…А СМІТТЯ ПРИБИРАЙТЕ САМІ — 2

У попередньому номері «ДТ» ми повідомляли про недавній лист Джорджа Буша Леонідові Кучмі, у якому американський президент інформував колегу про те, що раніше обраний урядами двох країн метод ліквідації твердопаливних двигунів ракет SS-24 не є технічно і фінансово грамотним. Чому американська сторона дійшла такого висновку і припинила фінансування проекту в рамках Програми колективного зменшення загрози, ми докладно аналізували в минулому номері.

Нагадаємо лише, що американський лідер закликав Президента України спрямувати зусилля українських експертів «на пошук погодженості» з американськими колегами «щодо альтернативного методу для завершення цього важливого проекту таким чином, аби він був технічно продуманим, безпечним для довкілля та фінансово доцільним».

Наскільки офіційно запропоновані наприкінці січня американською стороною альтернативні методи — відкритого спалювання та відкритої детонації — відповідають вимогам, окресленим президентом США, і прийнятні для України, ми й постараємося сьогодні розібратися. Але спочатку згадаємо, від чого нас закликають відмовитися.

Чим не вгодив гідророзмив?

Спершу проблема полягала в тому, що жодне підприємство України не займалося утилізацією твердого ракетного палива (ТРП). За часів Радянського Союзу зусилля вчених спрямовувалися головним чином на створення нових ракет, а питання, куди ж діватимуть усе це «багатство», коли спливуть терміни його використання, нікого особливо не хвилювало. Напевно, передбачалося, що все воно рано чи пізно впаде на голови імперіалістів-супостатів.

Коли в середині 90-х років минулого століття перед Україною постало запитання, що ж робити з твердим ракетним паливом міжконтинентальних балістичних ракет SS-24, які знищувалися відповідно до наших міжнародних зобов’язань, американська сторона запропонувала кілька методів його утилізації. Слід віддати належне американцям — вони дуже відкрито підійшли до вирішення цієї проблеми. Українські фахівці неодноразово запрошувалися до США, де їм показали й докладно розповіли про чотири технології ліквідації споряджених корпусів двигунів (СКД). Три з них — методи механічної обробки, кріогенного руйнування та гідродинамічний — передбачали вилучення ТРП із СКД, четвертий полягав у спалюванні СКД.

Найбільш безпечним, економічним і екологічним українська сторона визнала метод гідромеханічного вилучення ракетного палива з корпусів двигунів із наступною його переробкою в промислові вибухові речовини (ВР). При цьому враховувався досвід інших країн — виробників ракет, де метод гідророзмиву використовувався при утилізації ТРП в обсягах удесятеро більших, ніж механічне вилучення, і в 300 (!) разів більших, ніж спалювання СКД.

Ще на тому етапі українська сторона офіційно оповістила міноборони США про неможливість використання методу спалювання на території України. Пентагон письмово погодився з цим, визнавши доцільність використання гідророзмиву з подальшою переробкою палива у промислову вибухівку. Пізніше в листі, який сповіщав українську сторону про те, що контракт на виконання робіт, означених як «Устаткування з утилізації палива SS-24», передається на безконкурсній основі команді «Моррісон Кнудсен»/«Тайокол». Агентство зі зменшення загрози МО США ще раз підтвердило, що Сполучені Штати взяли перед Україною зобов’язання використовувати метод, який не руйнує палива.

Процес же утилізації ТРП, у якому передбачалося використовувати випробувану протягом сорока років технологію гідророзмиву компанії «Тайокол», полягає ось у чому. У замкнутому об’ємі паливо вимивається з корпуса двигуна струменем води високого тиску і подрібнюється, далі з утвореної паливно-водної суміші вилучається частина води (вона потім знову використовується в циклі для розмиву), а решта суміші занурюється в стабілізуючий розчин і опісля використовується для створення водоемульсійних вибухових речовин. Таким чином, цей метод утилізації ТРП не передбачає ні шкідливих викидів в атмосферу, ні зливу токсичних вод у ріки, ні поховання токсичних речовин у землі. Більше того, як стверджують компетентні експерти, при взаємодії з водою, а потім стабілізуючим розчином хімічний склад палива змінюється у бік зниження його токсичності, а отримана в кінцевому підсумку емульсійна вибухівка не тільки економічніша за тротилову, а й екологічніша, оскільки при її підриві шкідливих речовин утворюється на порядок менше, ніж при використанні тротилу. З п’яти тисяч тонн ТРП планувалося отримати 25—30 тис. тонн емульсійних ВР.

Тести, проведені фахівцями Павлоградського хімзаводу (ПХЗ) на пілотній установці, показали, що вищеописаний метод прийнятний і безпечний для палива українських МБР SS-24. А результати тестів підтверджені технічними експертами Агентства зі зменшення загрози МО США, про що повідомлялося ще в січні минулого року.

Як же нині американська сторона аргументує твердження президента Буша про те, що «цей процес не можна визнати ні технічно можливим, ні безпечним»?

Американські представники підтвердили «ДТ»: так, випробування методу гідророзмиву українського ТРП на пілотній установці було успішним. Проблему ж вони нібито вбачають у другій фазі утилізації — перетворенні паливно-водної суміші на вибухівку. Вони називають цей процес «не до кінця перевіреним» і «недосконалим», стверджуючи, що українським фахівцям «не вдалося стабілізувати продукт належним чином » і «довести, що паливо можна гарантовано перетворити на вибухівку». А якщо такої гарантії немає, кажуть наші американські джерела, то немає ніякого сенсу використовувати для вилучення палива такий дорогий метод, як гідророзмив. Крім того, у проекті було допущено велику перевитрату коштів, що давало підстави боятися продовження цієї тенденції. Ось чому «Пентагон відчув, що в цьому проекті забагато ризиків». Сьогодні українській стороні відкритим текстом кажуть: якщо фінансове навантаження і далі лягатиме на американську сторону, то в такому разі вона повинна мати серйозний вплив і на вибір методу ліквідації палива. (На сьогодні від американської сторони є повідомлення про фінансування протягом 15 місяців лише забезпечення електроенергією сховищ, у яких містяться СКД. Це покриє лише 18 % витрат на гарантування безпеки їх зберігання. Щороку ж на ці потреби треба витрачати 12,5 млн. грн.)

Що стосується аргументів американської сторони, то в наших експертів усі вони викликають лише скептичну посмішку, оскільки основна причина відмови американців від проекту гідророзмиву, на їхню думку, пояснюється виключно політичними мотивами (яким і було присвячено публікацію в минулому номері «ДТ»).

Українські фахівці впевнені на всі сто у можливості переробки твердого ракетного палива від SS-24 на емульсійну вибухівку. Їхня впевненість базується на успішних експериментах і тестуванні. До речі, рік тому зразки готових емульсійних ВР із ТРП були продемонстровані Президентові Л.Кучмі і тодішньому послу США К.Паскуалю під час їхніх відвідин Павлоградського хімзаводу.

І якщо технологія переробки ТРП у ВР настільки «неперевірена» й «недосконала», як це сьогодні намагається подати Пентагон, то чому кілька років тому, коли також виникали проблеми з фінансуванням проекту, американська ж таки фірма «Тайокол» була готова взяти на себе саме цей етап ліквідації твердого палива з умовою, що українська сторона передасть їм технологію переробки ТРП у вибухівку?

Стосовно ж перевитрати коштів на створення пілотної установки і проведення робіт на ній до сказаного в попередньому номері ми можемо додати ось що. Наскільки нам відомо, 2000 р. видатки на вищезгадані роботи українські фахівці оцінювали в 3,35 млн. дол., пропонуючи при цьому максимально використовувати діючу інфраструктуру ПХЗ. Однак американці вибрали ті об’єкти, які надалі могли б бути використані і для створення повномасштабної установки. Але ці об’єкти потребували капітального ремонту, тому американська сторона передбачила суму в 12 млн. дол. Однак, нагадаємо, на березень 2003 р. з’ясувалося, що американці витратили вже понад 24 млн. дол. А підрахунки української сторони свідчать, що вартість завезеного в нашу країну американського устаткування в сумі з вартістю контрактів українських субпідрядників виявилася нижчою за 10 млн. дол.

Далі. У техніко-економічному обгрунтуванні, підготовленому фахівцями ПХЗ ще 1999 р., витрати на створення об’єкта ліквідації палива (ОЛП) становили 44 млн. дол. Контракти ж «Моррісон Кнудсен», підписані з пентагонівським Агентством зі зменшення загрози 2000 р., передбачали на створення ОЛП 54 млн. дол.

Однак після тривалих перипетій, призупинення робіт і зсуву всіх графіків американська сторона запропонувала змінений план робіт зі створення ОЛП. У грудні 2002 р. на ПХЗ підготували нове ТЕО, уже з урахуванням результатів, отриманих на пілотній установці, і дійшли висновку, що витрати на створення такого комплексу можуть становити 41,2—49, 89 млн. дол. Але інтегруючий підрядчик з американського боку знову запросив значно більшу суму — 100 млн. дол., які потім і фігурували в аналізі МО США проектів у рамках Програми з колективного зменшення загрози і стала однією з причин відмови Пентагону продовжувати фінансування робіт на ОЛП методом гідророзмиву. До речі, саме сума в 100 млн. дол. стала для Пентагону символічною, оскільки саме такі кошти були виділені на кожен із провалених і жорстко розкритикованих Конгресом проектів у Росії.

Українські експерти припускають ще одну причину, про яку американці зараз не кажуть, але яка, вочевидь, також відіграла свою роль у відмові Пентагону від методу гідророзмиву. У Вашингтоні бояться, щоб вилучене паливо не було використане повторно для військових цілей. Такі побоювання, але щодо Росії, висловлював у своїй статті й конгресмен Дункан Хантер. Але Україна, на відміну від РФ, не створює і не збирається створювати нові МБР. Повторно використовувати ТРП для створення нових ракет наша країна не може і відповідно до укладених нею міжнародних договорів. Зрештою, американські інспектори цілком здатні контролювати процес переробки ТРП у вибухівку та її подальше використання в кар’єрах.

Гіркий російський досвід

Пропонуючи тепер Україні методи відкритого спалювання і відкритої детонації СКД, представники американської сторони явно лукавлять, стверджуючи, що це «звичайні методи утилізації палива у США». Спалювання було заборонене у Сполучених Штатах ще кілька років тому. І сьогодні проводяться лише поодинокі експерименти (в пустелях, де щільність населення 0,1 чол. на 1 кв. км). Причому на кожен із них потрібен спеціальний дозвіл. Метод детонації взагалі маловивчений і майже не застосовується. Його використовували лише тоді, коли іншими способами ліквідувати СКД було неможливо.

Сьогодні американці рекомендують українській стороні провести консультації й ознайомитися з досвідом росіян. Що ж, скористаємося порадою. І нагадаємо, що одним із двох провальних, досі не реалізованих проектів ліквідації ракетного палива в Росії саме і є проект його спалювання. Але, звернемо вашу увагу, спалювання в закритому об’ємі за технологією американської компанії «Локхід Мартін», яка передбачає часткове очищення викидів (до речі, у самих США заборонили й цю технологію, оскільки компанія не змогла забезпечити необхідної фільтрації, крім того, цей метод використовувався в Штатах для малих, а не для великих, як у російських і українських МБР, двигунів). Проект у Росії не реалізований, оскільки, по-перше, не пройшов повної перевірки на відповідність російському законодавству, а по-друге, через гнівні багаторічні протести місцевого населення. На недавньому референдумі в Пермі понад 90% її жителів виступили проти реалізації в їхньому місті проекту утилізації твердого ракетного палива МБР. У листопаді минулого року відмовилася від будівництва в м. Воткінську заводу зі знищення двигунів твердопаливних ракет і Удмуртія. А ось у Бійську росіяни спалюють СКД відкритим способом, акцентують увагу українців американці. Але, по-перше, такі спалювання не масові і проводяться як випробування або ж ліквідація відбракованих двигунів. По-друге, дозволимо собі нагадати, що Україна — не Росія. І якщо РФ ухвалює якесь рішення, то Україна зовсім не зобов’язана його копіювати. Навіть якщо росіяни вирішать раптом спалити на своїй території двигуни всіх ракет планети, це буде їхнє рішення. У Росії інші плани й мета, вона створювала і створюватиме військову ракетну техніку, отже, їй доведеться спалювати ТРП для експериментів. Україна не планує виробляти військові твердопаливні ракети. Крім того, в Росії не бракує територій, де щільність населення становить менше одного жителя на квадратний кілометр. В Україні ж середня щільність населення — 80—90 чоловік. У Росії є тундра і тайга, де можливість відновлення біоценозу після спалювання ракетного палива значно вища, ніж у нашій країні. Адже, за свідченням фахівців, дерева виділяють кисню вшестеро більше, ніж трава. А в Україні переважають степи, а не ліси.

Пентагонівські альтернативи

За словами представників американської сторони, передані ними наприкінці січня дві технічні доповіді про методи відкритого спалювання та детонації «дуже докладні», а наведені в них розрахунки «базуються на досвіді використання цих методів у США та Росії».

За словами українських фахівців, із якими нам вдалося обговорити дві американські доповіді, ці документи, м’яко кажучи, слабопрофесійні і відверто розраховані на тверду й беззастережну відмову української сторони.

Втім, ще до ознайомлення з американським описом відкритого спалювання та детонації українські експерти провели докладний і всебічний аналіз запропонованих методів і підготували дуже об’ємну технічну довідку, яку підписали представники п’ятнадцяти українських міністерств та відомств, зокрема Національного космічного агентства, РНБОУ, МЗС, Міноборони, Державної екологічної інспекції Міністерства охорони навколишнього середовища, Держкомітету охорони праці, Інституту гігієни та медичної екології АМНУ, Мінтрансу, МінНС, НАНУ, ПХЗ, а також головний санітарний лікар МОЗ.

У цьому документі аргументовано доводиться, чому технології ліквідації твердого ракетного палива методами відкритого спалювання та вибуху неприйнятні для ліквідації ТРП від українських МБР SS-24 на території України.

Отже, по-перше, зміна методу ліквідації палива від МБР потребуватиме внесення численних змін у міждержавні українсько-американські документи, на що знадобиться чимало часу. Але ж гарантійний термін зберігання ракетних двигунів спливає
2007 р. До того ж, до грудня
2009 р. Україна мусить завершити виконання своїх зобов’язань за договором СНО-1 і повністю ліквідувати МБР SS-24.

Крім того, щоб застосування методів відкритого спалювання або детонації стало можливим у нашій країні, довелося б настільки серйозно змінювати українське законодавство, що цей процес бачиться взагалі нездійсненним.

Відповідно до нині чинних законів, для будівництва об’єкта підвищеної небезпеки, до яких, безумовно, належать установки для відкритого спалювання і вибуху СКД, знадобиться дозвіл органів місцевого самоврядування. Закон передбачає також попереднє громадське обговорення доцільності реалізації таких проектів, аж до винесення цього питання на місцевий референдум. Свої права в галузі охорони довкілля наші громадяни можуть обстоювати і в судовому порядку. Якою ж буде думка населення України, яке пережило чорнобильську катастрофу та безліч інших екологічних і техногенних лих, вгадати нескладно. Та й приклад Росії у нас перед очима.

Не можна забувати і про те, що утворені в результаті вибуху чи спалювання ракетних двигунів забруднюючі речовини цілком можуть переміщатися за українські кордони і завдавати шкоди сусіднім державам. Це негативно позначиться на іміджі нашої країни й вимагатиме від України проведення компенсаційних заходів.

Друга група проблем, яка виникає при розгляді методів спалювання та детонації СКД, пов’язана з їхніми технічними аспектами. Тоді коли пілотна установка з утилізації палива методом гідророзмиву, що існує на ПХЗ, містить приблизно 90% устаткування для промислового використання цього методу, об’єкт для спалювання або детонації доведеться будувати з нуля.

За оцінками українського МінНС, безпечні відстані розміщення цивільних об’єктів від території майданчика ліквідації СКД мають бути не коротшими за 15 км, а якщо в найближчих населених пунктах є багатоповерхові будинки, то й до 20 км.

Фахівці також звертають увагу на загрозу сейсмічного впливу у разі аварійної детонації СКД. І говорять про можливість виникнення так званих солітонних хвиль, які зароджуються у земній поверхні. Ці хвилі, наголошують учені, особливо виражені для території України, що лежить на геологічній плиті блочно-ієрархічної побудови. Ця особливість у разі аварійного вибуху СКД може призвести до непрогнозованого зсуву шарів земної поверхні і непередбачуваних землетрусів у різних регіонах України та суміжних країн. А найбільша ймовірність таких проявів можлива у місцях із напруженим станом земних шарів, тобто там, де містяться атомні електростанції, великі гідротехнічні споруди, шахти тощо.

Як свідчать надані американцями українській стороні технічні документи з описом методів відкритого спалювання та детонації, якщо під час дефектоскопії у двигуні виявлено якісь відхилення від норми, має бути передбачений інший план його ліквідації. І тут криється чергова проблема. По-перше, очевидно, що виникає необхідність проведення дефектоскопії, на яку знадобиться 2—3 млн. дол. По-друге, за свідченням українських спеціалістів, уже сьогодні близько 40% СКД мають відхилення (у них відбувається відшарування палива, утворюються тріщини). А в п’яти СКД настільки серйозні аномалії, що їх транспортування на великі відстані взагалі неможливе. Отже, для цих двигунів знадобиться якийсь інший (який?) метод ліквідації.

Окрім майданчика для спалювання чи детонації, також доведеться побудувати й відремонтувати чималі ділянки залізниць та автомобільних шляхів для доставки СКД до об’єкта ліквідації. Зрозуміло, що знадобиться посилена охорона під час перевезення особливо небезпечного вантажу.

Ще один малоприємний момент, про який нагадують фахівці: при спалюванні чи підриванні СКД утворюється велика кількість твердих відходів у вигляді його незгорілого корпусу, шлаків, а також твердих продуктів згоряння, що викидаються на майданчик ліквідації. Отже, для цих відходів доведеться споруджувати окремі майданчики для збирання, упаковування та зберігання на території ОЛП. А оскільки законодавство України забороняє зберігання та накопичення відходів, то треба буде розробляти технології їх утилізації або організовувати полігон з їх поховання.

Третій комплекс проблем, із яким доведеться зіштовхнутися Україні у разі вибору методів спалювання чи підривання СКД, зумовлений їхнім впливом на людину і довкілля.

Насамперед нагадаємо, що, відповідно до Закону «Про охорону атмосферного повітря», в Україні категорично забороняється знищення хімічних речовин і відходів відкритим способом без використання спеціальних установок з очищенням викидів від продуктів згоряння.

Від ознайомлення ж зі списком та обсягами токсичних речовин, які утворяться при відкритому спалюванні чи підриванні СКД, а також переліком спричинюваних ними захворювань мороз продирає до кісток, а волосся стає сторч.

Отож, при ліквідації всіх СКД однієї ракети утворюються 4 486 680 кг соляної кислоти, яка уражає дихальну систему, шкіру, очі, кров, центральну нервову систему (ЦНС); окислів азоту, які викликають набряк легень і слизуватої оболонки дихальних шляхів, утворюють тромби в судинах, уражають очі, імунну систему та кров — 504 828,8 кг; канцерогенів — сажі та поліциклічних речовини, які уражають дихальну систему, очі, нирки, шкіру — 76 040 кг; оксидів алюмінію — 2 023 970 кг, чадного газу — 887 300 кг.

Окремо варто зупинитися на діоксинах, які мають перший клас токсичності і занесені Міжнародним агентством вивчення раку в першу групу канцерогенної небезпеки для людини, оскільки вони є дуже сильними агресивними окислювачами, що руйнують синтез ДНК. При знищенні СКД відкритим способом діоксинів утвориться 42 640 кг. Ці речовини також пригнічують і руйнують діяльність головного і кісткового мозку, уражають печінку, нирки, селезінку, викликають безпліддя у чоловіків та жінок. Гранично допустима концентрація (ГДК) діоксинів становить усього 0,01 мг/м3.

Останні мають надзвичайно високу стійкість до розкладання, здатність зберігатися в середовищі десятки років і мігрувати в харчові ланцюги тварин та людини. Діоксини поширюються скрізь: у повітрі, грунті, воді, харчових продуктах. За свідченням російського академіка В.Худолея, діоксини та діоксиноподібні сполуки є «суперекотоксикантами, а загроза, яку вони становлять для людства, — катастрофа, що повільно розвивається». За словами іншого російського ученого, відомого хіміка С.Юфіта, «ракетне паливо — ідеальне джерело діоксину». «На один кілограм спалюваного твердого палива викидається 100—160 токсичних еквівалентів — це дуже значна величина. Такого питомого викиду діоксинів немає навіть при спалюванні ПВХ, найсильніших, як вважається, забруднювачів діоксинами», — стверджує вчений. Свого часу він проводив дослідження у Старому Дворі, великому селі поблизу Суздаля. Неподалік цього населеного пункту раніше було підірвано пускові ракетні шахти і спалювалося тверде ракетне паливо. С.Юфіт розповідає, що коли вони з колегою працювали у Старому Дворі, начальник місцевої адміністрації просив їх посприяти у землевідведенні для нового цвинтаря. За його словами, їхні чоловіки — молоді, активного віку — вмирають від швидкоплинного раку. І такі ж ураження спостерігаються в дітей. Аналізи взятого в Старому Дворі козячого молока виявили фантастичну концентрацію в ньому діоксинів — близько 40 ГДК...

Провівши необхідні розрахунки, українські фахівці зробили висновок, що зона впливу об’єкта, на якому всі реципієнти можуть піддаватися значному техногенному впливу при ліквідації СКД одного ступеня методами спалювання та вибуху, становить понад 50 км у радіусі від джерела забруднення, а зона впливу джерела — понад 100 км. Отже, при розміщенні об’єкта ліквідації палива виникне необхідність у відселенні жителів регіону та виведенні зі 100-кілометрової зони об’єктів соціального значення, а також виведення за межі 50-кілометрової зони промислових об’єктів. Американці ж пропонують нам установити, наприклад, для методу вибуху цю зону радіусом усього 10 км. Тоді як у самій Америці єдина експериментальна установка з методу детонації в штаті Юта міститься за 50 км від найближчого густонаселеного пункту.

Таких величезних вільних територій в Україні просто немає. Вітчизняні фахівці розглянули гіпотетичну можливість розміщення ОЛП, наприклад, у Чорнобилі, на Яворівському полігоні, у Павлограді, у заповіднику Асканія-Нова, проте розрахунки засвідчили, що в зону впливу об’єкта в кожному з розглянутих варіантів потраплять великі населені пункти України.

Проаналізувавши аерокліматичні умови в різних регіонах нашої країни, спеціалісти підрахували, що для розсіювання забруднюючих речовин до фонових концентрацій знадобляться приблизно п’ять—сім діб після спалювання одного ступеня СКД. Тобто за тиждень можна буде спалювати не більше одного ступеня. Отже, для ліквідації всіх 163 СКД знадобиться не менш як три з половиною роки.

Але це якщо не враховувати ще одного чинника. Річ у тому, що при спалюванні комплекту СКД від однієї ракети з атмосферного повітря буде використано близько 57,5 тонн кисню, що спричинить непоправну деградацію екосистеми. Вчені стверджують: дефіцит кисню становитиме до 60%, оскільки баланс відтворення атмосферного кисню вийде різко негативним. Таким чином, щоб уникнути загибелі біоценозів у районі ліквідації ТРП методом спалювання, частота процесу має бути на рік не більше двох СКД від комплекту однієї ракети. У такому разі для ліквідації всіх 163 СКД знадобиться 80 років. Для методу підривання ці показники трохи оптимістичніші: за рік допустимо спалювати не більше восьми СКД від комплектів трьох ракет, тож можна вкластися всього у 20 років. Якщо ж ці темпи буде перевищено, негативний баланс відтворення кисню призведе до екологічної катастрофи — повної депопуляції й загибелі об’єктів довкілля.

Викинуті й осілі на землі токсичні продукти згоряння — сполуки хлору, діоксини, сажа — забруднять грунт на ділянці площею приблизно 2500 км2, що буде ще одним порушенням українського законодавства.

Земельні площі, необхідні для розміщення ОЛП для методів спалювання та підривання (210—230 км2), будуть виведені із землекористування в народному господарстві України на час його будівництва, експлуатації, виконання робіт із ліквідації ТРП і СКД, подальшого демонтажу ОЛП і рекультивації земель на 8—10 років.

Розмір компенсації збитків, завданих навколишньому природному середовищу, власникові землі — державі, становитиме 20 604 тис. грн.

Витрати ж на проектування та створення об’єкта, який принесе нам із вами всі перелічені вище (а також багато інших) «радощі», за розрахунками українських фахівців, становитимуть 78,54 млн. дол. (для спалювання) або 65, 32 млн. дол. (для підривання), що в 1,5—1,7 разу більше, ніж вартість ОЛП для методу гідророзмиву з подальшою переробкою вилученого ТРП у промислові вибухові речовини.

Загальні ж витрати по об’єкту ліквідації СКД спалюванням або підриванням, за оцінками наших експертів, становитимуть близько 152 млн. дол.

Остаточні висновки команди українських фахівців такі: технологія ліквідації твердого ракетного палива методами спалювання та підривання неприйнятна для ліквідації ТРП від українських МБР SS-24 на території України. Це цілком витратні технології, і вони не передбачають повернення матеріальних ресурсів у народне господарство України, потребують значних коштів на створення й експлуатацію і призводять до прямого знищення матеріальних цінностей та природних ресурсів України.

Упораємося самі

Який же вихід зі сформованої ситуації, коли американці не хочуть знищувати українське ракетне тверде паливо по-старому, а українці не можуть утилізувати його по-новому?

Звісно, для нас було б краще, якби американська сторона, вивчивши аргументи українських фахівців, усе ж таки переглянула своє рішення й повернулася до проекту ліквідації ТРП методом гідророзмиву. Деякі українські державні мужі якраз і пропонують продовжувати активні переговори з американцями з цього приводу, припускаючи, що категорично відмовитися від обговорення проблеми ті не зможуть, побоявшись звинувачень у невиконанні своїх зобов’язань перед Україною. Крім того, американська сторона має розуміти, що, наполегливо пропонуючи технічно небезпечні і просто страшні за своїми наслідками для екології методи утилізації палива, вона тим самим потужно підживлює настрої антиамериканізму в українському суспільстві, які, безперечно, українська влада активно використовуватиме в передвиборний період. Вона отримає чудовий козир у колоду «Америка нам не указ», яким битиме всі зауваження щодо можливих порушень під час виборів. Тож найближчим часом цілком можна очікувати чергового похолодання в україно-американських відносинах.

Однак, попри всі ці розмірковування, навряд чи варто сподіватися, що рішення американської сторони буде змінене. Адже його прийнято на найвищому рівні — свою думку з цього приводу висловив президент Буш. Треба бути дуже наївним, аби сподіватися, що після цього хтось із американських чиновників перейметься аргументами української сторони й ризикне спробувати переконати вище керівництво США змінити своє рішення. Тому особливих надій на очікуваний візит в Україну запрошених американських експертів покладати не варто. Вже сам факт перенесення його термінів свідчить сам за себе.

То чи варто витрачати дорогий час на безперспективні переговори?

Наскільки нам відомо, під час обговорення питання «То що ж нам робити з цим паливом?» в Україні лунають і пропозиції продати його Росії. На наш погляд, ця ідея майже настільки ж утопічна, як і спроби переконати Буша. Навіщо Росії наше тверде ракетне паливо, якщо вона не знає, куди подіти своє? Більше того, росіяни дуже сподівалися на успіх українського проекту з утилізації ТРП методом гідророзмиву, оскільки тоді вони отримали б можливість у договірному порядку утилізувати частину свого палива на нашому ОЛП.

Більшість експертів, із якими ми розмовляли, вважають, що в цій ситуації Україна не може більше чекати і мусить братися за ліквідацію твердого ракетного палива самотужки. Нагадаємо, що гарантійні терміни його зберігання спливають 2007 р. А видатки на гарантування його безпеки з кожним роком зростають. Вже й так втрачено забагато часу. Проект стоїть з минулого року, у бюджеті на рік поточний коштів на його продовження зі зрозумілих причин також не передбачено.

Водночас, за свідченням компетентних вітчизняних експертів, сьогодні не існує технічних проблем, які ускладнюють продовження проекту ліквідації твердого ракетного палива методом його гідродинамічного вилучення з подальшою переробкою в промислові ВР. І якщо Україна прийме рішення про самостійне продовження проекту і виділить на нього необхідні кошти, то фахівці ПХЗ зможуть розпочати роботу вже 2005 р. За їхніми оцінками, на створення промислової установки та ліквідацію палива у них піде п’ять-сім років. За цей час учасники реалізації заплатять 700—800 млн. грн. в український бюджет, тож, на їхню думку, частина цих грошей цілком могла б бути витрачена на проект ліквідації палива. Крім того, ПХЗ готовий вкладати в проект власні кошти від реалізації вибухових речовин.

Деякі хороші новини прийшли цього тижня і з Вашингтона. За нашою інформацією, у тамтешнє посольство України звернулася фірма «Тайокол» із пропозицією продовжити свою участь у проекті в Павлограді, але вже без посередництва Пентагону, а в приватному порядку. Спеціалісти американської компанії незгодні з висновками військового відомства своєї країни і так само, як і українські спеціалісти, твердо переконані в тому, що методи відкритого спалювання та детонації твердого ракетного палива неприйнятні для України. Докладне обгрунтування своєї точки зору з жорсткою критикою запропонованих Пентагоном методів компанія передала українській стороні. Поки що невідомо, що ця фірма хоче отримати за свою участь у проекті. Можемо припустити, що мова, як і кілька років тому, йтиме про передачу компанії технології переробки ТРП у промислову емульсійну вибухівку. Нагадаємо, що свого часу українська сторона була готова піти на такі умови.

До речі, якщо проект працюватиме, то на створеній установці можна буде утилізувати і переробити в промислові вибухові речовини не тільки 5 тис. тонн ТРП від 54,5 двигунів SS-24, а надалі й 22 тис. тонн палива від твердопаливних ракет інших класів, що потребують утилізації. (Свого часу ця можливість була значимим аргументом для офіційного Вашингтона, коли він виділяв кошти на павлоградський проект.)

Також варто згадати про тривоги українських виробників тротилової вибухівки, які побоюються розвитку конкурентного виробництва дешевшої й екологічнішої вибухівки емульсійної. Не виключено, що вони якимось чином намагатимуться вплинути на долю проекту з ліквідації твердого ракетного палива (тим більше, що в деякі підприємства з виробництва тротилових ВР вкладено гроші росіян, яких навряд чи дуже непокоїть можливість екологічної або техногенної катастрофи в Україні). Втім, за проект можуть заступитися українські виробники металу, адже використання дешевшої вибухівки зробить дешевшим і видобуток кожної тонни руди, отже, зменшаться витрати на виробництво українського металу, що зробить його конкурентоспроможнішим на європейському та світовому ринку.

Всі ці економічні, політичні й технічні нюанси, безумовно, розглядатимуться в Україні на найвищому рівні. За нашою інформацією, на кінець лютого—березень готується засідання Ради національної безпеки та оборони України, а також проведення в березні дня уряду у Верховній Раді, на яких розглядатимуть подальшу долю ліквідації твердого ракетного палива від SS-24. Головне, щоб на цьому засіданні було прийнято рішення, в результаті якого нас із вами за досить короткий час не стане значно менше 47 мільйонів.