Бюджет прийматимуть через... Конституційний суд? До чого зрештою можуть призвести розмови про «реальність», «інноваційність» та «орієнтовну» приватизацію

Бюджетний процес у глухому куті, за що спасибі всенародне «плідній» співпраці між коаліційним урядом і президентом країни.

Спочатку друге читання головного фінансового кошторису на наступний рік відкладали через необхідність зберегти видимість пристойності і затвердити податкові нововведення майбутнього року у вигляді окремого закону. Окремий закон Рада ухвалила 17 листопада. Президент схилявся було його підписати, але 28 листопада (за іронією долі, саме на той день попередньо намічалося друге читання) стало відомо, що на закон накладено вето.

Його треба буде або долати (що неможливо фізично), або за фактом ігнорувати. Аби непослух не виглядав надто зухвало, Мінфін має запасний варіант — із ухваленням і в другому читанні, і в цілому бюджету на 2007 рік із горезвісною 9-ю «податковою» статтею.

Інша формальна причина зволікань пояснювалася необхідністю уточнити, наскільки реальними є надходження від приватизації в обсязі 10 млрд. грн. Загалом, ясність у приватизаційних питаннях справді не завадила б. Торік у квітні автор цих рядків, викликаючи на себе вогонь соціалістів, писала, що модель, у якій Ющенко — президент, Тимошенко — прем’єр і Семенюк — голова Фонду держмайна, є моделлю неприватизації (причому за мінусом агітаційно-пропагандистського повторного продажу «Криворіжсталі», так насправді й стало). А нині саме час помізкувати над тим, як би м’якіше назвати модель нинішню, за участю тих же і прем’єра Януковича. «Адресною приватизацією», либонь?

Важко уявити, що коаліційні переможці тільки облизуватимуться, споглядаючи ласі шматки держвласності, які можна обернути собі на користь. Яскравий тому приклад — 23 об’єкти поліграфії, що підуть 2007-го на продаж із цілком зрозумілої, але публічно не афішованої причини — особистий інтерес. Валентина Семенюк була змушена навіть удатися до версії про суцільну збитковість поліграфкомбінатів. Адже під час розгляду минулої середи у парламенті «орієнтовного списку» об’єктів на приватизацію 2007 року від неї дуже різко (і не раз) вимагали відповіді про долю української поліграфії.

Саме парламентське обговорення списку з більш як 580 підприємств покликане, вочевидь, виконати роль димової завіси для майбутніх «адресних» операцій із продажу. Будьмо відвертими: цей документ нікого ні до чого не зобов’язує — ні виставляти на приватизацію внесені до нього об’єкти, ні, зрештою, заробляти необхідні для держбюджету 10 млрд. грн. А вже гальмувати через необхідність його прийняття бюджетний процес — просто безглуздо.

Між вересневим варіантом списку, що мав статус додатка до проекту бюджетного закону №2000, і листопадовим, у статусі додатка, але вже до законопроекту №2550, я помітила лише одну істотну відмінність. У вересневому переліку всі об’єкти було пронумеровано, а тепер замість нумерації по порядку з’явилися дві графи — розмір пакета, що продається, і номінальна (або балансова) вартість об’єкта. Напевно, щоб усі перейнялися гордістю за те, які чудові надходження одержить державний бюджет від «орієнтовного» продажу 0,35% акцій АТП-16154 або 0,01% пологівського «Агросу» (номінальна вартість цих, із дозволу сказати, пакетів — відповідно 980 і 20 грн.)...

Не варто переоцінювати і вагомість фінансових надходжень від запланованих до продажу акцій енергетичних підприємств. Так, дехто з міноритарних акціонерів обленерго має шанс посилити свої позиції, але не більше того, оскільки в більшості компаній ФДМ має намір зберегти за державою 60-відсотковий пакет.

Зовні дуже презентабельно виглядають продаж 25,77% статутного фонду «Донбасенерго» і аж 96,67% — ВАТ «Нікопольський південнотрубний завод». Але тільки для тих, хто не знає, що після виведення активів у складі колись найбільшої в країні енергогенеруючої компанії залишилася одна станція і половина блоку на іншій. А на Нікопольському заводі — тільки оболонка підприємства...

Невдоволення такими приватизаційними «орієнтирами» висловлювалося у вівторок у секретаріаті президента країни. Не виключено, що воно стане ще однією лінією розламу на шельфі української економічної політики.

Аналіз, озвучений головою служби соціально-економічного розвитку секретаріату Олександром Шлапаком, видається дуже переконливим. 19% усіх об’єктів загальною номінальною вартістю 1,3 млрд. грн. перебувають нині у стадії банкрутства, 17% підприємств (вартість — понад 2 млрд. грн.) не корпоратизовані, а корпоратизація та приватизація, як відомо, досить тривалі процеси. Понад 60% підприємств представлено дрібними пакетами і не забезпечать тих фінансових результатів, на які розраховує уряд...

Як відомо, це не перші критичні стріли з Банкової на адресу бюджетного проекту. Протягом жовтня-листопада серйозні зауваження від імені президента озвучували принаймні вже двічі. Окрім малореального п’ятиразового збільшення надходжень від приватизації, бюджет був розкритикований за надто оптимістичні макропоказники, і насамперед — інфляції, за завищений рівень бюджетного дефіциту, непрозорість в управлінні бюджетними ресурсами, за відсутність адресності при розподілі інвестицій, за скорочення податкового тягаря тільки для невеликої групи підприємств, недостатнє підвищення мінімальної зарплати...

Після «податкового» вето і недвозначного попередження, що пільги для ВЕЗ мають регулюватися окремими законами по кожній із зон, а податкові закони — ухвалюватися до 15 серпня, уряд обрав незвичний шлях боротьби за свій варіант бюджету — через суд. Але не звичайний районний, а Конституційний.

У середу, 29 листопада, інформагенції із посиланням на прес-службу Мін’юсту повідомили, що «Кабінет міністрів звернувся з поданням до Конституційного суду, в якому просить оцінити законність ветування президентом законів про державний бюджет».

Аргументи? Не знаю, як із правового боку, але з погляду логіки та досвіду української незалежності вони аж ніяк не беззаперечні.

У поданні вказано, що положення Конституції виключають ситуацію, коли в країні немає бюджету. Але що значить «немає»? Бюджет є завжди, нехай навіть і торішній. Досвід 1997 року, коли держбюджетний закон на поточний рік ухвалили в останніх числах червня, та й Бюджетний кодекс чітко вказують шляхи розв’язання цієї колізії.

Якщо бюджет до нового року не ухвалено, фінансування продовжується щомісяця в обсязі 1/12 бюджету за минулий рік. Це, звісно, не найкращий варіант, та кінець світу все ж таки не настає.

Що, до речі, спростовує ще одну тезу кабмінівського подання — про те, що застосування президентом вето на держбюджет блокує роботу органів держвлади та місцевого самоврядування всіх рівнів. Погіршує умови — безсумнівно, але щоб блокувати?

Однак найвідвертішою авторові цих рядків видалася одна з наступних тез: «Відсутність бюджету також блокує функціонування судової влади, котра безпосередньо залежить від затвердженого Радою бюджету на відповідний рік». Певне, у Кабміні свято вірять: шлях до серця судді лежить через фінансування.

Так це чи ні, ми незабаром дізнаємося. Але в будь-якому разі, приймати бюджет по суду — це круто. Раніше таким чином лише підприємства у власників забирали...

Думка фахівця

Олександр БОНДАР, народний депутат, заступник голови
спеціальної контрольної комісії ВР із питань приватизації:

— Ви, напевно, помітили, що в «орієнтовному списку» немає підприємств на 10 млрд. грн. Із цього приводу у керівництва Фонду є два аргументи, що наводилися депутатам на засіданні комітету з економічної політики.

Перший — об’єкти продаватимуть із землею. Це неправда. За законом, із землею може продаватися лише те, що ще не почало акціонуватися. Для такого продажу необхідно підготувати кадастр землі, отримати всі документи, провести оцінку вартості земельної ділянки, включити її до статутного фонду, випустити акції... Це можна зробити лише з підприємством, яке або перебуває в держвласності, або 100% акцій якого належать державі. Крім того, процедуру включення земельної ділянки до статутного фонду за рік виконати неможливо. За рік жоден об’єкт із землею приватизований не буде, це я вам кажу як фахівець.

Друга теза — усе продаватимуть на конкурсах зі знаком аукціону. Проте єдиний об’єкт, який було продано таким чином, це «Криворіжсталь». Більше жодного об’єкта не продали. Крім того, цю схему не прописано у змінах до законодавства, котрі зараз розглядають у Кабміні. Зате там передбачений «конкурс із кваліфікаційними умовами», які визначатиме Кабінет міністрів. На кшталт «виплавки не менш як двох тонн чавуну українського виробництва на добу».

Хочу звернути увагу ще на одну особливість приватизації наступного року: після розірвання договору купівлі-продажу інвестору можуть повернути за об’єкт суму меншу, ніж він заплатив. У підготовлених ФДМ змінах до закону про приватизацію майна державних підприємств (ст. 36), які перебувають нині на розгляді в міністерствах, говориться:

«Якщо при повторному продажу об’єкта приватизації, повернутого в державну власність у зв’язку з розірванням у судовому порядку договору купівлі-продажу через невиконання його умов, отримана сума коштів менша, ніж та, що була сплачена покупцем за договором купівлі-продажу, поверненню покупцю підлягає сума, фактично отримана від повторного продажу».

Навіть законопроекти про націоналізацію, які будь-коли подавали до парламенту, у тому числі й комуністи, передбачали повне відшкодування витрат власнику.