Анатолій Матвієнко: «Я прийшов у Крим назавжди»

Уряду Анатолія Матвієнка виповнилося сто днів. Умовно. Бо формувати уряд довелося в кілька етапів і навіть сьогодні є вакансії голів кількох комітетів. Його структура і склад — результат політичного торгу і компромісів із «чужим» парламентом. Побоювання одних, що прийде людина з Києва, та ще й затятий націонал-демократ, і штовхне політичну ситуацію на межу конфлікту, не справдились. Як і сподівання інших, що нова влада впевнено і швидко наведе лад у чи не найбільш корумпованому регіоні країни. Прем’єрська доля Анатолія Матвієнка вирішувалась упродовж доби. Стільки минуло від несподіваної пропозиції президента до непростого голосування у ВР автономії. Ніякої програми Анатолій Матвієнко не представляв. Тому й питати, що його уряду вдалося зробити, а що ні — безглуздо. Хоча опоненти Матвієнка вже назвали його прем’єрство і «100 днями пустослів’я», і «100 днями самотності», і навіть «цілою вічністю жаху». Про його романтизм в економіці розповідають анекдоти, його звичка повчати в патріотичному дусі багатьох дратує, а намагання вирішувати складні проблеми в спосіб, не передбачений законом, із запевненням у високоморальності прем’єрських помислів, викликає справедливу критику. Брати інтерв’ю у А.Матвієнка нелегко, майже кожне питання він сприймає як опонування його діям, намагається дискутувати й дивується, чому йому просто не вірять на слово.

До традиції відзначати стоднівку ставиться скептично. Зізнається, що три місяці сповна використав для вивчення ситуації і визначення пріоритетів роботи уряду. Виглядає це таким чином.

— Найперше — розвиток туристичної сфери. Але не вирвано з контексту, зліплено, склеєно, як клаптики. Треба дивитися на Крим як на єдине ціле з позиції його рекреаційної зони. І розібратися — в якому напрямку треба рухатися і за рахунок яких ресурсів. Я вважаю, що ми розібралися. По-перше, ми розуміємо, що в державі, в бюджеті грошей немає і не треба ходити з простягнутою рукою, бо звідти їх ніхто не дасть. Дай нам Боже виконати бюджет, щоб забезпечити соціальну сферу, яку ми розкочегарили, закінчити рік і увійти у виборчу кампанію. В цьому є серйозна напруга, і тільки в АРК 155 млн. дефіциту із зарплати, який треба покривати. Тому якщо звідти ми отримаємо на тих 15—20 млрд. дол., які я розраховую залучити в туристичну інфраструктуру (програма «Морський берег». — Авт.), бодай п’ять відсотків — це буде велике щастя, і ми знаємо куди їх діти. Ми хочемо вкласти їх у магістральні монополії. Це газифікація, це енергетика (це найвужче місце, і цього року ми починаємо реконструкцію енергопостачання), це водопостачання, проблема комунального господарства і сміття. Сподіваюсь, що уже цього року ми почнемо будувати два сміттєпереробні заводи — у Сімферополі та Ялті. Якщо ми ці проблеми розв’язуємо — ми маємо всі підстави гарантувати інвесторові нормальні умови. Що це означає? Що інвестор отримує стартові умови, що вони будуть прозорі, але ставку робимо не на малий дрібний інвестиційний пакет, а залучаємо великий капітал. Тому ми створили раду інвесторів, ми тримаємо двері відкритими, але принаймні є п’ять-шість компаній, які дали згоду на те, щоб практично підійти до організації та залучення інвестиційних коштів...

Друга тема — це транспортна складова з так званого геополітичного розміщення Криму, через який проходить так званий Великий шовковий шлях із перспективою майбутнього руху товарів. Лінія з Ірану, Іраку буде завантажуватися, Крим має потрапляти в зону руху казахської нафти в Європу. Отже, це транзит, це Керченський порт, це порт на Донузлаві — так, це казка, але я в неї вірю і гарантую, що це буде, однак ми маємо забезпечити при цьому екологічну складову.

— Я слухаю і рахую — який ви за ліком прем’єр, котрий викладає подібну концепцію: розвиток курортів, залучення інвестицій, екологічно чиста продукція, прибутки від транзиту, відродження Великого шовкового шляху. Всі знають, що Криму потрібно, але ніхто не говорить — як це зробити і за рахунок чого. Ви сподіваєтеся на великі інвестиції. А йому потрібні гарантії і прозорість, причому сьогодні, а не завтра. А ви це надати сьогодні не готові. До цього часу не наведено порядку в землекористуванні, досі не створено рівних умов...

— Я не хочу займатися демагогією. Я запросив інвесторів, ми провели з ними велику роботу, ми вийшли на утворення ради інвесторів, ми створили виконавчий комітет, силами якого сьогодні підбираємо групу експертів, які будуть робити майстер-план цього проекту...

— Назвіть інвесторів, які визначають сьогодні такі питання.

— Я їх назву... Ми працюємо сьогодні над прозорим регламентом проходження інвестицій. Це клубок неймовірно тяжкої праці — це закони, які регулюють кожний крок, це тисячі норм, які контролюють ринок. Ми робимо прозорий регламент, який не буде створювати інвесторові проблем. Хабарів носити не будуть! І коли сьогодні інвестор приїздить до Криму — першими за ним ходять бюрократи і допомагають вирішити проблеми. Я не знаю більше такого регіону.

Тепер я називаю компанії і прізвища. Це той же Лєбєдєв (Національний резервний банк РФ. — Авт.), це «Внешторгбанк» Росії, це Кульчик із Польщі, це Тефік, Туреччина, це Індустріальний союз Донбасу. Це ті люди, які сьогодні готові вкладати серйозні обсяги — десятки мільйонів, — які готові прийти серйозно, яким не треба купувати щось за безцінь...

— Але росіяни і ІСД вже прийшли. Вони ж не новачки в Криму. За минулої влади вони отримали тут значну власність, вкладають у неї кошти...

— Я не хочу зараз аналізувати, що вони мають. Мова йде про абсолютно іншу філософію організації, тому вони й чекають. Бо немає комплексності, немає яскравої перспективи. На чому я з ними заграю? Багатий той, хто знає раніше, а не той, хто знає більше. Безперечно, їм як серйозним інвесторам хотілося б бачити, що буде робитись у Криму і які будуть перспективи. Це і є поєднання інтересів. Але за ними піде дрібніший бізнес, малий і середній, який не може починати, поки інфраструктура не створена. І тепер стосовно землі. У нас із землею безладдя. Правоохоронні структури направили 3300 позовів, нехай повернуть її через суди. Я не впливаю на судову систему, я кричу ґвалтом! Я вірю, що державі повернеться багато землі. Але, на жаль, ми повинні розуміти, що маємо хворе суспільство. Ми його, може, повернули на кілька градусів, а ви вже хочете, щоб воно було золоте. Воно калічене — з точки зору казнокрадства. І дай Боже далі не заглиблюватися. Кажуть, оточення у Ющенка таке-сяке. Та це суспільство таке, яке ж може бути в ньому оточення!..

— Давайте повернемося до вашого уряду, який формувався складно, з огляду на умови, що склалися після виборів президента, і з урахуванням інтересів, представлених у парламенті. Чи є ви єдиною командою? Чи є у вас потреба за результатами стоденки провести кадрові зміни?

— Є, але немає можливості. Будь-яка зміна міністра — це рішення ВР, будь-яка зміна члена уряду — це рішення ВР. На жаль, я нічого змінити не можу. Сьогодні в нас із ВР немає такої міри довіри, більше того, є бажання просто керувати урядом і при цьому не відповідати.

— Але у вас є можливість оцінювати роботу того чи іншого члена уряду і таким чином впливати на його роботу...

— Кого це цікавить? Вийдіть на вулицю й запитайте. Люди ототожнюють владу як одне ціле і правильно роблять. Якщо я буду демонструвати свою слабкість, що хтось у парламенті мені робить ваву... Якщо я виходжу і говорю, що якийсь міністр погано працює, а він залишається на своєму місці, мені не буде краще в організації роботи на якійсь ділянці. Тому я компенсую роботу слабкого міністра роботою іншого заступника.

— А поки ви не даєте публічних оцінок роботі ваших заступників чи міністрів, люди жваво обговорюють, у тому числі і в пресі, скандальні ситуації. Як один віце-прем’єр лобіює бізнес-інтереси структури, яка має відношення до іншого, вже столичного посадовця...

— Називайте прізвища!

— Прошу. Віце-прем’єр із АПК Скорченко, «Наша ряба», голова ДУСі Тарасюк. Мова йде про відведення кількох гектарів орної землі під полігон пташиного посліду. Інший віце-прем’єр настійливо радить рескомзему не проводити аукціонів і конкурсів. До речі, мало хто розуміє, чим займаються деякі ваші заступники. Приміром, Вадим Гриб, який щойно на прес-конференції не зміг відповісти на жодне запитання, крім того, де провів відпустку. І єдине, чим за цю стоденку запам’ятався — так це появою на крутому мотоциклі, в байкерському «прикиді» на фестивалі «Казантип». Аграрний віце-прем’єр добряче подивував пропозицією вирощувати в Криму льон. Раніше він спеціалізувався на цій культурі та коноплі в інших широтах...

— Це інший льон, олійний, а не той, що дає волокно.

— ...Це з одного боку. З іншого — просто якісь «министры-вредители» зі столиці. Раніше тільки недобросовісна російська преса могла так шкодити курортному сезону вигадками про холеру чи чуму. Тепер маємо: абсолютно безвідповідальні заяви прес-служби МОЗ України про численні випадки зараження ВІЛ-інфікованими шприцами на пляжах, аварійне знеструмлення з вини енергетиків усього південного узбережжя, внаслідок чого — викиди в море нечистот і, знову ж таки, заборона міністра Поліщука відвідувати всі пляжі ПБК, хоча забруднення було лише на трьох. Держкомрезерв направляє до Криму 150 тонн цукру, і він надходить до певних комерційних структур, минаючи прем’єра. Про яку єдину владну команду ви говорите?

— Ну, по-перше, світла на узбережжі не було від 15 хвилин до двох годин. Це демонструє вам наявність команди. В інших умовах його б не було цілу добу. По-друге, я особисто звернувся до прокуратури, щоб вона розслідувала неузгодженість дій двох енергокомпаній і дала тому оцінку. Стосовно цукру — я теж особисто звернувся до прокуратури, щоб розібрались, яка була процедура, бо це традиція вчорашнього дня. Але це говорить про наявність команди, а не про її відсутність, бо є бажання щиро дивитись у вічі, а не ховати і келійно вирішувати проблеми.

Виконання сьогодні головних показників, і бюджетних у тому числі, місця Криму у зростанні промислового виробництва в Україні говорять про те, що фінансово-економічний блок в уряді працює, а його курирує В.Гриб. А якщо чоловік не може говорити, бо не є публічним політиком, то це не є проблемою для уряду, достатньо, що я вмію говорити. І сміятися, що він має забаганку їздити на мотоциклі — то це демонстрація його свободи і за це треба поважати, а не зневажати.

Стосовно заяв міністра охорони здоров’я — то це запитання не до мене, а до Юлії Володимирівни. Я йому подзвонив і сказав: «Ви розумієте, що говорите? Ви вже не опозиційний політик чи залишаєтеся ним? Знайти один шприц і сказати, що в нас на пляжах розповсюджується ВІЛ-інфекція, не маючи підтвердження, — це несерйозно». І те, що була скликана терміново нарада СЕС, і те, що міністр проводив її особисто, і моя розмова з президентом, і реакція президента — це демонстрація наявності в Криму влади, а не її відсутності... І те, що сьогодні Кримом почали займатися не як регіональною проблемою, а як всеукраїнською, є позитивом, і це той завал, який також зрушено. Проблема води — це вже не кримська проблема, так само — проблема узбережжя, міжнаціональних відносин.

— Чи можете ви сказати, яка частина економіки Криму є сьогодні в тіні, яке співвідношення тіньового і реального секторів, які обсяги капіталу насправді задіяні в тому ж курортному бізнесі?

— Не можу. Я думаю, що тут ми нічого суттєво не змінили, тому що це дуже інертна система. Вона не міняється від одного гасла. Детінізація — це дуже серйозна проблема, і нам треба зрозуміти її природу, щоб перевести на іншу формулу відносин. Що в нас сьогодні збиткове? Нас б’ють, що в нас 53 відсотки збиткових підприємств. Ви подивіться — транспорт, ми змінили систему сертифікації і замінили людину, яка займається аукціонами на перевезення. Але подивіться, хто «кришує» цей транспорт?

— Хто?

— Я назву вам прізвища всіх депутатів, усіх урядовців, усіх міліціонерів, якщо вони не вийдуть із тіні. Далі — ресторани. Всі збиткові. Оздоровниці — збиткові.

— Але це не новина. Ви що не знали про це ще три місяці тому, коли очолили уряд?

— Не знав. Моє завдання було трохи іншим — запустити всю схему організації влади, включаючи районну. А в районах що я мав? Хто тільки і звідки мені не дзвонив і кого тільки я не мав поставити (мова про зміну глав адміністрацій. — Авт.).

— Але тим часом більшість курортного бізнесу — в тіні, то що має сказати ваш інвестор, який прийде? Якого біса він має працювати прозоро, якщо його конкуренти мають «дах» політика, міліціонера чи урядовця і не платять податків?

— Серйозний бізнес нікого «кришувати» не допустить. Ми повинні розробити систему преференцій. Бізнес має не за хабарі прийти, і ми не будемо заплющувати очі на те, що він не платить податків, бо дає хабарі. Людина, яка будує потужний п’ятизірковий готель ніколи не прийде в умови, коли треба давати хабарі. Ось чому я хочу укрупнення інвестицій — бо вони змінять філософію. «Нашу рябу» не Скорченко лобіює, а я лобіюю. І не треба цього боятися, бо це обсяги продукції, яких нам сьогодні ніхто не замінить.

— А де межа такого лобіювання держслужбовцем інтересів приватного бізнесу?

— Немає межі. Це партнерство. Єдина межа — це прозорість. Формула моєї поведінки чітко прописана: це національний інтерес. Якщо в бізнесмена він також є — ставимо плюс. Далі — корпоративний або галузевий інтерес, регіональний — плюс. Приватний інтерес — у мене він також є. Я хочу мати кар’єру, мати визнання як успішний управлінець, він — мати прибутки. Все прозоро.

— Добре, ви не візьмете в Тарасюка хабара, або він вам його не даватиме...

— Чому — дасть!

— Бачите, я була іншої думки. Ну, гаразд. Ви не візьмете, а ваш заступник — візьме і розповість вам про прозорий збіг інтересів...

— І більше не буде працювати. Як тільки я матиму факт, що приватний інтерес домінує. За заданими правилами — межі лобізму немає, за тіньовими правилами — це вже злочин. От прийшло два інвестори в Плодове (Бахчисарайський район. — Авт.), які борються за сировинну базу, хочуть виробляти більше вина. Я в цьому зацікавлений. Кажу, будь ласка: хто кращі умови оренди запропонує, з тим ми і будемо працювати. Хоча обидва — мої добрі знайомі. Один приходить, каже, ну ти ж мені друг, ти ж можеш....

— Чекайте, мені щось не траплялося повідомлення, що уряд оголосив конкурс, а до вас уже знайомі ходять!

— У мене знайомих і друзів — пів-України... От я попросив Ігоря Тарасюка, коли з м’ясом була криза: виручи, постав по 11 гривень максимальну кількість. Виручив, і по-моєму, двічі. Я щось маю зробити йому назустріч? Може, й маю, але в межах закону.

— А те, що держслужбовець мав відійти від бізнесу, а не поставляти вам фури з курятиною, це в межах закону?

— Я у Вінниці не є керівником і в мене немає там жодного бізнесу, але якщо треба щось буде поставити до Криму — я подзвоню і це привезуть. І це — не корупція, бо тут немає власного інтересу...

— Насамкінець, повертаючись до наполеонівських планів вашого уряду: коли ви збираєтесь їх реалізовувати і чи маєте намір балотуватися і до ВР Криму, а не тільки до українського парламенту, аби зберегти посаду прем’єра?

— Якщо ви ловите мене на тому, що я тут людина тимчасова, то маєте знати, що для мене 2006 рік не є визначальним. Це просто черговий етап. Я збираюся жити довго, мені лише 52 роки. Про вибори — ще не знаю, яким номером буду в списку — мені це не цікаво, я не знаю конфігурації присутності своєї партії. Я хочу, щоб у нас була правоцентристська політична сила, але об’єднана, і я робитиму все, аби така партія утворилась в результаті об’єднання правоцентристських політичних сил. Вона має виконувати найактивнішу місію в процесі народження нації. І тому я націлений на народження такої партії, а не на вибори. Коли ми узгодимо цю конфігурацію — і чи буде там «Батьківщина», чи будуть Рухи, УНП, чи їх не буде, — я не знаю, зараз ідуть інтенсивні консультації. І якщо в ім’я цього треба буде принести себе в жертву — я це зроблю з великою радістю. Якщо це вимагатиме від мене певного алгоритму поведінки — я готовий, бо для мене національні інтереси над усе. Але те, що я прийшов у Крим назавжди — можете бути впевнені. У будь-якому статусі, можете не сумніватися.