Бійці

Не факт, що навіть після того, як із сесійної зали Київради «швидка» забрала депутата зі струсом мозку, представники вищої влади публічно висловлять своє ставлення до подій в українській столиці. Київ, а точніше — його земля та бізнес завжди консолідували політичні еліти. Підтримка нинішнього мера на минулих виборах колись «непримиренними» супротивниками Омельченка — яскраве цього підтвердження. Проте ситуація вивела на політичну арену столиці ексклюзивного персонажа, який сплутав карти одних і плани інших. Та якщо у верхах, судячи із синхронного мовчання тріумвірату (щоправда, президент уже за фактом бійки в Київраді все-таки висловився проти необгрунтованого підвищення тарифів), із градоначальником, вочевидь, встигли домовитися, то в самій Київраді «переговорний» процес із мером не тільки затягнувся, а й загострився. Недавно народжене опозиційне об’єднання «Демократичний Київ» (БЮТ, «НУ», Блок Віталія Кличка), яке, до речі, залишили ще три депутати від БЮТу, оголосило Черновецькому війну. Принаймні публічно.

Зауважимо, що головна провина Черновецького, на погляд опозиціонерів, сьогодні не в прихильності до Сандея і навіть не в продуктових подачках незаможним, а у хворобливій пристрасті його молодої команди здійснювати та привласнювати все задумане незважаючи ні на що (зокрема, й інтереси громади). Серед останніх яскравих прикладів — розпорядження мера про майже чотириразове підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги і вдала афера з муніципальним банком «Хрещатик». Проте якщо тарифи, — швидше, зручне телевізійне тло (народ заводиться з півоберту), ніж реальна причина протистояння, то історія з банком — показовий методичний посібник для початківців-авантюристів від влади. Але це тема окремої розмови.

Напередодні подій у мерії президент по слідах зустрічі з Черновецьким все-таки відгукнувся прохідним закликом до «конструктивного діалогу». У рамках короткої інформації на власному сайті. Однак конструктиву не вийшло: до дверей столичної мерії ми пробиралися сорок хвилин. Зовсім не проплачені, проте розлючені, пенсіонери стояли стіною. Бійка між жінками похилого віку, які кричали: «Мера — геть!», обірвані рукави і кишені… «Продажних» журналістів народ теж не жалував. Уже в цей момент атмосфера на вулиці була дуже напружена, втім, як і в залі. Попри наявність десятків народних депутатів, які прийшли підтримати молодших товаришів у боротьбі «за» чи «проти» підвищення тарифів. На такій боротьбі, у принципі, опозиція і побудувала свою антимерську кампанію. З цього приводу під диктовку опонентів уже пописано кілометри газетних шпальт і витрачено сотні відеокасет. І, як тепер переконані громадяни, котрі вникнули в питання, — йдеться не про те, треба чи не треба підвищувати тарифи, мова про те — якщо підвищувати, то наскільки?

Зауважимо, що непослідовність мера у процесі підписання розпорядження з самого початку дала поштовх інтризі, а каламутна історія зі створенням «Київенергохолдингу», проти якого Черновецький виступав доти, доки головою спостережної ради компанії не став Олесь Довгий, дозволила інтризі розвинутися. Сьогодні серед основних аргументів опозиції — посилання на те, що в результаті економічно необґрунтованого підвищення тарифів «Київенергохолдинг», який пов’язують із колишнім бютівцем і відомим бізнесменом Андрієм Івановим, зможе претендувати на надприбутки. Ситуацію загострив і екс-мер Олександр Омельченко, активно включившись у боротьбу з «нечесною владою». Можна сказати, що Сан Санич, який раптом став білим і пухнастим, пішов найдальше: він публічно назвав розпорядження Черновецького незаконними і закликав киян не платити за новими тарифами, за що, до речі, заслужив чимало «приємних» слів від новоспеченого міського голови. Омельченко, зі свого боку, звернувся в суд із приводу образи честі та гідності, а також, що для нас найцінніше, неправомочності дій столичної влади, яка підвищила тарифи.

У зв’язку з цим є один цікавий момент. Як стверджують юристи, у разі подання таких позовів суд, щоб не поглиблювати проблему, зобов’язаний винести рішення про призупинення дії розпорядження міського голови до, так би мовити, встановлення істини. Щоправда, жоден столичний суд цього не зробив, хоча такі позови подав не лише Омельченко. Суди проігнорували і думку міністра юстиції пана Лавриновича, який заявив
про недійсність розпоряджень
Черновецького без реєстрації Мін’юсту. Суперечка про те, як трактувати позицію Мін’юсту і як ставитися до багатозначного мовчання судів, триває досі. А влада тим часом переконує киян у власній правоті, обіцяючи організувати таку систему субсидій, яка «врятує кожного, кому зле». У частині таких обіцянок мер сильний. Як, утім, і в бажанні розкрутити на гроші багатих. Опозиція ж в особі бютівца пана Клюса, члена комісії Київради із ЖКГ, нагадала мерові про те, що Україна, взагалі, йде в Європу, а там багатих «розкошелюють податки». У якийсь момент здалося, що докладний півгодинний виступ заступника комісії з ЖКГ справді поверне діалог провладної більшості та опозиції у якесь конструктивне русло. Не зрослося. У кожної зі сторін було своє завдання.

За нашими відомостями, для опозиції на цьому засіданні сесії було принципово важливо, по-перше, будь-що скасувати рішення міського голови про підвищення тарифів, по-друге, створити робочу групу з депутатів усіх фракцій, де можна було б одержати на руки всі документи, цифри та розрахунки, вивчити питання, обмінятися аргументами й прийти до спільного знаменника. «Демократичний Київ» після виступу Клюса наполягав на негайному голосуванні з цих двох проектів рішень. На тому ж, певне, наполягали й мітингувальники за вікном.

Мер же хотів вислухати ще й власного заступника Голубченка, який представляє драконівську позицію адміністрації. На цьому також дуже наполягав. І тут почалося найцікавіше. Біля Леоніда Михайловича як з-під землі виріс народний депутат Анатолій Семинога — він же керівник міського партійного осередку БЮТ. Пан Семинога спробував відключити мікрофон Черновецького, на що обурений мер відреагував не словом, а ділом. Таким чином, початок сутички «стінка на стінку» в Київраді поклали ці шановні люди. Що було далі, побачила вся країна. Одні називають цю подію провокацією неспроможної опозиції. Другі додають, що опозиція справді хотіла проголосувати за скасування тарифів відразу, розуміючи, що після виступу Голубченка більшість Черновецького завалить це питання. Як, у принципі, й відбулося після декількох годин гарячих суперечок під пильним наглядом чемпіона з боксу, який пізніше прокоментував бійцівський непрофесіоналізм колег. Справді, це було б смішно, якби не було так сумно.

Зведена ж аналітична версія «провокації» має приблизно такий вигляд: «Напередодні сесії фракція БЮТ прийняла рішення у разі провалу питання про скасування розпорядження Черновецького щодо тарифів замінити не чергового лідера фракції, а керівника столичного партійного осередку. Очевидно, Семинога, який і без того проштрафився і привів у список низку «зрадників», вирішив показати соратникам по партії, на що він здатен. У боротьбі за справедливість». І показав.

До речі, коли БЮТ останнім часом досить часто кається в частині процедури формування списків — днями пан Турчинов висловився з приводу випадкових людей і в столичній раді, і в парламенті, — то «регіонали» до цього питання ставляться без фанатизму. Мало того, що в ці важкі дні «своїх» прийшли підтримати відомі пани Калашніков, Табачник, Горбаль та ін., так у них уже визначилися з ролями й «випадкові люди». Так, практично посеред мордобою опинилася молода «регіоналка» Юлія Ковалевська. Психолог за освітою. На запитання, а що ви там, Юліє Сергіївно, власне, робили, пролунала досить смілива фахова відповідь народного депутата: «Я мала це бачити». А навіщо?

Ще один факт із «військової історії» Київради, який насторожує: на засіданні відзначилися добре навчені «депутати» районних рад столиці. Значок на грудях, рація в руці, ну й що там ще в... кобурі? Хтось шепнув, що ці «биті соколи» охороняють юних пташенят «команди» Черновецького. Ми звернулися до них із запитанням про депутатські посвідчення. Хлопці спілкуватися відмовилися. Як виявилося, б’ються вони краще, ніж розмовляють.

Апофеозом дня, в якомусь сенсі, звичайно, стало повернення до сесійного залу застрільника опозиційного руху столиці Бродського. Із масажу або прогулянки, як твердять його опоненти, не важливо... Показово, що Михайло Юрійович не кинувся в бійку, а визнав демонстративну боротьбу за тарифи чистим піаром... опозиції. «Вже давно час порушувати політичні питання, — заявив-таки невизнаний колегами по зброї лідер, маючи на увазі референдум про відставку й Черновецького, і Київради. — Кожен депутат тепер несе політичну відповідальність. Навіщо потрібна була сьогодні ця провокація? Кому потрібна? Можливо, у декого є бажання дуже налякати мера, а потім здатися. Адже в усіх безліч невирішених питань. Адже бути п’ять років у владі з Льонею легше, ніж в опозиції. Тим паче, за такої лояльності гаранта Конституції. От мені цікаво, коли Віктор Андрійович порадив нам домовлятися з мером про співробітництво, він мав на увазі й украдений у столиці банк «Хрещатик»? Скажу вам чесно, у БЮТ залишилося буквально вісім-дев’ять чоловік, котрих привели я й Томенко, готових іти до кінця. Решта — прихильники якихось напівзаходів, а простіше кажучи, завжди готові зайняти угодовську позицію. Те, що представники «Нашої України» і сам пан Андрієвський ще у вересні разом із мером голосували за тарифи, з якими тепер так запекло борються, мені особисто говорить багато про що». Отже, Бродський — знову в опозиції. І, здається, відразу до всіх.

Попри всю непривабливість політичної картини в столиці, на жаль, тільки через цю обставину з’являється надія на те, що вища влада все-таки виразно озвучить свою позицію не лише щодо тарифів, а й банку «Хрещатик», і щодо землі та власності київської громади, позбавивши мера можливості довільно інтерпретувати думки й висловлення як президента, так і прем’єра, які нібито цілком схвалюють його політику. До того ж навряд чи варто забувати: всі революції мають звичку починатися в столиці. І якщо на Майдані усмішливі революціонерки гвоздиками прикрашали залізні щити «Беркута», то вчора в Київраді не зовсім адекватні пенсіонерки прикрашали одна одну й оточуючих стусанами.