Чому прокололися соціологи?

Думки розділилися. З одного боку, рейтинги політичних сил, опубліковані провідними соціологічними компаніями України перед двотижневим мораторієм, дали суспільству чіткий сигнал про стабільне лідерство «Нашої України», з іншого — дозволили керівникові Центру соціологічних і політичних досліджень «Соціовимір» Володимиру Полохалу заявляти про настання третього, завершального етапу краху вітчизняної соціології: з «її політичною, комерційною і ще якою кому буде завгодно складовою». Так чи інакше, але п’ятдесятий номер списку БЮТ, редактор журналу «Політична думка», більше відомий як політолог, став чи не єдиним представником вітчизняної соціологічної спільноти (віртуальні проекти до уваги не беремо), котрий вгадав точний відсоток Тимошенко на цих виборах і отримав, за його ж словами, наукову сатисфакцію.

Однак саме існування мораторію на публікацію рейтингів, що, до речі, не зовсім традиційно для європейської практики (така заборона використовується лише в кількох країнах, притому становить не більше одного-двох днів), у свою чергу, дає можливість опонентам Полохала повідомляти про стрибок рейтингу БЮТ якраз в останні два тижні кампанії. Ветерани ринку соціологи Володимир Паніото, Валерій Хмелько (КМІС), Ірина Бекешкіна («Демократичні ініціативи») та ін. аргументують свою позицію закритими даними власних сайтів, які, на жаль, до широкої громадськості вже не дійшли. Ще одним важливим аргументом на користь підозрюваної — української соціології — можна було б вважати і блискуче проведені екзит-поли, цифри яких майже збіглися з попередніми результатами ЦВК. Однак зауважимо, що цей вид соціологічного дослідження традиційно не використовується як інструмент передвиборних маніпуляцій (хіба тільки як обґрунтування фальсифікацій авторитарних режимів, що й спробували використати опоненти Ющенка 2004 року). При цьому стабільний переконливий рейтинг тієї чи іншої політичної сили завжди був і залишиться важливим психологічним чинником для хиткого електорату демократій.

Отож, якщо основною інтригою парламентської кампанії стали 23 відсотки БЮТ, то на цю достойну роль у нашій статті може претендувати запитання вищезгаданого Володимира Полохала до тезки — пана Паніото: «І все ж таки я не можу собі уявити, як професор Паніото зайде в аудиторію до студентів Києво-Могилянської академії і пояснить їм різницю в 11(!) відсотків між останніми даними, опублікованими КМІС, і результатами виборів?»

Загалом, із цього, скажемо прямо, непростого запитання й почалося наше еспрес-спілкування з представниками вітчизняної соціології, готовими коментувати як її «крах», так і «процес становлення».

Не вирок, а діагноз?

Авторство підзаголовка належить Ірині Бекешкіній, яка не тільки встигла оприлюднити список цілого ряду кишенькових проектів, які заповнили фальшивими рейтингами Інтернет, а й продовжує наполягати на тезі, що соціологія жодною мірою не виносить вироків, а тільки як певний діагноз фіксує одномоментний стан громадської думки. За словами Бекешкіної, всі провідні соціологічні служби вловили тенденцію зростання рейтингу БЮТ. Однак фіксація цього факту відбулася лише напередодні введення мораторію на публікації. Прогнозувати ж стабільність цієї тенденції, більше того — наступний стрибок ніхто не міг, та, втім, і не хотів. Дивно, але позиція Ірини Ериківни один до одного збігається з висловлюванням її опонента Володимира Полохала про те, що соціологам час перестати заходити на чуже поле й намагатися з позицій політології будувати якісь прогнози. «Соціологія, історія, політологія, філософія — все це справді суспільні науки, однак досить різні», – вважає сам Володимир Полохало, який усе-таки не побоявся об’єднати дві з них в одному Центрі соціологічних і політичних досліджень.

Думку цю, безперечно, вартісну, ще докладніше вдалося розвинути Валерію Хмельку (КМІС), який зізнався, чим одного разу закінчилися його власні спроби сплутати грішне з праведним:

— Я сам вжив слово «прогноз» тричі на початку 90-х років. Перші два рази виявилися дуже вдалими. Перед референдумом про незалежність ми провели опитування, і наші дані відрізнялися від результатів усього на 2%. Потім із кандидатами в президенти Кравчуком і Чорноволом. Теж угадали, і дуже запишалися. Однак ненадовго. За тиждень до другого туру вже Кравчука і Кучми ми проводимо опитування: у Леоніда Макаровича залишається перевага в чотири відсотки, і я мав необережність сказати, що виграє саме він. Наступного дня відбулися теледебати, під час яких Кучма начисто розбив Кравчука. Потім Рада звинуватила останнього в розбазарюванні Чорноморського флоту. Крім того, Леонід Макарович за цей тиждень примудрився закрити телестудію «Гравіс», яка працювала на Кучму. Результат відомий. У ході постелекторального опитування з’ясувалося, що 24 відсотки громадян в останній тиждень змінили свою думку: 18% — на користь Кучми і 6% — Кравчука. Відтоді ми прогнозів не даємо. Адже невідомо, коли випливе, що син президента поклав у кишеню гроші, продаючи кораблі… У соціологів немає механізмів та інструментів прогнозування.

Що ж стосується причин хитання рейтингів останньої кампанії, зокрема фінального ривка БЮТ, то їх, на думку наших діаметрально налаштованих респондентів, кілька.

Володимир Полохало («Соціовимір»):

— Цифри за два тижні так не стрибають. Для будь-якого професійного соціолога аргументи з чергами на дільницях, тимошенківськими газовими викриттями й участю БЮТ у голосуванні за відставку уряду Єханурова просто смішні. В жодній європейській країні таких діапазонів хитання електорату немає. Адже основні тенденції накреслилися ще восени. Відставка уряду Тимошенко і меморандум влади з Януковичем сформували основні симпатії й антипатії. А українське суспільство дуже консервативне. Подивіться, усі венчурні виборчі проекти зазнали краху. Соціалісти як мали 2002—2004 рр. 6%, так і мають. Суспільство – не божевільне, щоб сьогодні думати так, а завтра інакше. Суспільство якраз нормальне, з чіткими ціннісними орієнтаціями. Таким чином, я стверджую, що з осені рейтинг БЮТ не падав. Особливих стрибків і перепадів не було. Останніми місяцями трохи посилилися позиції ПР і БЮТ. Решта — міфи.

І тут не просто політична заангажованість, тут інше. Соціологічні служби або залежні від клієнтів економічно, або є власністю наближених до учасників передвиборного процесу. Але ті скандали, які були 2002 року, потім – 2004-го, сьогодні прийшли до сумного логічного завершення. Я впевнений, що в цій кампанії соціологи відіграли негативнішу роль, ніж журналісти і навіть технологи.

Валерій Хмелько (КМІС):

— Тимошенко у фіналі кампанії радикально змінила подачу себе й основного конкурента публіці. Доти вона тільки обвинувачувала, що не завжди буває переконливо. В останні ж десять днів Юлія Володимирівна почала активно виступати на телебаченні з низкою цілком конкретних месіджів: викладайте карти на стіл — із ким ви будете створювати коаліцію; кого висуватимете у прем’єри; не пропонуйте народові кота в мішку. Це подіяло. Тим більше в ситуації, коли, з одного боку, НУ стверджує, що бандити все ж таки сидітимуть у тюрмах, з іншого — не виражає чіткої позиції щодо майбутньої коаліції. І якщо спиратися на дані КМІС, то за тиждень до виборів Тимошенко була попереду НУ вже майже на один відсоток (відповідно 19,1 і 18,5)

До того ж вона активно їздила у ті місця, де взагалі багато хто не бував. Якщо подивитися на регіональний розподіл, то Тимошенко попрацювала добре не тільки на заході та в центрі, а й на півдні і на сході.

Що стосується заангажованості, то повністю заперечити цього не можна. Про появу віртуальних компаній знають усі. Але й прийоми штучного завищення рейтингу наявні. Ось Литвин, наприклад, у Всеукраїнської соціологічної служби мав 5,2%, хоча реально всю кампанію балансував на межі. Таку ж високу цифру показав і екзит-пол служби. Хоча взагалі не відомо, як ця служба його проводила, – вона не оголошувала ні свою вибірку, нічого... Однак намалювати дані і зробити приємне клієнтові — завжди будь ласка.

Михайло Міщенко (Центр Разумкова):

— По-перше, оскільки зниження рейтингу БЮТ після відставки уряду Єханурова зафіксували практично всі соціологічні компанії, у тому числі й ті, котрі працювали на замовлення цього блоку, не можна говорити, ніби всі соціологи заангажовані якоюсь однією політичною силою. У нас у цьому плані ринок досить диференційований. До того ж є система грантів, окремих непублікованих замовлень, які дають нам можливість існувати, а також проводити дослідження з власної ініціативи.

По-друге, можливо, не було виявлено всіх симпатиків Тимошенко з огляду не тільки на зміну фінальної тактики БЮТ, а й на власне опозиційний статус блоку. Ми ще торік помітили, що частина електорату, особливо коли йдеться про опозиційних політиків, не схильна щиро відповідати на запитання. Під час минулих президентських виборів ми вдавалися й до методики вуличних опитувань. Було два дослідження, проведених з інтервалом в один день: удома — перевага у Януковича, на вулиці – в Ющенка. Потім ми запитували людей: де ви щиріші? 44% відповіли, що на вулиці, бо їхні відповіді нікому не стануть відомі. І тільки 7% сказали, що вони щиріші вдома. 30% опитаних однаково впевнені. Себто суб’єктивне відчуття анонімності сильніше, коли відповідають на вулиці. Звісно, ситуація в країні змінилася — людям нічого боятися. Однак стереотипи протягом року не змінюються.

По-третє, оскільки помаранчевий електорат доволі плаваючий, рішення, за кого зі своїх лідерів голосувати, багато громадян приймали в останній момент. І тут ми, швидше за все, мали справу з так званим самознищуваним прогнозом. Тобто частина людей під впливом високого рейтингу НУ, так і не визначившись, хто матері історії більше цінний, перейнялася сантиментом і простягнула руку відстаючому.

Олександр Вишняк («Укрсоціолоджісервіс»)

— На 19 березня у нас було: в НУ — 17,6%, у БЮТ — 17,5%. Таким чином, динаміка рейтингу і нами, і КМІСом була чітко зафіксована. Більше опитувань ми не проводили. Тимошенко справді працювала до останнього дня. Плюс дві стратегії про прем’єра та коаліцію.

Але річ у тому, що «соціологи» Тимошенко (і віртуальні, і реальні) в особі Полохала тепер розповідають, що вони заздалегідь знали про результат у 23%. Таки вона їх набрала! Але в лютому цього і близько не було! Заявляю, що наймасштабнішу фальсифікацію даних соцопитувань проводив штаб БЮТ. А збіг стався тільки тому, що вони не лише рейтинги фальсифікували, а й «землю гризли».

Всю кампанію ми працювали з малими партіями і тільки в листопаді — з БЮТ. Простежується чітка тактика: на початку кампанії блок співпрацював із провідними соціологічними центрами, із січня ж цю співпрацю припинив, очевидно, щоб не бути зв’язаним реальними даними.

Полохало ж не використовує жодних методик — у нього немає ні мережі, ні соціологів. Мережа є у КМІСу, Центру Разумкова, «Соціального моніторингу»... А дані всіх цих центрів протягом усієї кампанії збігалися.

…Володимир Полохало, нахвалююючи Сергія Макєєва — розробника методик соціологічних досліджень «Соціовиміру», стверджує, що нічого взагалі-то особливого в їхніх підходах немає: 50 чоловік за контрактом, 2400 респондентів і чесні дані. Ось, власне, і весь секрет успіху. Тим часом Володимир Паніото (а мережа КМІС налічує понад 300 осіб) зауважує, що 50 багнетами можна обійтися хіба що у вуличному дослідженні, яке досить специфічне, бо ж охоплює не всі прошарки суспільства: середній клас, як відомо, на колесах, «низ» — по домівках.

Одне слово, не складається. Як, утім, не знаходиться й відповідь на зустрічне запитання до «майстра політичного прогнозу» Володимира Полохала від того ж таки професора Паніото: «А як бути з різницею в 9% між рейтингом Партії регіонів, опублікованим «Соціовиміром» 10 березня (23%), та реальними результатами виборів (32%)?»

Насправді ж не тільки професійні соціологи висловлюють сумніви з приводу якості, а радше – навіть існування мережі у «Соціовиміру». Багато політиків пам’ятають, як на минулих виборах «яструби» ющенківського штабу зі стелі брали цифру, яку вельмишановний Володимир Полохало повинен був оголосити громадськості як «результати екзит-полу» першого туру: 65%, 58% чи 53?..

І водночас чи варто заперечувати, що в цій кампанії стосовно БЮТ (і тільки!) Полохало мав рацію. Звідки «Соціовимір» брав ці дані? Можливо, спрацювала політологічна інтуїція? Однак така провидницька схильність нашого героя до підміни понять не знімає запитання до провідних соціологічних компаній України. Ми, звісно ж, далекі від думки, що Центр Разумкова або КМІС показували платні результати. До того ж ми впевнені, що рейтинг БЮТ справді знизився після відставки Єханурова; що відбувся фінішний ривок Тимошенко; що феномен «плямистості» вітчизняного електорату важко піддається вимірам; що перед цими виборами кількість тих, хто не визначився, різко зросла і багато людей справді біля кабінки «визначалися» серцем ... Але навіть це все ж таки не виправдовує тієї величезної різниці між показниками провідних соціологічних служб і реальними результатами виборів.

Безумовно, ми пам’ятаємо, як у розпал «соціологічної війни», оголошеної Тимошенко, професор Паніото виступив в «Українській правді» з науково обґрунтованим переліком чинників, які зумовлюють різницю рейтингів. У їх числі він назвав наявність малопрофесійних центрів-одноденок; тип вибірок (квотна чи стохастична) і похибки; час проведення опитування; відмінності в інструменті дослідження, а також різну конструкцію анкет; порівняння відсотків, розрахованих від неоднакових величин (кількість тільки опитаних чи тих, хто вже визначився) і, як наслідок, некомпетентність ЗМІ, які часто порівнюють непорівнянне.

Та чи тільки вище переліченими причинами пояснюються, наприклад, зовсім різні дані, отримані КМІСом і Центром Разумкова у спільному «10-тисячнику» на замовлення «Нашої України»? В одних «Регіони» — 36%, у інших — 30%. Тимошенко, відповідно, набрала 14% і 17%. Все ж таки чому у двох компаній із репутацією при єдиному замовнику так розходяться дані?

Можливо, це свідчить про те, що українським соціологічним службам як мінімум – потрібно відкоригувати власні мережі і як максимум – провести детальну роботу над помилками? Щоб професіоналів позбавити іміджу шарлатанів, а шарлатанів позбавити можливості паразитувати на професіоналізмі.