Не любимо ми цього. У сенсі хвалитися призами й нагородами. Відмовлятися від запропонованих звань, призів та орденів — траплялося. А відзнаками, що їх одержували як журналісти «ДТ», так і сама газета, хизуватися в нашій редакції якось не заведено: одне одного поздоровили, відзначили — і вперед. Справа не чекає.
Не приховуватимемо, кожному приємно, коли за нього порадіють колеги з інших видань. Тим паче коли зроблять це щиро. Тож у випадку з врученням головному редакторові Володимиру Мостовому чергової нагороди — німецької премії «За свободу і майбутнє засобів масової інформації» — редакція також не визнала за потрібне нескромно афішувати визнання заслуг її лідера. Хоча з розумінням поставилася б до зацікавленості колег, котрі чудово розуміють, який імідж українські ЗМІ мають на Заході та наскільки важливе для авторитета країни визнання західними професіоналами наявності в Україні незалежної преси. Проте долею незалежної преси несподівано вирішив поопікуватися Президент України Леонід Кучма, і через 12 днів після вручення премії у світ вийшло таке повідомлення «Інтерфаксу»:
«Президент України доручив керівникам Міністерства внутрішніх справ Юрію Смирнову, Служби безпеки Володимиру Радченку й Генеральної прокуратури України Святославу Піскуну вжити всіх необхідних заходів для розслідування фактів погроз і переслідувань на адресу головного редактора тижневика «Дзеркало тижня» Володимира Мостового.
Як повідомляє в понеділок прес-секретар глави держави Олена Громницька, у повідомленнях українських ЗМІ про те, що В.Мостовий став лауреатом програми «За свободу і майбутнє засобів масової інформації», наголошувалося, що журналістові доводиться «працювати в умовах погроз і постійних переслідувань», і ця інформація викликала тривогу й стурбованість Президента.
«Нові факти погроз і переслідувань на адресу київського журналіста свідчать про те, що свобода слова продовжує залишатися об’єктом тиску з боку кримінальних кіл і політичних авантюристів», — підкреслила прес-секретар.
Президент України висловив керівникам МВС, СБУ і Генпрокуратури своє «найсерйозніше незадоволення» тим, що вони не інформували його про факти погроз і переслідувань на адресу В.Мостового. Він зобов’язав цих керівників негайно вжити «всіх передбачених законом дій щодо розслідування цих неприпустимих фактів, які зазіхають на безпеку журналіста і продовжують підривати авторитет України як держави, що прагне домогтися світових стандартів правопорядку та свободи слова», повідомила О.Громницька.
Л.Кучма зобов’язав керівників силових відомств постійно інформувати його про хід розслідування, а також забезпечити надійну професійну охорону журналіста від імовірних злочинних зазіхань».
Багато дивного поруч із цією заявою. Дивно, чому прес-секретар Президента озвучує текст із неправильним перекладом однієї з реплік, де слово «прослуховування» подається як «переслідування». Дивно, що ніхто з адміністрації не обтяжив себе перевіркою формулювання, яке супроводжувало присудження премії, котре насправді звучить так: «за обстоювання свободи слова і преси, пошук правди і справедливості, за сприяння тим, хто не має можливості виступити публічно, за його мужність і наполегливість». А не «у зв’язку із стеженням і загрозами». Дивно, що, перш ніж виявити настільки гучну стурбованість, ніхто не зв’язався з редактором «Дзеркала тижня» хоча б для того, щоб попередньо з’ясувати: «На що скаржитеся?» і «Чи скаржитеся взагалі?».
Нічого не захотіли перевіряти й журналісти трьох загальнонаціональних каналів. Понад те, навіть до Володимира Мостового по коментар чомусь не звернулися. Просто, як по команді, а точніше — як за «темником», вихлюпнули в ефір стурбованість Президента відразу після закінчення сюжету про візит у Київ Ханни Северінсен — керівника моніторингової групи Ради Європи. Мовляв, ви тут говорите, що в Україні проблеми зі свободою слова та прозорістю виборів — тож ось вам наочна турбота про найсправжнісіньких журналістів! Заодно ніби поставили на місце «Репортерів без кордонів», котрі зловредно вписали Президента України у список ворогів преси. І справді, хіба вороги преси пропонують охорону редакторам непідконтрольних видань?
Утім, слід віддати належне переважній більшості вітчизняних ЗМІ, зокрема й багатьом, за визначенням, приналежним до провладного пулу: колеги дуже швидко розібралися принаймні в тому, що Президент став засобом реалізації провокації. Вони максимально самоусунулися від публічних вправ тих, для кого дискусія з Северінсен стала маніакальною ідеєю. Осторонь коментарів залишилися політики й дипломати, хоча вони визнали за необхідне в різній формі просигналізувати «Дзеркалу» про своє розуміння непорядних прийомів поведінки влади. У посольстві ФРН нам повідомили, що до дипломатів зверталася низка німецьких журналістів із проханням прокоментувати «брудну кампанію проти українського колеги». Самі ж представники посольства висловили «жаль із приводу того, що іміджеві України завдано чергового удару й це не пройде непоміченим на Заході та, зокрема, в Німеччині».
З цілком зрозумілих причин у своїй заяві для ЗМІ події прокоментував керуючий справами правління німецького Фонду засобів масової інформації пан Штефан Зегер. Щиро кажучи, нам трохи ніяково перед читачами «ДТ» за те, що доводиться наводити цю заяву. Проте в даній ситуації ми змушені відступитися від своїх правил, про які говорили з самого початку, і процитувати пана Зегера з колегіальною вдячністю за щиру й чесну підтримку:
«Фонд засобів масової інформації» банку «Шпаркассе Лейпциг» (www.Leipziger-Medienstiftung.de) вручає свою «Премію за свободу і майбутнє засобів масової інформації» мужнім незалежним журналістам у пам’ять про мирну революцію в Лейпцигу восени 1989 року. Принаймні починаючи з тих днів, що стали сигналом для возз’єднання Німеччини, ми зрозуміли цінність незалежної преси.
Володимир Мостовий — незалежна, мужня людина й чудовий журналіст — одержав нинішнього року за свій багаторічний внесок у журналістику разом з іншими журналістами «Премію за свободу і майбутнє засобів масової інформації». Київ і Україна можуть пишатися ним! Наше обгрунтування полягало в інтенсивних пошуках, перш ніж ми дійшли рішення — без відома Мостового, як, утім, ми це робимо стосовно кожного нашого лауреата.
Мостовий дізнався про нагороду лише тоді, коли наше рішення було вже ухвалене на підставі тривалого вивчення справи. Тому підло й безсоромно стверджувати, нібито він «заслужив» премію, поширюючи неправдиву інформацію.
Серед основних журналістських правил — ретельне вивчення предмета опису й постановка питань перед тією стороною, яка вручає премію. З нами ніхто не розмовляв, зокрема й від «Київських відомостей». До речі, не є таємницею й сума премії. Загальноприйнято, що такі премії супроводжуються виплатою суми грошей, ця сума загальновідома і в даному випадку вказана на нашій Інтернет-сторінці (10 тисяч євро. — Ред.).
Нинішня реакція певних кіл у Києві показує нам, наскільки Мостовий заслужив цю премію й наскільки правильним було наше рішення. Із власної історії нам відомі масові маніпуляції владних сил колишньої НДР стосовно преси. Саме завдяки цьому досвіду Фонд не готовий надавати якісь пояснення, приємні певній адміністрації чи політикам. Свобода і правда мають бути для нас цінностями, якими ми керуємося.
Ми пильно відстежуватимемо ситуацію навколо Володимира Мостового. І якщо факт вручення йому премії призведе до його дискредитації чи завдасть йому шкоди, ми негайно сповістимо про це громадськість і попросимо в наших лауреатів попередніх років підтримки в публікації відповідних репортажів».
Характерно, що в цій ситуації найбільшої шкоди вкотре було завдано іміджеві Президента України, який вирішив взяти участь у дрібній авантюрі свого оточення, що вже встигли відзначити всі спостерігачі інтриги. Микола Томенко, за родом діяльності змушений коментувати те, що відбувається, досить точно назвав заяву Президента «політичним стьобом». І не було б нічого дивного в тому, якби до такого прийому вдався, приміром, керівник управління інформації адміністрації Президента Сергій Васильєв. Але — Президент! 48-мільйонної держави! Яка демонструє найвищий у Європі темп зростання ВВП! Яка однозначно визначила свій шлях до Європи! Просто незрозуміло, як Леонід Данилович не відчув: «Що попові можна, те дякові — зась».
І маховик закрутився. Скеровані своїм начальством, чиновники різних рівнів, які представляють МВС, прокуратуру та СБУ, почали люб’язно-наполегливо вимагати у Володимира Мостового відповіді на два запитання: «Хто й коли йому загрожував?» і «Чи звертався він в органи по допомогу?» Ситуація, в якій опинилися ті, хто вів дізнання, у самих чиновників викликала певне зніяковіння, а в нас — співчуття до них. Редактор «Дзеркала тижня», звісно ж, відповів на запитання представників прокуратури та МВС, повідомивши, що проблеми, з якими протягом свого існування зіштовхувалося «Дзеркало тижня», були пов’язані, на його думку, лише з однією людиною та членами її оточення. Чому за вісім років жодного разу не звернулися по допомогу? По-перше, з огляду на традицію роботи українських правоохоронних органів у таких ситуаціях, ні Володимир Мостовий, ні інші журналісти «ДТ» не вважали за можливе й ефективне звертатися у відповідні інстанції для розв’язання проблем, що виникали періодично. Про безрезультатність таких кроків свідчить звернення Георгія Гонгадзе в прокуратуру з приводу того, що за ним почали стежити... По-друге, несерйозне ставлення до поставленого Президентом завдання майже відразу продемонструвала прес-служба МВС, поширивши інформацію, що «робота з виявлення погроз Володимиру Мостовому триває, попри те, що Мостовий перебуває за кордоном». А що, кордон знову Збручом пройшов й Івано-Франківськ став зарубіжжям? До слова, на час поширення заяви Володимир Павлович уже перебував у Києві і був готовий відповісти на всі запитання. По-третє, редакція вдячна представникам прокуратури, Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки за толерантну поведінку. Понад те, ми готові надати зі свого боку щонайактивнішу допомогу в розслідуванні, ініційованому Президентом України. Однак у тому разі, якщо відповідні органи вирішать за можливе для себе з’ясувати, приміром, таке: за чиїм розпорядженням безпідставно заборонявся в’їзд до країни видавця «Дзеркала тижня» громадянина США Юрія Орлікова; хто віддавав розпорядження по черзі всім олігархам придбати «Дзеркало тижня» з метою зміни позиції газети; хто неодноразово в категоричній формі забороняв державним чиновникам давати інтерв’ю «Дзеркалу тижня»; хто вимагав установити джерела інформації журналістів «ДТ» і схвалював ведення прослуховування та стеження?..
Насправді ж сторопіння викликає цинізм й ірраціональність, із якими представники влади реалізовують свої піар-ходи. Особливо коли пам’ятати, що відбувається це на тлі незаконно відкритої справи проти цілої низки ЗМІ, які нібито заважають Президентові й ряду чиновників виконувати їхні функціональні обов’язки. На тлі закінченого розслідування у справі про вбивство Георгія Гонгадзе і крайньої розгубленості керівництва країни та прокуратури стосовно того, що робити з результатами розслідування. На тлі масових перешкод, які чинить журналістам влада під час виконання ними безпосередньої роботи. На тлі цензури, яка перемагає, і самоцензури, яка вже перемогла.
Коментуючи заяву Президента, головний редактор «ДТ» Володимир Мостовий сказав:
«Проблеми, з якими зіштовхується «Дзеркало тижня», мало відрізняються від тих, що їх постійно змушені вирішувати ЗМІ, котрі займають незалежну позицію: удари по інвесторах, спроби змінити власника, телефонні погрози, прослуховування телефонних розмов, необгрунтовані суми позовів, незаконні порушення кримінальних справ — це далеко не повний перелік методів, застосовуваних до непідконтрольних видань. Нам не складніше, ніж іншим. І тому я як редактор видання, яке навчилося захищати себе самостійно, і як глава Комісії з журналістської етики, добре обізнаний із проблемами регіональних ЗМІ, не вважаю за можливе і достойне вимагати до «Дзеркала тижня» та його журналістів особливої уваги.
Я здивований окремою стурбованістю Президента України тим визначенням, що його німецькі журналісти дали умовам роботи незалежних українських ЗМІ. По-перше, те, що ми, на жаль, в Україні сприймаємо як вимушену і звичну реальність, у цивілізованому світі визначають як «роботу в умовах погроз і постійних переслідувань». По-друге, влада, яка вважає, що рівень свободи преси в Україні «відповідає європейським стандартам», не може боротися сама з собою.
Однак якщо стурбованість Президента щира, то я запропонував би йому спрямувати ресурси влади на створення нормальних умов роботи, передусім регіональних ЗМІ, а зусилля правоохоронних органів — на реальне розкриття злочинів, пов’язаних із насильством та вбивствами журналістів.
Що стосується «Дзеркала тижня», то ми й надалі займатимемо і обстоюватимемо незалежну позицію, не відволікаючись від цієї непростої справи на участь у PR-акціях влади».
Отже, коли всі крапки над «і» розставлено, нам залишається тільки висловити свій жаль із приводу того, що ми вимушені були впустити читачів за лаштунки. Втім, виправданням може служити нав’язливе враження, що життя всієї країни для сцени непридатне, оскільки місця на ній — лише для президії та трибуни. Що насправді і є символом атипової демократії — не сумісного з вільним життям вірусу.