...А СМІТТЯ ПРИБИРАЙТЕ САМІ

Джордж Буш написав лист Леоніду Кучмі. Послання було передано адресату послом Гербстом ще 20 січня, проте широка громадськість дізналася про його зміст лише нинішнього тижня. І хоча в перших рядках свого листа президент США інформує українського колегу про те, як пильно він стежить за подіями в Україні, зокрема й за політичною реформою, яке велике значення надає прийдешнім президентським виборам, їхній чесності й прозорості, а завершує послання високою оцінкою важливого внеску України в «спільну справу» в Іраку й говорить про залежність нашого стратегічного партнерства від спільних зусиль у боротьбі з міжнародним тероризмом і спільних цінностей, зокрема від прагнення до демократичного розвитку суспільства, основний месидж цього послання стосується цілком іншої теми.

Лист Дж.Буша є, власне, відповіддю на надісланий йому в грудні минулого року лист Президента України, у якому порушувалося питання поновлення фінансування американською стороною екологічно безпечної ліквідації твердого ракетного палива (ТРП) на Павлоградському хімічному заводі (ПХЗ). Нині в Павлограді зберігається близько п’яти тисяч тонн ТРП ракет SS-24. «Це створює величезне техногенне навантаження й соціальне напруження, збільшує і без того високий ризик екологічної катастрофи в одному з найбільш густонаселених регіонів України. Проблема набирає загальнонаціонального резонансу», — відзначалося в листі українського Президента. У документі також наголошувалося, що фінансування проекту ліквідації твердого палива на Павлоградському хімзаводі є зобов’язанням американської сторони.

У відповідь на це Дж.Буш висловив надію, що «ми зможемо виконати останнє завдання в знищенні стратегічної зброї — ліквідувати твердопаливні двигуни ракет SS-24». Він також наголосив, що підхід до такого важливого проекту повинен бути технічно й фінансово грамотним. «Метод, який спочатку використовували наші уряди, не відповідав цим двом головним принципам. Попри значне збільшення видатків, цей процес не можна визнати ні технічно можливим, ні безпечним, — пише американський президент. — Я закликаю Вас скерувати зусилля Ваших експертів на пошук згоди з нашими щодо альтернативного методу для завершення цього важливого проекту таким чином, щоб він був технічно продуманим, безпечним для довкілля й фінансово доцільним».

Щоб було зрозуміліше, про що говорять двоє президентів, нагадаємо, що свого часу із кількох запропонованих американцями методів знищення твердого ракетного палива українські фахівці обрали гідродинамічний метод, розроблений американською компанією «Тайокол». Після гідророзмиву палива передбачалося його подальше використання як компонента промислових вибухових речовин (ВР). У свою чергу Агентство зі зменшення загрози міністерства оборони США на безтендерній основі передало контракти й виділило фінансування на будівництво об’єкта ліквідації палива в Павлограді американській корпорації «Моррісон Кнудсен» (нині «Вашингтон груп Інтернешнл»), яка стала інтегруючим підрядчиком з американського боку.

Про чотирирічні перипетії навколо цього надзвичайно складного проекту, суперечки й конфлікти української і американської сторін наша газета докладно писала два роки тому в публікації «Вибухонебезпечна тема» («ДТ», №8 (383), 2—8 березня 2002 р.). Проте до літа того ж року здавалося, що сторони, нарешті, знайшли взаєморозуміння. На Павлоградському хімзаводі почалася робота на пілотній установці. І до 26 листопада
2002 р. фахівці підприємства вже підготували техніко-економічне обгрунтування для повномасштабного об’єкта ліквідації ТРП. У листопаді-грудні на пілотній установці також було проведено всі необхідні тести й одержано позитивні висновки українських та американських експертів про те, що всі види палива від трьох ступенів SS-24 можуть бути, із погляду впливу на людину й довкілля, безпечно перероблені за допомогою гідродинамічного методу.

Наприкінці лютого 2003 р. Пілотну установку на ПХЗ врочисто відвідали Президент Л.Кучма і тодішній посол США К.Паскуаль, котрий через місяць (31 березня) за результатами цього заходу надіслав українському Президенту листа. У ньому дипломат високо оцінював виконану сторонами роботу й повідомляв, зокрема, про те, що недавно держсекретар США Колін Пауелл затвердив Україну як реципієнта одержання додаткової допомоги за Програмою колективного зменшення загрози (Нанна-Лугара), і це дозволяє Сполученим Штатам «продовжити фінансування нашого спільного проекту». Українська сторона була сповнена оптимізму, а фахівці ПХЗ планували завершити 2003 року роботи на пілотній установці й того ж року розпочати будівництво повномасштабної установки.

Проте стрімкий розвиток подій у Вашингтоні того часу цілком несподівано перекреслив усі плани. І буквально через кілька тижнів після свого підбадьорливого листа Л.Кучмі К.Паскуаль був змушений повідомити керівництво українського Міноборони й Національного космічного агентства про припинення фінансування проекту з ліквідації ТРП.

4 березня у впливовій «Вашингтон Пост» з’явилася надзвичайно критична стаття глави парламентського комітету з питань збройних сил, який контролює фінансування американського міноборони, республіканця Дункана Гантера. Конгресмен у пух і прах розніс два вкрай невдалі проекти в Росії, що також фінансуються американцями і, на нещастя для України, також стосуються ліквідації ракетного палива. На обидва проекти американці виділили понад 200 млн. дол. Проте побудований у рамках одного з них завод у Красноярську з ліквідації рідкого ракетного палива не працює і навряд чи коли-небудь запрацює, оскільки до моменту його запуску в росіян не виявилося... палива. Гептил було використано в комерційних цілях у космічній промисловості РФ. А стосовно іншого проекту — з ліквідації твердого ракетного палива, — то запропонована американською компанією «Локхід Мартін» технологія спалювання в закритому об’ємі (із частковим очищенням) не пройшла перевірки на предмет відповідності російському екологічному законодавству, тож її зустріло в багнети місцеве населення, яке проводило акції протесту протягом кількох останніх років.

Так на основі цих двох прикладів викидання на вітер грошей американських платників податків впливовий конгресмен дійшов висновку про те, що вся Програма колективного зменшення загрози пішла в неправильному напрямі: «Спочатку Програма приділяла увагу стратегічним ядерним системам, оскільки вони були найбільшою загрозою для національної безпеки США, адже більшість із них було націлено на американську територію. Але через певний час гроші Програми почали витрачатися (і досить невдало) на ряд проектів, мало з яких підпадали під такі стандарти». «Міністерство оборони не робить США більш захищеною державою, знищуючи надлишки ракетного палива та двигунів. Адже зрозуміло, що майбутні терористи їх не викрадуть і не використають», — пояснював далі свою думку конгресмен. Крім того, Д.Гантер висловив побоювання, що тим часом як США надають Росії фінансову допомогу для знищення одних озброєнь, Москва може використовувати зекономлені кошти для фінансування військових програм, що суперечать інтересам безпеки Сполучених Штатів. І навіть навів приклади таких розробок, зокрема, програму створення біологічної зброї та початок створення «нових міжконтинентальних балістичних ракет, які зможуть здолати американську протиракетну оборону». «Ставки досить високі, — резюмував Д.Гантер, — аби змусити конгрес проводити сильну політику здійснення контролю над виконанням цієї та інших подібних програм, чітко поставлених перед ними завдань і використанням кожного вкладеного долара для забезпечення реального результату, який можна перевірити і який сприяв би зменшенню будь-якої ще існуючої загрози для Сполучених Штатів».

За свідченням наших деяких американських співрозмовників, після цієї публікації Пентагон «пережив сильний стрес», особливо коли до військового відомства почали вчащати представники апарату конгресу, котрі почали перевіряти проекти і сваритися пальцем перед носом військових (оце парламентський контроль над ЗС!). Політичне керівництво Пентагону зорієнтувалося дуже швидко та дійшло висновків, які звучали приблизно так: Програма колективного зменшення загрози цілком збилася зі свого стратегічного напряму; утилізація ракетного палива — діяльність, що не виправдала себе; ми хочемо зменшити наші ризики у виконанні Програми в цілому.

Для України ці висновки мали такі наслідки: буквально через місяць після публікації в «Вашингтон пост», 10 квітня, посол Паскуаль був поінформований про те, що Пентагон віддав розпорядження Агентству зі зменшення загрози призупинити фінансування Програми й на 30 днів узяти тайм-аут. Наскільки нам відомо, це рішення було цілком несподіваним як для посла, так і для американських менеджерів проекту, і всі наступні дні вони вважали, що це знову тимчасові труднощі й невдовзі реалізація проекту в Павлограді продовжиться. Проте за ці тридцять днів у Пентагоні дуже оперативно провели «інвентаризацію» всіх проектів Програми в Росії, Казахстані, Україні й Узбекистані. Аналізувалося, чи відповідає кожний проект «стратегічним цілям США», чи існують технічні ризики й чи відбувається перевитрата коштів. У результаті несподівано навіть для багатьох американських учасників Програми деякі проекти опинилися не в струмені «стратегічних цілей США».

У травні 2003 р. послу Паскуалю з Вашингтона передали дуже докладний список змін в українських проектах Програми колективного зменшення загрози, серед яких був не тільки павлоградський. Приміром, 2 квітня було підписано контракт на суму 15 млн. дол. на розчищення й підготовку до цивільного використання кількох українських стратегічних авіабаз, а в травні його довелося анулювати. Крім того, за кілька місяців до гучної публікації було підписано контракт про очищення деяких місць складування рідкого ракетного палива — гептилу. У його рамках у двох місцях вже активно виконувалися роботи, ще в шести — планувалися. У травні Пентагон розпорядився згорнути роботи там, де вони вже почалися, а інші шість об’єктів викреслити з проекту. Стосовно проекту ліквідації ТРП у Павлограді, то 20 травня Агентство листом проінформувало інтегруючого підрядчика, про припинення його фінансування, а 10 червня про це вже офіційно повідомило й посольство США в Україні.

І ось постає резонне питання: чому два невдалі проекти в Росії призвели до настільки драматичних наслідків для досить успішних проектів в Україні? Як туманно-філософськи зауважив один наш американський співрозмовник, «тут можна посилатися лише на наші загальні знання географії: більшість річок тече на південь», тим самим підтвердивши деякі наші підозри: «справді, проблеми, що з’являються на півночі, мають тенденцію мігрувати на південь». Якщо говорити доступніше, то для України одна з проблем полягає в специфічності географічних знань багатьох впливових американських політиків і чиновників, для котрих уся територія СНД — це єдиний політико-географічний простір. І проблеми, що виникають в американців в одній із пострадянських держав, часто екстраполюються на інші. (Але заради справедливості зазначимо: Україна значною мірою сама винна, що її досі з трудом відрізняють від Росії.)

А стосовно конкретного прикладу з проектами ліквідації ракетного палива, то тут свою роль, певне, відіграли й різноманітні внутрішні труднощі в американському військовому відомстві. Адже й у Пентагоні, як у будь-якій іншій організації, існує суперництво між окремими підрозділами й окремими людьми, як і скрізь, там є співробітники, які намагаються приховати власні промахи чи заздрять чужим успіхам. Ми можемо лише висувати різні гіпотези та припускати, що, можливо, кураторів невдалих проектів у Росії аж ніяк не надихало менш успішне просування проекту в Україні. І що після зміни адміністрації Білого дому й переміщення службовими щаблями ближче до керівництва Пентагона ці люди й визначили долю українських проектів. Можливо, що, опікуючись кар’єрою та побоюючись, що їм можуть пригадати невдачі на попередньому посту, декотрі високопоставлені пентагонівські чиновники тепер прагнуть знизити до нуля будь-які ризики в курируваних ними програмах.

І було б смішно, якби не було так сумно: тоді як фінансування кількох проектів в Україні було припинено, фінансування провальних проектів у Росії, що так обурили американський Конгрес, за нашою інформацією, триває. До речі, свого часу, розповідаючи про те, чому в Росії американці вирішили застосувати метод спалювання палива в закритому об’ємі, російська преса згадувала про якісь «суб’єктивні чинники», а саме про «конкретні інтереси учасників цього процесу з американського боку, причому як на державному рівні, так і на рівні залучених до відповідних робіт компаній». А деякі джерела навіть припускали наявність акцій компанії, що здійснювала проект у Росії, у когось із кураторів цього проекту. Після таких повідомлень ми вправі припустити: у цьому одна з причин того, що в Росії фінансування не зупинено, а для звіту перед розгніваним Конгресом і обуреними платниками податків вдалися до «обрізання» інших проектів, зокрема в Україні.

До речі, однією з причин припинення фінансування проекту ліквідації твердого ракетного палива на Павлоградському хімзаводі американська сторона назвала перевищення вдвічі бюджету на створення пілотної установки та проведення робіт на ній (було виділено 12 млн. дол., а до березня 2003 р., як стверджують американці, було витрачено
24 млн. дол.). Але, за свідченням одного з представників американської сторони, із яким ми розмовляли, свого часу американські менеджери переконали Пентагон у тому, що таке перевищення бюджету «обгрунтоване та об’єктивно обумовлено». А коли після припинення фінансування українська сторона почула претензії з приводу перевитрати коштів, то Міжвідомча робоча група при РНБОУ, яка контролює та координує процес ліквідації ТРП з українського боку, вирішила перевірити, скільки ж було витрачено грошей на проект. Піднявши необхідні документи за всіма контрактами, виконаними українськими підрядчиками, склавши їхню вартість і додавши вказану в митних документах вартість завезеного американським підрядчиком на територію України устаткування для пілотної установки, одержали в результаті менше 10 млн. дол. Цю цифру довели до відома чиновників Пентагона, котрі приїжджали улітку минулого року. Розповідають, що один із них, не стримавшись, вжахнувся: не дай Боже, це потрапить у Конгрес! Хоча, мабуть, у світлі всіх вищеописаних подій, Конгрес напевно зацікавився б, а на що ж витратив американський інтегруючий підрядчик інші 14 млн. дол.?

А на завершення цієї частини нашої розповіді про долю багатостраждального проекту ліквідації палива від SS-24 в Україні хотілося б нагадати про деякі його правові аспекти й моральний бік справи, якщо загалом доречно говорити про мораль у питаннях міждержавної політики.

Нинішнього року виповнюється десять років відтоді, як Україна відмовилася від ядерної зброї. За цей час у нашій країні знищено всі шахтно-пускові установки, демонтовано й ліквідовано всі елементи міжконтинентальних балістичних ракет SS-24, і цієї небезпеки для Сполучених Штатів більше не існує. Але залишилася загроза для України — 2007 року спливає гарантійний термін зберігання високотоксичного твердого ракетного палива, складованого на Павлоградському хімзаводі. І саме тоді, коли обидві сторони вже впритул підійшли до створення промислової установки з ліквідації ТРП, американці вирішують, що їхній країні це паливо не загрожує. І навіть сенатор Лугар, один із батьків Програми колективного зменшення загрози, на лист українського Президента відповів у червні минулого року, що в США тепер інші пріоритети, перед ними інші виклики — боротьба з тероризмом, а продовження проекту з ліквідації ТРП представляє «обмежені вигоди в зменшенні загрози». За іронією долі, саме в цей час Україна готувалася відправити свій військовий контингент для участі в «спільній справі» в Іраку... Нагадаємо, всупереч думці більшості своїх громадян.

Зрозуміло, американська сторона офіційно не відмовляється від участі в ліквідації твердого ракетного палива від SS-24. Адже договір СНО-1, що визначає ступінь знищення цього виду озброєнь, передбачає зокрема й утилізацію твердого ракетного палива. Крім того, у міждержавному договорі від 25 жовтня 1993 р. американська сторона взяла на себе зобов’язання «надати безоплатну допомогу» в досягненні таких цілей, як «ліквідація стратегічної ядерної зброї, включаючи екологічно безпечне знищення високотоксичного ракетного палива, вилученого з МБР».

Наскільки нам відомо, 29 січня цього року українській стороні було передано нові пропозиції американців щодо знищення ТРП, які включають опис двох можливих, із їхнього погляду, методів — відкритого спалювання та відкритої детонації. Наскільки ці методи прийнятні для нашої країни, наскільки вони «екологічно безпечні» й «фінансово доцільні», «ДТ» постарається розібратися в найближчих номерах.

Відповідно до Договору про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1), а також двосторонніх українсько-американських документів, уряд України дав згоду на ліквідацію міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) SS-24, розміщених на території нашої країни, а уряд США — надати Україні необхідну для цього допомогу. Програма ліквідації системи озброєнь складається з трьох частин: а) діставання, транспортування та збереження 54 МБР SS-24, б) демонтаж і знищення компонентів ракет, в) знищення твердого палива ракет. Ці етапи мали йти паралельно. Проте на сьогоднішній день в Україні цілком відповідно до затверджених раніше графіків ліквідовано всі шахтно-пускові установки (ШПУ), інфраструктуру й усі МБР SS-24, а ось роботи з утилізації споряджених корпусів двигунів ракет (СКД) і твердого ракетного палива досі так і не розпочалися.