«АХ, ОБМАНУТЬ МЕНЯ НЕ СЛОЖНО, Я САМ ОБМАНЫВАТЬСЯ РАД»

Навіщо збирався цього тижня в Ялті квартет єепівських президентів, чесно кажучи, так і незрозуміло. Документів ніяких не підписали, рішень історичних не прийняли. Хіба що ратифікаційними грамотами обмінялися і про роль ЄЕПу в історії євразійської частини людства ще раз поговорили. Загалом, поганенько до саміту підготувалися. Нурсултан Назарбаєв так чесно і зізнався: не чекав, мовляв, ніяких самітів, несподівано все це якось. На що хазяїн зустрічі Кучма бадьоро зауважив, що експромтом воно й краще, «завжди є результат». Правда, про якісь значимі підсумки потім чомусь не повідомляли.

Схоже, знову кожна зі сторін залишилася при своїй думці. І уявлення про майбутнє створюваної інтеграційної структури, як і раніше, в кожного своє. «Мета зрозуміла, — твердо сповістив Леонід Кучма. — Головне, щоб усе відповідало тій меті, яку ми ставили, коли підписували угоду (про створення ЄЕП. — Т.С.)». Але яка це мета? Знову-таки, у кожного — своя. Причому навіть та, що декларується публічно. Президент України на саміті заявив: «Наша позиція залишається незмінною: завершення процесу створення повномасштабної зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень — це першочергове завдання в контексті формування Єдиного економічного простору». Саме реалізація цього першого етапу формування ЄЕП, підкреслив Л.Кучма, стане тим «лакмусовим папірцем, який покаже щиру готовність і прагнення сторін іти далі політичних декларацій у напрямі якісного поглиблення економічної співпраці». Нагадаємо, незадовго до ялтинської зустрічі Президент був налаштований ще рішучіше, стверджуючи, що вважає безперспективною участь України в Єдиному економічному просторі без формування в його рамках зони вільної торгівлі.

Ось лише запитання: а що ж вважати зоною вільної торгівлі? Приміром, Нурсултан Назарбаєв переконаний: «…перший етап формування зони вільної торгівлі — це митний союз із єдиним митним режимом по периметру його зовнішніх кордонів». Причому, не кліпнувши оком, запевняє, що і «Європа так починала, і всі так починали».

Що розуміє під такою бажаною «повномасштабною ЗВТ без вилучень і обмежень» українська сторона, сказати важко, оскільки ніхто з наших високих посадовців жодного разу чіткого визначення не дав. Але ж якщо Україна планує створювати з партнерами «четвірки» класичну зону вільної торгівлі, як її розуміють в усьому іншому, не єепнутому світі, — це один коленкор, а ось якщо має намір суворо дотримуватися Угоди про формування ЄЕП, де зона вільної торгівлі — це щось середнє між митним і економічним союзом, — зовсім інший. І тоді виходить, що Назарбаєв просто зволікає, ухиляється і знижує планку, намагаючись обмежитися лише митним союзом, ну, можливо, хай уже буде й так, додавши до нього ще якийсь «транспортний союз».

Лукашенко ж узагалі якийсь безнадійний песиміст. Він від ЄЕПу взагалі нічого не чекає. «Не думаю, що Білорусь може одержати щось додатково», — заявив у Ялті білоруський президент, пояснивши, що «ті заходи, про які ми сьогодні домовляємося» у рамках «четвірки», поступаються як уже існуючому рівню білорусько-російських відносин, так і білорусько-українським, що формуються.

І лише у Володимира Путіна мета велика, по-російському масштабна: підсумком побудови ЄЕП має стати «створення якісно нового інтеграційного об’єднання, яке відповідає сучасним вимогам і здатне стати потужним локомотивом економічної інтеграції у всій Євразії».

Проте, замріявшись і захопившись постановкою цілей, росіяни цього разу якось слабенько підготувалися до саміту. Українські гурмани російської зовнішньополітичної кухні були відверто розчаровані: жодних тобі добре продуманих експромтів, жодних приголомшливих сюрпризів. Так, сама лише малоїстівна родзинка. Правда, подана українським офіціантом.

Новиною в Ялті прозвучала пропозиція про створення економічної конституції «четвірки». Її напередодні саміту на засіданні Групи високого рівня (ГВУ) озвучив український перший віце-прем’єр Микола Азаров, який вважає: такою мають стати майже 120 договорів між країнами-учасницями ЄЕП. А наступного дня якесь анонімне «високопоставлене джерело в російському уряді» (на нашу думку, воно дуже скидається на представника Росії в ГВР міністра енергетики РФ Віктора Христенка) заявило журналістам: «російська сторона гадає, що нормативно-правова база створення ЄЕП могла б бути згодом перероблена на єдиний документ — економічну конституцію «четвірки». Про «єдиний економічний кодекс» висловився і Володимир Путін. Але ніхто до пуття так і не пояснив, що ж це буде за кодекс-конституція, скільки угод у нього ввійде, який буде його юридичний статус для кожної єепівської країни, скільки взагалі планується підготувати документів. Протягом трьох днів ялтинських переговорів стосовно цього було продемонстровано приголомшливий плюралізм: Леонід Кучма спочатку говорив про заплановані 100 документів, потім — про 80, Микола Азаров — про 120, високопоставлений російський анонім — про понад 100, Володимир Путін спочатку чомусь обмежився лише 30 документами, але потім повідомив, що ГВР узгодила перелік із 61 пріоритетного проекту міждержавних договорів. Що це будуть за документи, який порядок і процедура їх укладання, не розповів ніхто. Усе, як від самого початку створення ЄЕП, відбувається непрозоро й кулуарно. Особисто мені, приміром, як звичайному українському платникові податків, хотілося б знати, на що конкретно витрачатимуться майже 3 млн. гривень, виділені прем’єром Януковичем із резервного фонду держбюджету на реалізацію комплексу основних заходів із формування ЄЕП (до речі, на адаптацію українського законодавства до європейського нинішнього року було виділено лише 2 млн. грн.). Ще дуже цікаво: як усе-таки встановлюватиметься відповідність документів, що готуються в рамках ЄЕП, законодавству й Конституції України (згідно зі зробленим застереженням до угоди про ЄЕП)?

Термін «економічна конституція» росіяни придумали, звісно, невдало. Правда, поки що незрозуміло — бездумно чи неймовірно самовпевнено (мовляв, ми цим хохлам уже все що завгодно «втюхати» можемо). Через українську Конституцію навіть Кучма не зміг переступити, зробивши відоме застереження під час підписання єепівських документів. А в гарячий передвиборний час, коли кожен, навіть незначний промах конкурента таврується «зрадою національних інтересів», пропонувати українцям ідею єепівської конституції — просто безграмотно.

Хоча, з іншого боку, росіян зрозуміти можна. Мабуть, саме чинник українських виборів і провокує їх на такі пропозиції. Адже очевидно, що в розпал виборчої кампанії, та й у період поствиборної роздачі слонів, підготувати й підписати не те що 120, навіть 30 міждержавних угод — фантастика. «Продавити» один документ, куди постаратися запхати все за максимумом, схоже, вважають росіяни, значно реальніше.

Тим паче ситуація складається так, що незговірливі українці зовсім і не збираються розкидатися й підписувати всі підряд угоди. Те ж саме неназване високопоставлене російське джерело з явним роздратуванням розповіло журналістам: робота над загальним пакетом законопроектів на сьогодні ускладнюється тим, що деякі з країн-учасниць намагаються «висмикнути з усього зводу документів 10—15 нормативних актів, у яких вони зацікавлені найбільше, і проштовхнути їх для якнайшвидшого узгодження». «На думку Москви, — заявило джерело, — такий шлях безперспективний. Ми вважаємо, що єдино можливий вихід із цієї ситуації — прийняти всі документи пакетом. Тобто провести кодифікацію всіх проектів документів, запропонованих сторонами, і вирішити, чи об’єднувати їх в один документ — своєрідну «економічну конституцію» ЄЕП, усередині якої вже надаватиметься можливість різношвидкісної інтеграції і приєднання до окремих її пунктів». За словами джерела, Казахстан і Білорусь, у принципі, згодні з тим, що «законодавство ЄЕП» потрібно робити спільним і комплексним. Тим часом українська сторона намагається «зробити витяжку з усіх 100 з лишком документів, виокремивши із них ті, які стосуються створення зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень». У зв’язку з цим джерело підкреслило: на думку Москви, питання ЗВТ «потрібно переводити у двосторонній формат Росія—Україна».

Цікава ситуація виходить. Росіяни звинувачують Україну у «висмикуванні» та «проштовхуванні» окремих документів і саме її нібито егоїстичною поведінкою пояснюють необхідність приймати всі єепівські документи пакетом. Але при цьому відверто ігнорують п’яту статтю Угоди про формування ЄЕП — головного єепівського документа. Тому, на нашу думку, слід нагадати росіянам деякі її положення. По-перше, «ЄЕП формується поетапно, з урахуванням можливості різнорівневої і різношвидкісної інтеграції». По-друге, «сторони приєднуються до угод, які забезпечують формування ЄЕП, у міру їхньої готовності. При цьому Сторона повинна дотримуватися узгодженої послідовності приєднання до угод». По-третє, «різнорівнева і різношвидкісна інтеграція означає, що кожна Сторона самостійно визначає, у яких із напрямів розвитку інтеграції або окремих інтеграційних заходах вона бере участь і в якому обсязі» (виділено мною. — Авт.).

Отож українська сторона поводиться у повній відповідності до зазначених вище принципів. І з самого початку формування ЄЕП Київ чесно й чітко давав зрозуміти: його в цій структурі цікавить передусім зона вільної торгівлі. То які ж тепер можуть бути претензії? Хочете рухатися далі? Будь ласка! Адже ніхто не заперечує і не заважає, знову-таки, у повній відповідності до ст.5 Угоди про формування ЄЕП: «Жодна Сторона не може перешкоджати іншим державам—учасникам ЄЕП прискорено просуватися до вищого рівня інтеграції». Ну й просувайтеся собі на здоров’я. Тільки без нас.

А що це за пропозиція — перевести проблематику зони вільної торгівлі в двосторонній російсько-український формат? Навіщо ж ми тоді в ЄЕП вступали? Адже до ЄЕП Україна багато років безрезультатно намагалася вирішити питання ЗВТ із росіянами саме на двосторонній основі. І входження нашої країни в ЄЕП українська влада аргументувала саме можливістю у його рамках розв’язати нарешті проблему створення зони вільної торгівлі. А нам знову пропонують «двосторонку». Як це виглядає стосовно Білорусі й Казахстану? Вони що, у ЗВТ участі не братимуть? Тоді, знову за рибу гроші, — навіщо ж нам ЄЕП?

Свого часу, закликаючи українських парламентаріїв підтримати створення ЄЕП, віце-прем’єр Азаров одним із головних аргументів називав можливість скасування російською стороною стягування ПДВ на енергоносії «за країною походження» і переходу до загальноприйнятого принципу стягування «за країною призначення», що нібито знизить вартість цих енергоносіїв для українських споживачів. Але й тут росіяни починають водити українців за ніс, виставляючи нові умови. І хоча вони кажуть, що «ніякого прямого ув’язування» між ратифікацією Україною горезвісного «нульового варіанта» стосовно власності колишнього СРСР за кордоном і розв’язанням проблеми ПДВ немає, проте самі ж дають зрозуміти, що готові піти назустріч Україні, «якщо буде врегульовано проблему «нульового варіанта». При цьому підкреслюють: досягнення домовленості щодо ПДВ з нашою країною потребуватиме підписання відповідної угоди з наступною її ратифікацією. Тобто хочуть підключити до цього процесу Держдуму, чиї «симпатії» до України відомі, і тим самим значно затягти процес скасування ПДВ. Зауважимо, свого часу стягування ПДВ «за країною походження» російська сторона запровадила без укладання якоїсь двосторонньої угоди з Україною. То чому ж для її скасування нині потрібен ще й двосторонній документ?

Після засідання ГВР минулої суботи М.Азаров повідомив: українська сторона хоче розв’язати проблему ПДВ щодо нафти з 1 січня 2005 р., а щодо газу — з 1 січня 2006 р. Того самого дня джерело в уряді РФ заявило: Росія не планує з 2005 р. переходити в торгівлі з Україною по нафті й газу на принцип стягування ПДВ за країною призначення, повідомивши, що «в проект федерального бюджету на 2005 р. не закладаються відповідні втрати бюджету на суму 800 млн. дол.».

Обговорюючи проблему ПДВ, не можна не згадати про один пікантний нюанс, на який звертають увагу деякі вітчизняні експерти. В Україні чомусь, як само собою зрозуміле, вважається: щойно росіяни перестануть стягувати ПДВ при експорті енергоносіїв — відразу ж ціни на них автоматично знизяться. Але автоматизму насправді ніякого немає. Адже ціни в ринкових економіках формує ринок. І скасування стягування ПДВ викличе не зниження ціни для українських покупців (причому покупці також не завжди українські, адже більшість НПЗ на території України належать тим-таки росіянам), а збільшення прибутку російських компаній, які продають енергоносії в Україну. Оскільки ціни залишаться колишніми — ринковими. І очевидно, у скасуванні ПДВ зацікавлені передусім російські компанії і ті наші з вами співвітчизники, котрі напередодні виборів розраховують на «подільчивість» росіян.

Отож якщо у відповідних українсько-російських угодах, у контрактних документах на продаж і купівлю енергоносіїв не буде гранично чітко зафіксовано, що ціна на них знижується на величину раніше стягнутого ПДВ, то надії українців на здешевлення російських нафти й газу так і залишаться надіями.

У питанні ПДВ також не можна забувати, що в даному випадку інтереси конкретних російських компаній суперечать інтересам російського уряду, відповідального за наповнення федерального бюджету. Адже в разі скасування стягування ПДВ при експорті енергоносіїв в Україну бюджет РФ позбудеться значної статті доходів. Тому, якщо рішення про скасування і ухвалять, воно буде суто політичним. І піти на економічні втрати Путін погодиться лише тоді, коли буде твердо переконаний, що грядущі політичні, а потім і економічні дивіденди, зароблені на Україні, з лишком окуплять ці втрати.