Terra incognita для енергоінвесторів

За експертними оцінками, Україна входить до п’ятірки найбільш перспективних європейських країн з видобутку сланцевого газу. З нею готові працювати найбільші світові енергетичні компанії. Однак найбільшою перешкодою на шляху до такої співпраці залишається сама Україна, яка не вміє і не хоче запроваджувати західні стандарти ведення бізнесу в енергетичній сфері.

Про місце, куди припікає

Уже кілька років Україна залишається в центрі міжнародної дискусії про перспективи видобутку сланцевого газу. За попередніми оцінками експертів, його запаси на нашій території становлять від 2 до 30 трлн. кубометрів. Якщо ми правильно розпорядимося ресурсами і залучимо новітні технології, то матимемо можливість у майбутньому подвоїти запаси вітчизняного газу. Так званий нетрадиційний газ у перспективі зможе кардинально вплинути на український ринок, який сьогодні потерпає від потужної політичної складової, та забезпечити енергетичну безпеку держави.

Питання стає особливо актуальним, якщо оцінити ситуацію з видобутком традиційного природного газу в Україні. У держави банально не вистачає власних коштів на розробку нових родовищ. Сьогодні, за реальними оцінками, щорічний видобуток становить близько 20 млрд. кубометрів газу, 18 млрд. з яких видобуває поки що національна компанія «Нафтогаз України», ще 2 млрд. - приватні компанії. При цьому видобуток НАКу постійно зменшується, чого не скажеш про видобуток іноземних компаній, який або залишається стабільним, або зростає, якщо зважити на його мізерні 10% від загальної кількості видобутого в Україні газу.

Іншою значною перешкодою є застарілі радянські технології, через що видобувні компанії не в змозі бурити на глибині залягання породи 2-3 км. Використання новітнього сучасного обладнання може набагато здешевити утримання кожної з ділянок на українській території. Наприклад, за інформацією компанії Shell, загальний обсяг капіталовкладень у вивчення та розробку ділянки площею 10 тис. км² у США становить 10 млрд. дол., і з неї вже видобувається 8 млрд. кубометрів сланцевого газу на рік, а в перспективі видобуток має досягти 24 млрд. кубометрів. За попередніми оцінками Світового банку, тільки на утримання поточного рівня видобутку газу в Україні щороку потрібно 1 млрд. дол.

Польща, Румунія і Угорщина, запаси сланцевого газу яких також оцінюються в обсязі від 0,2 до 3 трлн. кубометрів, вже ризикнули розпочати геологічні дослідження разом із такими транснаціональними компаніями, як Chevron, ExxonMobil, Conoco-Philips. Більшість із цих компаній також звернулися і до влади України, пропонуючи вкладати кошти у розвідку та видобуток сланцевого газу в українських родовищах. Частина з цих компаній не один рік оббиває пороги кабмінівських кабінетів, вперто не бажаючи розуміти, як публічні заяви можуть настільки розходитись із практичними рішеннями.

У публічній і дипломатичній площині керівництво України справді декларує неприхований інтерес до питання видобутку сланцевого газу. 9 лютого 2011 року Кабінет міністрів України схвалив амбітне та доленосне рішення, яке стало важливим сигналом до дії для енергетичних інвестиційних компаній, а саме: проект Меморандуму про взаєморозуміння між урядом України та урядом Сполучених Штатів Америки стосовно ресурсів газу з нетрадиційних джерел. Документ покликаний створити умови для обміну знаннями та експертними напрацюваннями між урядами в сфері оцінки та кваліфікації ресурсів сланцевого газу в Україні, заохочувати і розвивати прямі контакти і співробітництво між органами влади, університетами, дослідними центрами, інститутами, розвідувальними та видобувними компаніями.

США є професіоналом у питанні видобутку сланцевого газу, посідають за обсягами видобутку перше місце у світі і вже сьогодні отримують зі сланцю 10% спожитого в країні газу. За свого рівня технічного прогресу вони йшли до цього 30 років. Сьогодні у Сполучених Штатах функціонує близько 11 тис. свердловин і гідророзривів. Ціна буріння однієї свердловини на самому початку сягала 2-4 тис. дол., тому загальна ціна на сланцевий газ піднімалася до 250-300 дол. за тисячу кубометрів, нині ж собівартість становить 85-90 дол. Що найцікавіше, такою рентабельністю український ринок вже не налякати, достатньо лише порівняти з постійно зростаючими цінами на російський природний газ для України.

Великі переваги від співпраці з бізнесом у сфері видобутку сланцевого газу отримають і місцеві громади. Зокрема, кожна компанія, яка поважає себе і партнерів, прагне діалогу з місцевими громадами, присвячуючи такій роботі цілі розділи в своїх стратегіях. «Ми усвідомлюємо, що відповідальна поведінка та прибутковість ідуть нога в ногу», - говорить Пітер Возер, керівник Royal Dutch Shell plc. Щороку Shell може інвестувати 25-27 млрд. дол. до 2014 року, залучаючи при цьому до роботи, в тому числі на управлінських посадах, переважно місцеве населення країн, в яких веде діяльність.

Ще одним пунктом співпраці з громадами є робота Shell Foundation - фінансованого компанією благодійного фонду, який опікується як питаннями громад, так і питаннями загального розвитку держави. Так само, наприклад, компанія Chevron допомагає боротися з різноманітними проблемами, зокрема хворобами та стихійними лихами в країнах, що розвиваються. Вона інвестує в навчання та наукову роботу, підтримуючи літні табори для молоді та надаючи гранти на навчання в університетах, а також має різноманітні програми для «дітей вулиць», проблемних підлітків, з подолання комп’ютерної безграмотності. Компанія вибудовує діалог з громадами, даючи їм можливість визначити, чого бракує для поліпшення якості життя.

Зауважу, що в усіх цих випадках йдеться не про банальний обмін (коли компанії дають своєрідну «подачку» за мовчання місцевих громад), а скоріше, про цілком ділову зацікавленість видобувних компаній у високому рівні життя громад, з якими пов’язана діяльність цих компаній. Громади з високим рівнем життя вигідні - це і позитивний приклад успішної співпраці, і кваліфіковані кадри, і менше проблем для компанії у майбутньому, зокрема це зумовлює значно стабільніші умови для бізнесу.

Чому Україна лякає інвесторів

Однак, декларуючи бажання розвивати видобуток сланцевого газу, Україна нічого для цього не робить і не хоче виконувати жодних вимог, що їх диктують західні стандарти ведення бізнесу. Спроби їх імплементації поки наштовхуються на потужну протидію, яка інерційно створюється старим радянським мисленням, недосконалою системою прийняття рішень, закритістю енергетичного сектора та неефективним управлінням.

Яскравим прикладом останнього є відсутність в Україні єдиних геологічних даних щодо сланцевого газу, через що не можна провести їхню реальну оцінку. Це визнають не лише вітчизняні експерти, а й урядовці. Зокрема, під час круглого столу щодо проблем і перспектив альтернативної енергетики України, який відбувся 18 лютого 2011 року, директор Інституту геологічних наук НАНУ Петро Гожик оцінив обсяг шахтного газу у 13 трлн. кубометрів, головний геолог ДП НАК «Надра України» «Центрукргеологія» Павло Якубенко доповів про 4 млрд. запасів горючих сланців та 1,5 млрд. запасів бурого вугілля. Єдиний, хто поділився приблизними неофіційними даними про запаси сланцевого газу, - це екс-уповноважений президента України В.Ющенка з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський, який назвав діапазон від 2 до 30 млрд. кубометрів.

Перший заступник міністра екології та природних ресурсів України Володимир Ігнащенко підтвердив на Українському енергетичному форумі (1-3 березня 2011 року, Київ), що немає єдиного джерела інформації про розвідку природного газу на території України. «Інформація зберігається в 20 різних установах, не тільки в Держгеології», - зазначив перший заступник міністра. За його словами, приватні компанії своїм коштом оцінювали потенціал Олеської площі, запаси якої становлять щонайменше 100 млрд. кубометрів. Цей проект визначено одним із пріоритетних на найближчу перспективу, тендер на який планують оголосити через три-чотири місяці.

Довідка DT.UA

Досить проблемною є недосконала система законодавства з питань надрокористування, яка сьогодні не дає інвестору жодних гарантій незмінності умов співпраці. 23 вересня 2010 року було внесено зміни до ст. 27 Закону України «Про угоди про розподіл продукції», згідно з якими з тексту було видалено так зване стабілізаційне застереження. При підписанні між урядом і приватною енергетичною компанією угоди про розподіл продукції (УРП), термін дії якої зазвичай становить 30-50 років, компанія має бути впевнена у тому, що вона гратиме за тими правилами, про які домовилися. Таким чином, будь-які наступні зміни Податкового кодексу чи інших законодавчих актів не можуть впливати на узгоджені плани та умови роботи видобувної компанії.

Довідка DT.UA

Угода про розподіл продукції - особливий вид договору, відповідно до якого держава надає інвестору на оплатній основі та на визначений термін виняткові права на пошук, розвідку, видобуток мінеральної сировини на ділянці надр, зазначеній в угоді, і на ведення пов’язаних з цим робіт. Інвестор, у свою чергу, зобов’язується виконати зазначені роботи за свій рахунок і на свій ризик. У рамках УРП інвестор отримує частину видобутих ресурсів, частка яких визначається угодою в кожному конкретному випадку.

Заступник міністра екології В.Ігнащенко на Українському енергетичному форумі запевнив інвесторів, що таке «стабілізаційне застереження не вмерло». Воно залишається у ст. 8 Закону України «Про іноземні інвестиції» та ст. 340 Податкового кодексу України, а також міститься у законопроекті №7402 про внесення змін до Закону України «Про угоди про розподіл продукції» (щодо державних гарантій), який перебуває на доопрацюванні з листопада 2010 року.

Потрібно міняти не інвесторів, а себе

Однак ентузіазму західним компаніям такі заяви поки що не додають. Вони очікують якісного переходу від слів до справ, зокрема стабілізації політичної ситуації, вдосконалення законодавства, створення єдиних правил гри, прозорості інформації у видобувних галузях.

Керівник компанії Shell в Україні Патрік Ван Дале звернув увагу на необхідність законодавчих змін, які треба здійснити невідкладно. Генеральний директор зазначив, що в січні поточного року компанія Shell отримала від української влади пропозицію взяти участь у конкурсі щодо розробки складних вуглеводнів шляхом укладання УРП. «Першочергове завдання уряду полягає у тому, щоб перетворити ці пропозиції інвесторам на реальні проекти якомога швидше. Наразі ми з нетерпінням очікуємо відповідної постанови Кабінету міністрів України та участі в конкурсі. Справді чудовим досягненням буде оголошення конкурсу на УРП до літа цього року», - повідомив голова компанії Shell в Україні.

На український ринок уже прийшло чимало серйозних компаній. Тож коли не виходить співпраця, то, мабуть, погані не компанії, а вітчизняна політика в енергетичній сфері. Тому саме час переглядати так звані традиційні підходи до надання інформації, видачі ліцензій, оприлюднення деталей угод.

Західні компанії звикли працювати за певними стандартами. Це, зокрема, існування чітких і визначених для всіх зацікавлених сторін правил гри, сувора звітність у відносинах як із державою, так і з громадянським суспільством. У цьому контексті можна згадати нещодавно ухвалений у США закон Додда-Френка, який вимагає оприлюднення навіть дрібних деталей контрактів, а також умов їх укладання.

Наявність зрозумілих для інвестора умов роботи є запорукою успішної співпраці не лише з урядом, а й з місцевими громадами. Уряд також має дотримуватися певних стандартів у діалозі з громадами. Наприклад, маючи право вимагати від компаній склад хімічних речовин, які вона використовує під час своєї роботи, урядові структурі повинні фахово оцінювати їх шкідливість і доносити цю інформацію до населення. Відкритість і прозора робота урядовців у цих базових питаннях сприятимуть підвищенню рівня довіри до державного регулювання як з боку компаній, так і з боку громадянського суспільства.

Поки ж такий трикутник співпраці для України є радше омріяною теорією. На практиці ж маємо, з одного боку, інвесторів, які, попри всі ризики та непорозуміння, не полишають надії інвестувати в Україну. З другого - армію чиновників, які наче й не проти інвестицій, але ще не готові змінювати для цього таку звичну ситуацію відсутності чітких правил гри, а особливо - змінюватися самі. З третього боку, місцеві громади, які, на жаль, ставляться насторожено до обох - до одних тому, бо мають часом не спростовані сумніви у чесній діяльності, до інших, можливо, тому, що споживають інформацію конкурентів, які пропонують традиційну газову «голку»… Якщо провести аналогію з рукостисканням, то уряд уже підняв руку, але йому ще потрібно розтиснути кулак, щоб компанії та громадянське суспільство могли потиснути цю руку. А не розтискають, як відомо, лише брудну руку.

Довідка DT.UA

За даними експертів, найбільші поклади сланцевого газу розташовані, крім США, ще в Росії, на Близькому Сході, в Австралії та Китаї. За ними йдуть Канада, Індія, Німеччина, ПАР, Казахстан і, що дуже приємно, - Україна.

За різними оцінками, світові запаси нетрадиційного палива становлять від 200 до 500 трлн. кубометрів. Міжнародне енергетичне агентство говорить про 16 трлн. кубометрів сланцевого газу в Європі та 18 трлн. кубометрів - у країнах колишнього СРСР.