто не може бути, вважає екс-віце-прем’єр. Політичний висновок — уряд має намір близько 10 млрд. гривень приховати. Практичний висновок — аби цього не допустити, необхідно внести зміни до держбюджету країни і чітко розписати ці 10 млрд. на різні соціальні потреби. Ми ж не знаємо, на що витратив Кабмін кілька мільярдів гривень додатково отриманих 2003 року доходів (адже бюджет було перевиконано)? Не знаємо. І напевно вже не дізнаємося. 2004-го може статися те саме, тільки в більших обсягах, якщо депутати завчасно не візьмуть ситуацію під свій контроль.

Ми не маємо наміру наводити всі розрахунки пана Пинзеника — досить переконливі там, де йдеться про макроекономіку. Дуже схоже, що 10-мільярдний прихований ресурс бюджету справді існує.

Перша і найголовніша мета, котру, на думку нашоукраїнців, слід із цих доходів профінансувати, — підвищення з 1 квітня ц.р. мінімальної заробітної плати по країні до 240 гривень, — теж непогано проілюстрована цифровими викладками. За відправну точку автори законопроекту беруть максимальну цифру з тих, що фігурували при обговоренні МЗП-237: для фінансового забезпечення мінімуму знадобиться 517 млн. грн. щомісяця. Тобто 4,7 млрд. грн. до кінця року. Звісно, ці витрати слід зменшити на 600 млн. грн. прибуткового податку — з нових зарплат стягнуть законні 13%. Крім того, гроші підуть на внутрішній ринок, будуть зроблені покупки, а отже, сплачено ПДВ. Зросте фінансовий результат підприємств торгівлі і сфери послуг, тож треба сподіватися на більші обсяги податку на прибуток...

Ланцюжок міркувань можна продовжити, крок за кроком зменшуючи бюджетні витрати на операцію «Мінімум». Опитані «ДТ» експерти називають дещо інші суми — 1 млрд. витрат по місцевих бюджетах і приблизно 700 млн. — по державному (із поправкою на прибутковий податок співвідношення вийде, звісно, іншим, але загальна цифра від цього не зміниться). Але, з другого боку, доведеться ще запроваджувати єдину тарифну сітку. Тож запас коштів у цьому разі біди не чинить...

На жаль, щодо вартості для бюджету інших запропонованих у законопроекті заходів ніяке фінансове обгрунтування не наводиться. Хоча заходи запропоновані дуже серйозні:

— визнати внутрішнім державним боргом суми, не виплачені в минулі роки вчителям згідно зі статтею 57 Закону про освіту (надбавки за вислугу років, до одного окладу на рік за сумлінну працю плюс оклад на оздоровлення). Цей борг намічається реструктуризувати на п’ять років і почати його виплату рівними частинами щомісяця, разом із заробітною платою, за рахунок коштів держбюджету;

— підвищити стипендії студентам вузів та аспірантам до 50% прожиткового мінімуму, іншим учням — до 30% (оскільки мінімум на 2004 рік поки законодавчо не затверджений — до 182,5 і 109,5 грн. відповідно);

— упровадити з 1 липня цього року механізм державної субсидії на забезпечення молоді житлом (нагадаємо, що, відповідно до прийнятого минулого тижня рішення ВР, молоді люди та сім’ї в Україні «постарішали» — до 35 років. — Н.Я.). Причому, на думку розробників законопроекту, надаватися така субсидія має майже автоматично — у двотижневий термін, шляхом звернення молодих людей до Держказначейства;

— відновити пільги з ПДВ для періодичних видань;

— запровадити нульову ставку ПДВ при операціях із земельними паями;

— відновити в повному обсязі дію закону про підтримку видавничої справи в Україні;

— чотири кардинальні зміни в пенсійному законодавстві, про які йтиметься нижче.

«Реальне врахування доходів бюджетів усіх рівнів дозволяє здійснити підвищення заробітної плати вчителів, лікарів, науковців, працівників культури на 20—25%. Таке рішення дає і додатковий ресурс для зростання пенсій від 30%. Можна очікувати й суттєвого поліпшення економічної динаміки за рахунок зростання внутрішнього попиту», — пишуть розробники закону в пояснювальній записці. І як представники найбільш шанованої електоратом політичної сили вони безумовно мають рацію.

Однак скільки все це коштуватиме? Невідомо. Звісно, я не великий фахівець у видавничій справі чи з питань ПДВ і навіть приблизно не можу уявити обсягу боргів за ст. 57 освітянського закону, але навіть найзагальніша прикидка вартості законопроекту Ющенка—Пинзеника—Терьохіна виводить на цифру в 21—22 млрд. грн. Рахуємо: 4,7 млрд. — на мінімальну зарплату, 0,6 млрд. — на підтримку видавничої справи, близько 1,0—1,2 млрд. на реалізацію відразу п’яти завдань (молодіжне житлове субсидування, стипендії, ПДВ-пільги для преси і власників паїв, борги за ст. 57) і не менш як 15,5 млрд. (!) — на перегляд розміру пенсій. Разом 21,8—22,0 млрд. грн. тільки до кінця 2004 року.

А що в наступні? Адже головна проблема все-таки не в наявності-відсутності в бюджеті необхідних грошей. Якщо припустити, що нині, під вибори і при солідному економічному зростанні, частина запропонованих соціальних витрат усе ж буде профінансована, то хто може гарантувати, що відкіт не станеться вже наступного, післявиборного року? Хто може поручитися за наступність соціально-економічної політики хоча б на п’ять років уперед? За те, що соціальні статті більше ніколи не коригуватимуться бюджетним законом? Риторичне для сучасної України запитання. Живемо за принципом «куди крива вивезе».

Соціалка

Найгострішу на сьогодні проблему — пенсійну — ми залишили наостанок. Хоч як сумно, саме в цьому пункті пропозиції високопоставлених нашоукраїнців із популярних перетворюються на вкрай популістські, коли не сказати фантастичні.

Запропоновано відразу чотири кардинальні рішення. По-перше, переглянути формулу розрахунку пенсій шляхом запровадження нових величин оцінки страхового стажу. До досягнення пенсійного віку за кожен рік участі тільки в солідарній системі — 1,5% для чоловіків і 1,7% для жінок; після досягнення пенсійного віку — по 1% для осіб тієї й іншої статі.

По-друге, усе ж таки застосувати при перерахунку пенсій середню зарплату за 2003 рік на рівні 376 гривень. (До цієї проблеми «ДТ» багаторазово зверталося, про неї говорили всі без винятку представники опозиційних політичних сил, та марно: уряд і не збирався відновлювати знехтувану ним же справедливість стосовно пенсіонерів.)

По-третє, підвищити мінімальну пенсію з 20% середньої заробітної плати за попередній рік до 55%.

По-четверте, позбавити Пенсійний фонд України повноважень зі справляння пенсійних боргів.

А тепер на прикладі двох пенсіонерів — чоловіка і жінки — подивимося, що ж виходить. Припустимо, кожен із них відпрацював 40 років: 35 до досягнення пенсійного віку і п’ять — після. Якщо за нині діючим законом коефіцієнт стажу для обох становитиме 0,40, то відповідно до законопроекту — 0,575 для представника сильної статі і 0,645 — для представниці слабкої.

Так, ми неодноразово вже писали, що новий пенсійний закон дискримінує жінок, які зазвичай мають менші заробітки і менший страховий стаж: у старості вони отримують менші, ніж чоловіки, пенсії. Тому питання про диференціацію величин оцінки стажу може і повинне обговорюватися. Однак такого, як пропонується, різкого збільшення коефіцієнтів — у нашому прикладі в 1,43 і 1,6 разу — жоден бюджет Пенсійного фонду не витримає.

Не знаю, чи знайомі пани Ющенко, Пинзеник і Терьохін з актуарними розрахунками, котрі виконувалися в нашій країні при підготовці нового пенсійного закону, і чи відомі їм подробиці тодішньої дискусії. Мушу зауважити, що моделювання пенсійної системи на кілька десятиліть уперед підтвердило один сумний факт: при існуванні однієї тільки солідарної системи Пенсійний фонд України зберігає баланс доходів і витрат лише за умови, що кожен рік стажу дає право на отримання 1% заробітку. Навіть голова парламентського комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Петро Цибенко при прийнятті закону в другому читанні не заїкався про показник більший, аніж 1,2%. Хоча Петро Степанович — представник фракції комуністів...

Однак ми проаналізували лише одне нововведення, а в нинішньому депутатському законопроекті йдеться також про перерахунок існуючих пенсій, виходячи зі СЗП 2003 року на рівні 376 гривень. Вищий коефіцієнт плюс вища середня зарплата — на виході отримуємо вже нелінійне збільшення розміру пенсії.

А третє нововведення просто вражає: нашоукраїнці пропонують відразу в 2,75 разу підвищити мінімальну пенсію. Знову беремося до розрахунків. За офіційними статистичними даними, середня номінальна зарплата по Україні торік становила 462,27 грн., отже мінімальна пенсія (20% цієї суми) нині дорівнює 92,45 грн. (не плутати з мінімальною пенсійною виплатою — вона вища!). При запропонованих Ющенком з товаришами 55% отримуємо ...254 грн. 25 коп. Тобто мінімальна пенсія в Україні виявляється... на 14 грн. вищою від запроваджуваної тим же документом (!) мінімальної зарплати в 240 грн.

Встановлення таких соціальних нормативів сприймається як жарт. Або як гола політика. Це вже кому що більше до вподоби.

Встановлення 254-гривневого мінімуму пенсії укупі з двома вище описаними пенсійними нововведеннями веде, за найзагальнішими оцінками, до збільшення пенсій не менш як у 2—2,2 разу та відповідного зростання витрат Пенсійного фонду. Ну, три місяці року вже позаду, ну припустимо, ми перестаралися в наших розрахунках, і насправді додаткові фінансові потреби ПФ становитимуть лише 50% від його бюджету на 2004 рік (тобто 31 млрд. : 2 = 15,5 млрд.).

Дуже малоймовірно, що такий ресурс у держбюджеті знайдеться — адже прихованих доходів автори законопроекту нашкребли лише 10 млрд. А вже ймовірність того, що ми не стикнемося з пенсійними боргами 2005-го, взагалі наближається до нуля.

Адже що виходить з макроекономічної точки зору? За грубими оцінками, річні потреби Пенсійного фонду зростають приблизно до 50 млрд. гривень. Тоді як сукупний обсяг фонду зарплати по країні — близько 110 млрд. Тобто, на кожні дві зарплатові гривні в Україні має припадати одна пенсійна. Згідно з чинним законодавством, маємо співвідношення 3:1 (без урахування підприємців, сільгоспвиробників і всіх тих, хто ухиляється від сплати внесків до ПФ). Тому щоб хоч наблизитися до запропонованого нашоукраїнцями «пенсійного раю», потрібно або підвищувати ставку відрахувань до Пенсійного фонду до 50% від фонду заробітної плати, або зобов’язати державний бюджет щороку дотувати Пенсійний фонд не менш як на 15 млрд. гривень.

Не забуваймо: з 2007 року демографічна ситуація в країні різко погіршуватиметься. Стариків в Україні побільшає, що призведе до збільшення витрат Пенсійного фонду...

Тут саме час повторити одну заяложену думку: кожне соціальне нововведення, навіть незначне, вимагає скрупульозних розрахунків і дуже ретельного фінансового обгрунтування. Дуже сумно, що представники «Нашої України» на це не зважили, звівши тим самим нанівець фінансову цінність своєї законодавчої ініціативи. Хоча кадровий потенціал фракції величезний: і банкіри, і макроекономісти, і пенсійники, і приватизатори; їй під силу гори звернути — не те що черговий законопроект написати.

У фракції всі чудово знають, що документ «Про термінові заходи...» так і залишиться законопроектом. Гадаю, про це має знати і широка громадськість: журавель так і ширятиме в небі, і навіть синиці «маленький українець» не одержить, оскільки депутатам із проурядової більшості категорично заборонено підтримувати будь-яку ініціативу, що виходить від Віктора Ющенка. (У чому ми переконалися лише місяць тому при голосуванні архіпотрібного рішення з приводу розміру середньої заробітної плати.)

На моє зауваження про те, що законопроект явно не прохідний у сесійній залі, Віктор Пинзеник відверто сказав: «Це їхні проблеми». Проблеми в уряду справді почнуться, якщо найбільша опозиційна сила широко розрекламує запропоновані нею ідеї в масах і доведе до свідомості громадян, що Кабмін і парламентська більшість приховують бюджетні доходи, не бажаючи витрачати їх на соціальні потреби. Громадянам буде складно пояснити, наскільки великий у пропозиціях нашоукраїнців вміст популізму. Втім, чи потрібно пояснювати? Вибори — це, знаєте, особливий жанр…