15 років СБУ — «кришталевий» ювілей спецслужби

15 років тому Служба безпеки України стала незалежною від могутнього колоса — КДБ і разом із молодою державою розпочала самостійну ходу до справжньої незалежності та демократії. 25 березня ми святкуватимемо цей «кришталевий» ювілей. Щоправда, без голови, а тільки з виконувачем обов’язків, з незавершеним реформуванням (розпочатим понад рік тому) і в період відвертих непорозумінь різних гілок української влади, що, на жаль, часом негативно позначаються і на діяльності українських спецслужб. Але, мабуть, це неминуча «дитяча хвороба» будьякої молодої демократії, коли функції секретної служби використовуються політиками не як потужний державний інструмент для обстоювання інтересів власної країни, а як певна антидемократична інституція. Ми живемо в сучасному світі жорсткої міжнародної конкуренції та існування оснащених новітніми технологіями іноземних спецслужб, терористичних організацій та міжнародних кримінальних структур. А ще, як і будьякій новоствореній дер­жаві, нам доводиться мати справу з добре організованою протидією близьких і далеких сусідів. Для них діяльність власних спецслужб є необхідною складовою міждержавних стосунків із найближчими союзниками. На жаль, ми не можемо конкурувати з тими спецслужбами, бюджет яких перевищує бюджет України. На часі формування компактної, добре оснащеної технічно спецслужби, з потужними інтелектуальними можливостями, яка була б здатна протистояти будьяким зазіханням на суверенітет України, максимально сприяти розвиткові держави, не допускати діяльності на вітчизняних теренах організацій антиукраїнського спрямування, запобігати злочинним загрозам та терористичним викликам.

Оглядаючись у минуле, не можна не згадати людей, які формували стратегію Служби, накреслювали її перспективи, розробляли доленосні маршрути СБУ на довгі роки. Кожен голова Служби безпеки по-своєму впливав на внутрішні процеси структури та на створення її суспільного іміджу, починаючи з Є.Марчука, який, власне, стояв біля витоків української спецслужби і заклав основи її функціонування в умовах незалежності. Згодом посаду голови посів В.Маліков — інтелігентна, ерудована людина, яка своїм прикладом впливала на стиль і методи роботи СБУ. За часів керівництва В.Радченка Служба безпеки України змогла призупинити розгул організованої злочинності, на якісно новий рівень були поставлені оперативні служби. Його наступник Л.Деркач доклав чимало зусиль щодо посилення економічного вектора діяльності СБУ, розширення та зміцнення її матеріальної бази, навчання особового складу.

Важливою віхою в історії Служби безпеки України, на мій погляд, став початок 2005 року, коли на хвилі всенародного піднесення її особовий склад відчув друге дихання, сподіваючись, що за умов демократичних перетворень нарешті буде подолано організовану злочинність та корупцію насамперед у вищих ешелонах влади, мінімізовано діяльність угруповань антиукраїнського спрямування. У свідомості співробітників чітко закарбувалися слова О.Турчинова: «Спецслужба — це обличчя дер­жави. І з огляду на діяльність спецслужби можна судити про те, наскільки демократичною чи недемократичною є держава та чи є закон найвищим критерієм у цій державі». Ми намагалися реалізувати цей принцип. За короткий час відповідні підрозділи мобілізувались у боротьбі з корупцією та іншими проявами організованої злочинності, було дано старт операції «Контрабанда — стоп!». Результати цієї роботи позитивно позначилися, зокрема, на надходженнях до державного бюджету. Ми намагалися оптимізувати діяльність спецслужби, залишити в ній найкраще, найпрогресивніше і водночас позбутися деструктивного, зокрема формалізму, прояви якого знижували ефективність нашої роботи. Працювали за логікою — українська спецслужба повинна ліквідовувати всі наявні загрози Україні, виявляти їх оперативно і в будь-якій точці, прогнозувати небезпеки, вживати превентивних заходів щодо них.

Сьогодні на СБУ покладені не менш важливі завдання. Передусім — сприяти економічному розвиткові нашої держави та просуванню її продукції на світовий ринок. Адже жодна поважна комерційна структура не укладе серйозної угоди, поки її власна спецслужба не вивчить майбутнього партнера та його намірів. Ми поступово входимо в глобальне світове товариство, якому притаманна жорстка конкуренція, за якою часто криється промислове та наукове шпигунство. Неврахування цього може спричинити значні втрати для української економіки, перетворити окремі її галузі у відстійник потужних економічних спільнот.

Слід також розуміти, що без подолання корупції серед посадовців високого рангу, співробітників прокуратури та суддівського корпусу, без припинення масштабної контрабанди, яка створює серйозну загрозу економіці держави, не можна сподіватися на зростання авторитету нашої держави у світі. Це стосується і боротьби з міжнародним наркобізнесом, і з іншими проявами транснаціональної злочинності. Де, вважаю, ми досягли певних результатів.

Коли перед офіцерами спецслужби ставляться конкретні завдання і вони можуть побачити реальні результати своєї нелегкої роботи, дії особового складу СБУ стають злагодженими і результативними.

Загальновідома фраза «кадри вирішують усе» набуває особливого значення, коли йдеться про будь яку спецслужбу. Не відкрию великої таємниці, коли зазначу, що в традиціях СБУ — над­звичайно ретельно добирати співробітників, вивчати їхні ділові, інтелектуальні, моральні якості. Така позиція зрозуміла — адже доступ до державних таємниць, володіння делікатною інформацією можуть бути довірені далеко не всім. Тим часом значимість спецслужби полягає в роботі на випередження — коли певні процеси, що зачіпають державні інтереси, дістають об’єктивну оцінку ще на етапі зародження. А це під силу лише інтелектуалам високого ґатунку, які здатні осягнути складнощі суспільного життя та неупереджено відділити інтереси держави від політичних амбіцій окремих впливових груп в українському суспільстві. Вважаю, що досить яскраве підтвердження це знайшло на початку 90 х років минулого століття. Адже саме тоді абсолютна більшість співробітників СБУ цілком свідомо обрала нелегкий шлях служіння незалежній Україні, підкреслю — не з якихось шкурних інтересів, а насамперед з огляду на розуміння та адекватну оцінку тогочасної ситуації. Як ніхто інший вони давали собі звіт у тому, що незалежна Україна відбудеться лише за умови, коли її інтереси у специфічній сфері захищатимуть професійно підготовлені офіцери. Передовсім це стосується керівників СБУ, значний внесок яких у розбудову української спецслужби не можна не відзначити. Серед них такі авторитетні фахівці, як О.Скибинецький, А.Хоміч, П.Шатковський, О.Шарков, Ю.Землянський, В.Крутов, В.Тимо­шен­ко, Л.Личкатий, В.Шере­мета, А.Беляєв, В.Рибалко, Ю.Су­ховатий, Ю.Вандін, Є.Сергієн­ко та інші. Я пишаюся тим, що до створення спецпідрозділів боротьби з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України доклав зусиль мій батько — генерал-лейтенант Кожем’якін Анатолій Леонідович.

Без сумніву, кожний із цих керівників вніс свій стиль у роботу спецслужби, але зазначу головне — завдяки їм було реалізовано нове бачення функцій СБУ та окреслено коло питань щодо захисту національних інтересів України.

Саме завдяки виваженій позиції керівного складу, СБУ не була (або майже не була) втягнута у партійні чвари і залишалася рівновіддаленою від центрів політичного впливу. Нам вдалося забезпечити діяльність СБ України як значимої дер­жавної інституції і не перетворитися на різновид політичної жандармерії за латиноамериканським варіантом. Але це аж ніяк не означає, що на особовому складі СБУ не позначилися негативні суспільні процеси. На жаль, частина досвідчених співробітників залишила службу, не знайшовши себе в нових умовах. Маємо й окремі факти недобросовісного виконання службових обов’язків — адже будь-яка спецслужба лише віддзеркалює соціальні чинники, як позитивні, так і негативні. Крім того, зазначу, що особовому складу на сьогодні доводиться працювати в надзвичайно складних умовах. Непродумані кадрові переміщення, спроби втягти у політичні ігри, залучити до виконання не властивих для спецслужби функцій, недостатнє фінансування та технічне забезпечення, соціальна незахищеність, безквартир’я — ось далеко не повний перелік проблем.

Сьогодні, на жаль, ми маємо ще один, чи не найголовніший чинник дестабілізації української спецслужби, — це дамоклів меч безсистемних спроб реформувати СБ. Зрозуміло, не можна заперечувати необхідність реформ в СБУ як засобу оптимізації її діяльності в нових історичних умовах. Однак так зване «реформування», що відбувалося останнім часом в СБУ, не мало логічного підґрунтя.

По перше, реформа СБУ має здійснюватися на основі Концепції національної безпеки України, з використанням комплексного підходу до реформування СБУ, ГПУ, МВС, ГУР МО, СЗР, Прикордонної служби та інших відомств зі специфічними повноваженнями. Світовий досвід показує, що саме за такого підходу посткомуністичні країни досягали необхідного результату, адже чіткий розподіл повноважень кожної із силових структур сприяє налагодженню взаємодії та значно посилює ефективність їхньої діяльності. При цьому слід чітко визначити функції координатора реформ, який би відповідав за поетапне впровадження їх у життя. Як на мене, ці функції слід покласти на РНБО та відповідний комітет ВРУ.

По друге, світова практика підтверджує, що для будь-якого реформування потрібні неабиякі матеріальні ресурси, які в 2—2,5 разу перевищують витрати на утримання певної системи в попередньому стані. У сучасних українських реаліях нелегко піти на такого роду витрати, однак починати реформи без відповідного забезпечення означає приректи їх на провал і дискредитувати саму ідею реформування.

По-третє, системне реформування неможливе без політичної волі керівництва держави і високого морального авторитету безпосередніх виконавців — керівників відповідних відомств. А те, що потреби в реформуванні назріли, свідчать соціологічні опитування наших громадян. Згідно з останніми даними, на загальному фоні катастрофічної недовіри українців до державних інституцій та окремих силових відомств, рівень довіри населення до СБУ є порівняно високим, однак цього явно недостатньо для суспільства, яке декларує відданість демократичним принципам. Та й як можна говорити про системне реформування, коли вже кілька місяців не можуть призначити голову СБУ.

Відзначаючи день створення Служби безпеки України, ми з глибокою повагою згадуємо наших ветеранів. Саме їм ми завдячуємо здобутками української спецслужби в минулому та безцінним професійним досвідом, основами корпоративної етики, що їх вони передали наступним поколінням працівників органів безпеки. Ми розуміємо, що недостатня увага до ветеранів Служби може похитнути впевненість наших співробітників у своєму майбутньому, порушити конструктивну корпоративність, яка має бути їхньою невід’ємною характеристикою. На часі створення єдиної ветеранської організації всіх спецслужб України, залучення ветеранів до низки перспективних проектів щодо національно-патріотичного виховання, створення в українському суспільстві об’єктивного образу співробітника СБУ. Щирого слова поваги і подяки заслуговують також наші друзі і помічники, абсолютна більшість яких з почуття патріотизму допомагає нам виконувати нелегкі зав­дання із зміцнення суверенітету України, протидії злочинним зазіханням наших недругів.

Дозвольте ще раз привітати всіх українських громадян із професійним святом Служби безпеки України, побажати особовому складу СБУ високо нести звання співробітника української спецслужби і завжди стояти на сторожі інтересів нашої Вітчизни. Упевнений, що ми подолаємо всі труднощі та проблеми і перетворимо Україну на потужну демократичну державу, де кожний її громадянин житиме гідно і буде впевнений у завтрашньому дні.