Бенефіс на берегах Потомаку

Робочий візит прем’єр-міністра Юрія Єханурова до Сполучених Штатів був дуже гучним. Мабуть, найгучнішим із усіх прем’єрських візитів до США за роки незалежності України. Настільки гучним, що його відлуння докотилося до Києва ще до того, як Юрій Іванович знову ступив на рідну землю. Причому докотилося воно не з Вашингтона, а з... Москви та Мінська.

Якщо ви раптом подумали, що це були привітання з підписанням українською стороною довгожданого двостороннього протоколу про доступ на ринки товарів і послуг зі Сполученими Штатами, від якого вступ України у Світову організацію торгівлі залежить критичним чином, то ви, на жаль, глибоко помилилися. Якщо ж ви вирішили, що за нас пораділи наші найближчі сусіди та партнери в зв’язку зі скасуванням поправки Джексона—Веніка, то ви знову помиляєтеся.

У Вашингтоні не було гучних домовленостей. Зате там прозвучали приголомшливі одкровення українського прем’єра. Першим із них він поділився, виступаючи минулого вівторка у Фонді Карнегі. Юрій Іванович згадав про свою недавню зустріч із президентом Білорусі Олександром Лукашенком і назвав його «талановитим пропагандистом, який уміє працювати з народними масами». Після чого, як повідомляє низка ЗМІ, зізнався, що тепер йому зрозуміло, чому в 1930-ті роки німкені кричали: «Хочу дитину від фюрера!» Але при цьому, за словами Єханурова, Україна повинна вести постійний діалог із Білоруссю, і у нас із цією країною «нормальні торгові відносини».

Не знаю, як там далі складуться наші торгові відносини з Мінськом, але те, що політичний діалог найближчими днями стане напруженим і нервовим, можна прогнозувати напевне. Вже в четвер міністерство закордонних справ Білорусі повідомило, що просить українську сторону «пояснити, чи була насправді така заява прем’єр-міністра України, і що він мав на увазі». Дипломатичний скандал наявний. Безтактне й незграбне висловлювання глави українського уряду може надовго ускладнити наші відносини з непростим, але, відповідно до Основних напрямів зовнішньої політики України, стратегічним партнером нашої країни.

Офіційної реакції Києва на запит білоруської сторони на момент підготування цього номера до друку ще не було. Але є підстави думати, що нашим партнерам буде дано пояснення в тому дусі, що, мовляв, повідомлення ЗМІ є «вільним трактуванням» слів прем’єра і що насправді Україна виступає за розвиток добросусідських відносин із Білоруссю, котрі базуються на історичній й етнічній близькості наших народів — і далі в тому ж дусі.

Тобто винними, як завжди, виявляться дурні журналісти, у яких, певне, сталися масові галюцинації, й відразу кільком із них почулася одна й та ж фраза, що вилетіла з вуст Юрія Єханурова.

Тож не можна не згадати аналогічний випадок, який стався в Німеччині 2002 року також перед парламентськими виборами, коли одна маловідома районна газета опублікувала замітку, в якій розповіла про передвиборну зустріч тодішнього міністра юстиції в уряді Шредера Герти Дойблер-Гмелін із трьома десятками профспілкових діячів у маленькому містечку Дерендінген. Певне, не підозрюючи про присутність у залі журналістів, пані міністр, критикуючи Джорджа Буша за початок війни в Іраку, заявила, що він робить це для того, щоб відвернути громадян США від внутрішніх проблем країни. «Це — улюблений метод. Те ж саме робив і Гітлер», — процитувала міністра газета. Наступного дня це повідомлення районного видання відтворили більшість центральних електронних і друкованих ЗМІ, і в Німеччині спалахнув грандіозний скандал. І хоча, як відомо, дії США в Іраку в Німеччині ніхто не підтримував, із нищівною критикою на міністра юстиції обрушилися практично всі політичні сили країни. Г.Дойблер-Гмелін теж тоді намагалася виправдатися, спочатку заявивши, що вона такого не казала, її неправильно зрозуміли, а потім пояснювала, що вона «порівнювала не особистості Буша та Гітлера, а методи».

Правда, це дещо нагадує нашу історію з Єхануровим і Лукашенком? Але тільки дещо. Тому що, на відміну від німецького міністра, наш прем’єр поки не дав узагалі ніяких пояснень із приводу свого висловлювання. Тому що волаюча недипломатичність його слів залишилася практично непоміченою як більшістю вітчизняних ЗМІ, так і більшістю політичних сил, включаючи опозиційні. Тому що, на відміну від канцлера Шредера, який особисто написав лист Бушу з вибаченнями за свого міністра, президент Ющенко поки не прохопився жодним словом із приводу безтактності свого прем’єра. Ну і, звісно, тому що міністр Дойблер-Гмелін, зрештою, була змушена піти у відставку. В Україні ж було б просто смішно й наївно очікувати відставки високого посадовця через таку «дрібницю». Тож сумнівів стосовно того, що Україна — не Німеччина, немає жодних. І те, що Білорусь — теж аж ніяк не США, ролі в даному разі не грає абсолютно ніякої.

До речі, у Вашингтоні Юрій Єхануров згадав ще про одну сентенцію, котра стверджує, що Україна — не Росія, але, певне, вирішив дещо розширити висловлювання колишнього українського президента і повідомив журналістам: «якщо Росія вступить раніше від нас, то Україні стати членом СОТ буде практично неможливо». І якщо з приводу «білоруського» висловлювання наші держоргани ще можуть спробувати звалити всю провину на журналістів, то з «російським» випадком зробити це не вдасться. Оскільки відповідні «синхрони», тобто пряму мову, Ю.Єханурова можна була послухати на кількох українських телеканалах. Причому «синхрони» було записано явно в різних ситуаціях і інтер’єрах, із чого можна зробити висновок, що свої думки з приводу трикутника Україна — СОТ — Росія прем’єр викладав не один раз. Думка ця, безумовно, справедлива і, зауважимо, аж ніяк не нова. Тож Юрій Іванович розкрив секрет Полішинеля. Цей аргумент добре відомий і давно використовується українською стороною на закритих переговорах. А от публічно говорити про це не варто було. Як влучно зауважила з цього приводу одна з колег, загальновідомо, що кожна людина здійснює протягом дня ряд фізіологічних відправлень, але в пристойному товаристві згадувати про це не прийнято.

До речі, молодий міністр економіки Арсеній Яценюк, значно менш досвідчений у публічній політиці, ніж Юрій Єхануров, який до прем’єрського крісла обіймав посади першого віце-прем’єра, глави Фонду держмайна та губернатора, в одному з недавніх телеінтерв’ю, говорячи про вступ у СОТ України та Росії, підібрав значно дипломатичніші формулювання, підкресливши, що не слід говорити про те, що ми повинні випередити на цьому шляху Росію, а слід говорити про те, чому нам вигідне членство в СОТ.

Можна було ані секунди не сумніватися, що вашингтонська заява українського прем’єра не залишиться непоміченою у Білокам’яній. «У Москві звернули увагу на повідомлення ЗМІ про ці висловлювання. Вони викликали в російської сторони велике здивування. Для нас абсолютно неприйнятним є такий підхід, — заявив у четвер офіційний представник МЗС РФ Михайло Каминін. — Дивно чути подібні слова від нашого стратегічного партнера, із яким самою долею нам судилося жити і працювати пліч-о-пліч. Ми такого завдання перед собою ніколи не ставили і не ставимо». Росіянам справді, напевно, дивно було чути висловлювання Ю.Єханурова, котрий зовсім недавно відвідав із візитом Москву і, мабуть, говорив там дещо інші речі.

Напевно російська сторона постарається тепер по повній програмі використати допущений главою українського уряду ляп і з подвоєною силою стане наполягати на синхронізації вступу в СОТ наших двох країн. М.Каминін уже заявив із цього приводу: «Росія прагне подальшого розвитку торгово-економічних зв’язків із Україною, спільної конструктивної роботи, у тому числі в питаннях вступу в СОТ. Синхронізація та координація позицій наших держав із приєднання до СОТ підуть на користь і Росії, і Україні. В умовах тісної взаємозалежності та взаємодоповнюваності економік двох країн такі дії вкрай необхідні. У Москві розраховують, що саме такої лінії дотримується й українська сторона. Сподіваємося отримати відповідні пояснення з цього приводу».

Ось такими виявилися «головні результати» візиту Ю.Єханурова до США. Що стосується «інших», то все як завжди. Штатний борець із поправкою Джексона—Веніка стосовно України конгресмен Курт Велдон звично заявив про необхідність якнайшвидшого її скасування, щоправда, часових рамок, коли ця казка стане бувальщиною, як зазвичай, не позначив.

Як завжди, американська сторона, цього разу в особі Кондолізи Райс, звернула увагу української сторони на необхідність ухвалення ряду законів для вступу України в СОТ. Щоправда, напередодні зустрічі з держсекретарем США Ю.Єхануров у Фонді Карнегі повідомив американським політологам про виконання Україною всіх умов для підписання зі Сполученими Штатами протоколу про доступ на ринки товарів і послуг. У Вашингтона з цього приводу, певне, інша думка. До речі, Віктор Ющенко, виступаючи в один день із прем’єром, але в Києві і перед українськими журналістами, оцінив процес приведення національного законодавства до вимог СОТ виконаним аж на 65%. За такі «високі» показники ми повинні подякувати, передусім, проурядовим фракціям Верховної Ради, у тому числі й Кінаховій ППУ, і прем’єрській групі «Довіра народу», та й президентській «Нашій Україні», котрі, попри прийняте на засіданні РНБОУ (за участю і Єханурова, і Кінаха) рішення відкинути всі чвари й об’єднатися для швидкого прийняття необхідних СОТівських законопроектів, злагоджено не голосують за настільки необхідні для вступу в СОТ законопроекти.

Наостанку все ж додамо трохи оптимізму. З Вашингтона Ю.Єхануров привіз надію на те, що в січні 2006 року Сполучені Штати можуть надати Україні статус країни з ринковою економікою. Цим і утішимося.

P.S. Коли верстався номер, стало відомо, що в п’ятницю Блок Юлії Тимошенко зажадав відставки Ю.Єханурова в зв’язку з підривом ним авторитету України. Про це заявив із парламентської трибуни глава фракції БЮТ Олег Білорус, висловивши обурення висловлюваннями прем’єра, «котрі здивували як Мінськ, так і Москву». Погоджуючись із шановним депутатом у тому, що вищому керівництву країни необхідно в екстреному порядку пройти курси гарних манер і дипломатичної етики, зауважимо, що опанувати ці важливі для політика високого рангу знання не завадило б, наприклад, і Юлії Тимошенко, котра стверджувала, що «росіянам пощастило з президентом», і Олегу Рибачуку, який заявляв у Москві, що «Путін — цар». Також сподіваємося, що промахи вищих керівників країни стануть приводом не для зведення політичних рахунків, а серйозним імпульсом до підвищення культури спілкування як на внутрішньополітичному, так і на міжнародному рівні.

Вимучило-таки коментар Міністерство закордонних справ України. Як і передбачало «ДТ», Б.Тарасюк повідомив, що висловлення Ю.Єханурова про президента Білорусі О.Лукашенка було «вільно інтерпретовано ЗМІ».